Розглянемо загальні методи кредитно-грошової політики

Кредитно-грошова політика здійснюється у кількох напрямах.

1. Регулювання ліквідності фінансово-кредитних інституцій, тобто їхньої здатності своєчасно виконувати зобов'язання перед вкладниками. Метою цього регулювання є забезпечення захисту вкладників від фінансових втрат і запобігання руйнівним для економіки наслідкам банкрутства банків.

2. Управління державним боргом впливає на розподіл позикового капіталу між приватним і державним секторами економіки. Найактивніше цей напрям кредитно-грошового регулювання застосовується в умовах хронічного бюджетного дефіциту і зростання державної заборгованості. Використовують різні методи управління державним боргом: купівля-продаж державних зобов'язань, зміна їхньої ціни та умов продажу, підвищення привабливості для приватних інвесторів. Так, здійснюючи управління державним боргом, центральний банк бере активну участь в організації розміщення державних позик, провадить операції з продажу облігацій, виконує функцію доставки державних цінних паперів на місця тощо. Крім того, він здійснює на ринку купівлю і продаж таких державних цінних паперів, як векселі державної скарбниці, сертифікати заборгованості. Купівля-продаж центральним банком таких паперів є важливим засобом впливу на грошовий ринок, а отже, на економічну кон'юнктуру в цілому. Зміна портфеля векселів державної скарбниці в центральному банку - це один з показників відповідної кредитної політики, яку здійснює банк (кредитної експансії при збільшенні портфеля чи кредитної рестрикції при його зменшенні).

3. Регулювання обсягів кредитних операцій та грошової емісії, метою якого є вплив на економічну кон'юнктуру.

Усі ці напрями кредитно-грошової політики взаємопов'язані. Так, регулювання банківської ліквідності справляє вплив на структуру банківських позик і депозитів, обсяг грошової маси, ринкову норму позикового відсотка. Управління державним боргом впливає на банківську ліквідність, норму позикового відсотка. Розміщення державних боргових зобов'язань в межах банківської системи зумовлює зростання грошової емісії, за її межами - скорочення емісії.

2. Методи кредитно-грошової політики поділяють на дві групи: загальні (впливають на ринок позикових капіталів у цілому) та селективні (впливають на конкретні види кредиту чи кредитування окремих галузей, фірм тощо).

1. Облікова (дисконтна) політика активно застосовується починаючи з середини XIX ст. Виникнення її пов'язано з кредитуванням центральним банком комерційних банків країни. Останні, прагнучи збільшити свої резерви в центральному банку, продають йому цінні папери, переважно короткострокові комерційні векселі, що надійшли до комерційних банків від функціонуючих підприємців, а також здійснюють облік і переоблік своїх векселів. У більшості країн аналогічні операції провадяться не лише з комерційними, а й з державними цінними паперами, як правило, також короткостроковими (векселями, сертифікатами та іншими зобов'язаннями держави), що перебувають у портфелях комерційних банків.

Продаж цінних паперів комерційними банками центральному банку, а також облік (і переоблік) їх здійснюються за певною відсотковою ставкою, що дістала назву облікової ставки, або ставки дисконту. Регулюючи її, центральний банк регулює кредитні ресурси комерційних банків. Наприклад, щоб загальмувати інфляційні процеси, центральний банк вдається до підвищення облікової ставки. Це змушує комерційні банки, в свою чергу, підвищувати відсоткові ставки за кредити, що надаються підприємцям. Останні починають утримуватись від послуг комерційних банків, оскільки "дорогий кредит" зменшує прибутковість виробництва. В результаті скорочуються інвестиційні витрати і сукупний попит. Навпаки, зниження облікової ставки зумовлює зниження відсоткової ставки за кредити, що надають комерційні банки, зростає обсяг їх кредитних операцій, активізуються інвестиції і, нарешті, пожвавлюється економічна кон'юнктура.

2. Операції на ринку передбачають продаж або купівлю центральним банком в комерційних банках державних цінних паперів (облігацій, векселів, сертифікатів), банківських акцептів та інших кредитних зобов'язань. У разі купівлі центральний банк переводить відповідні суми комерційним банкам, збільшуючи їхні резерви, а отже, і здатність їх до кредитування. Наслідком таких дій є підвищення грошової пропозиції в країні. У разі продажу центральний банк списує певні суми з резервних рахунків комерційних банків, що, в кінцевому підсумку, зменшує пропозицію грошей.

Отже, операції центрального банку на відкритому ринку, регулюючи грошову пропозицію, через неї впливають на економічну кон'юнктуру. До того ж їх вважають більш ефективним і оперативним інструментом впливу на кон'юнктуру, ніж інші методи кредит-но-грошового регулювання.

3. Регулювання норм обов'язкових резервів - метод прямого впливу на обсяг банківських резервів. Обов'язкові резерви - це кошти (активи) комерційних банків, які вони зобов'язані зберігати у центральному банку. Розраховують обов'язкові резерви як певний відсоток від залучених коштів комерційного банку. У США, наприклад, банки - члени ФРС зобов'язані мати як резерв у федеральній системі приблизно 1/6 або 1/7 своїх активів. Цим штучно обмежується грошова маса, що перебуває в обігу, а отже, обсяг інвестицій, контролюється ціна національної грошової одиниці, а також поліпшується стан банківської ліквідності.

Регулюючи розміри банківських резервів, центральний банк впливає на економічну кон'юнктуру. Так, якщо в економіці в умовах циклічного піднесення виникає надмірний, спекулятивний попит, посилюються інфляційні процеси, інші деструктивні явища, центральний банк вдається до підвищення норми обов'язкових резервів комерційних банків. Це призводить до відповідного зменшення ресурсів кредитування. І навпаки, якщо норма обов'язкових резервів знижується, зростає обсяг кредитних ресурсів комерційних банків. У такий спосіб центральний банк впливає на можливості комерційних банків "робити гроші" і відповідно вкладати їх у розвиток економіки.

Вперше метод регулювання норми обов'язкових резервів було застосовано у США в 1933 р. Зараз до нього центральні банки вдаються досить рідко, як правило, в екстремальних ситуаціях в економіці, коли інші, ординарні механізми кредитно-грошового регулювання не спроможні припинити наростання негативних тенденцій і деструктивних процесів. Це має місце в заходах Національного банку України.

Дата добавления: 2015-07-02