Фінансові посередники. Фінансове посередництво в Україні. 1 страница

Офшори. Офшорні зони

Світові фінансові центри промислово розвинутих країн та країн, що розвиваються.

Світові фінансові центри та їх характеристика та формування в сучасних умовах

Міжнародні потоки фінансових ресурсів

Усатенко А.В. Деловой и светский этикет

1. Вивіз, ввіз капіталу, його простий перелив, рух, обмін в тій чи іншій формі: чи то у грошово-валютній, чи у фінансово-кредитній, чи в товарній, готівковій, напівготівкових (формах) характеризує нинішній ступінь інтегрованості та інтернаціоналізації світу.

Фінансові потоки між країнами набули значних розмірів. Почалась широкомасштабна інтеграція великих промислово розвинутих країн, країн членів ЄС, Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Стержнем світових фінансових потоків є матеріальні процеси відтворення. Напрямок та розмір цих потоків залежить від ряду факторів: (8 факторів):

· стану економіки в цілому (економічні спади в промислово-розвинутих країнах викликають зміни у темпах росту світової торгівлі здебільшого викликаючи їх спад);

· ритмічності, аритмічності, синхронності чи асинхронності в економіках ведучих країн чи так званих трьох силових центрах: США, Європи, Японії;

· структурні зміни в економіках;

· диференційований розрив у рівнях % ставок та темпи інфляцій;

· зміщення вектору (напряму) низько технологічних виробів у напрямок масштабного перенесення закордон. Здебільшого з країн США, Японії, Західної Європи у нисхідні – Мексику, Аргентину, Південно – Східну Азію та Східну Європу;

«Керовані банки» або (банки без персоналу) функціонують на основі бази іншого банку, що володіє банківською ліцензією. Обширний банк забезпечує банк комунікацією із зареєстрованим офісом. Здійснює випуск платіжних документів депозитних сертифікатів, а також здійснює валютні операції.

У 1975 році для зменшення рахунків, які мали банки на офшорних та Євровалютних ринках10 проводять промислово розвинуті країни створили Комітет регулювання та нагляду з банківської діяльності, відоме як, «Комітет Кука». За сприянням Банку Міжнародного Розвитку цей Комітет реалізує механізм сильної відповідальної влади країн здійснюючи нагляд за іноземними банківськими установами, їх ліквідністю та кредитоспроможністю. Ця міжнародна угода відома як Базельський договір.

· зростання дефіцитів платіжних балансів внаслідок незбалансованості міжнародних розрахунків;

· взаємо лібералізація торгівлі – взаємна лібералізація торгівлі 148 країн – членів Всесвітньої торгової організації (ВТО – WTO) до 01.01.1995р. ГАТТ) восьми раундом переговорів (уругвайським) передбачила зниження всіх тарифів на імпорт на 36%. До 1998р. середньозважена ставка митних тарифів знизиться до 3% (50-60% у 1947р.);

· відставання обсягів торгівлі товарами та послугами від обсягів міграції капіталу та його інтернаціоналізації.

Вивіз капіталу являє собою одностороннє переміщення закордон вартості у товарній чи грошовій формі з метою одержання підприємницького продукту чи %. Розрізняють підприємницький, позичковий капітал.

І. Вивіз (переміщення) підприємницького капіталу представляє собою довгострокові закордонні інвестиції (які призводять до створення СП, дочірніх компаній чи філій). Вони можуть бути як у формі прямих чи портфельних інвестиції.

ІІ. Рух позичкового капіталу у сфері зовнішньоекономічних зв’язків виступає у формі міжнародного кредиту. У вузькому розумінні міжнародний кредит – позика у грошовій чи товарній формі, що надається кредитором однієї країни позичальнику в іншій країні на умовах терміновості, повернення та виплати %. В широкому розумінні – це поняття включає також закордонні портфельні інвестиції – вкладення капіталу в іноземні облігації, акції закордонних підприємств та інших паперів з метою одержання доходу, а не встановлення контролю за господарською діяльністю на відміну від прямих інвестицій.

Здійснюється ця міграція грошового капіталу через механізм світового ринку позичкових капіталів, світового фінансового ринку та власне фінансового ринку.

