Раціональна реконструкція функціонування господарства

Концептуальні витоки філософії господарства

Основні питання філософії господарювання:

1. У чому полягає суть господарського буття?

2. У чому смисл діяльності людини, яка господарює у світі?

Актуальними також є:

Що є благо? Що є багатство? Що є виробництво? Що є власність? Як працюють гроші? Яке ставлення повинна виробити людина до власності?Що важливіше - захист виробника чи споживача?

Функції філософії господарювання:

· Онтологічна – осмислюється господарство з точки зору його виявлення у бутті.

*Буття – поняття, яке означає все те, що існує; головний предмет досліджень метафізики (як теорії буття існуючого) і онтології (як теорії буття можливого).

· Антропологічна – осмислює діяльність людини як суб’єкта господарювання.

· Епістемологічна – розробляє шляхи пізнання господарства, тобто методологію.

*Філософія господарства намагається показати значення методологічної проблематики, здатність надати евристичності сучасним економічним дослідженням.

(Евристика – спроба методологічним шляхом знаходити нове).

· Аксіологічна – намагається визначити основні цілі й цінності господарювання.

Господарство ( буття, життя, виробництво; продуктивна організація життя, буття) – філософське поняття, що розкриває об’єктивний, цілеспрямований (телеономний) зв’язок людини зі світом природи і культури. Отже об’єктом філософського аналізу господарства є цілеспрямована діяльність людини та її результати щодо перетворення природного світу, а потім і світу культури. Мета взаємодії людини із світом культури й природи обумовлена збереженням самого життя як “граничного підґрунтя Буття”.

(від архаїки до Нового часу)

Господарствоє цілераціональним способом відтворення буття (способом господарювання).Філософському осмисленню тепер піддані три фундаментальні відношення буття, поза якими господарство не існує: “людина – виробництво - природа”, “людина – виробництво – культура”, “людина – культура – природа”. Буття людини – різноманітне. Цілі, результати реалізації – різні. Багатоманітність господарств відображає і різноманітність самої людини, її внутрішнього космосу.

· Людина – це родове поняття, що вказує на належність до людського роду, вищого ступеня розвитку живої природи на планеті. Відрізняються люди від тварин виробництвом необхідних їм життєвих засобів і потреб. Виробляючи необхідні їм життєві засоби, люди побічно виробляють і своє матеріальне життя. Тільки там, де існує виробництво (постійно відновлюваний процес праці), може мати місце суспільство (соціокультурне об’єднання людей). Виробництво і відрізняє людину від тварини. Виробництво – творчість, де втілюються різноманітні фізичні й духовні здібності людини.

Людина з’являється на Землі як істота, яка господарює, і здатна не лише до забезпечення свого життя, але і виробництва свого життя (і навіть до його зміни). Людина хоче вона того чи ні, змушена бути господарем (заради виживання, заради повноти життя, заради облаштування буття).

Німецький філософ М.Вебер запропонував розглядати господарство через чотири типи: домашнє, мінове, натуральне, грошове. Основні типи – домашнє й мінове - відрізняються метою виробництва. Домашнє господарство, незалежно від розмірів, здійснюється для безпосереднього задоволення потреб, чи то потреби держави, особистості або союзу споживачів. Домашнє господарство може функціонувати у межах цілої імперії. Мета мінового господарства – виробництво для обміну, а в підсумку – отримання прибутку.

Натуральне й грошове господарства відрізняються наявністю або відсутністю грошей в господарському обороті. Господарство без використання грошей називається натуральним, господарство із використанням грошей – грошовим. Зрозуміло, що мінове господарство може бути натуральним, якщо обмін товарами здійснюється без посередництва грошей. Так було в ранні епохи розвитку суспільства, так буває і тепер, коли грошовий обіг з якихось причин порушено (бартерний обмін). Домашнє господарство може бути грошовим, коли гроші використовуються для взаєморозрахунків між окремими виробничими організаціями. Ринкове господарство є міновим грошовим господарством. Його мета – отримання прибутку, що виражається у грошах, за допомогою обміну товарів на ринку. Воно набагато зручніше й ефективніше натурального мінового господарства тому, що дозволяє зіставити витрати й прибутки в однакових розрахункових одиницях.

