Елементи договору комісії

Сторонами договору комісії є комісіонер та комітент. Комітент — це фізична або юридична особа, в інтересах та за рахунок якої укладаються угоди комісіонером. Комісіонером е особа, яка вчиняє відповідні угоди в інтересах комітента. Закон не містить якихось обмежень щодо суб'єктного складу комісіонера, хоч на практиці, як правило, діяльність комісіонера належить до підприємницької.

При здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами до суб'єктів договору комісії застосовуються Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затверджені наказом Мінстерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 22 березня 1995 р. № 79/615 (з подальшими змінами). Відповідно до п. 1.2 Правил учасниками сторін торговельного процесу на комі-

Договір комісії

сійних засадах є: господарюючий суб'єкт, який приймає товар на комісію, і громадянин, підприємство (організація, установа), що здає товар на комісію.

Крім комітента та комісіонера, у відносинах комісії бере участь третя особа, з якою укладає угоду комісіонер. Хоч третя особа не є стороною договору комісії, укладення з нею угоди означає виконання своїх зобов'язань комісіонером. До третьої особи переходять права, які належали комітенту. Але при цьому комітент та третя особа не пов'язані один з одним та не несуть один перед одним відповідальність у разі невиконання або неналежного виконання якихось обов'язків. Відносини між комітентом та третьою особою будуються через комісіонера.

Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг у різних сферах господарювання, але переважно у сфері торгового обороту. Порівняно з договором доручення, за яким на повіреного можуть покладатися будь-які юридичні дії, договір комісії є більш цілеспрямованим. Комісіонер зобов'язується вчинити одну або кілька угод, як передбачених чинним законодавством, так і непоіменованих, за винятком угод, які можуть укладатися лише особисто.

Предмет договору комісії не можна зводити лише до укладення угоди. Відповідно на комісіонера можуть покладатися обов'язки здійснити рекламу товарів або послуг комітента, знайти контрагента, виконати всі вимоги, встановлені для тих чи інших угод. Предметом договору комісії є не угода, яка укладається комісіонером, а сама діяльність комісіонера, тобто його посередницька послуга, спрямована на укладення угоди.

В разі якщо предметом договору комісії є укладення комісіонером угод купів-лі-продажу, умова про асортимент товару, який передається на комісію, може бути визначена в самому договорі комісії (ч. 1 ст. 1031 ЦК України). В нормативних актах може міститися перелік товарів, які не приймаються на комісію. Так, відповідно до Правил комісійної торгівлі непродовольчими товарами не приймаються для комісійного продажу такі товари, як: зброя та боєприпаси до неї (крім мисливської та спортивної зброї і боєприпасів до них, а також холодної зброї, спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої і дратівної дії, що продаються громадськими об'єднаннями з дозволу органів внутрішніх справ), бойова і спеціальна військова техніка; вибухові речовини і вибухові засоби, отруйні речовини, наркотичні, психотропні та отруйні засоби, лікувальні засоби та вироби медичного призначення, армійське спорядження, тканини та інші товари військового асортименту, формене обмундирування, білизна з штампом закладів, організацій і підприємств; газові плити та балони до них без документа служби газового господарства, що підтверджує їх придатність до подальшого використання; товари побутової хімії; товари з простроченим терміном зберігання; товари від неповнолітніх віком до 18 років; піротехнічні вироби; іграшки для дітей віком до 3 років; іграшкова зброя з пластиковими кульками; примірники аудіовізуальних творів і фонограм, що були в користуванні, а також нові без наявності супровідних документів, визначених у п. 5 Правил роздрібної торгівлі примірниками аудіовізуальних творів і фонограм, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 р. № 1209.

На відміну від ЦК УРСР, який визначає обов'язковість письмової форми договору комісії (ст. 396), ЦК України не містить якихось спеціальних правил щодо форми цього договору. У зв'язку з цим на договір комісії поширюються загальні

норми щодо форми угод (статті 42—47 ЦК УРСР, статті 206—211 ЦК України). Звичайно договір комісії укладається у простій письмовій формі.

Ціна договору комісії, або та комісійна винагорода, яка сплачується комісіонеру, визначається сторонами в договорі комісії. ЦК УРСР (ст. 406) забороняв у всіх комісійних договорах, за винятком договорів комісії із зовнішньої торгівлі, визначати комісійну винагороду і винагороду за делькредере у вигляді різниці або певної частини різниці між призначеною комітентом ціною та тією більш вигідною ціною, за якою комісіонер укладе угоду. Нове законодавство відмовилося від таких обмежень, дозволивши сторонам визначати будь-які умови щодо оплати послуг комісіонера. В разі відсутності якихось вказівок у законі або в договорі про ціну договору розмір комісійної винагороди визначається за правилами ч. 4 ст. 1033 (комісійна винагорода виплачується після виконання договору комісії, виходячи із звичайних цін на такі послуги).