До функціонування міжнародного фінансового потоку залучаються відкриті національні економіки, які зв’язані з зовнішньою економікою трьома структурними ланками:

· по-перше, платежами за товари та послуги, отриманими з-за кордону (платежі населення хоча і уряд і підприємці здійснюють покупки закордонном);

· по-друге, це зворотній потік коштів, які надходять з-за кордону в оплату за експортовані товари та надані послуги;

· по-третє, національна економіка зв’язана із зовнішньою економікою потоком позичкових коштів у вигляді позик із-за кордону. Потік грошових коштів у національну економіку в результаті позик із-за кордону чи купівлі іноземними покупцями акцій на внутрішніх ринках буде притоком капіталу, а зворотній процес – відливом капіталу. Притік і відплив капіталу пов’язані з експортом і імпортом товарів та послуг.

Конкурентами на ринку фінансових ресурсів до суті є: фінансові системи США, ЄС та Японії, які розділяють між собою 90% цієї сфери діяльності.

Функціонування фінансового потоку та «силова» концентрація капіталу є у фінансових центрах світу – Нью – Йорк, ЄС, Токіо перебуває у постійній динаміці. Так в кінці 80-х років Європейські банки вважали головним суперником Японію, а основним фінансовим бізнесом було надання кредитів. На початку 90-х р. тон задають фінансові інститути США і основний акцент банківської діяльності зміщено в сферу торгівлі цінними паперами.

Монетарна політика США з лютого 1994р. спрямована на збільшення банківських процентних ставок (як попереджувальний протиінфляційний захід) у той час центральні банки західноєвропейських країн слідом за Bundesбанком, знижують свої облікові ставки. Це спричиняє притік великих інвестиційних банків і фондів США до Європи, що тим самим перешкоджає створенню більш досконалого єдиного європейського фінансового ринку.

В галузі інвестицій США має переваги як найбільш в світі економічна система.

Сума закордонних інвестицій США за останні роки = 200 млрд. дол.. і прогнозується ще збільшення у розмірі 800 млрд. дол. (західна Європа залучає фінансові ресурси із США і вони йдуть на приватизацію).

Визначною особливістю фінансових інститутів США за словами керуючого Union Bank of Switzerland Руді Мюллер, банки США вкладають значні кошти у розвиток банківської (системи) справи, що дозволяє їм втримувати передові позиції на фінансовому ринку.

Суттєвим недоліком для Європейського фінансового ринку є його фрагментарний характер. Невщухає конкуренція між Ф.Ц, як Франкфурт-на-Майні та Лондон.

Все більше посилюється взаємовпливовість та взаємопов’язаність фінансових ринків світу, які страждають від високих валютних коливних амплітуд. Світовий ринок капіталу має певну локалізацію. Він включає в себе ряд міжнародних ФЦ, які акумулюють та розподіляють по всьому світу величезні маси позичкових капіталів. У них сконцентровані багато чисельні кредитно-фінансові установи, які обслуговують світову торгівлю та міграцію капіталу. Тут проходить левова частка всіх міжнародних валютних, кредитних, депозитних, емісійних, страхових операцій.

2. Світові фінансові центи розглядаються як ланки міжнародного ринку позичкових капіталів. Цьому ринку притаманна тенденція інтернаціоналізації національних ринків капіталу з одного боку, оскільки вони (національні ринки) вже не відповідають вимогам, що висуваються до їх розвитку; тенденція до самоізоляції та відокремлення внаслідок незбалансованості платіжних балансів, періодичності виникнення потреб на заборону чи обмеження ввозу і вивозу капіталу, запровадження валютних і кредитних обмежень та інші - з другого боку.

Сучасні світові центри є двох видів: ті, що виникли на базі національних ринків, капіталів (foreign capital market) і ті, що сформувалися на основі руху міжнародних капіталів (єврокапіталів – international market).

У світі переважають фінансові центри на базі національних ринків капіталів – Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Токіо, Париж, Лондон два останніх відносять і до другої групи, поряд із Люксембургом, Цюріхом.

Характеристика світових фінансових центрів, їх роль і значення тепер залежить головним чином від того, наскільки значною є концентрація міжнародного капіталу у тому чи іншому фінансовому центрі і наскільки великою є свобода проведення у них фінансових операцій, це – Лондон, Люксембург, Нью-Йорк, Париж, Токіо, Франкфурт-на-Майні, Цюріх.

