Оцінка діяльності центрів витрат

Оцінку діяльності центрів дискреційних витрат здійснюють на підставі результатів виконання бюджетів цих центрів. Для оцінки діяльності центрів технологічних витрат звичайно використовують стандартні витрати.

Стандартні витрати - витрати, необхідні для виробництва певної продукції або послуг за нормальних умов діяльності.

На відміну від бюджетів стандарти відображають заплановані витрати на

одиницю продукції, величина яких базується на обгрунтованих нормах праці й інженерних розрахунках.

У літературі вирізняють три види стандартів:

1. Базисні стандарти - довготермінові стандарти витрат, які встановлюються на термін від двох до п'яти років, щоб вивчити динаміку цін і продуктивність праці.

2. Теоретичні стандарти - стандарти витрат, які можуть бути досягнуті лише за ідеальних умов діяльності. Ці стандарти є радше етало­ном, аніж нормою, що відображає рівень, що його можна досягти за наявних умов діяльності.

3. Поточні стандарти - стандарти, що відобра­жають витрати, необхідні для виготовлення продукції у звітному періоді за наяв­них умов діяльності.

Ці стандарти встановлюють з урахуванням існуючої технології й організації виробництва, продуктивності праці, кваліфікації працівників, тарифних угод та динаміки цін.

Застосування поточних стандартів витрат дає можливість заздалегідь визна­чати собівартість продукції для встановлення цін, складати звіт про прибуток, оперативно виявляти й контролювати відхилення, оцінювати діяльність центрів відповідальності.

Отже, система калькулювання стандартних витрат - це система обліку, яка використовує стандартні витрати для:

- контролю витрат;

- прийняття рішень щодо цін;

- оцінки виконання бюджетів;

- усвідомлення витрат;

- управління за відхиленнями.

Система калькулювання стандартних витрат охоплює:

- встановлення стандартів витрат;

- накопичення даних про фактичні витрати;

- аналіз відхилень та складання звітності;

- дослідження відхилень;

- внесення необхідних корективів.

Розробку стандартів витрат здійснюють підрозділи, які відповідають за ті чи інші статті витрат. Зазвичай технологічний відділ визначає стандарти викорис­тання матеріалів, а відділ постачання встановлює стандарти цін на матеріали. Виробничий відділ розробляє стандарти робочого часу за операціями, а відділ персоналу — тарифні ставки оплати праці відповідних категорій працівників.

В процесі розроблення стандартів на використання матеріалів застосовують відповідні інженерні розрахунки: карти розкрою, рецептуру різних сумішей. Ці стандарти враховують певну частину браку, простій устаткування та інші втрати, яких неможливо уникнути за існуючих умов діяльності.

Встановлення стандартів витрат на оплату праці починається з визначення переліку робочих операцій, їх нормативної тривалості та суми заробітної плати, що підлягає нарахуванню за виконання кожної операції, виходячи зі встановлених тарифних ставок.

Розроблені стандарти прямих витрат на матеріали та оплату праці перевіряються й узагальнюються бухгалтером, який також розробляє стандарт накладних витрат. Для встановлення стандарту накладних витрат використовують заздалегідь встановлені (бюджетні) ставки розподілу накладних витрат і гнучкий бюджет.

Затверджені стандарти узагальнюються бухгалтером у картці нормативної (стандартної) собівартості одиниці продукції.

Стандарти витрат періодично переглядають, щоб вони відповідали сучасним і реальним умовам виробництва.

Спочатку система калькулювання стандартних витрат була зорієнтована на контроль витрат на рівні окремих виробів. Але найефективніше її застосування стало можливим тільки після поєднання обліку відповідальності та калькулюван­ня стандартних витрат. Це дало можливість контролювати витрати безпосеред­ньо в місцях їх виникнення та встановлювати відповідальність конкретних поса­дових осіб за відхилення від стандартів.

Дата добавления: 2015-07-02