Товарне виробництво

Форми господарювання. Натуральне виробництво. Товарне виробництво.

Натуральне виробництво - це така форма господарювання, за якої продукти праці призначаються для задоволення власних потреб безпосередніх виробників життєвих благ, тобто для внутрігосподарського вживання.

це така форма організації суспільного господарства, за якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, котрі спеціалізуються на виготовленні певного продукту, що потребує обміну у вигляді купівлі-продажу на ринку.

При цьому продукти праці, якими вони обмінюються, стають товарами

2.Товар, його сутність і властивості. Двоїстий характер праці, втіленої у товар.

Товар - ПРОДУКТ ПРАЦІ, ЯКИЙ ВИРОБЛЯЄТЬСЯ ДЛЯ ОБМІНУ ШЛЯХОМ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ

ВЛАСТИВОСТІ ТОВАРУ

- задовольняє певну потребу людини (споживча вартість)

- здатний обмінюватися на інші блага в певних пропорціях (вартість)

Продуктивність праці вимірюється кількістю продукції виготовленої за одиницю часу.

На двоїсту природу товару, трудове походження вартості уже вказували представники класичної політичної економії, але вони не могли пояснити цього явища.

Вперше в економічній науці цю проблему розв'язав К. Маркс, відкривши двоїстий характер праці, втіленої в товарі.

Праця, що створює товар, є одночасно конкретною працею, що створює споживну вартість. З іншого боку, праця товаровиробника - це витрата людської робочої сили взагалі, незалежно від її конкретної форми, тобто витрата енергії, м'язів, розуму, нервів тощо. У цій своїй якості вона є абстрактною працею і створює вартість товару.

Об`єднує всі товари те, що вони ‑ продукти праці.

Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості – якісно однорідні.

Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.

Величина вартості товару залежить також від того, яка праця необхідна для виробництва товару – проста чи складна.

Проста це праця некваліфікованого працівника, яка не потребує спеціальної підготовки, складна – вимагає спеціального навчання, підготовки.

3. Закон вартості та його функції.

Закон вартості є законом функціонування і розвитку товарного виробництва. Цей закон регулює зв'язки між товаровиробниками, а також розподіляє і стимулює суспільну працю в умовах товарного виробництва.

Закон вартості - це закон, який передбачає, що виробництво й обмін товарів мають здійснюватися на основі їхньої вартості, тобто як обмін еквівалентів*

Закон вартості відповідає як теорії трудової вартості, так і теорії граничної корисності. Якщо вартість товару повинна де* термінувати два фактори-витрати праці та ступінь цінності його для споживача, то еквівалентність обміну, відповідно до закону вартості, припускає еквівалентність обох факторів. Закон вартості діє через відхилення цін від вартості. Коливання цін є механізмом дії закону вартості.

У ринковій економіці закон вартості виконує такі функції:

- стихійно регулює суспільне виробництво;

- стимулює розвиток продуктивних сил суспільства;

- обумовлює економічну і соціальну диференціацію товаровиробників.

Регулювальна роль закону вартості виявляється в тому, що через механізм коливання цін навколо вартості відбувається розподіл робочої сили і капіталу між різними галузями виробництва, внаслідок чого стихійно досягається певна пропорційність, збалансованість між сарерами суспільного виробництва. Відхилення цін від вартості економічно сигналізує товаровиробнику про зміну кон'юнктури ринку, а відповідно орієнтує виробництво, яких товарів недостатньо, а яких - надмірно. Якщо того або іншого товару виробляється недостатньо, то попит на нього перебільшує пропозицію. Ціна на такий товар зростає. Це приваблює в галузь ресурси й робочу силу з інших галузей, де прибутки нижчі, отже, виробництво цього товару зростає.

Навпаки, коли виробництво товару перевищує попит на нього, то ціна, а разом з нею і прибутки, знижуються. Внаслідок цього виробничі ресурси переливаються в ті галузі, де прибутки вищі.

Таким чином, закон вартості через ринковий механізм цін забезпечує визначення кордонів, які відділяють економічно доцільне виробництво від недоцільного, і саме тим регулює пропорції суспільного виробництва.