Новий ЦК України надає учасникам господарського обороту можливість укладати договір комісії на будь-яких умовах. Так, договір комісії може бути укладений як на певний строк, протягом якого комісіонер виконуватиме свої обов'язки, так і без визначення строку (ч. 1 ст. 1031). При цьому строк договору комісії слід відрізняти від строку, протягом якого комісіонер зобов'язаний укласти ту чи іншу угоду, оскільки після укладення угоди комісіонер ще зобов'язаний надати звіт комітенту та передати йому все отримане за угодою, що також вимагає певного часу.

Нове цивільне законодавство дозволяє сторонам договору комісії накладати при його укладенні певні обмеження одна на одну. Так, наприклад, у договорі комісії може бути визначена територія його виконання, в межах якої повинен діяти комісіонер (ч. 1 ст. 1031 ЦК України); комітент може бути зобов'язаний не укладати аналогічні договори комісії з іншими особами (ч. 2 ст. 1031 ЦК України) тощо.

§ 3. Зміст договору комісії

Обов'язки комісіонера. Договір комісії належить до двосторонніх договорів, тому права та обов'язки покладаються як на комісіонера, так і на комітента і мають взаємний характер.

Основним обов'язком комісіонером є обов'язок вчинити один або кілька угод в інтересах комітента (ст. 395 ЦК УРСР, ст. 1030 ЦК України). Комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочин відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Така вимога про укладення комісіонером угод на найбільш вигідних для комітента умовах та відповідно до звичаїв ділового обороту та вимог, що звичайно ставляться, свідчить про те, що в якості комісіонера, як правило, виступає особа, яка професійно діє на тому чи іншому ринку, має відповідні знання та навички у тому виді діяльності, який йому доручається провести.

Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана винагорода належить комітентові

Договір комісії

(ч. 2 ст. 1033 ЦК України). Новий ЦК України визначив це правило як імперативне, тоді як у ЦК УРСР (ст. 399) договором комісії дозволено визначати інше.

Відступ комісіонера від вказівок комітента допускається у тих самих випадках, що і при договорі доручення. Відповідно до ч. 1 ст. 1036 ЦК України (подібну норму містить і ст. 388, на яку посилається ст. 400 ЦК УРСР) комісіонер має право відступити від вказівок комітента, якщо цього вимагають інтереси комітента, і комісіонер не міг попередньо запитати комітента або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі комісіонер повинен повідомити комітента про допущені відступи від його вказівок як тільки це стане можливим. Частина 2 ст. 1036 ЦК України дозволяє комісіонеру, який є підприємцем, відступати від вказівок комітента без попереднього запиту про це, але з обов'язковим повідомленням комітента про допущені відступи. Така норма грунтується на презумпції положення, що комісіонер, який займається комісійною діяльністю як професійною, підприємницькою, повинен бути добре обізнаним (краще, ніж про це обізнаний сам комітент) про ті умови, які є найбільш вигідними для комітента та найкращим чином задовольнять його інтереси.

У той же час для комісіонера законом передбачені спеціальні невигідні майнові наслідки відступу від вказівок комітента. Залежно від характеру комісійного доручення можливі такі ситуації:

1) комісіонеру доручається продати майно комітента, і він продає майно за нижчою ціною, ніж визначено комітентом;

2) комісіонеру доручається купити майно для комітента, і він купує майно за ціною, вищою, ніж було призначено комітентом.

В першому випадку комісіонер зобов'язаний заплатити різницю між ціною, замовленою комітентом, та ціною продажу, якщо не доведе, що він не мав можливості продати майно за узгодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною запобіг більшим збиткам (ч. 2 ст. 400 ЦКУРСР, ч. З ст. 1036 ЦК України). Тобто в такому разі комісіонер звільняється від компенсації різниці комітенту за наявності двох умов:

а) він не мав можливості продати майно за призначеною ціною (відсутність можливості може бути як об'єктивною (зміна кон'юнктури ринку), так і такою, що залежить від особи та дій комісіонера);

б) таке виконання доручення запобігло ще більшим збиткам, які міг би понести комітент.

