Історична ґенеза предмета філософії господарювання в античну добу

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФСЬКО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДУМКИ

Лекція 2.

2.1. Історична ґенеза предмета філософії господарювання в античну добу.

2.2. Господарське богослов’я західноєвропейського середньовіччя.

2.3. Філософсько-антропологічні принципи господарювання за доби

Відродження та Реформації.

2.4. Філософсько-господарська думка ХVІІІ – початку ХХ ст.

2.5. Новітня філософія господарювання.

Опорні поняття:

історіософія господарства, ойкономія, політична економія, хремастика, камералістика, „ людський капітал ”, економічний матеріалізм

Замислюватися над економічними проблемами люди стали задовго до нової ери, фіксуючи свої думки на папірусі або глиняній табличці. Спочатку предметом для осмислення було домоведення, тобто мистецтво управління домашнім або храмовим господарством, царським двором. У наставляннях, присвячених цьому мистецтву, автори докладно описували, як улаштоване господарство, а також давали практичні поради з його ведення. Подібні наставляння виникли в країнах Древнього Сходу: Межиріччі, Індії, Китаї.

Центром економічної організації і сільськогосподарського виробництва в Стародавній Греції і Римі також було домашнє господарство. Ксенофонт (430 - 355 або 354 до н.е.), давньогрецький мислитель, звертався з господарськими повчаннями до громадян полісів у своєму трактаті «Ойкономія». Він уперше вжив слово «економіка» (або «економія») - від грецьких слів: «ойкос» - «будинок», «господарство» й «номос» - «закон».

Набагато ширше, ніж Ксенофонт, розумів економіку великий філософ стародавності Арістотель (384 - 322 до н.е.). Починаючи з Арістотеля економіку визначали разом з етикою і політикою як дисципліну практичної філософії. Він окреслив людину як буття розумне, сформулював теорію доброчинності. Доброчинність трактується як «середина» між двома протилежними вадами: наприклад, щедрість – між марнотрацтвом і скаредністю.

У філософсько-господарських міркуваннях, викладених у трактатах «Нікомахова етика» і «Політика», Арістотель виходив далеко за межі домоведення. Так, він уперше поставив проблему, що й дотепер хвилює економістів: чим визначається співвідношення товарів, які обмінюються один на інший (їхня мінова цінність)? Це співвідношення має бути «справедливим», що передбачає рівноцінність обмінюваної кількості товарів. А тому, писав Арістотель, «потрібно, щоб усе вимірювалося чимось одним». Оскільки різні товари задовольняють різного роду потреби, то знайти такий вимірник виявилося складно.

Арістотель в остаточному підсумку вирішив, що порівнянними товари роблять гроші, що з'явилися через незручності, пов'язані з бартером - безпосереднім обміном продуктами праці. На думку філософа, гроші виконують роль посередника в обміні товарами (або обігові кошти).

Разом з тим Арістотель думав, що гроші є мірою цінності (правда, він не пояснив, звідки береться мінова цінність самих грошей) і засобом утворення багатства. Таким чином, три з чотирьох відомих функцій грошей (четверта — засіб платежу) відкрив Арістотель. Якщо його вчитель Платон бачив у грошах лише призначений державою «символ» цінності, то Арістотель — товар (наприклад, певна кількість металу), що має цінність саму по собі, а не тільки як посередник при обміні.

Хоча Арістотеля цікавили питання, пов'язані з торгівлею і грішми, він вважав ідеалом натуральне господарство, що задовольняло потреби власника і його родини. Тут могла використовуватися праця рабів, на них у Древній Греції дивилися не як на повноцінних людей, а скоріше як на одушевлені знаряддя праці. Обмін у натуральному господарстві був необхідним тільки в рамках розумних особистих потреб. Цю «природну» господарську діяльність Арістотель називав економікою і повністю схвалював.

Прагнення до багатства й грошей філософ засуджував, оскільки воно могло привести до появи в полісі бідних і багатих громадян, що в підсумку порушило б його єдність. Усе, що пов'язане з «протиприродним» бажанням наживи (торговельні спекуляції, лихварство), Арістотель називав хрематистикою (від грецьк. «хрема» - „майно”). Будучи реалістом, він з жалем констатував, що з економіки неминуче виростає хремастика.

Праці Арістотеля так і залишилися вищим досягненням економічної думки доби античності. Древні римляни, скоріше практики, ніж філософи, створили чудову правову систему. Але їхній внесок в економічну думку, за винятком де-яких рекомендацій з управління сільськогосподарськими маєтками, був незначним.

Дата добавления: 2015-07-02