Закон вартості стимулює розвиток продуктивних сил. Кожний товаровиробник в умовах конкуренції і загрози розорення прагне здобути найбільший прибуток. Цього можна досягти, якщо індивідуальна вартість його товару буде нижчою, ніж суспільна, ринкова вартість, а це можливо за умови зменшення індивідуальних затрат праці на виробництво товару на основі впровадження нової, продуктивнішої техніки, поліпшення організації виробництва тощо. Але оскільки до цього постійно прагнуть усі товаровиробники, це зумовлює загальний технічний прогрес, зростання продуктивних сил суспільства. Таким чином, закон вартості виступає рушійною силою розвитку продуктивних сил.

Закон вартості спричиняє диференціацію, розшарування товаровиробників. В умовах конкуренції відповідно до закону вартості економічні переваги стимулюють дії товаровиробників, які домоглися зниження індивідуальної вартості своїх товарів порівняно із суспільною, і навпаки, потерпають ті товаровиробники, у яких індивідуальна вартість товару вища за суспільну. Перші отримують додаткові прибутки, збагачуються, процвітають, зміцнюють своє економічне становище, другі - не можуть покрити своїх витрат, зазнають збитків і згодом банкрутують. Таким чином, завдяки дії закону вартості суспільство звільняється від економічно неефективних господарств.

4. Теорія попиту і пропозиції.

Попит — це платоспроможна потреба у певному товарі. Інакше кажучи, це сума грошей, яку покупці готові заплатити за потрібне їм благо,

Попит залежить від доходів покупців, потреби у товарах (послугах) і цін на останні, тобто він підвищується у разі зростання доходів, зниження цін або за одночасної дії цих чинників, і навпаки. Ця залежність дістала назву закону попиту.

Загалом величина попиту зумовлюється переважно ціною товару: чим нижча ціна на якесь благо, тим вищий попит на нього. Кількісну залежність попиту від зміни цін на товари називають еластичністю попиту. її вимірюють як відношення зростання обсягу попиту до зниження цін (у відсотках).

Пропозиція — це кількість товарів і послуг, які пропонуються до) продажу на ринку за певною ціною

Пропозиція також залежить від ціни: чим вона вища, тим вища пропозиція з боку продавця, оскільки останній зацікавлений отримати якомога більше грошей від продажу товарів (послуг), що становить його економічний інтерес. Цю залежність називають законом пропозиції.

Кількісна залежність пропозиції від зміни цін на товари дістала назву «еластичність пропозиції». її вимірюють як відношення (у відсотках) зростання обсягу пропозиції до зростання цін.

Закон попиту і закон пропозиції відображують економічні інтереси суб'єктів ринку — покупців і продавців.

Узгодження цих інтересів досягається за такого стану ринку певного товару, коли за певної ціни вся його кількість може бути продана, тобто коли спостерігається ринкова рівновага. Якщо ціни на певний товар перевищать ціну рівноваги, виникне надлишок продукції. Тоді продавці змушені будуть знижувати ціни, щоб позбавитися від запасів і отримати певний прибуток для подальшого розвитку свого господарства. На зниження цін покупці зреагують додатковим попитом.

Якщо ціна реалізації буде нижчою за ціну рівноваги, виникне підвищений попит, що призведе до дефіциту. Це, з одного боку, сприятиме зростанню цін, а з другого — стимулюватиме виробництво цього товару.

5. Ціна в ринковій економіці. Сутність ціни. Методи ціноутворення

В умовах ринкової економіки успіх будь-якого підприємства або підприємця багато в чому залежить від того, як правильно вони будуть установлювати ціни на свої товари й послуги. Але це не так просто зробити, тому що на ціни впливає комплекс політичних, економічних, психологічних і соціальних факторів. Сьогодні ціна може визначатися кількістю витрат на виробництво товару, а завтра її рівень може залежати від психології поводження покупців. Отже, підприємець при встановленні ціни на товар повинен ураховувати всі фактори, що впливають на її рівень, і встановити ціну таким чином, щоб дістати прибуток.