У разі, якщо комісіонер був зобов'язаний запитати комітента про можливість відступу від його вказівок, він має також додатково довести, що не міг попередньо запитати комітента або одержати відповідь на свій запит у розумний строк.

Якщо комісіонер придбав майно за вищою ціною, ніж та, що була погоджена, закон покладає вирішення питання про покладення на комісіонера якихось невигідних наслідків на комітента. Відповідно до ч. З ст. 400 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 1036 ЦК України комісіонер у такому випадку має право не прийняти куплене за вищою ціною майно, заявивши про це комісіонерові у розумний строк після отримання від нього повідомлення про купівлю. У разі якщо комітент у розумні строки прямо не заявить комісіонеру про своє небажання приймати покупку, вважається, що він прийняв таку покупку за ціною угоди, яка була вчинена комісіонером. Але якщо комісіонер при купівлі майна за свій рахунок заплатив різницю в ціні, комітент не має права відмовитися прийняти виконання договору (ч. З ст. 400 ЦК УРСР, ч. 5 ст. 1036 ЦК України). У даному випадку вважається,

що комісіонер виконав доручення належним чином, і комітент отримує річ на умовах, визначених у договорі.

Комісіонер відповідає перед комітентом за втрату, нестачу або пошкодження майна комітента (ст. 403 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 1040 ЦК України). Оскільки нормами ЦК, що регулюють відносини комісії, не передбачене спеціальне правило, на відносини комісіонера та комітента поширюються норми ст. 203 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України, якими передбачений принцип повного відшкодування збитків (і реальної шкоди, і упущеної вигоди). Договором або звичаями ділового обороту на комісіонера може бути покладений обов'язок застрахувати майно комітента за його рахунок. При цьому комісіонер несе відповідальність за втрату, нестачу або пошкодження майна, якщо не виконав покладеного на нього обов'язку.

Після вчинення угоди за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт та передати йому все одержане за угодою, яку він уклав (ст. 404 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 1041 ЦК України). Законодавство не містить якихось окремих вимог щодо форми звіту, тому комісіонер може надати звіт як у письмовій формі, так і усно. У разі якщо комітент має заперечення щодо звіту комісіонера, він повинен повідомити його про це протягом одного місяця від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим (ч. 2 ст. 404 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1041 ЦК України).

У разі невиконання третьою особою договору, укладеного комісіонером, останній зобов'язаний негайно повідомити про це комітента, зібрати та забезпечити необхідні докази (ч. З ст. 402 ЦК УРСР, ч. 4 ст. 1035 ЦК України). Оскільки комітент не є стороною в угоді, укладеній комісіонером та третьою особою, він має право вимагати від комісіонера уступки йому права вимоги до третьої особи.

За загальним правилом, комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору (ст. 402 ЦК УРСР, ч. З ст. 1035 ЦК України). Таким чином, комісіонер відповідає лише за дійсність угоди, що укладається ним з третьою особою. Тобто якщо за якихось підстав угода буде визнана недійсною, комітент може пред'являти претензії комісіонеру. Проте законодавство передбачає два випадки, коли на комісіонера покладається відповідальність за невиконання зобов'язання третьою особою. По-перше, це відбувається, якщо комісіонер був необачним при виборі такої особи. ЦК УРСР не містить такої умови покладення на комісіонера відповідальності. Необачність комісіонера може виражатися в тому, що він уклав угоду з особою, стосовно якої порушено справу про банкрутство, або така особа має велику заборгованість перед бюджетом тощо. Іншим випадком покладення на комісіонера відповідальності за невиконання угоди третьою особою є так звана умова делькредере (ч. 2 ст. 402 ЦК УРСР, п. З ст. 1035 ЦК України). Делькредере -^^зоєрідна умова про взяття комісіонером на себе поруки за виконання зобов'язання третьою особою. В цьому випадку в разі невиконання зобов'язання третьою особою комітент може пред'явити претензії як до комісіонера, так і до третьої особи. За таку поруку комісіонеру може встановлюватися додаткова винагорода (ч. 1 ст. 406 ЦК УРСР, ч. 2 ст. 1032 ЦК України).

