Поняття політичний режим

Політичний режим: суть та мета.

ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ: СУТЬ ТА ТИПИ

Кремінь

Політичний режим - теоретична категорія існувала лише в науці про державу і право, в тісному взаємозв'язку з категоріями: фор­ма правління, форма державного устрою. В державно-правовій науці політичний режим розглядається як сукупність засобів та методів у здійсненні державної влади. В політичній науці понят­тя політичного режиму дуже тісно зв'язано з поняттям політична система і розглядається тільки у зв'язку з особливостями розвит­ку та функціонування політичних систем, хоча співвідношення понять викликає в політичній науці істотні розбіжності. Інколи політичний режим і політичну систему розглядають як синоніми. Іноді поняття політичного режиму взагалі не виділяється. Іноді політичну систему і політичний режим розводять досить далеко один від одного. Дати універсальне визначення політичного ре­жиму досить складно.

Політичний режим - це спосіб функціонування та взаємозв'язку ос­новних елементів політичної системи суспільства. Поняття політичний режим включає основні критерії: характер та міру здійснення влади; механізм формування влади; взаємовідносини суспільства та влади; роль та значення недержавних і пеиолітичішх організацій та структур; харак­тер існуючих в суспільстві заборон; роль ідеології у житті суспільства; характер політичного лідерства; співвідношення прав та свобод грома­дян; становище засобів масової інформації; роль політичних партій; типи політичної поведінки; співвідношення між законодавчою та виконавчою владами; роль і значення органів примусу.

Політичний режим (від франц. regime) -державний, суспільний устрій, спосіб прав­ління. Це функціонування політичного

життя, що складається внаслідок політичних дій соціальних суб'єктів в системі певних політичних владних інститутів, струк­тур, політичних відносин і взаємодії людини і суспільства. Полігпичний режим - сукупність засобів і методів, що визначають спосіб здійснення влади, що склалися стосовно державної влади та суспіль­ства і які відображають становище прав та свобод громадян, відносин владних структур до правових основ діяльності, держав­них форм та ідеологій, соціальних і класових взаємовідносин, ста­новище політичної культури. Французький політолог Моріс Дю-верже дає змістовну формулу політичного режиму як «певного поєднання системи політичних партій, способу голосування, од­ного або декількох типів прийняття рішень, однієї або декількох структур груп тиску». Нині ж визнано визначення політичного режиму проф. Жан-Луї Кермонна, який розумів під політичним режимом сукупність елементів ідеологічного інституційного і соціо­логічного порядку, що сприяють формуванню політичної влади певної країни на певний період. Політичний режим - це порядок взаємовідносин громадянського суспільства і політичної влади. Політичний режим - система конституційних (законних) порядків і конкретне втілення політичної системи та політичної органі­зації суспільства.

Політичний режим - система засобів та методів здійснення політичної влади, форма взаємодії державно-владних структур та населення. Будь-який політичний режим визначається, по-перше, процедурами та способами організації владних інститутів та без­посереднім здійсненням влади; по-друге, стилем прийняття суспільно-політичних рішень; по-третє, взаємовідносинами між політичною владою та громадянами (населенням) країни. Суве­ренність і соціальний зміст політичної системи, політичної органі­зації суспільства, структура влади, способи, методи та засоби її здійснення і характеризують політичний режим суспільства. Якщо в політичному курсі відображена мета суспільства, держави, то в політичному режимі - організаційні засоби та методи їх досяг­нення. Курс як відображення політичної мети має пріоритет пе­ред політичним режимом. Який політичний курс, які політична система і організація суспільства, такий і зміст, характер полі­тичного режиму. Та в такій субординації режим зберігає одну привілею: якщо політичний режим невірно визначений за змістом і характером відносин, що склалися в суспільстві або невміло реалізується політичний курс, то може поховати, загубити будь-який, навіть найрозумніший, науково вивірений політичний курс. Будь-який політичний режим є те або інше поєднання двох по­лярно протилежних принципів людських взаємодій: авторитар­ності, тобто безвідмовного, безумовного підкорення законам і роз­порядженням владі, жорсткої, міцної дисципліни та відповідальності, і демократизму, під яким розуміється рівноправність сторін, їх згода, вільний вибір, самоуправління та ін. Практично неможли­во політичний режим позбавити форм реалізації одного прим ципу і побудувати на формах реалізації тільки другого принципу. Такі політичні режими можливі як аномальні, як руйнівні для суспільства і тому-то ефемерні, тобто швидкоплинні, недовго вічні. Фактично в кожному політичному режимі переважає пі чи інша сторона, риса в управлінській діяльності, але урівнова жуюча її сторона, що визначає її риси, має певне значення. Тут у здійсненні управління державою очевидна дуже важлива кон­ституційна система. Проте положення конституції не завжди відповідають реальності.

