Використання статистичних даних 2 страница

Сьогодні практика офіційних запитів інформації в державних органах поширена досить широко. Проте, так само широко розповсюджена і практика відмов держорганів у наданні інформації.

Звичайно, запит не проігнорують зовсім, бо це може призвести до судового розгляду. Але може надійти відповідь, що носить формальний характер. Чи обґрунтування відмови відповіді на запит, зокрема відсутність потрібної інформації в організації або посилання на те, що дана інформація становить державну таємницю. Більш складною може виявитися ситуація, якщо журналіст потребує не просто інформації про стан навколишнього середовища, а конкретного документа. Крім екологічної інформації, у ньому можуть міститися також і дані, віднесені до категорії інформації з обмеженим доступом. Наявність таких відомостей може зробити недоступним для громадськості весь документ. У деяких випадках ефективним тут може виявитися компромісний шлях – часткове копіювання даних із документа, завіреного офіційною особою.

Саме з такими труднощами стикається журналіст, звертаючись у різні організації. Тому надзвичайно корисними є такі поради:

1. Варто з’ясувати як можна точніше, які саме організації мають потрібну інформацію, і в якому обсязі. Це допоможе направити запит потрібному адресату.

2. Не менш важливою умовою ефективності звернення журналіста є точність, визначеність формулювань запиту. Необхідно чітко усвідомлювати мету інформаційного пошуку й розуміти специфіку роботи конкретної структури. Це допоможе заощадити час і уникнути непотрібних конфліктів.

3. Дотримуватись правил ділового листування. Тільки письмовий запит є тим документом, на який зобов’язана надійти офіційна відповідь. Запит, зроблений в усній формі, може бути проігнорований. Якщо інформація отримана навіть у приватній бесіді з офіційною особою, то слід розуміти, що цю інформацію можна використати, але посилання на неї в публікації може спричинити журналісту іноді великі неприємності, аж до судового розгляду.

4. Усі етапи взаємодії з офіційними організаціями повинні документуватися. Це стане в нагоді при подальшій роботі з організацією, при оскарженні її рішень. Журналіст має зберігати як копії звернень, так і отримані відповіді.

5. Іноді запити вирізняються різким, емоційним тоном. Якщо обставини змушують журналіста звертатися з листом, досить відвертим за змістом, важливо дотримуватись прийнятих правил ввічливості. Мета журналіста полягає в тому, щоб одержати відповідь на свій запит, тому належить бути коректним навіть у тих випадках, коли немає особливої симпатії до адресата.

Отже, отримання інформації з офіційних джерел перетворюється на досить складну і тривалу процедуру. Але якщо інформація важлива для журналіста, він має її пройти. Іноді більш успішним буде шлях отримання інформації через прес-службу чи відділ відомства по зв’язках з громадськістю, а іноді – через налагодження дружніх відносин безпосередньо з чиновником-власником інформації. Однак досвід переконує, що далеко не на всі питання можуть бути отримані відповіді з державних джерел. Тоді журналіст звертається в неурядові екологічні організації, яких сьогодні стає все більше. Такі об’єднання прагнуть допомогти суспільству у вирішенні тих проблем, які державні органи не вирішують чи вирішують не найкращим чином.

На думку відомого канадського журналіста українського походження Віктора Маларека, «стосунки між журналістом та його джерелом можна розглядати, як емоційний та складний танок, вишуканий і напружений». Для прикладу наведемо його рекомендації.

«Починаючи роботу з потенційним джерелом, треба залишатись якомога більш розпливчастим. Перед тим, як вскочити в річку, перевіряють температуру води. Так можна дуже легко відвернути від себе потенційне інформативне джерело, заявивши одразу: «Як мені стало відомо, населення, що проживає в маленькому містечку у північній частині провінції Онтаріо, п’є радіаційно забруднену воду, про що ви знали протягом багатьох років. Чому така бездіяльність?» Такий підхід може перерізати всі нитки, що ведуть до справи й ускладнить ваше розслідування, якщо взагалі його не припинить. Підхід має бути спокійним і дружнім. Почніть фразою: «Я тут оце працюю над питанням якості води в північній частині Онтаріо, і сподіваюся, що ви мені допоможете». Це обеззброює. Це є правдиво. І це відкриває двері для подальшого діалогу.