Міжнародні фінансові центри в країнах, що розвиваються (країнах нової індустріальної хвилі) – Гонконг, Сінгапур, Бахрейн та інші – виникли переважно в результаті швидкого господарського розвитку цих країн або на базі пільгового податкового і валютного режиму в податкових гаванях і центрах «офф - шор» - на Антільських, Багамських островах, Макао, Кіпр, Найманські острови (острови Джерсі, Гернсі).

Для міжнародних фінансових центрів характерна висока концентрація банків та інших кредитно-фінансових інструментів (місцевих та іноземних), тут, як правило, існують ліберальний податковий і валютний режим для фінансово-кредитних операцій, є потужні системи комп’ютерного зв’язку. Посилюється спеціалізація світових фінансових центрів (наприклад Париж, Франкфурт-на-Майнф, Цюріх – спеціалізуються на облігаційних позиках та операціях з акціями. Гонконг і Сінгапур – на короткотермінових міжбанківських кредитах, Бахрейн на операціях з переказом нафтодоларів).

Світові фінансові центри виникли на грунті надзвичайно швидкого кількісного зростання перенасичення капіталу в середині XX століття.

Спочатку відносний надлишок капіталу проявлявся у зростаючому його вивозі за кордон. Він спричинений відносним пере нагромадженням всередині країни, яке призвело до зниження прибутку. Абсолютний вивіз, у свою чергу, сприяв збільшенню норми прибутку за рахунок:

· характеру економічних відносин між країнами;

· політичної ситуації в світі;

· національних відмінностей економік країн;

· різним рівнем розвитку та ін.

На початку XX століття основними експортерами капіталу біли Англія, Франція і США, тому найбільшими фінансовими центрами вважалися: Лондон, Париж, Нью-Йорк.

У ІІ –І половині XX століття вивіз капіталу став рости з небаченою швидкістю. За 27 повоєнних років (1946-1972) сума закордонних основних експортерів капіталу збільшився майже у 7 раз і склала у 1972 році приблизно 345 млрд. дол.. у порівнянні з 51 млрд. дол. У 1945 році. При чому за перші 15 років (1946-1960) вона зросла на 72 млрд.дол то за наступні 12 (1961-1972) – вже на 222 млрд.дол.

Швидке зростання вивозу капіталу сприяло виникненню нового явища – поступлення капіталу у міжнародну сферу, але і його акумуляцію там.

З кінця 50-х років міжнародна сфера перетворилася свого роду у резервуар для капіталів, які зразу не знаходили свого застосування. Утворення ж відносно надлишку у міжнародній сфері спричинено не тільки абсолютним розміром вивозу капіталу. Важливу роль відігравала і нерівномірність розподілу експортованого капіталу, що було наслідком економічних відносин між країнами: політичним станом у світі; особливостями гоніння за вигодами капіталовкладень в умовах НТР та ін.

Образно кажучи, вивіз капіталу забезпечив появу «розсіяної речовини галактик». І так концентрація цієї «розсіяної речовини» веде до утворення зірок і планет, так і концентрація капіталу стала причиною утворення фінансових центрів.

Значення національних ринків як міжнародних фінансових центрів визначалося за:

· ступенем розвитку внутрішньої і зовнішньої сітки національних банківських систем;

· наявністю фондової біржі і рівня її операцій;

· місцем національної валюти у міжнародних розрахунках і платежах.

Cучасні фінансові центри утворюються у місцях концентрації капіталу незалежно від того, чи ці місця у країнах експортерах капіталу, їх роль і значення тепер залежить головним чином від того, наскільки значною є концентрація міжнародного капіталу у тому чи іншому фінансовому центрі і наскільки великою є свобода проведення у них фінансових операцій. Цей критерій на сьогоднішньому етапі дещо втратив свої позиції із процесом все більшого «капіталообміну» між країнами, але поряд із цим пріоритетними стали інші фактори такі як:

1. пільговий податковий режим;

2. зняття чи відсутність обмежень нездійснених операцій;

3. розвинена банківська система;

4. комп’ютерно – комунікаційна сітка;

5. транспортні зв’язки та ін.

