Поняття та значення договору доручення

Договір доручення (лат. тапсіаіит) походить з громадського обов'язку і дружби, у зв'язку з чим для нього характерна наявність_взаємної довіри, сторін. Учасники цивільних відносин для здійснення своїх прав та™обо1ГязкГв часто доручають іншим особам здійснити для них юридичні дії, тобто такі дії, які тягнуть за собою виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин.

Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну плату, здійснити купівлю-продаж товару. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організаціями або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах).

Істотно збільшилося застосування договору доручення в умовах ринкової економіки, бо цей договір є практично вигідною правовою формою надання послуг за участю брокерів, зокрема в діяльності фондових і валютних бірж та бірж

НеруХОМОСТІ. **Х*{*^*С*А*^|(-ЄІ ^І^*"*»**'^'

Як самостійний вид цивільно-правового договору, договір доручення відомий тільки країнам континентальної Європи. Французький цивільний кодекс 1804 р. визначає, що відповідно до договору одна сторона (довіритель) доручає, а інша (повірений) приймає на себе здійснення юридичних 'дій за рахунок і від імені довірителя. Дещо по-іншому визначає доручення Німецьке цивільне уложення. Згідно з ним за договором дорученням на повіреного може бути покладений обов'язок здійснювати як юридичні, так і фактичні дії; крім того, цей договір є безумовно безоплатним — "повірений зобов'язується безоплатно виконати справу, покладену на нього довірителем" (§ 662).

У ЦК України даний інститут набув розвитку. Новела пов'язана з тим, що в оборот введено комерційне представництво (статті 244, 1023 ЦК України).

Відповідно до ст. 386 ЦК УРСР, ст. 1019 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Отже, предметом договору доручення є виконання однією особою від імені іншої юридичних дій. Найчастіше такі юридичні дії пов'язані із виконанням цивільно-правових угод, в яких повірений виконує дії від імені довірителя. В таких угодах стороною є довіритель, саме він набуває прав і є зобов'язаним стосовно осіб, з якими повірений уклав угоду за дорученням довірителя. Адже юридичне дії повіреного є діями самого довірителя, з яким через повіреного всту-

Договір доручення

пають у відносини треті особи. Набуття прав особою, яка не є учасником угоди, можливе також при укладанні договору на користь третьої особи (ст. 160 ЦК УРСР). Але в такому договорі кредитор завжди діє в своїх інтересах, а не в інтересах іншої особи. Крім того, відповідно до договору доручення на третю особу не можуть покладатися обов'язки.

В юридичній літературі договір доручення часто називають договором про представництво1. Договір доручення, який не зобов'язує до представництва, не може вважатися договором доручення2. Але у зв'язку з цим слід зазначити, що відносини, які опосередковані договором доручення, суттєво відрізняються від інших форм юридичного посередництва, в яких посередники діють в інтересах інших осіб, але від власного імені (договір комісії, комерційні представники, довірче управління і т. ін.).

Договір доручення є двостороннім, консенсуальним; він може бути сплатним і безоплатним.

Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при сплатному, так і безоплатному договорі.

В юридичній літературі є й інші думки. Так, автори підручника "Цивільне право" за редакцією професора Є. Суханова3 вважають, що двостороннім договір доручення є тоді, коли він сплатний або коли його виконання пов'язано з матеріальними витратами повіреного, а на довірителя покладається обов'язок з їх відшкодування.

Але, якщо уважно розглянути зміст ст. 391 "Обов'язки довірителя" ЦК УРСР та ст. 1026 ЦК України, то можна зробити висновок, що договір доручення за всіх умов є двостороннім.

У безоплатному договорі доручення на довірителя покладаються обов'язки прийняти все виконане повіреним, а також забезпечити останнього коштами, необхідними для виконання доручення.

Договір доручення належить до консенсуальних договорів, бо вважається укладеним у момент досягнення між сторонами згоди.

Договір доручення може бути сплатним і безоплатним. У ст. 387 ЦК УРСР зазначено, що довіритель зобов'язаний сплатити повіреному винагороду тільки в тому разі, якщо це передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами.

Крім того, в цій статті є вказівка на те, що "громадяни не можуть отримувати винагороду за виконання договору доручення, крім випадків прямо визначених в законі".

Відповідно до нового ЦК України обов'язок довірителя відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення, випливає з норми частини 2 ст. 1026.

Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. — М., 2000. — Т. 2. — С. 91—92; Нерсесов Н.О. Понятие добровольного представительства в гражданском праве / Избраннне трудн по пред-ставительству й ценнмм бумагам в гражданском праве. — М., 1998. — С. 24.

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) — М., 1975.

о Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. — М., 1994. — Т. 2.

Строк договору доручення залежить від характеру доручення. В ЦК УРСР в нормах, які регулюють договір доручення, нічого не сказано про строк дії договору доручення. Відповідно до нового ЦК України договір доручення може бути укладений з вказівкою про строк, протягом якого повірений виконує обов'язки від імені довірителя, а також без такої вказівки.