Я працював за екологічною тематикою в центральній канадській газеті «Глоуб енд Мейл». Якось улітку я полетів до уранового шахтарського містечка Елліот Лейк на півночі провінції Онтаріо, щоб поглянути на гори токсичних відходів, утворених у результаті вторинної переробки руди, які протягом десятиліть звалювалися на околиці міста.

Кружляючи літаком над містом, я побачив бліде знебарвлення води в озері неподалік від місця звалища відходів. Пізніше я довідався, що вода з озера з високим ступенем забрудненості проникає також до системи річки Змійки, що протікає через цей регіон. Відповідаючи на запитання, де жителі беруть питну воду, мер містечка відповів, що вони отримують її по трубах із кристально чистого озера вгорі системою водозбору. Я також дізнався, що нижче по течії Змійки знаходилось селище Спеніш Рівер, яке, на свою біду, брало воду прямо з річки.

Я послав запити у федеральний та провінційні екологічні департаменти про наявність звітів з якості питної води в містах на території північної частини Онтаріо. На цьому шляху інформації не існувало. У своїй записній книжці я розшукав ім’я та телефон технолога з проблем питної води, який працював у провінційному уряді Онтаріо. Він виявився напрочуд корисним джерелом інформації, і чим довше я з ним розмовляв, тим глибшою ставала моя повага до нього, як до порядного й небайдужого громадянина. Тож я запитав його про рівень радіації в питній воді, на що отримав пораду прочитати один із документів для громадського користування, які, як правило, нікого не цікавлять, збираючи пил на бібліотечних полицях. Документ засвідчував, що радіаційний рівень у річці Змійці втричі перевищує допустимі норми для питної води в провінції Онтаріо. Я також переконався, що в селищі Спеніш Рівер про ці висновки ніхто не чув. Не знали там, і на яку небезпеку вони наражаються, п’ючи воду.

Мене турбував ще один факт. Це була початкова школа для дітей з слабкими розумовими здібностями, яких привозили туди на автобусах. Побачивши дітей, що пили воду в школі, я вирішив негайно привернути до цього увагу уряду Онтаріо. Мій матеріал вийшов на першій сторінці «Глоуб енд Мейл». Реакція міністра з питань захисту навколишнього середовища Джорджа Керра була миттєвою. Він виступив із заявою про впровадження спеціальної системи для очищення води, що кардинально б знизила рівень радіації. Він же звинуватив мене в збиранні «смажених» фактів. І назвав страхополохом, говорячи, що якби в мене вистачило терпцю трошки далі зазирнути у проблему, то я б пересвідчився, що науковці й технічний персонал його департаменту розпочали сумлінну роботу над проектом очищення води ще за декілька місяців до виходу того клятого матеріалу на перших сторінках «Глоуб енд Мейл».

Не відаючи того, пан Керр сам себе спіймав на брехні. Мій (на той час уже добрий знайомий і прекрасно інформований) технолог подзвонив, що має для мене деякий матеріал. У той вечір, під час домовленої зустрічі, він передав мені конверта, в якому знаходилася не таємна інформація, а матеріали дослідження, що вийшли друком для громадського користування двадцять років тому. Це був звіт комісії, яка провела аналіз якості питної води поблизу містечка Елліот Лейк. Уже на першій сторінці матеріали звіту попереджали про серйозний ризик для здоров’я, як короткостроковий, так і на віддалений період, що існував для жителів селища Спеніш Рівер, якщо вони й надалі вживатимуть забруднену радіацією воду з річки Змійки. Звіт закликав до негайного створення спеціальної системи для очищення води. Але протягом 10 років нічого не було зроблено. Звіт, що збирав пилюку на полиці, був підписаний ніким іншим, як членом комісії з питань водоресурсів провінції Онтаріо Джорджем Керром!