Закон не містить вимоги щодо виконання договору комісії особисто комісіонером. Тому комісіонер може залучати до виконання третіх осіб, у тому числі і на підставі договорів субкомісії. За договором субкомісії комісіонер набуває всіх прав та обов'язків комітента щодо третьої особи (субкомісіонера) (ч. 1 ст. 1034

Договір комісії

ЦК України). За загальним правилом, комісіонер може укласти договір субкомісії лише за згодою комітента. Укладення цього договору без згоди комітента допускається у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси комітента (ч. 2 ст. 1034 ЦК України). Так, наприклад, якщо комісіонер з незалежних від нього причин не може виконати договір, але прострочення виконання може заподіяти збитки комітентові, він може самостійно зобов'язати іншу особу (субко-місіонера) проведення всіх угод, доручених йому за договором комісії.

Закон (ч. З ст. 1034 ЦК України) в інтересах комісіонера встановлює заборону безпосереднього контакту комітента та субкомісіонера в період дії договору комісії. В разі вступу комітента у відносини із субкомісіонером у нього може виникнути бажання відмовитися від договору з комісіонером та доручити його виконання безпосередньо субкомісіонеру, що порушить інтереси комісіонера. Проте, якщо комісіонер не бачить загрози своїм інтересам від спілкування комітента з субкомісіонером, він може дозволити такий контакт.

Обов'язки комітента. На комітента покладається обов'язок прийняти від комісіонера все належно виконане за договором комісії. При цьому, якщо предметом виконання є майно, комітент зобов'язаний оглянути майно, придбане для нього комісіонером, а в разі виявлення недоліків — негайно повідомити про це комісіонера (ст. 405 ЦК УРСР, ст. 1042 ЦК України).

Оскільки договір комісії належить до посередницьких договорів, все майно, що передано комісіонеру або отримано ним за кошти комітента, є власністю комітента (ст. 398 ЦК УРСР, ст. 1037 ЦК України). Як власник майна, комісіонер несе ризик випадкового знищення або пошкодження майна, а також витрати на його зберігання. Комітент може зобов'язати комісіонера застрахувати майно, але це можливо лише за рахунок комітента (ч. З ст. 1040 ЦК України).

Комітент зобов'язаний відшкодувати комісіонеру всі витрати, пов'язані з виконанням договору комісії. Такий обов'язок покладається на комітента і в тому разі, коли договір не був належним чином виконаний, але з причин, які не залежать від комісіонера або субкомісіонера, які вжили усіх заходів щодо вчинення правочину (ст. 407 ЦК УРСР, ст. 1043 ЦК України).

Як уже зазначалося, договір комісії є сплатним договором, у зв'язку з чим на комітента покладається обов'язок виплатити комісіонеру комісійну винагороду, а також винагороду за делькредере (ст. 406 ЦК УРСР, ст. 1032 ЦК України). Розмір та порядок виплати комісійної плати визначається сторонами в договорі. Якихось обмежень щодо встановлення комісійної винагороди новий ЦК України не містить. Якщо сторони не передбачити порядок та розмір виплати комісійної винагороди в договорі, застосовується порядок, передбачений в законі — комісійна плата виплачується після виконання договору комісії, виходячи із загальних цін на такі послуги.

У ст. 410 ЦК УРСР передбачені правила про відмову комісіонера від виконання доручення. Комісіонер має право відмовитися від прийнятого доручення лише коли це викликано неможливістю виконання доручення або порушенням комітентом договору комісії. Якщо це буде мати місце, комісіонер вправі вимагати відшкодування понесених витрат та комісійної винагороди. У новому ЦК України ці правила сформульовані дещо по-іншому. Зокрема, якщо договір комісії не був виконаний з причин, які залежали від комітента (комітент несвоєчасно передав майно комісіонеру тощо), комісіонер має право на комісійну плату на загальних підставах. В разі розірвання або односторонньої відмови від до-

говору комісії комісіонер має право на плату за фактично вчинені дії (ст. 1032 ЦК України).

Комісіонеру надається право притримання речі, яка має бути передана комітентові, для забезпечення своїх вимог. Право притримання поширюється на будь-які виплати, які повинні бути зроблені комісіонеру: комісійна плата, винагорода за делькредере, відшкодування понесених витрат тощо. Проте притримання за договором комісії дещо відрізняється від загального порядку реалізації права притримання. Так, у разі оголошення комітента банкрутом, комісіонер вважається заставодержателем притриманої ним речі (ч. 2 ст. 1038 ЦК України).

Якщо в розпорядженні комісіонера знаходяться грошові кошти, що надійшли до нього для комітента, він має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, якщо інші кредитори комітента не мають переважного права на задоволення своїх вимог із грошових коштів, що належать комітентові (ст. 1039 ЦК України).

Дата добавления: 2015-06-04