ціна – грошова вартість товару.

Метод ціноутворення - це конкретний спосіб, прийом, сукупність послідовних дій щодо визначення та обґрунтування ціни конкретного товару.

1. Метод повних витрат (собівартості) полягає в розрахунку ціни на базі всіх витрат, які, незалежно від походження, списуються на одиницю виробу. Таким чином, ціна включає реальну (фактичну) повну собівартість виробу і надбавку - цільовий прибуток.

2. метод надбавокціну товару визначають додаванням до витрат на його виробництво і збут певної надбавки

3. Метод цільового ціноутворення- полягає у визначенні ціни як цільової для конкретного ринку з урахуванням діючих чинників або цільового прибутку.

4. агрегатний метод - ціна формується шляхом визначення цін на окремі конструктивні елементи товару. Цей метод вживають, по-перше. щодо товарів, які складаються з окремих виробів (меблеві гарнітури, столові сервізи), по-друге, щодо товарів, які складаються з окремих елементів: вузлів, деталей.

6. Регулювання цін державою.

До прямих методів регулювання цін належать:

n встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;

n застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;

n декларування зміни цін;

n заморожування (блокування) цін на певний період;

n введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;

n укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.

До основних непрямих методів регулювання цін належать:

n зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків;

n пільгове оподаткування та кредитування;

n диференціація ставок ввізного мита.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна.

За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб’єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. застосування граничних нормативів рентабельності;

7. Місце грошей у ринковій економіці. (функції)

Роль грошей як капіталу проявляється через п'ять їх основних функцій

1. Вартість товару, виготовленого на підприємстві, виражається у грошовому виразі. При цьому гроші виступають як міра вартості і грошовий капітал.

2. Якщо продукція продається за готівку, а на ці гроші надходять засоби виробництва, то гроші служать і засобом обігу, і капіталом.

3. Якщо продукція продається у кредит, і в зазначений термін кредиту боргові зобов'язання повертаються, то у цьому випадку гроші виступають засобом платежу і капіталом.

4. Якщо гроші нагромаджуються з метою придбання у подальшому засобів виробництва і розширення обсягів виробництва, то вони виступають і засобом нагромадження, і капіталом.

5. Нарешті, якщо суб'єкт господарювання відкриває дочірню фірму за кордоном, то гроші виступають світовими грошима, і капіталом.

8. Становлення грошових відносин, основні етапи їх розвитку.

Коротка історія розвитку грошей

В економічній теорії виділяють дві основні концепції походження грошей

Раціоналістична — гроші виникли як наслідок певної раціональної угоди між людьми через необхідність виділення спеціального інструменту для обслуговування сфери товарного обігу.

Еволюційна — гроші виділяють із загальної товарної маси, оскільки вони найпридатніші для виконання функціональної ролі грошового товару. Той чи інший товар стає грішми лише в межах певної особливої суспільної форми, товарного виробництва й обігу.

Передбачається, що ще 100 000 років тому виникли бартерні операції — прямий безгрошовий обмін товарами. Проте в безгрошових суспільствах в основному діяли подарунки або позики. Наступним етапом стало виникнення товарних грошей, тобто, коли в якості грошей використовувались різні матеріальні носії. Перша згадка про термін «гроші» датується 3000 роком до Р. Х., це був клинописний текст на глиняній табличці із Месопотамії.

З найдавніших часів грішми були різні товари: хутра звірів, металеві сокири, мушлі каурі тощо. Однак завдяки своїм фізичним властивостям найбільш вживаним загальним еквівалентом вартості дуже швидко стають благородні метали: золото та срібло. Згодом вони набирають форми монет.

У своїй «Історії» Геродот вказує, що першими використовувати металеві монети почали лідійці. Сучасні вчені вважають, що перші монети були з електрума і чеканились близько 650–600 р до Р. Х. Швидке розповсюдження монет пов'язано із зручністю їх зберігання, дроблення і об'єднання, відносною великою вартістю при невеликій вазі та обсягу, що є дуже зручним при обмінних операціях.