Вищесказане дає можливість зробити висновки про модифікацію причин формування фінансових центрів та втрату на сьогоднішньому етапі світогосподарських зв’язків класичної першопричини вивозу «надлишку» капіталу для отримання великого «надприбутку». Щоправда, втративши свою першість вона все ж таки зберегла свої позиції мотиваційні, спонукальні, фінансові та психологічні.

НЬЮ-ЙОРК – є фінансовим центром, на якому домінує національний капітал, який є основним першоджерелом євродоларів.

З усіх складових Нью- Йоркського фінансового центру основне місце посідає ринок банківських кредитів. Він базується на закордонній діяльності найбільших банківських гігантів: («Бенк оф Америка», «Сіті бенк», «Чейз Манхеттен бенк») та ін.

Кредитні операції не єдині в американських банків-гігантів. Вони займаються і інвестиційною діяльністю. «Чейз Манхеттен бенк», «Секьюріті песифік нешнл бенк» і близько двох десятків інших банків відкрито пропонують своїм клієнтам придбання цінних паперів.

Починаючи із 70-х років ринок банківських кредитів пережив низку змін, корекційні, які були направлені на підвищення конкурентноздатності цього світового фінансового центру у порівнянні із Європейськими фінансовими центрами та новими центрами, які почали формуватися та функціонувати в Азіатському, Тихоокеанському регіоні.

Так протягом 70-х років почалася відміна регулювання процентних ставок, що у значній мірі сприяло появі і швидкому розвитку євроринків.

З 1978 року поступово було усунено фінансові межі дебіторських та кредиторських-процентних ставок; було поступово спрощено і відмінено, (у 1986 році) добре відоме правило Q – знято обмеження на виплату процентів та дивідендів, введено проценти по вкладах до запитання. У 1980 році Законом «Про делегування депозитних установ і грошово-кредитний контроль» передбачалося зрівняння усіх депозитних інститутів. Закон 1982 року легалізував банківські продукти, які конкурували з фондами грошового ринку.

Фінансовий ринок став предметом значного перегулювання: ще в середині 70-х років було відмінено фіксовані комісійні на Нью-Йоркській біржі. Це, у свою чергу, спричинило хвилю концентрації та інновації, гостру конкуренцію та направленість інтересів у бік закордонних фінансових центрів.

У 1981 році уряд США оголосив Нью-Йорк так званою вільною банківською зоною offshore, на якій розповсюджується євро діяльність із функціонуванням Міжнародних банків послуг (МБП) – рахунків, які може відкривати нерезидентам будь-який банк Нью-Йорку і які не підпадають під банківське та податкове регулювання США. Іншими словами на цю зону розповсюджуються пільги Євроринку.

У 1984 році було відмінено 30%-тний податок на дохід по облігаціях, випущених в США, які не належать іноземцям в Withholding tax і які є основою розвитку євромісії.

З числа обмежувальних регламентацій зійшов і закон Гласна-Стіголла, який передбачав вододіл між комерційними та інвестиційними банками та заборону банкам поширювати свою діяльність на кілька штатів. США має великий ринок капіталів, найбільший у світі. У 1991р. загальна сума заборгованості по Ц,П,, включаючи акції і забов’язання, складала 15 трл.дол.

І - Саме Нью-Йорк – центр ринку капіталів США, а саме облігацій і акцій. Американський ринок капіталу ефективний внаслідок того, що внутрішні фінансові інструменти розподіляють нові випуски облігацій по більш низькій ціні, в порівнянні з іншими іноземними ринками.

Фактично на первинному ринку випуск облігацій більш важливий, ніж випуск акцій, внаслідок великих об’ємів перших, але на вторинному ринку більш важлива торгівля акціями.

ІІ – Другий сектор ринку капіталу – це іпотечний ринок (вторинний ринок заставних), який становить 70б3 % ВНП в 1991р. (заставні по житлу, складають найбільшу частину непогашеного боргу).

ІІІ – Третім найбільшим показником є Державне казначейство(Міністерство фінансів) США. Великий об’єм державного боргу повпливав на вартість американського долара в цілому і на ринки акцій і облігацій зокрема.

IV -Четвертий по об’єму ринком є ринок промислових облігацій. Випуск їх включає високодоходних, але не надійних облігацій з низьким рейтингом по фінансових операціях і поглинають в промисловості.

Закордонні облігації так звані Yanku Bonds (дол.облігації випущені іноземцями в Нью-Йорку) випускаються канадськими провінційними урядами та інвестиційним банком.