Розвиваючи стосунки з важливим для мене джерелом, я зумів набрати матеріал, замість простого визначення проблеми та її описання. Оскільки мені вдалося притягнути до відповідальності уряд, той імітував здивування і занепокоєння, перш ніж почав діяти швидко й рішуче.

Для того, щоб мати успіх узагалі, а особливо при розробці розслідування, журналістам треба дбайливо ставитися до пошуків джерел інформації, на якому б напрямку вони не працювали – чи то політика, урядові справи, криміналістика, юриспруденція, освіта, охорона здоров’я, екологія, питання праці, бізнес тощо».

4. Кодекс етики екологічного журналіста

(розроблено Міжнародною Федерацією екологічних журналістів)

1. Право на чисте середовище і довгостроковий розвиток аргументоване й тісно пов’язане з правом на життя, здоров’я та добробут. Екологічний журналіст повинен інформувати громадськість про загрозу навколишньому середовищу на глобальному, регіональному та місцевому рівнях.

2. Часто ЗМІ є єдиним джерелом інформації про навколишнє середовище. Обов’язок журналіста – підвищувати рівень усвідомлення громадськістю проблем довкілля та відображати плюралізм думок.

3. Шляхом інформування журналіст відіграє життєво важливу роль у мобілізації зусиль громадськості для захисту довкілля. Обов’язок журналіста – не лише відкривати очі людей на певну загрозу, а й відслідковувати ці небезпеки, тримати громадськість у курсі розвитку подій. Журналіст має також писати й про можливі шляхи розв’язання екологічних проблем.

4. Журналіст не повинен керуватися впливом заангажованих інтересів, чи то комерційних, політичних, урядових чи неурядових організацій. Журналісту слід дистанціюватися від таких інтересів і не вступати з ними в об’єднання. Як правило, журналісти мають надавати слово всім сторонам у будь-якому конфлікті, пов’язаному з екологією.

5. Екологічні журналісти по можливості повинні посилатися на джерела інформації та уникати такого висвітлення, що може викликати паніку або спекуляції, а також різноманітні тенденційні коментарі. Журналіст мусить перевіряти автентичність джерела інформації.

6. Екологічний журналіст повинен відстоювати рівний доступ до такої інформації й допомагати організаціям і громадянам промислово нерозвинених країн в одержанні електронної інформації, що допоможе цим країнам у вирішенні екологічних проблем.

7. Журналіст також має поважати права людей, які потерпіли від природних катастроф та стихійних лих, не втручатися в особисте життя.

8. Екологічний журналіст мусить без вагань виправити інформацію, яка раніше вважалася достовірною і могла впливати на громадську думку, якщо аналіз і наступні події показали її помилковість.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Де шукати екологічну інформацію?

2. які способи отримання інформації вам відомі?

3. Що робити, коли в інформації відмовляють?

4. Що передбачає Кодекс етики екологічного журналіста?

5. Продумайте екологічну проблему, яка існує у вашому регіоні і запропонуйте способи і джерела отримання інформації для написання статті за цією проблемою.

Рекомендована література до теми:

1. Бєляков О.О. Екологічна проблематика в засобах масової інформації. – К., 2002.

2. Беляков А.А. Экологическая пресса Украины. – К., 1995.

3. Масова комунікація та екологічна політика – К., 2001.

4. Бугрим В.В. Чорнобильська катастрофа у засобах інформації // Чорнобиль і преса: реалії взаємодії: Матеріали Першої Міжнар. науково-практ. конф. «Чорнобиль у засобах інформації», Київ, 15-16 квітня 1991 р. – К., 1992.

5. Фридман М. Шарон и Фридман А. Каннет. Пособие по экологической журналистике. – М., 1998.

6. Адаменко О.М., Періжок Й.І., Пилипчук О.Я. та ін. Основи екології. – Івано-Франківськ, 2000.

