Оподаткування прибутку підприємств

Податок на прибуток є основним податковим регулятором виробничо-господарських процесів. Одним із важливих завдань є визначення особливостей методики визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

З початку існування України як самостійної незалежної держави постійно змінюється та вдосконалюється порядок визначення об'єкта оподаткування підприємств, відбуваються зміни в опода­ткуванні прибутку, зокрема в методиці визначення об'єкта оподаткування. Кодекс змінює існуючий під­хід в напрямі формування доходів та визначення ви­трат підприємства.

Для системи оподаткування прибутку під­приємств України характерна часта зміна об'єкта та ставки оподаткування. Так, у 1991 р. податок сплачу­вався з прибутку, в 1992 р. - з доходу, в 1 кварталі 1993 р. - з прибутку, починаючи з 2 кварталу 1993 р. та в 1994 р. - з доходу, в 1995 та з 1997 р. - з прибутку [1-5]. Що стосується ставки податку на прибуток, то вона теж постійно змінювалася. Так, у 1991-1994 рр. ставка податку складала 35%, в 1995-2003 рр. - 30%, 2004-2010 рр. - 25%, з 01.04.2011 р. - 23%, з 2012 р. - 21%, з 2013 р. - 19%, з 2014 р. - 16% [1-5].

Враховуючи, що податкове навантаження в Україні одне з найвищих [4], зменшення ставки є нагальним кроком і, як наслідок, забезпечить збільшення рівня добровільної сплати податку на прибуток.

Норми Податкового кодексу передбачають не лише поступове зниження ставки податку на прибу­ток, але і її диверсифікацію.

Так, до деяких платників податку на прибуток підприємств (що відповідають при цьому певним кри­теріям) застосовуються податкові канікули строком на 5 років з 1 квітня 2011 р. по 1 січня 2016 р. До такої групи суб' єктів оподаткування відносяться:

— суб'єкти господарювання, які створені після 01.04.2011 р., за винятком тих суб'єктів, які виявляться створеними шляхом реорганізації (злиття, приєднан­ня, поділу, виділення, перетворення), приватизації і корпоратизації);

— діючі підприємства, у яких за останні 3 роки (якщо цей період менше 3 років, то за весь час існу­вання) щорічний об' єм доходів не перевищує 3 млн. грн., при чому середньооблікова чисельність праців­ників не повинна перевищувало 20 чоловік;

— підприємства, які були платниками єдиного податку ще до набрання чинності Податкового кодек­су, та у яких за останній календарний рік об' єм ви­ручки не перевищує 1 млн. грн., а середньооблікова чисельність працівників становить до 50 чоловік.

Але перераховані суб'єкти оподаткування можуть застосовувати ставку податку на прибутку 0 % лише за умови дотримання наступних обмежень:

— щорічний прибуток (наростаючим підсумком з початку року) не повинен перевищувати 3 млн. грн.;

— середньооблікова чисельність за кожним виз­наченим вище суб' єктом оподаткування не повинна перевищувати встановлених обмежень;

— нарахована за кожен місяць заробітна плата (прибуток) найманих робітників не має бути менше ніж розмір двох мінімальних заробітних плат. Так, станом на 1 квітня 2011 р. нарахована заробітна плата має бути не менше ніж 1920 грн.

Разом з тим норми законодавства встановлюють перелік діяльностей, на які ставка податку на прибу­ток нуль відсотків не поширюється. Серед них:

1) діяльність у сфері розваг (проведення лоте­рей, а також розважальних ігор, участь в яких не пе­редбачає отримання її учасниками грошових або май­нових призів (виграшів), зокрема, більярд, кегельбан, боулінг, настільні ігри, дитячі відеоігри і т. д.);

2) виробництво, оптовий продаж, експорт, імпорт підакцизних товарів;

3) виробництво, оптовий і роздрібний продаж пально-мастильних матеріалів;

4) здобич, серійне виробництво і виготовлення дорогоцінних металів і коштовних камінь, у тому числі органогенного утворення. Зазначимо, що це обмеження не стосується виготовлення та торгівлі виробами з дорогоцінних металів і коштовних камінь;