Країни що розвиваються мають обмежений доступ на Нью-Йоркський ринок капіталу із-за строгих вимог комісії по Ц,П, і біржах.

Інші ринки Нью-Йоркського фінансового центру не відігравали значної ролі у міжнародній сфері. Ринок золота, наприклад, до 1975 року взагалі не міг вважатися ринком. До 1971 року це не було місце де за фіксованою офіційною ціною золото переходило з рук одного власника в особі держави в руки іншої держави – володаря.

У січні 1975 року керівництво США приступило до розпродажу офіційних золотих запасів. З тих часів Нью-Йоркський ринок золота став ринком монетарного золота, яке там пропонується як товар за ринковою ціною, яка формується через механізм аукціону (Comex на сьогодні є одним із найважливіших форвардних ринків золота).

Хоча валютний ринок розвинений слабо його вважають у світі центром по торгівлі валютою як з точки зору обороту, так і з точки зору кількості валют, що обертаються.

Власне торгівля валютою на міжнародному ринку в Нью-Йорку здійснюються з допомогою посередництва приватних валютних торговців, котрі можуть бути або посередниками, або діяти за власний рахунок. Другі фінансові центри США знаходяться в Бостоні, Чикаго, Сан-Франциско і Новому Орлеані.

У США відсутня валютна біржа – на якій щоденно встановлюється офіційне котирування. Торгівля валютою здійснюється виключно на міжбанківському ринку де встановлюється середній курс, який служить основою для встановлення курсів продавця і покупця для банківських клієнтів. Як правило, банки не знімають особливих комісійних і отримують дохід за рахунок різниці між курсами продавця і покупця.

Нью-Йорк є головним розрахунковим центром країни, головним фрахтовим і товарним ринком. В Нью-Йорку проводиться сплата значної частини податків, тут переважно реалізовуються державні позики.

Другим важливим моментом, який визначає роль і місце Нью-Йорку в якості фінансового центру, є феноменальний розвиток операцій Нью-Йоркської фондової біржі. Євродоларові операції в Нью-Йорку проводять поки що в дуже незначних обсягах, головним чином лондонськими брокерами, яким вдалося відкрити тут свої відділення. Основна маса Євродоларової складової Нью-Йорківського фінансового центру перекидається через Канаду (Торонто) та фінансового центру Карибського басейну (Багамські та Кайманові острови). Нью-Йорк розвивається як доповнення до Лондонського фінансового центру або як допоміжна ланка ланцюга Лондонського Євроринку, що охоплює разом з Сінгапуром усі часові пояси земної кулі.

У 1995 році на Нью-Йоркській фондові біржі (NYSE) котирували цінні папери 1996 американських акціонерних товариств, їх сукупна вартість становила 5,337,923 млн.дол.

Біржовий оборот американських та зарубіжних акцій на NYSE склав у 1995 році 5717154 млн.дол. Капіталізація біржі у США складає 93% ВВП (у США акціями володіють 21,1% усього населення, або 51,4 млн. громадян). Біржовим барометром і сьогодні залишається столітній індекс Доу-Джонс.

ФРАНКФУРТ-НА-МАЙНІ – один з молодих фінансових центрів, який відноситься до тієї ж групи, що і Нью-Йорк. Франкфурт-на-Майні другий після Лондона фінансовий центр Європи.

У ньому домінує ринок національних капіталів, які шукають застосування за межами Німеччини, ринок чисто міжнародних капіталів відіграє підлеглу роль.

Молодість цього фінансового центру пояснюється специфікою розвитку західно-німецької (донедавна) економіки, яка протягом усього періоду існування ФРН відчувала велику потребу в інвестиційному капіталі. Щоправда, зараз, з об’єднанням Німеччини ця проблема ще більше загострилася.

Фінансовий центр у Франкфурт-на-Майні називають фінансовим центром континенту, він є, як правило, найвільнішим у світі (окрім Люксембургу й так званих «Податкових гаваней» чи «фіскальних оазисів»). Його найбільш розвиненими ринками є ринок банківських кредитів і ринок фондових цінностей.

