Жовтня (23 жовтня) — Святителя Амфілохія, єпископа Володимиро-Волинського

Народився в XI ст. і був ченцем Києво-Печерського монастиря. Як і багато інших печерських чорноризців, був висвячений на єпископа. Про цю подію Київський літопис під роком 1105, неділя 27 серпня повідомляє так:

«У сей же рік митрополит (Никифор І) поставив Амфілохія єпископом у Володимир, місяця серпня у двадцять і сьомий день». Слід вважати, що він був четвертим архіпастирем на Володимиро-Волинській кафедрі після першого єпископа Стефана, поставленого ще рівноапостольним князем Володимиром, другого єпископа Стефана, що прийшов після ігуменства в Києво-Печерській обителі, і невідомого архієрея, що керував кафедрою в 1094-1105 роках. Протягом 17-ти років святитель Амфілохій окормляв Волинську паству, і це був досить складний час. Довелося йому багато сил докласти для викорінення залишків поганської віри та зміцнення християнства. Князівські міжусобиці, які тоді процвітали на Волині, також були предметом його турбот.

Не стояв він осторонь від справ митрополії. Безумовно, що брав участь у прославленні преподобного Феодосія Печерського, що відбулося в 1108 році. Разом з митрополитом Никифором зустрічав Володимира Мономаха, який 20 квітня 1113 року прибув до Києва на велике княжіння. Але його не видно серед архіпастирів, що прибули в 1115 році до Вишгорода на перенесення мощів святих Бориса й Гліба у новозбудований храм. Мабуть, це було рішення удільного князя Володимиро-Волинського Ярослава Святополковича, який ворогував тоді з Володимиром Мономахом. Ярослав був одружений на великокнязівській внучці й дуже погано до неї ставився. Терпів від цього і святитель Амфілохій, якому разом з усіма володимирцями довелося витримувати двомісячну облогу міста. Це сталося в 1117 році, коли Володимир Мономах вирішив покарати Ярослава. Коли ж той покорився, то і святий Амфілохій брав участь в акті примирення. На той час подібні міжкнязівські угоди укладалися обов’язково з благословення святительського. Проте Ярослав прожив мирно зі своїми київськими родичами недовго, прогнав свою дружину й через рік пішов в Угорщину. Там він мав на меті зібрати військо і йти на Володимир, в якому вже княжив син Мономаха Роман. Так воно й сталося: у 1121 році назріло нове збройне протистояння. За таких обставин залишатися святителю Амфілохію у Володимирі було вкрай небезпечно, та й роки його вже були не молоді. Згадав він правило, яке існувало серед вихідців Києво-Печерської обителі, що за свого часу пішли на інші землі: куди б їх Божий промисел не закидав, на схилі літ вони бажали єдиного — повернутися до Києва в рідні печери й лише там завершити свій земний шлях. Були й такі, що хотіли це зробити, та за життя не змогли, тоді декотрих тіла Божими чудесами все одно потрапляли в святі печери Києво-Печерського монастиря. Так, перед кончиною повернулися до Києва святителі Нифонт, єпископ Новгородський; Симон, єпископ Володимирський і Суздальський та й блаженний Амфілохій у 1121 році. Про подальші події знову дізнаємося з Київського літопису, в якому під роком 1122 записано:

«Амфілохій, єпископ Володимирський помер». Похований він був у Дальніх печерах так, як сам того бажав. А через сторіччя, у зв’язку з татаро-монгольським нашестям, вони разом з іншими печерськими угодниками були заховані. Ще через сторіччя, коли Києво-Печерська лавра почала відроджуватися, не знайшлося нікого, хто б знав, де вони знаходяться. Отож десь під спудом так і спочивають вони і в наш час.

Пам’ять його відзначається ще 28 серпня (10 вересня) та в другу неділю Великого посту.

Дата добавления: 2015-06-30