Паперові гроші або банкноти були вперше використані в Китаї за часів династії Сун. Ці банкноти, відомі як «jiaozi», еволюціонували з векселів, що були у використанні з сьомого сторіччя. Тим не менш, вони не витісняють традиційних грошей, і були у використанні поряд з монетами. В Європі банкноти були вперше випущені Банком Стокгольма в 1661 році.

Коротка історія розвитку грошей в Україні.

Найдавнішими монетами відкарбованими на українських землях були емісії грецьких колоній заснованих на північному узбережжі Чорного моря (Ольвія, Тіра, Херсонес, Пантікапей та ін.) Випускались вони впродовж 6 ст. до н. е. — 4 ст. н. е. Однак ареал їх розповсюдження є незначним.

Значно частіше зустрічається на українських землях монетна продукція стародавнього Риму. Ці монети перебували в обігу до 5 ст.

Впродовж 8-11 ст. на грошовому ринку Київської держави домінують арабські дірхеми, відкарбовані на чисельних дворах Арабського халіфату у Середній Азії, Ірані, Північній Африці, на Близькому Сході і навіть на Піренейському півострові. На Русь вони проникали двома основними шляхами — Волзьким та шляхом «з варяг у греки».

В епоху найбільшої могутності Київської держави князі розпочали власне монетне карбування. Так, Володимир Святославич Великий (980–1015) випускав т. зв. «златники» та «срібляники» — золоті та срібні монети, на лицевому боці яких розміщено зображення князя з усіма регаліями, а на зворотному — княжий герб — тризуб. Після Володимира Великого срібну монету карбували князі Святополк Ярополкович (1015–1019), Ярослав Мудрий (1019–1054).

У другій половині 11 ст. у зв'язку з припиненням масового ввезення іноземних монет і відсутністю власних покладів срібла Київська Русь вступає у т. зв. «безмонетний період». Є припущення, що тоді роль засобів обігу виконували хутра звірів, насамперед, куниці (Martes) та вивірки (Sciurus).

У 12-13 ст. при проведенні значних фінансових операцій широко використовувались срібні злитки — гривни. Розрізняють декілька їх типів, основними з яких є: київські, чернігівські та новгородські. Різною була і вага гривен. Теоретично вона становила 204,756 г. срібла.

У 14 ст. монетне карбування на українських землях відновлюється. Після завоювання Галичини поляками, король Казимир III Великий (1333–1370) розпочав тут емісію т. зв. «квартників» (півгрошів) зі срібла та мідних «пулів». Перші з них несуть зображення герба Галичини — крокуючого лева та напис «moneta russiae». Монета цього типу карбувались у Львові і наступниками Казимира III Людовиком Угорським (1370–1382) та його намісником у Галичині — Володиславом Опольським (1372—1378), а також при Владиславі Ягайло (1386–1434). Одночасно, останній з них карбував і т. зв. «львівські квартники» — півгроші з написом «moneta lembergensis», які випускались до 1414 р.

У 16 ст., внаслідок грошової реформи Сигізмунда 1526–1528 рр. грошове господарство українських земель зазнає суттєвих змін. На ринку з'являються нові номінали: шостак — 6 грошів, трояк — 3 гроші, гріш, тернарій (третяк) — 3 денарії, солід (шеляг) — 6 денаріїв тощо. Основною лічильною одиницею стає злотий, що дорівнював 30 грошам. Зростає кількість та асортимент крупної монети: з'являються срібні талери (біля 28 г.) та їх фракції 1/2 та 1/4.

Дискусійним залишається і питання проведення грошового карбування Богданом Хмельницьким. Більшість дослідників не схильні підтримувати цієї думки, але дехто (зокрема акад. І. П. Крип'якевич) її схвалює. Є також дані про карбування півтораків — чехів гетьманом П. Дорошенком у м. Лисянка.

Після Полтавської битви 1709 Петро I заборонив використовувати іноземну монету в Україні. Впродовж 18 ст. і до революції 1917 тут домінували російський рубль та копійка (1/100 рубля).