Природно, політичний режим - політичне явище, що ство­рюється органічним поєднанням трьох політичних інститутів -політичної організації суспільства, системи прав і свобод люди­ни, системи методів і механізму здійснення влади. Основні ком­поненти політичного режиму є: принцип легітимності (законності), структура інститутів, система політичних партій і рухів, і, на­решті, форма і роль держави у здійсненні влади. Принцип легі­тимності передбачає відповідність політичної влади цінностям, на яких базується той або інший режим, і який відповідає інтере­сам, потребам і сподіванням населення. Практично законність політичного ладу відображається через відповідність походжен­ня та дій влади вимогам демократії. Протягом декількох століть створювалась формула західної плюралістичної демократії. Полі­толог Жан-Луї Кермонна відмічав, що «політична влада народу, яка відправляється вільно, відображає більшістю, що поважає права меншості». Тут чітко визначено: демократія - завжди полі­тична влада більшості над всім народом і завжди незмінна повага думки меншості і ЇЇ права вільно конституювати опозицію.

Якщо форми державності визначаються трьома категоріями: формою правління або відносинами між центральними органами держави; полі­тичним режимом як сукупністю способів і методів існування державної політичної влади; державним устроєм або структурою органів держав­ного управління (відносини між центральною владою і владою на місцях, а також системоутворюючий принцип державної побудови), то політич­ний режим визначається трьома основами: економічною, політичною і ідеологічною. Економічною основою виступає власність на основні за­собів виробництва в різноманітних формах (в чиїх руках власність -в інтересах того класу, соціальної спільності і створюються сприятливі умови політичного і економічного життя). Політичною основою є держа­ва, що має законодавчі та виконавчі функції влади, встановлює і підтри­мує в суспільстві порядок, вигідний владі імущих. Ідеологічною основою є ідеологія панівного класу, політичної еліти, що утверджує у свідо­мості людей думку про доцільність саме існуючого суспільного устрою. Але па практиці визначеність проявляється, по-перше, в тому, що дер­жава головний інститут диктатури панівного класу по-різному підпо­рядковує йому волю всіх елементів соціальної структури. По-друге, клас -посій диктатури - самооргапізується, перетворюючи свою волю у волю державну. Такий самовплив є не що інше як демократичний метод здійснення влади. Та, залежно від розчленування панівного класу і ха­рактеру внутрікласових відносин демократичний метод може проявля­тись в межах від повної самоорганізації до примусу окремих соціальних спільностей панівних верств. Все вирішує ступінь єдності загальнокла­сового інтересу. В ставленні ж до трудящих і соціальних верств держа­ва, влада імущих, виступає органом насилля, застосовуючи до них дикЮаторський метод здійснення влади. Ступінь і рівень диктаторства, на­сильства залежить не тільки від сили їх опору, а й від зростання людсь­кого фактора у виробничому процесі: чим більше від нього залежить підвищення продуктивності праці, тим менше ступінь прямого насилля. В сучасних умовах це змушує правлячі кола вдаватися до консенсусу, до допуску елементів самоорганізації, аніж до насильницького підко­рення. Утвердження системи прав та свобод - не самомета, а засіб до­сягнення економічних та політичних інтересів.

Звичайно ж, на практиці політичний режим виступає одно­часно демократичним (для імущих) і тоталітарним (для неіму-щих), що ставить трудящих під повний (тотальний) контроль держави. Подвійність політичного режиму проявляється на всіх етапах розвитку людського суспільства (в рабовласницькій дер­жаві, в стародавньому Вавілоні, Римі, Афінах та ін., в феодаль­них суспільствах, в капіталістичному тощо). Відповідно новим формам правління змінювалися і методи здійснення влади. Од­нак основну роль у наданні політичному режиму демократичного фасаду відіграє система політичних прав і свобод. Безліч визна­чень політичного режиму, що найчастіше не виключають, а до­повнюють один одне, говорить про те, що природа політичного режиму досить складна, але має ряд тісно зв'язаних один з іншим вимірів. Головним виміром змісту політичного режиму виступає міра здійснення влади і реалізація суб'єктами, що володарюють, принципів легітимності в політичній діяльності. Інші виміри змісту політичного режиму: засіб і порядок формування представниць­ких установ; взаємовідносини законодавчої, виконавчої і судової влад; становище і умови діяльності політичних партій і масових рухів; правовий статус особистості, гарантії здійснення людських прав; співвідношення допустимого і забороненого; порядок функці­онування правоохоронних і каральних органів; політична стабільність суспільства; характер політичної свідомості. Політич­ний режим - це концентрована характеристика системи, що фун­кціонує з позицій конкретно-історичних принципів її легітимності.

Дата добавления: 2015-06-29