Поняття та структура національного ринку

Лекція 4. ТОВАРНИЙ РИНОК

1.Поняття і структура національного ринку.

2.Сукупний попит. Крива сукупного попиту. Фактори, що визначають сукупний попит.

3.Сукупна пропозиція. Цінові та нецінові фактори, що визначають сукупну пропозицію.

4. Сукупний попит – сукупна пропозиція як модель економічної рівноваги.

Метою вивчення теми є формування у студентів знань щодо національного ринку, сукупного попиту та сукупної пропозиції, їх взаємодії у вигляді базової моделі макроекономічної рівноваги, а також вмінь та навичок щодо визначення рівноваги на товарному ринку.

Галузь макроекономіки, яка вивчає особливості господарювання в окремій країні, обґрунтування теоретичних положень і заходів щодо вдосконалення організації її господарського механізму відповідно до вимог об’єктивних економічних законів та положень макроекономіки, називають національною макроекономікою. Об’єктом дослідження національної макроекономіки є національний ринок.

Національний ринок – це система соціально-економічних відносин, які

характеризують процес створення та розподілу товарів і послуг у межах певного національного господарства.

Національний ринок – це сукупність соціально-економічних

відносин у сфері обміну, за посередництвом яких здійснюється реалізація товарів та послуг, обіг капіталу, купівля-продаж робочої сили.

Суб’єктами національного ринку є інституційні одиниці, які функціонують в межах окремих секторів: домашніх господарств; некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства; нефінансових корпорацій; фінансових корпорацій; сектор державного управління; сектор» решти світу»; тіньового сектору.

Домашні господарства – це сукупність всіх господарських одиниць, діяльність яких спрямована на задоволення власних потреб та інтересів.

Цей сектор об’єднує:

- особисті допоміжні господарства громадян;

- індивідуальну трудову діяльність (підприємницьку діяльність без залучення найманих працівників;

- селянські (фермерські) господарства.

Домашні господарства розподіляються на під сектори залежно від джерела отримуваного доходу: роботодавці; особи, що працюють самостійно; наймані працівники; отримувачі доходів від власності і трансфертів.

Сектор некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства - це сукупність інституційних одиниць, які надають неринкові послуги домашнім господарствам. Основними джерелами доходів цього сектора є добровільні та благодійні внески населення (домашніх господарств), доходи від власності, трансферти.

До складу цього сектору входять:

- громадські та релігійні організації (професійні спілки, політичні партії, релігійні товариства, спортивні товариства);

- благодійні організації та фонди;

- інші некомерційні організації (підрозділи підприємств, що надають соціально-культурні послуги здебільшого робітникам цих підприємств і їхнім сім’ям).

Сектор нефінансових корпорацій – сукупність всіх резидентних інституційних одиниць, головною функцією яких є виробництво товарів і нефінансових послуг для реалізації за цінами, які відшкодовують витрати виробництва. Однак у деяких випадках частина витрат виробництва може відшкодовуватися за рахунок державних субсидій та дотацій. До цього сектору відносять також підприємства, які повністю фінансуються з державного бюджету і зайняті виробництвом товарів, та некомерційні організації, зайняті наданням послуг у галузі освіти, охорони здоров’я на платній основі, сюди також відносять торгові асоціації, які обслуговують підприємства.

Сектор нефінансових корпорацій об’єднує:

- державні нефінансові підприємства;

- національні приватні нефінансові підприємства;

- іноземні нефінансові підприємства.

Корпорації – це юридичні особи, створені для ринкового виробництва

товарів та послуг з метою отримання прибутку або іншої фінансової вигоди для своїх власників. Доходи цього сектору формуються за рахунок реалізації товарів та послуг.

До нефінансових корпорацій відносять: державні та муніципальні підприємства; підприємства суспільних об’єднань; підприємства споживчої кооперації; індивідуальні підприємства; акціонерні товариства; виробничі кооперативи; фермерські господарства; орендні підприємства; міжгосподарські підприємства; колективні господарства; орендні підприємства.

Сектор фінансових корпорацій – цесукупність інституційних одиниць, які займаються нагромадженням та перерозподілом капіталу. Основними доходами сектору є доходи від кредитно-депозитних операцій, проценти, страхові внески.

Цей сектор включає:

- національний банк;

- кредитно-депозитні організації (кредитні банки);

- фінансові та посередницькі організації (інвестиційні корпорації та корпорації, що займаються фінансовим лізингом);

- допоміжні фінансові організації (брокерські, маклерські, дилерські фірми, які проводять операції з цінними паперами);

- страхові організації та пенсійні фонди.

Сектор державного управління – це сукупність усіх резидентних інституційних одиниць, які сприяють наданню неринкових послуг для індивідуального та колективного споживання, а також перерозподіляють національний дохід і багатство.

Основні ресурси цього сектору формуються за рахунок обов’язкових відрахувань інших секторів.

Сектор державного управління розподіляється на такі під сектори:

- центральні органи управління;

- місцеві органи управління;

- фонди соціального забезпечення та інші позабюджетні фонди.

Сектор «решти світу» - сукупністьіноземних державних інститутів (нерезидентів), які знаходяться за межами держави, але здійснюють обмін товарами, послугами, капіталом із національними господарськими одиницями.

Тіньовий сектор – сукупність тих інституційних одиниць, діяльність яких не враховується офіційною статистикою та не оподатковується (неформальна складова тіньової економіки), а також діяльність, котра являє собою небезпеку для суспільства – виробництво і продаж наркотиків, проституція, протизаконна торгівля зброєю тощо (підпільна складова тіньової економіки).

Національний ринок включає такі ринки:

1) ринок праці;

2) ринок товарів та послуг (благ);

3) ринок технічних розробок та інформації;

4) фінансовий (грошовий) ринок:

- валютний ринок;

- ринок кредитів;

- ринок цінних паперів (фондовий ринок);

- ринок фінансових послуг.

Ринок праці – механізм, який забезпечує поєднання попиту та

пропозиції праці в економіці, розподіл трудових ресурсів та визначення цін на різні види трудової діяльності.

Ринок товарів і послуг – це система економічних відносин між продавцями та покупцями з приводу руху товарів та послуг, які задовольняють споживчий та інвестиційний попит макроекономічних суб’єктів.

Дата добавления: 2015-07-02