Висока активність ринку банківських кредитів пояснюються тим, що промислові компанії тут традиційно мали досить тісні зв’язки з банками і завжди віддавали перевагу банківським кредитам у порівнянні з іншими видами мобілізації капіталу. Факт тісного зростання промислового і банківського капіталів позначився і на функціонування даного ринку. Зокрема на ньому домінують середньо- і довгострокові операції. Короткострокові кредити відносно менше розповсюджені та базуються на міжбанківських операціях «відкритого» ринку, операціях з векселями на русі «гарячих грошей». Діяльність банків у галузі середньо- та довгострокового кредитування базується на довгострокових збереженнях населення.

Одночасно у Франкфурті-на-Майні почали утворюватись іноземні банки. Зараз у ньому представлені всі найбільші банки світу, котрі й зв’язують йог з іншими світовими фінансовими центрами (тут працюють понад 400 банків).

З метою посилення конкурентноспроможності вітчизняного ринку та з ціллю залучення іноземних інвесторів у 1984р. в Німеччині було відмінено податок на доходи від облігацій, яким оподатковувалися дивіденди, що виплачувалися нерезидентам. Було відмінено регламентації, що обмежували можливості діяльності банків в силу ідеологічних причин чи їх обережності: валютні свопи, фінансові ф’ючерси та операції в ЕКЮ більше не заборонені банком.

Для ринку фондових цінностей характерним є досить інтенсивний розвиток операцій з облігаціями і слабше – з акціями. Друга характерна риса – диспропорції між первинними і вторинними ринками (при цілковито розвиненому первинному ринку роль фондових бірж Німеччини як вторинному ринку цінних паперів досить скромна. Особливо це стосується акцій, велика частина яких, близько 95% практично не обертається і знаходиться в постійному володінні). Власникам акцій у Німеччині є 4,5 млн. громадян в той час як в Англії 9 мільйонів акціонерів, в Японії 11,6, в США – 51,4 млн.

Ці особливості мають місце і в міжнародних операціях фінансового центру Франкфурта-на-Майні, який у даному своєму аспекті здебільшого є облігаційним і первинним.

Німеччина відстає від своїх конкурентів по такому важливому показнику, як капіталізація ринку – співвідношення ринкової вартості усіх акцій Національних компаній і ВНП. У Німеччині цей показник складає всього 25% супроти 75% у Японії, 93% у США і 12,7 у Великобританії. У результаті цього, ліквідність акцій німецьких компаній була відносно невисока (1994 рік), а самі компанії часто залучали додаткові капітали закордоном (приблизно 10% німецьких «blue chips» оберталися в Лондоні). Таку практику почали змінювати з червня 1994 року. (Закон «Про сприяння фінансового ринку»), цей закон відчутно поліпшив становище на фінансовому ринку.

По-перше, цей закон забороняє інсайдерам користуватися інформацією для проведення угод на біржі. Це ставить у рівні умови усіх учасників біржових торгів.

По-друге, він враховує міжнародні стандарти, що передбачають максимальну відкритість у діяльності, ефективність управління.

По-третє, вітчизняним власникам гарантовано значні права.

У 1996 році знову пожвавився попит на акції, ще відчутнішим стало становище на процентному крилі, основний німецький біржовий індекатор DAX, прямує до нових висот. Серед покупців у всьому світі на німецькі акції високий попит, це дає надії на втримування німецького капіталу в середині країни і приплив іноземного капіталу.

У Німеччині діє 7 бірж - Франкфурт-на-Майні, Гамбург, Дюссельдорф і Мюнхен.

До 1995 року вони були зв’язані між собою і дуже слабо. З початку 1995 року новий закон об’єднав їх в єдину систему Deutshe Bjrse, об’єднану єдиною системою комп’ютерного зв’язку під наглядом контролюючого органу, який створено за прикладом американської Securities and Exchange Commision.

Прогнозується, що в Німеччині не буде семи регіональних бірж у сьогоднішній їх формі. Передбачається, що комп’ютеризована торгівля витіснить класичне маклерство, а неофіційні маклери згідно з новим європейським законодавством, змушені будуть реєструватися як фірми з торгівлі цінними паперами. З’являються нові ринки для молодих інновативних, акціонерних товариств, а також європейські біржові мережі. На цих біржах офіційними маклерами щоденно встановлюються курси 14 валют. Ці курси є обов’язковими і лежать в основі розрахунків банків з їх клієнтами.