Соціальна проблематика ЗМК

Тема 5. Соціально-побутові теми у ЗМІ

1. Поняття соціальної журналістики

2. Теми, актуальні для соціальної журналістики сьогодні

3. Основні принципи роботи у соціальній журналістиці

4. Словничок соціальних термінів

1. Поняття соціальної журналістики

Перехід України до демократії, породив зміни у всіх галузях суспільного життя, включаючи журналістику. Як наслідок, за минулі роки значно розширилася типологія українських засобів масової інформації. Активно розвиваються нові види журналістики: соціальні, релігійні, рекламні, фінансово-економічні видання займають все помітніше місце в типологічній палітрі.

Існує декілька підходів до визначення феномену соціальної журналістики.

Перший підхід визначає соціальну журналістику як діяльність, предметом якої є соціальні проблеми і хвороби суспільства: становища в суспільстві різних потенційно уразливих соціальних груп (пенсіонерів, сиріт, багатодітних сімей, переселенців тощо), дотримання прав людини, добробут громадян, якість медичного обслуговування, погіршення екологічної обстановки і т.д.

Другий підхід пов’язаний із визначенням соціальної журналістики як атрибута соціальної політики, яку здійснює держава, виходячи з офіційно визнаної ідеології і моралі суспільства.

Проте, спираючись на ці два підходи, під категорію «соціальна журналістика» можна підвести практично все, окрім хіба що курсів акцій і рейтингів політиків, оскільки насправді немає журналістики соціальної і несоціальної. Будь-яка журналістика соціальна, якщо вона допомагає людині здійснювати вибір свого життєвого шляху.

Журналістика як сфера соціальної діяльності формує основи цивілізованого суспільства, сприяє вирішенню соціальних проблем, допомагає людям ухвалювати компетентні рішення на основі достовірної оперативної інформації.

Проте, у ряді інших видів журналістики, соціальна журналістика володіє вельми істотними наочними, функціональними і професійно-технологічними особливостями.

Так, об’єктом пильної уваги сучасної соціальної журналістики є становлення і оформлення в суспільстві трьох самостійних секторів: державного, комерційного і некомерційного (перший, другий, третій сектор) і поява нових суб’єктів суспільних відносин.

Некомерційні об’єднання (НКО), як представники некомерційного сектора, безпосередньо працюють з людьми, допомагаючи їм вирішувати найболючіші проблеми, захищаючи їх права і інтереси. Те, чим займаються НКО, зачіпає всіх, а значить, представляє інтерес для соціальної журналістики.

Соціальна журналістика відображає дійсність, інформуючи аудиторію про події, що відбуваються. Вона дає можливість обмінятися думками з різних приводів, особливим чином бере участь у регулюванні відносин між людьми і соціальними общинами, прагнучи позитивно вплинути як на самі ці відносини, так і на соціальні структури, що управляють різними сферами суспільного життя.

Соціальна журналістика більше за інші напрями в ЗМІ дає нам можливість вчитися розуміти і слухати оточуючих. Це своєрідний фільтр, за допомогою якого легко відрізнити добро від зла.

2. Теми, актуальні для соціальної журналістики сьогодні

1) Досвід роботи «третього сектора»:

форми самоорганізації громадян для вирішення своїх проблем, механізми взаємодії НКО з владою і бізнесом у соціальній сфері, потенціал суспільних організацій у різних сферах соціального життя: ресурсні центри, добродійні акції, добровольча допомога, консультативна допомога, телефон довіри, довідково-інформаційна система і т.д.;

2) проблеми незахищених верств населення:

безробітні, мігранти, неповні сім’ї, питання соціального сирітства, відношення до перестарілих громадян, створення безбарє’рного середовища для людей з обмеженими можливостями, адаптації і соціалізації дітей з обмеженими можливостями;

3) проблеми молоді:

алкоголізм, наркоманія, СНІД, криміналізація суспільства і підліткова злочинність, проблеми доступності і якості освіти, діяльність дитячих установ (школи, сімейні дитячі будинки, пансіонати, сирітські притулки та ін.);

4) екологічна і природоохоронна діяльності:

форми і досвід діяльності суспільних екологічних організацій, екологічні проблеми регіонів і екологічна експертиза, екологічна освіта і др.;

5) пропаганда здорового способу життя:

популяризація масового спорту і фізкультурного руху, роль спорту у вихованні, «соціальні» хвороби і їх профілактика, фізичне і психічне здоров’я, інформація про нетрадиційні методики лікування: арт-терапія, музична терапія тощо;

6) теми етичного виховання і екології особи:

принципи цивільного суспільства, толерантності, сімейні і етичні цінності, міжетнічні, міжконфесійні проблеми, спонсорська допомога, досвід добродійних фундацій, традиції меценатства;

7) соціально-трудові відносини і економічна політика:

соціальний захист населення, соціальне забезпечення і соціальне страхування, доходи і рівень життя населення, розвиток ринку праці, охорона праці і екологічна безпека.

3. Основні принципи роботи у соціальній журналістиці

1) Не забувай: формула публіцистики: «Людина - людині про людину».

2) Сформулюй, яку думку ти хочеш донести до читача.

3) Подумай, які конкретні приклади з життя (твого, близьких знайомих) можуть проілюструвати головну думку.

4) Яка додаткова інформація (цифри, подробиці) необхідна для викладу теми.

5) Джерела додаткової інформації: фахівці, свідки, документи, у тому числі публікації тощо.

6) Уяви свого читача (вік, освіта).

7) Налаштуйся на діалог з читачем, як із повноправним партнером зі спілкування.

4. Словничок соціальних термінів

Доброчинність - безоплатна передача засобів (добродійне пожертвування), майна, товарів на потреби соціального та іншого характеру.

Благодійник - особа (або організація), що здійснює доброчинність.

Волонтер - те ж саме, що і доброволець.

Цивільна ініціатива - ініціативи громадян, направлені на формування цивільного суспільства.

Грант - безоплатна цільова субсидія, що надається на конкурсній основі організації, ініціативній групі або індивідуальній особі для реалізації заявленого проекту в тій або іншій сфері діяльності.

Доброволець - а) громадянин, що здійснює доброчинну діяльність у формі безоплатної праці на користь іншої людини, у тому числі на користь доброчинної організації;

б) людина, яка без оплати і примусу виконує роботу, направлену на благо суспільства.

Інвалідність - перешкоди або обмеження діяльності людини з фізичними, розумовими, сенсорними і психічними відхиленнями, викликані існуючими в суспільстві умовами, за яких люди виключаються з активного життя.

Міжсекторне соціальне партнерство - це конструктивна взаємодія організацій з двох або трьох секторів (держава, бізнес, некомерційний сектор) для вирішення соціальних проблем.

Некомерційна організація - організація, що не має за основну мету своєї діяльності отримання прибутку і не розподіляє одержаний прибуток між учасниками. Некомерційні організації можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій (об’єднань), некомерційних партнерств, установ, автономних некомерційних організацій, соціальних, добродійних та інших фундацій, асоціацій і союзів, а також в інших формах, передбачених законами.

Соціальна політика – політика, направлена не тільки на підтримку стабільності соціальної системи, але й на створення умов для її оптимізації, тобто не тільки на захист, але й на розвиток. Соціальна політика реалізується на різних рівнях (державному, регіональному, муніципальному), фінансується з різних джерел (державного бюджету, приватних джерел) різними засобами (економічними, медичними, педагогічними). Традиційно соціальна політика включає роботу з наступних пунктів:

• доходи (життєвий рівень, споживацький кошик, добробут);

• праця (оплата, охорона, страхування, зайнятість);

• захист непрацездатних і малозабезпечених;

• галузі соціальної сфери - освіта, медична допомога, наука і культура, фізкультура і спорт;

• соціальна інфраструктура (житло, транспорт, дороги, зв’язок, торгівля, побутове обслуговування);

• окремі категорії населення (перестарілі, інваліди, молодь, діти, сім’я);

• екологія;

• міграція.

Соціальна держава - соціально-психологічне поняття, яке означає, що соціальні проблеми входять до складу пріоритетних для даної держави.

