Дискусії щодо існування етики як науки

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ЕТИКИ У СУЧАСНИХ УМОВАХ

Кризові явища, пов'язані з розвитком існуючої цивілізації, глобальні проблеми, які на весь голос заявили про себе людству (екологічні, демографічні, проблеми війни і миру, голоду, хвороб, культури тощо) можуть бути вирішеними людьми з гуманістичними орієнтирами, які б прагнули будувати світ і своє життя на загальнолюдських моральних цінностях. За та­ких обставин зростає роль морального чинника в усіх сферах життєдіяльності суспільства і людини. У минулому (та й сьо­годні) існувало немало чинників, які обмежували або за допо­могою яких обмежувалася дія морального чинника. Зокрема, це сфери політики, права, економіки, інші напрями духовно­го життя.

На даному етапі головним завданням етики є обґрунтування й розуміння моралі як явища загальнолюдського на противагу класовому, національному, корпоративному, як загальнородової базисної основи усіх форм духовного життя.

Перед етикою постають завдання аналізу моральної практики, моралізаторства. На основі аналізу морального життя у ринковому суспільстві слід обґрунтувати моральні цінності, ідеали, моделі поведінки, міжособистісних стосунків, узагалі нормативну етику, відповідну такому суспільству.

Актуальною залишається проблема формування моральної культури суспільства й особистості.

Упродовж двох тисячоліть більшість мислителів не сумнівалась у можливості створення наукової етики. Особливий оптимізм щодо цього виявляв нідерланд ський філософ Бенедикт Спіноза (1632—1677), який був переконаний, що етика може досягти високого ступеня точності й наукової строгості. Він навіть спробував вибудувати етику на зразок геометрії, вдаючись до від­повідних аксіом, постулатів, теорем тощо. Сучасник Спінози англійський філософ Джон Локк (1632—1704) теж не сумнівався в можливості створення наукової етики, такої очевидної і точної, як математика.

Проте останнім часом усі попередні етичні системи були піддані критиці. Історії філософії відомі і значно раніші сумніви щодо можливості наукового пізнання, особливо у сфері людських відносин, смаків тощо. На­приклад, софісти (давньогрецькі мудреці, які послуго­вувались у полеміці хитромудрими, схожими на істинні умовиводами), обґрунтовуючи принцип релятивізму, який є несумісним з визнанням наукового статусу ети­ки, зверталися до таких фактів із життя різних народів: «У лакедемонян, наприклад, вважається прекрасним, щоб дівчата вправлялися і приходили з відкритими ру­ками й без хітонів; в іонійців це потворно.

Скептики (мислителі, які піддавали сумніву можливість пізнання світу) теж спекулювали на відмінностях естетичних смаків і моральних норм різних народів, ро­били висновок про рівносильність протилежних твер джень і необхідність утримуватися від суджень. Такий принцип не визнає жодної з наук.

Відчутного удару традиційній етиці завдав відомий англійський філософ Джордж-Едвард Мур (1873— 1958), назвавши всі попередні етичні концепції натура­лістичними й помилковими, оскільки їм властиве «змі­шування понять». Добро, за його словами, ототожню­ють з іншими властивостями речей і явищ. Значення слів, якими позначають ці властивості, підганяється під зміст терміна «добро», і це помилково видається за ав­тентичне (справжнє) його визначення. А насправді, мов­ляв, усе зводиться до перелічення або речей і явищ, кот­рі, як правило, називають добром, або властивостей, на підставі яких предмети і явища включають до сфери добра. Проте ні таких предметів, ні їх властивостей чіт­ко окреслити неможливо. Дж.-Е. Мур вважав усі етичні концепції, автори яких прагнули з'ясувати сутність мо­ралі, беручи за основу зовнішні щодо неї начала, натура­лістичними і неприйнятними. Етика, на його думку, по­винна бути автономною, а не гетерономною.

Дж.-Е. Мур, правда, не заперечував етики як науки, хоч і применшував її значення.

Недосконалість мови етики, її невідповідність мові моралі використовувались як основні аргументи на підтримку тверджень про неможливість створення наукової етики. Так, на думку австрійського філософа Людвіга Вітгенштейна (1889—1951), слова, що використовують у науці, є судинами, здатними містити й переносити природне значення і смисл. Етика, якщо вона взагалі є чимось, надприродна.

Деякі прибічники аналітичної філософії оголосили всю попередню філософію, зокрема й практичну, тобто етику, патологією мови, а всі філософські проблеми звели до нерозуміння мови. До цієї точки зору схилялись і прибічники інших філософських шкіл. Так, ні­мецький філософ Фрідріх-Вільгельм Ніцше (1844— 1900) історію розвитку понять моралі пов'язував зі змі­нами в мові. Наприклад, слово «бідний» він назвав си­нонімом слів «святий» і «друг».

Проблема визнання наукової етики має і логічний аспект. Суть його зводиться до того, наскільки можна по слідовно і неупереджено міркувати про добре і погане, обов'язкове і заборонене; чи можливо бути логічно послідовним у сфері моралі; чи випливають з оцінок і норм інші оцінки. На думку сучасного російського логіка Олександра Івіна, «...якби виявилося, що логіка незас­тосовна до моралі, то ні про яку науку етику не могло бу­ти й мови». Ще англійський філософ Девід Юм (1711— 1776) звернув увагу на те, що люди у своїх міркуваннях часто переходять від суджень зі словом «є» (дескрип­тивні судження) до суджень зі словами «повинно бу­ти» (судження норм, або деонтичні судження). А це неправильно, оскільки світ сущого відрізняється від світу належного. Так, із засновків «Усі люди повинні бути справедливими» і «Цей убивця — людина» не випливає висновок «Цей убивця — справедливий».

Загалом результати лінгвістики, насамперед у сфері мови моралі та мови етики, а також логіки, зокрема логіки оцінок і логіки норм, свідчать, що наукова етика можлива. Вона може дати точні результати, характерні саме для етики й інших наук, що досліджують норми й цінності.

Дата добавления: 2015-06-30