Франкфуртська валютна біржа відіграє координаційну роль. Там у присутності представника Бундесбанку, котрий може проводити інтервенції шляхом купівлі і продажу валют, проходить встановлення курсів при постійних консультаціях з іншими валютними біржами. На німецькій біржі щоденно котируються близько 700 вітчизняних акцій, в той час як в Токіо – більше як 1700, в Лондоні близько 2000, в Нью-Йорку приблизно стільки ж, але плюс ще 700 акцій Нью-Йоркської біржі «Апекс» та близько 5000 тисяч – електронної торгової системи «Насдах».

У 1995 році на Німецькій біржі котирували цінні папери 678 німецьких акціонерних товариств, їх сукупна вартість за курсом становила 828 382 млн.DM. Біржовий оборот німецьких та зарубіжних акцій склав у 1995 році 1733200 млн. DM, капіталізація біржі – 27% ВВП.

За обсягом товарообігу Франкфурт-на-Майні, як біржовий центр посідає 3 місце після Нью-Йорку і Лондона. Так з введенням ……. торговельної системи. Xetra частка німецької біржі порівняно з 8 регіональними німецькими біржами збільшилася з 50 до 90%. За обсягом електронної торгівлі Франкфурт-на-Майні випередив Лондон і є першим у Європі. Ринок деривативів…. Eurex випередив Чикаго і утримує світову першість. Eurex виник після злиття бірж швейцарської опціонної Soffex і німецької ф’ючерсної DTB. Через торговельний майданчик Xetra Франкфурт-на-Майні пов'язаний з торгівельним майданчиком Цюріха, Відня та Гельсінкі.

Крім ЄЦБ і Німецької біржі у Франкфурті-на-Майні розташовані також центральні офіси як німецьких банків так і за кордонних, налічується 381 кредитних установ, в тому числі 243 закордонні, крім того 167 страхових компаній.

ТОКІО. На ньому, як і на інших фінансових центрах, які виникли на базі вивозу національного капіталу, спочатку національний ринок капіталу набуває міжнародних функцій і вже у якості другого етапу створюється міжнародний ринок.

Токійський фінансовий центр дещо відстав від інших, це пояснюється великою нестачею капіталу на внутрішньому ринку, яка не зменшилась з часів другої світової війни. Тим не менш, підкоряючись загальним закономірностям, у кінці 60-х років Японія офіційно проголосила політику загального стимулювання прямих капіталовкладень за кордоном. Проведення вказаної політики в життя стало можливим завдяки таким факторам: по-перше, широко розвинутій системі добровільного і примусового збереження коштів; по-друге, жорсткому раціонуванню видатків заощадженого капіталу у всіх секторах і галузях економіки і, по-третє, специфіці діяльності японських закордонних банківських установ.

Міністерство фінансів та інші керівні органи давали досить жорсткі рекомендації з фінансування певних галузей і секторів економіки, які в той час чи інший момент вважалися ключовими чи ведучими.

Специфіка діяльності японських закордонних банківських установ полягає у тому, що вони не тільки фінансують зовнішню торгівлю всієї країни і обслуговують експорт та імпорт капіталу, але є також ефективним інструментом з рециклювання іноземних капіталів.

Токіо посідає другу позицію після Нью-Йорка, але Токійський фінансовий центр мав в собі щось особливе, дещо навіть екзотичне, що мабуть, слід приписати на рахунок своєрідності економічної структури Японії з її тісними переплетеннями банків, промисловості, політики.

Упродовж тривалого періоду Токіо цілком справедливо вважали фінансовим центром Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР).

Внаслідок загального спаду економіки, в якому не останню роль відіграли валютні інтервенції країни Великої сімки, що сприяло підвищенню курсу японської ієни – її здорощання, прибутки корпорації різко скоротилися, причому падіння трохи затягнулось. У зв’язку з цим обсяг банківських кредитів корпораціям за останні 10 років знизився в 85% до 70%. Через таке падіння попиту на кредити банки Японії проводять переорієнтацію своєї діяльності на операції з цінними паперами (незважаючи на опір брокерських компаній). Це правда не дуже повпливало на головний індикатор ринку Токіо – «Ніккей» - який уже досить довго не виходить за межі 20000 – 22000 пунктів.

Дата добавления: 2015-07-02