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного — підписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Мета договору доручення — здійснення повіреним прав довірителя, набуття, зміна і припинення для нього прав та обов'язків шляхом здійснення угод.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із угод, здійснених третьою особою, не набуває.

Форма договору доручення може бути усною і письмовою відповідно до загальних правил про форму угоди (статті 42—47 ЦК УРСР) і про форму договору (ст. 154ЦКУРСР).

Відповідно до ст. 44 ЦК УРСР договори доручення між організаціями та з участю організацій укладаються у письмовій формі.

Договір доручення між громадянами на обумовлену на даний період суму також укладаються у письмовій формі. Договори доручення, що укладаються за нотаріальною формою, можуть бути нотаріально посвідчені (наприклад, доручення на укладення договору купівлі-продажу квартири).

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення. Наприклад, при укладенні договору доручення на ведення справи із захисту майнових інтересів довірителя у договорі можуть бути зазначені такі юридичні дії повіреного:

проведення правової експертизи документів;

представництво інтересів довірителя в органах державної влади і управління, в арбітражному суді та інші.

По цій справі довірителем було видано довіреність на участь у засіданні господарського суду. Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.

Отже, договір доручення є юридичним фактом, на підставі якого виникає добровільне представництво, проте представництво, ширше договірного представництва, бо підставами представництва взагалі можуть бути закон, адміністративний акт, трудовий договір (ст. 62 ЦК УРСР). Договір доручення — це одна з можливих підстав виникнення правовідносин з представництва.

Вказівки довірителя на вчинення повіреним конкретних юридичних дій мають міститися у договорі або у виданому на підставі договору дорученні, або

Договір доручення

в усних розпорядженнях. Безумовним є те, що вказівки довірителя мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Договір доручення має багато спільного _з договором комісії, який^ історично виник як вид договору доручення у торговельному обрро.ті.

Але на відміну від договору доручення, де має місце пряме представництво, тобто повірений виступає від імені довірителя, у договорі комісії комісіонер — сторона, яка виконує договір, виступає в інтересах комітента, але вщ_власного_ імені, що виключає можливість виникнення представницьких відносин.

"^Договір""доручення може бутїГоплатним і безоплатним, договір комісії, як правило, сплатний. У відносинах з третіми особами повірений не набуває для себе ніяких прав та обов'язків, а комісіонер стає стороною в угоді, яку він здійснює для третьої особи і набуває також прав та обов'язків.

Договір доручення має спільні риси з договором підряду. І підрядник, і повірений діють в інтересах особи, але разом з тим ці два договори відрізняються своїм предметом: у договорі підряду предметом є матеріалізований результат роботи, а в договорі доручення — юридичні дії повіреного.

Складніше розмежувати договори доручення та експедиції. Експедитор, як і повірений, може здійснювати і юридичні, і фактичні дії. Але предметом договору експедиції є водночас і юридичні, і фактичні дії. Наприклад, доставка вантажу на станцію або на склад клієнта. Ці договори різняться тим, що експедитор може діяти як від імені клієнта, так і від свого імені; повірений же діє лише від імені довірителя.

§ 2. Зміст договору доручення

Зміст договору доручення, як спільного юридичного акта сторін, становлять, по-перше, умови, щодо яких сторони дійшли згоди, і, по-друге, ті умови, що приймаються ними як обов'язкові на підставі чинного законодавства.

Зміст договору, як відомо, розкривається через права та обов'язки його учасників, що визначені умовами договору.

Відповідно до ст. 1022 нового ЦК України змістом договору доручення мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Такі дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Сторонами договору доручення є повірений і довіритель.

Повірений — особа, яка зобов'язується виконати юридичні дії; довіритель — особа, яка доручає повіреному виконати всі дії.

Повіреним і довірителем можуть бути дієздатні громадяни та юридичні особи.

Слід мати на увазі, що юридичні особи повинні діяти в межах статутної правоздатності, а громадяни, які укладають і виконують договори доручення з комерційною метою, мають бути зареєстровані як підприємці.

Договір доручення має особисто-довірчий (фідуціарний) характер. Принцип особистого виконання доручення повіреним закріплений також в нормах ст. 1024 нового ЦК України. З огляду на те, що права та обов'язки в договорі, який укладає повірений від імені довірителя, набуваються виключно для довірителя, велике значення має питання про волевиявлення цих осіб. В юридичній літературі існує думка про те, що повірений є виразником не тільки волі

28 — 2-2728

довірителя, а й своєї волі. За відсутності волевиявлення з боку повіреного юридичний ефект у вигляді договору не настане1. На наш погляд така точка зору заслуговує на підтримку з єдиним доповненням про те, що волевиявлення довірителя і повіреного щодо змісту юридичних дій, які виконує повірений, повинно збігатися. За інших умов виконання договору доручення буде неналежним.

Головним обов'язком повіреного є виконання доручення відповідно до вказівок довірителя (ч. 1 ст. 388 ЦК УРСР).