5) фінансова діяльність (гр. 65 — гр. 67 Секцій ] КВЕД ДК 009:2005);

6) діяльність з обміну валют;

7) видобуток та реалізація корисних копалин за­гальнодержавного призначення;

8) операції з нерухомим майном, орендою

(гр. 70, 71 КВЕД ДК 009:2005). Зазначимо, що нор­мою визначено оренду не лише нерухомості, але будь-якого іншого майна;

9) діяльність з надання послуг пошти і зв' язку

(гр. 64 КВЕД ДК 009:2005);

10) діяльність з організації торгів (аукціонів) ви­робами мистецтва, предметами колекціонування або антикваріату;

11) діяльність з надання послуг у сфері телеба­чення і радіомовлення згідно Закону України „Про те­лебачення і радіомовлення" від 21.12.93 р. № 3759 — ХІІ (зі змінами та доповненнями);

12) охоронна діяльність;

13) зовнішньоекономічна діяльність (окрім діяль­ності у сфері інформатизації);

14) виробництво продукції з давальницької си­ровини;

15) оптова торгівля і посередництво в оптовій торгівлі;

16) діяльність у сфері виробництва і розподілен­ня електроенергії, газу та води;

17) діяльність в сферах права, бухгалтерського обліку, інжинірингу; надання послуг підприємцям (гр.

74 КВЕД ДК 009:2005).

Суб'єкти господарювання вели окремо пода­тковий облік, який з набуттям Кодексом чинності анулюється, відбувається наближення до бухгалтер­ського обліку, усунення розбіжностей між визначен­ням прибутку в бухгалтерському обліку та з метою оподаткування. Особливість концепції Кодексу поля­гає в еволюційному підході до вдосконалення подат­кової системи України.

Раніше розраховували два види прибутку: бухгалтерський та податковий.

Бухгалтерський прибуток - це різниця між доходами та витратами за всіма видами діяльності і відображується у фінансовій звітності у формі № 2 «Звіт про фінансові результати».

Податковий прибуток - різниця між валовими доходами, валовими витратами та амортизаційни­ми відрахуваннями і відображувався у Декларації про прибуток підприємств.

Проблема взаємодії бухгалтерського обліку й оподаткування є актуальною в усіх країнах світу, де її вирішують по-різному. Облікові системи різних країн характеризуються різноманітністю, реалізується весь спектр зв'язків між бухгалтерським обліком і оподат­куванням - від сильного впливу податкових правил на систему обліку до незалежного паралельного існу­вання обох систем.

З прийняттям Податкового кодексу відбува­ються суттєві зміни в оподаткуванні прибутку, які мають позитивно вплинути на діяльність платників цього податку, активізацію інвестиційної діяльності, підвищення ефективності суспільного виробництва.

Об'єктом оподаткування податком на прибуток з третього кварталу 2011р. є прибуток, який розраховується як різниця між доходами звітного періоду та собівартістю реалізованих товарів (робіт, по­слуг) і сумою інших витрат. Загальна формула порядку визначення прибутку до оподаткування згідно із змінами, описаними в ст. 134 Кодексу, така:

Прибуток = Доходи звітного періоду- Собівартість реалізованих товарів,виконаних робіт, наданих послуг -Інші витрати звітного періоду

Групування доходів за видами діяльності підприємства (операційна, фінансова, інша звичайна та надзвичайна) в Кодексі відсутнє, виділено тільки доходи від реалізації та інші доходи, а саме:

Доходи звітного періоду = Дохід від операційної діяльності (від реалі­зації) + Інші доходи

Доходи від операційної діяльності містять доходи від реалізації товарів, виконаних робіт і нада­них послуг та визначаються в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше від суми компенсації, отриманої у будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань (ст. 135.4 Кодексу).

Інші доходи включають доходи від операцій оренди/лізингу, отримані суми фінансової допомоги, штрафів (пені, неустойки), вартість безоплатно отри­маних товарів, робіт, послуг, отримані суми дотацій, субсидій, капітальних інвестицій із фондів загально­обов'язкового державного соціального страхування або бюджетів тощо. Їх докладний перелік подано у пп. 135.5 Кодексу.