Соціальні гарантії - умови і засоби, що забезпечують громадянам можливість користуватися наданими їм законами держави соціально-економічними, політичними і особистими цивільними правами і свободами. Від надійності соціальних гарантій залежить ступінь реальності надання прав і свобод. Вони можуть бути матеріальними, політичними, організаційними і юридичними. У взаємозв’язку утворюють єдину систему.

Соціальне замовлення для некомерційних організацій - одна з форм реалізації цільових соціальних проектів і програм міського, обласного рівнів, що здійснюється на конкурсній основі некомерційними організаціями. Правовою формою контракту на виконання соціального замовлення є договір на надання відшкодувальних послуг у рамках затвердженої соціальної програми відповідно до основних сфер діяльності.

Соціальна підтримка - система заходів з надання допомоги деяким групам непрацездатних громадян, тим, хто тимчасово опинився у важкому економічному становищі (частково або повністю безробітні, молодь, що вчиться), шляхом надання їм необхідної інформації, фінансових коштів, кредитів, правового захисту і введення інших пільг. Соціальна підтримка має тимчасовий або частковий характер і передбачає активну участь самого потребуючого у вирішенні певних завдань.

Соціальні права людини - сукупність конституційних прав людини, що дозволяють їй претендувати на отримання від держави певних матеріальних благ. Звичайно до соціальних прав людини відносяться:

• право на соціальне забезпечення;

• право на освіту;

• право на охорону здоров’я і медичну допомогу;

• право на житло;

• особливі права дітей і права інвалідів.

Соціальна проблема - 1. Об’єктивно виникаюча в процесі функціонування і розвитку суспільства суперечність 2. Комплекс питань, що вимагають вирішення засобами соціального управління.

Соціальна послуга - діяльність з надання прямої і (або) непрямої допомоги фізичним особам або їх групам для забезпечення їх конституційних прав щодо якості життя, а також зі здійснення зусиль, що сприяють їх нормальному життєзабезпеченню і підвищенню рівня добробуту.

Соціальний ризик – передбачувана чи вірогідна подія у житті людини, настання якої призводить до втрати її працездатності (постійно або тимчасово), або обмеження попиту на працю і, відповідно, повної або часткової втрати заробітку/доходу. До числа соціальних ризиків належать:

• хвороба

• материнство/утримання дітей

• інвалідність

• старість

• безробіття

• втрата годувальника, трудове каліцтво або професійне захворювання

• вагітність і пологи.

Соціальне страхування є системою компенсації населенню наслідків соціальних ризиків, що ґрунтується на внесках/відрахуваннях від платні працедавців, а також, можливо, часткового залучення засобів державного бюджету до спеціалізованих фондів. Основними принципами соціального страхування є:

• збереження і захист накопичених/придбаних упродовж періоду страхування внесків;

• можливість для застрахованих осіб реалізувати свої страхові гарантії.

Соціальне забезпечення є системою компенсації населенню наслідків соціальних ризиків, що ґрунтується, як правило, на загальних податках, які надходять до державного бюджету. Основними міжнародно визнаними принципами соціального забезпечення є такі:

• рівноправність для громадян, біженців, осіб без громадянства і працівників-мігрантів;

• рівноправність чоловіків і жінок;

• солідарність, яка виходить з визнання індивідуального права людей на соціальне забезпечення;

• обов’язкової участі;

• загальної відповідальності держави за соціальне забезпечення;

• збереження соціального забезпечення незалежно від будь-яких змін місця проживання забезпечуваних осіб.

Соціальний трансферт - показник, що використовується у статистиці рівня життя населення для вартісної оцінки масштабів і ролі соціальних допомог.

Спонсорство - передача засобів на потреби і (або) програми іншої організації з отриманням певної комерційної вигоди.

Типи соціальних питань:

• локальні, що зачіпають приватні аспекти суспільного життя (інтереси окремих індивідів, груп населення);

• проблеми окремих інститутів (охорона здоров’я тощо);

• проблеми, що вимагають структурних перетворень суспільної системи загалом (соціальні реформи).