Вимога особисто виконати доручення стосується лише юридичних дій, що становлять предмет договору. Для здійснення фактичних дій, які супроводжують юридичні дії, повірений може залучити інших осіб, зокрема перекладача для участі у переговорах, друкарку для підготовки документів. Причому залучення помічників допускається без повідомлення про це довірителя, оскільки ці особи не виконують юридичних дій.

Але, якщо в договорі доручення є прямі вказівки на нерозголошення інформації будь-яким особам, з якими не пов'язане виконання юридичних дій, повірений звичайно повинен зберігати конфіденційність інформації.

Особисте виконання доручення повіреним може стати неможливим через об'єктивні причини (хвороба, дія непереборної сили і т. ін.). Якщо за таких умов інтереси довірителя вимагають невідкладного здійснення відповідних юридичних дій, а повірений не міг попередньо направити запит довірителеві або не отримав своєчасної відповіді на свій запит, він може передати виконання доручення іншій особі (ч. 2 ст. 388 ЦК УРСР). В цьому разі повірений зобов'язаний повідомити довірителя про передачу виконання доручення іншим особам (ч. З ст. 388 ЦК УРСР).

Таким чином, договір доручення належить до тих цивільно-правових договорів, за якими допустиме лише особисте виконання.

Відповідно до ст. 389 ЦК УРСР повірений має право передати виконання доручення іншій особі (заступникові) лише у двох випадках:

1) коли він уповноважений на це договором;

2) змушений до цього силою обставин з метою захисту інтересів довірителя.

Частина 2 ст. 389 ЦК УРСР та ч. 4 ст. 1024 нового ЦК України встановлюють застереження, що повірений відповідає за вибір заступника. На практиці може виникнути проблема щодо тлумачення цієї частини статті. Є всі підстави для проведення аналогій між статтями 68 і 389 ЦК УРСР. Йдеться про те, що повірений не відповідає за дії заступника, якщо проти його кандидатури не заперечував довіритель. Оскільки повірений діє в інтересах довірителя, він зобов'язаний виконувати доручення відповідно до вказівок довірителя.

Вказівки довірителя визначають, як мають реалізовуватися повноваження повіреного. Наприклад, повірений уповноважений здійснити угоду купівлі-прода-жу будинку. Вказівки довірителя можуть стосуватися покупки, місця розташування будинку, його технічних характеристик.

Якщо повірений відступить від вказівок довірителя (наприклад, підвищить купівельну ціну), виконання дії зобов'язують довірителя перед третіми особами, але надають йому право на відшкодування збитків за рахунок повіреного. Тобто

Гражданское право / Под ред. Е.А. Суханова. — М, 2000. — Т. 2. — С. 93—94.

Договір доручення

має місце невиконання повіреним своїх обов'язків у договірному зобов'язанні з усіма обставинами, що випливають звідси (ст. 203 ЦК УРСР).

На повіреного покладається обов'язок повідомляти довірителеві на його вимогу всі дані про хід виконання доручення, що дає йому можливість впливати на виконання доручення.

Після виконання доручення повірений зобов'язаний без зволікання надати довірителеві звіт з додатком документів, які підтверджують здійснення повіреним юридичних дій і витрат. Форма звіту законом не передбачена, і тому він може бути наданий як в усній, так і в письмовій формі. Але якщо договір передбачає письмову форму звіту, то звичайно надається письмовий звіт.

Істотний обов'язок повіреного — термінова передача довірителеві всього отриманого у зв'язку з виконанням довіреного (майна, грошових сум, документів).

Цим обов'язком повірений кореспондує обов'язок довірителя прийняти від повіреного все виконане за договором. Довіритель зобов'язаний прийняти виконання без зволікання після того, як він отримав повідомлення від повіреного (ч. 1 ст. 391 ЦК УРСР, ч. З ст. 1026 нового ЦК України).

Повірений діє за рахунок довірителя. З цього випливає два обов'язки довірителя (в законодавстві вони регламентовані ч. 2 п. 2 і п. З ст. 391 ЦК УРСР):

1) забезпечити повіреного коштами, необхідними для виконання доручення;

2) відшкодувати повіреному фактичні збитки, які були необхідні для виконання доручення.

Витрати повіреного мають бути необхідними і будь-яку кількісну межу для них не встановлено. Якщо навіть сторони погодили розмір витрат у договорі, це не забороняє повіреному вимагати оплати додаткових витрат за умови, що вони були потрібні для ведення справи.

Якщо довіритель не виконає названі обов'язки, його можна вважати боржником.

При укладенні сплатних договорів доручення довіритель зобов'язаний також виплатити повіреному винагороду за належне виконання договору.

Строк у договорі доручення визначається з урахуванням характеру доручення, яке має реалізовувати повірений. Якщо повірений не виконає доручення у строки, визначені договором, прострочення тягне за собою відшкодування збитків, виплату неустойки, якщо це передбачено договором. На практиці частіше сторони не вказують точний термін виконання. Вони лише визначають повний період часу, протягом якого бажано виконати доручення.

Дата добавления: 2015-06-04