Історична типологія господарства представляє розвиток господарської діяльності наступним чином.

1. Привласнююче господарство.

2. Виробляюче господарство

§ Доіндустріальне,

§ Індустріальне,

§ Післяіндустріальне (інформаційне).

Привласнююче господарство.

Розселяючись по Землі, людина проникає практично в усі райони сучасної ойкумени. Цей процес завершується в епоху верхнього палеоліту. Чим далі вглиб століть проникає дослідник, тим більш очевидною стає залежність господарської діяльності людей від фізико-географічних умов середовища їх проживання.

Сформований у ті часи тип господарювання ґрунтується на привласненні готового природного продукту. Щоб добути природний продукт, люди займалися виготовленням знарядь праці, спеціальних пристосувань, створювали специфічні організаційні форми для ведення полювання і рибальства.

Виробництво найпростіших знарядь почалося за мільйон-півтора років раніше, аніж виникли мова і мислення; мало своїм найбільшим наслідком послаблення інстинктивної основи поведінки людини на ранній її стадії. Праця, що виникає, потребувала для свого розвитку і соціального вдосконалення всередині стада. Виробництво знарядь диктувало необхідність уже надбіологічного об’єднання, що відповідало виробничо-господарській кооперації індивідуумів.

Характерною ознакою першого господарського типу є його низька продуктивність, що практично повністю залежить від випадкових факторів.

Перший історичний тип господарювання містить у собі такі види діяльності, як полювання, збирання і рибальство, характерні для первісної людини. Поступовий перехід від напівтваринного існування людини до людського способу життя, добування засобів життя, збереження певної кількості добутих продуктів харчування – характерні риси, що відрізняють людину від тварини.

Виробляюче господарство.

· Доіндустріальне (сільське господарство):

1) ручне землеробство і скотарство; 2) орне землеробство.

Поступово із збирача дарів природи людина стала землеробом і скотарем. На цій основі виник другий господарсько-історичний тип - ручне землеробство і скотарство. До нього входять заняття, пов'язані з обробкою землі за допомогою ще примітивних ручних знарядь, і скотарство як відносно самостійна галузь, що дає стабільний прибавочний продукт. Також характерними були осілі групи мисливців і рибалок. На цій ступені виявляється майнова нерівність, що веде до соціального розшарування і державотворення.

Третій історичний господарський тип — орне землеробство — з'являється, коли люди навчилися з'єднувати вже удосконалені знаряддя сільськогосподарської праці з тягловою силою одомашнених тварин. Приблизно в один і той самий історичний час народи, що належать до одного господарського типу (наприклад, землеробські народи), створюють свої унікальні й своєрідні культури (виникають Єгипет, Дворіччя, Індія, Китай, Греція).

Подальший поділ праці приводить до спеціалізації діяльності людини, обумовлює формування соціальної структури, виникнення приватної власності та ін., виникає соціальна нерівність, перетворення захоплених у боях і війнах між племенами і народами полонених в підневільних робітних людей та ін. Основну масу становили землероби, об’єднані в общини, громади.

Така господарсько-історична типологія дозволяє вирішити тільки деякі дослідницькі завдання і не є вичерпною класифікацією господарства. Проте дана класифікація не втрачає своєї актуальності і в теперішній час, оскільки всі три господарсько-культурних типи існують у сучасній соціокультурній дійсності: перший господарсько-культурний тип розповсюджений у долині ріки Конго, Амазонки, на півдні Індії, Шри Ланку, Індонезії, Філіппінах; другий – у Південній і Південно-Східній Азії, на островах Океанії, у Південній Америці, Африці; третій – в Європі, Північній Америці, в деяких країнах Азії.