Не включаються до доходів отримані суми попередньої оплати та авансів, суми податку на дода­ну вартість, суми повернених надміру сплачених по­датків та зборів, суми отриманого емісійного доходу, дивідендів тощо (п. 136 Кодексу).

Усі доходи і витрати мають бути підтвер­джені документально. Будь-які доходи чи витрати включаються до складу доходів або витрат тільки один раз незалежно від того, в якій статті Кодексу вони розглянуті та в який спосіб розраховані.

Невід'ємною складовою визначення об'єкта оподаткування є витрати, склад і визначення яких також зазнали змін. У частині визначення витрат проблем більше через їх велику кількість та різноманітність, а також різний порядок визнання.

У пп. 14.1.27 Кодексу визначено, що витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у гро­шовій, матеріальній або нематеріальній формах, здій­снених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигід у вигляді вибуття ак­тивів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого від­бувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таке саме визначення наведено і в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» [6]. Тобто ми маємо абсолютне узгодження визначення поняття «витрати».

Відповідно до ст. 138 Кодексу витрати роз­раховують за такою формулою:

Витрати = Витрати операційної дія­льності (собівартість) + Інші витра­ти

Витрати операційної діяльності, в свою чергу, поділяють на витрати основної діяльності та витрати іншої операційної діяльності.

Витрати основної діяльності - це передусім витрати, що формують собівартість реалізованих то­варів (готової продукції), виконаних робіт, наданих послуг. Вони визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів (готової продукції), виконаних робіт, наданих послуг.

При визначенні об'єкта оподаткування вра­ховуються інші операційні витрати, зокрема: витрати від курсових різниць за операціями в іноземній валю­ті; амортизація основних засобів, наданих в операційну оренду; витрати на інформаційне забезпечення господарської діяльності (придбання літератури, послуги Інтернету тощо) та інші витрати операційної діяльності.

Інші витрати, в свою чергу, поділяють на за-гальновиробничі витрати, адміністративні витрати, витрати на збут, фінансові витрати, інші витрати звичайної діяльності.

Склад та порядок формування інших витрат крім прямих визначено у п. 138.10 Кодексу.

До загальновиробничих витрат (які пов'язані з управлінням та обслуговуванням цехів, дільниць, лінійних підрозділів на підприємствах, у яких є поділ на цехи, дільниці) відносять витрати на оплату праці та внески на соціальні заходи від заробітної плати апарату управління цехами (дільницями), на опален­ня, освітлення, водозабезпечення приміщення цехів (дільниць), амортизацію необоротних активів загаль-новиробничого призначення тощо. У бухгалтерсько­му обліку змінні та постійні розподілені загальнови-робничі витрати включають до собівартості виготов­леної продукції, тому наказом Міністерства фінансів України від 18.03.2011р. № 372 внесено зміни до П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати» (пп.19.1) і 16 «Витрати» (пп.11.1) щодо можливості для підприємств або використовувати існуючу систему відобра­ження витрат, або обирати порядок, який відповідає Кодексу, тобто включати до собівартості тільки прямі витрати [8].

До складу інших витрат поряд із загальнови-робничими відносяться адміністративні витрати (пп. 138.10.2 Кодексу) - витрати, спрямовані на обслуго­вування та управління підприємством.

До витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, у складі інших витрат відно­сяться витрати на збут (пп. 138.10.3 Кодексу) - витра­ти, пов'язані з реалізацією продукції, товарів, послуг.

До витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, відносять і фінансові витрати: витрати на нарахування відсотків (за користування кредитами і позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства у межах норм, встановлених Кодексом, пов'язаних із запозиченими, крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікованих відповідно до П(С)БО 31 «Фінансові витрати» [7].

На основі даних про доходи і витрати з ме­тою вирахування об'єкта оподаткування - оподатко­вуваного прибутку складається Податкова декларація - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визна­чених Кодексом) контролюючому органу в строки, встановлені законом, на підприємстві якого здійсню­ється нарахування або сплата податкового зобов'язання.

Дата добавления: 2015-06-30