Фандрайзинг - пошук джерел ресурсів і процес збору засобів для реалізації соціально значущих програм і (або) підтримки організації.

Запитання і завдання для самоконтролю:

1. Чим займається соціальна журналістика?

2. Які актуальні теми висвітлюються соціальною журналістикою?

3. Знайдіть у пресі статті на соцільну тематику і проаналізуйте їх.

4. Запропонуйте теми соціальної проблематики, актуальні для вашого міста/села.

Рекомендована література до теми:

1. Дорошева Н. Все, что Вы хотели знать о некоммерческом секторе, но боялись спросить: Пособие для журналистов. - М., 2002.

2. Ильина Т., Корб В. Делаем хорошие новости: Учебное пособие для журналистов. - Омск, 2002.

3. НКО и СМИ. Мостик через пропасть. Практическое пособие для некоммерческих организаций. М.: Агентство социальной информации. - М, 2002.

4. Открытие темы. Спецкурс по социальной журналистике. - М.: Агенство социальной информации, 2003.

5. По жизни: пособие по социальной журналистике / Сост. М. Гессен, М. Назари. - М., 2002.

6. Социальная журналистика: антология возрождения. - М.: Центр развития «Сопричастность», 2002.

7. Социальное партнерство: НКО, бизнес, СМИ: Сборник / Ред. Н. Пушкина. Сост. Д. Антонов, Е. Темичева. - М., - 2001.

8. Справочник для журналистов стран Центральной и Восточной Европы. Пер. с англ. - М.: «Права человека», 1998.

9. Фролова Т.И. Социальная журналистика и ее роль в общественном диалоге: Учебное пособие. - М.: Пульс, 2003. - 44 с.

Тема 6. Проблематика здоров’я

1. Правила для кореспондентів, що займаються питаннями здоров’я, розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров’я

2. Статті про інвалідів - мова та етикет

3. Тема ВІЛ/СНІДу в пресі

1. Правила для кореспондентів, що займаються питаннями здоров’я,

розроблені Всесвітньою організацією охорони здоров’я

1. Головне – не нашкодь.

2. Не помилися. Перевіряй факти, навіть якщо підтискають терміни.

3. Не вселяй надій, що не справдяться. Особливо обережно пиши про «чудесні зцілення».

4. Питай себе, кому вигідна твоя публікація.

5. Ніколи не розкривай джерела інформації, якщо воно конфіденційне, хіба що коли до цього змушує закон.

6. Працюючи з хворими, інвалідами, а особливо з дітьми, враховуй, які наслідки матиме твоя публікація на них. Ти підеш далі – а вони залишаться наодинці з цим результатом.

7. Ніколи не торкайся особистого горя.

8. Завжди поважай особисте життя хворого, інваліда та їх сімей.

9. Стався з повагою до становища обездолених, особливо тих, хто потерпів через біду. Намагайся зайвий раз не використовувати знімки жертв та їх сімей.

10. Якщо сумніваєшся – промовчи.

2. Статті про інвалідів - мова та етикет

Як і інші меншини, права яких ущемляються більшістю, інваліди чутливі до слів, якими їх називають. Для того, аби покращити сприйняття себе громадськістю, інваліди пропагують власні визначення і поняття, які не викликають жалю чи інших негативних асоціацій. Наприклад, дуже часто в пресі можна зустріти слово «каліка». Воно «ріже» око, ми відчуваємо незручність тому, що це надрукували. Проте англійський аналог – інвалід - вже цілком придатний для вживання. Самі інваліди вважають, що це вірне слово. В Україні поки що не прижилася політично коректна термінологія, яка припускає шанобливе звертання до всіх людей.

Правила коректної мови, коли ви говорите або пишете про інвалідів

Використовуйте:

Інвалід, людина, що має інвалідність, люди, що мають інвалідність, інваліди. Людина з обмеженими можливостями, людина з обмеженими функціями

Дата добавления: 2015-06-30