· Індустріальне господарство

За часів переходу до машинного виробництва розвиток людства йшов під знаком безумовного пріоритету процесу індустріалізації. Благо пов’язувалось з високим темпом економічного зростання і створенням великої машинної індустрії. Життя доводить, що безмежне збільшення матеріальних засобів, прийнятих за благо, позначене для людини згубними наслідками.

§ Післяіндустріальне (інформаційне) господарство

У ХХ ст. ейфорія індустріально-технократичного оптимізму спадає. Індустріальний розвиток не тільки створив загрозу соціальним і культурним цінностям, а й підірвав власну основу (виснаження природних ресурсів тощо).

Тип цивілізаційного устрою суспільства з товарообмінною основою - економічне господарство, його характерні риси – соціальність, конкурентність, динамічність. Економіку характеризують як „беспокійне господарство”, яке не має чітких цілей, крім однієї - стремління до зміни.

Для економіки властивою характеристикою є трансформації, перехід від однієї історичної форми свого буття до іншої. З часів наукової, буржуазної революцій економічне господарство пройшло складний шлях становлення, для якого характерним є:

§ розвиток капіталізму (від первісного накопичення капіталу до формування в ХХ ст. високоорганізованої системи світового капіталу),

§ високі темпи розвитку виробничих сил від парової машини і ткацького верстата до ЕОМ тощо),

§ потрясіння відбуваються з певною періодичністю (економічні, соціальні, політичні, військові).

Вивчаючи економіку, управлінські системи, можна переконатися, що основою стабільної господарської діяльності й розвитку економіки є виробництво. На початку історії людства це було сільськогосподарське виробництво, потім – промислове. У 60-х роках ХХ ст. науково-технічна революція зробила рушійною силою економічного прогресу науку. Якщо символом доіндустріальної цивілізації була мотига, індустріальної – конвеєр, то символом сучасної цивілізації є комп’ютер.

У традиційних суспільствах люди майже повністю повторюють життя своїх предків. Обсяг знань, необхідний людині для життя у циклічному світі, невеликий. Вже у ранньому віці людина осягає практично все, що треба, і надалі особливо не має потреби в нових знаннях.

Сьогодні аналітики говорять про „другу НТР”, головною складовою якої стає стрімкий розвиток високих технологій (хай-тек). Отже, основним ресурсом сучасної економіки є інтелектуальний капітал. Широкі верстви населення Північної Америки, Західної Європи та Японії зайняті науковими розробками, або у наукоємних виробництвах.

Підсумовуючи усе вище викладене, можна стверджувати:

· Філософія господарювання – світоглядне знання, що надає цілісності уявлення про господарство.

· Філософія «окультурює» господарство, співставляє господарство з моральними основами, загальнолюдськими та загальносвітовими цінностями. Господарське знання пов’язане із загальнокультурним і загальноприродним знанням.

· Господарювати – це не тільки виробляти, але й “багатоманітно” спілкуватися із світом. Господарське знання пов’язане із загальнокультурним і загальноприродним знанням.

Питання для самоконтролю

1. Визначить основну мету й завдання філософії господарювання як навчальної дисципліни.

2. Відомо, що господарська політика має забезпечувати розумність життєдіяльності людини та суспільства. Проте в історичній практиці панує протилежне. Наведіть з історії і сучасності приклади «негосподарської економіки».

3. Доведіть, що філософія господарювання має міждисциплінарний характер.

4. У чому Ви вбачаєте відмінність дослідницьких стратегій економічної науки і філософії господарювання?

5. Охарактеризуйте функцію філософії господарювання, що пов’язана з розробкою методології економічного дослідження?

6. Спробуйте провести історичні паралелі (виділити етапи становлення господарства) у становленні господарства в Україні.

Дата добавления: 2015-07-02