Теорії економіки пропозиції і раціональних очікувань та їх практичне використання

У 80-х роках XX ст. у розвинутих капіталістичних країнах неоконсерватизм охоплює три основні напрями нової неокласики:

1) монетаризм, або чиказька школа неолібералізму (М. Фрідмен) – центральна теорія неоконсерватизму. Монетаризм пов’язаний з регулюванням економіки через сферу грошово-кредитного обігу;

2) теорія економіки пропозиції (А. Лаффер, Дж. Гілдер, І. Робертс, Р. Манделла), згідно з якою надмірне підвищення податків позбавляє підприємців стимулів до інвестування та призводить до падіння виробництва й підриву фінансової бази оподаткування, а зниження податкових ставок є достатньою умовою для стимулювання підприємницької активності й ініціативи;

3) нова класична макроекономіка – теорія раціональних очікувань (Дж. Мут, Р. Лукас, Т. Сарджент, Н. Воллес), згідно з якою економічні агенти в будь-якому разі не виправдовують надії владних структур, бо заздалегідь враховують наміри влади й нейтралізують своїми заходами (підвищенням чи зниженням цін) політику уряду.

Важливою складовою неоконсерватизму також є теорія економіки пропозиції (економісти Артур Лаффер, П. Робертс, Р. Манделла, журналісти Дж. Гілдер, Дж. Ванніскі, конгресмен Дж. Кемп), яка доповнювала монетарні форми та методи регулювання економіки й була створена після кризи 1974 -1975 рр.; вона, по суті, стала теоретико - методологічним підґрунтям “рейганоміки”. Ця теорія, подібно до монетаризму, виходить із неокласичної рівноважної схеми, а критику кейнсіанства зосереджує на проблемі інвестиційної функції капіталу.

Основними елементами економічної політики держави згідно з теорією економіки пропозиції є такі: зорієнтованість економічної політики на виробництво, пропозицію; зниження податків, передусім з юридичних осіб, з метою вивільнення частини прибутків для інвестування; скорочення витрат, насамперед у соціальній сфері; регулювання пропозиції грошової маси.

Доповнюючи один одного, представники теорії економіки пропозиції, на відміну від монетаристів, які основний акцент робили на регулюванні кількості грошей, особливого значення надають використанню податкових інструментів регулювання. Вразливість кейнсіанства прихильники цієї теорії бачать в абсолютизації проблеми ефективного попиту й недооцінюванні економічних проблем формування структури пропозиції. Теоретичне обґрунтування стимулювання пропозиції шляхом скорочення податкової ставки з метою перерозподілу національного доходу на користь середніх і великих власників увійшло в економічну теорію як крива А. Лаффера.

Економіка пропозиції суттєво вплинули на економічну політику й ідеологію уряду Р. Рейгана, особливо щодо ефективності соціальних програм, значення ринку, характеру й меж втручання держави в економічні процеси.

Третьою складовою теоретичної платформи неоконсерваторів є теорія раціональних очікувань, яка належить до нової класичної макроекономіки. Її теоретичні засади були закладені ще в 50-60-х роках XX ст. Р. Мутом, а подальша розробка здійснена у 1970-х рр. такими американськими вченими: Р. Лукасом, Т. Сарджентом, Н. Воллесом.

Роберт Лукас із Чиказького університету за розроблення теорії раціональних очікувань у 1995 році став лауреатом Нобелівської премії. Значний вклад у розвиток макроекономіки, і передусім теорії раціональних очікувань, Р. Лукас зробив тим, що узагальнив, систематизував і класифікував різноманіття обчислювальних, аналітичних, економічних, економетричних та статистичних методик, інструментарію та механізмів, що здавалося багатьом нескінченним і непідпорядкованим, ніби броунівський рух, і наблизив до аналізу економіки, що динамічно розвивається.

Дата добавления: 2015-06-29