Внаслідок першого поділу Речі Посполитої (1772) Галичина відійшла до складу Австрійської імперії. У 1774 вона захопила і Буковину. На цих землях австрійський уряд запровадив власну грошову систему: 1 гульден (флорин) дорівнював 60 крейцерам. Деякий час велося карбування монет для Галичини номіналом 1 шиллінг, та З крейцари. З 1857 гульден став дорівнювати 100 крейцерам. Внаслідок грошової реформи 1892 у Австро-Угорщині було запроваджено золотий монометалізм і основною грошовою одиницею стала корона (крона), яка ділилася на 100 геллерів (філлерів).

Після відновлення української національної державності 1917 р. з'явилась необхідність випустити власні гроші. Ухвалою Української Центральної Ради від 19.12.1917 року було вирішено випустити перші кредитні білети номінальною вартістю 100 карбованців. Вони були віддруковані в одній з українських друкарень Києва і з'явилися в обігу вже 24 грудня того ж року. Це були перші паперові гроші, на яких було поміщено зображення державного герба України — тризуба і написи українською мовою. Законом Української Народної Республіки від 1.03.1918 р. грошовою одиницею стала гривня, яка дорівнювала 1/2 карбованця і ділилася на 100 шагів. В обігу перебували грошові знаки вартістю 10, 25, 50, 100, 250, 1000 карбованців, а також 2, 5, 100, 500, 1000 і 2000 гривень. Розмінна монета — шаги, випускались у вигляді поштових марок, номінальною вартістю 10, 20, 30, 40 та 50 шагів.

Після встановлення на українських землях більшовицького режиму, а згодом і включення їх до складу СРСР тут були поширені знаки радянського зразка. На західноукраїнських землях у міжвоєнний період використовувались гроші держав, до складу яких вони входили: у Галичині польська марка, а з 1924 — злотий, що дорівнював 100 грошів, на Закарпатті — чехословацька крона, яка ділилася на 100 геллерів, а на Буковині — румунська лея, що складалася з 100 бані.

Після відновлення державної незалежності України 1991 р. взято курс на запровадження в обіг власної грошової одиниці — гривні, яку було введено у вересні 1996.

9. Гроші як загальний вартісний еквівалент.

Зага́льний еквівале́нт — товар, який уособлює вартісні якості всіх інших товарів, на який вони обмінюються.

У процесі обміну товари відіграють різну роль. Один буває у відносній, другий — в еквівалентній формі вартості.

З товарного світу виділився товар який постійно мав великий попит.

У результаті безпосереднього обміну товару на товар був витіснений товарним обігом, за якого торгова операція здійснюється за допомогою посередника.

У його споживній вартості всі інші товари виражають свою вартість. У ролі посередника виступали благородні метали і коштовності (найбільше золото), які з часом перевтілились у гроші.

10. Класифікація грошей.

Гроші можна переділити за шістьма основними критеріями.

за територією обслуговування загальнодержавними, місцевими, відомчими, приватними й міжнародними.

Загальнодержавні — це гроші, що емітуються державою та обслу-говують торгівлю в межах усієї країни. Основними умовами їх функ-ціонування є монополія держави на випуск грошей, а також їх від-повідність потребам обігу. В Україні загальнодержавними грішми є гривня. У випадках відсутності державної монополії на емісію грошей чи порушення потреб обігу (достатньої кількості, розмінності, забезпеченості) виникають гроші місцевих випусків.

Місцевими вважають гроші, емітовані в межах окремих населених територій (область, місто, селище) з метою забезпечення їхніх інтересів у справедливому обміні.

У випадках незбалансованого розвитку економіки під впливом війн чи інфляції окремі відомства з метою забезпечення своїх інтересів здійснюють власну емісію відомчих грошей.

У періоди поглиблення економічної кризи за невпевненості або відсутності захисту грошового обігу з боку місцевих територіальних органів ініціатива емітування грошей переходить до суб'єктів гос-подарювання (підприємств, спілок, громад). Так виникають при ватні гроші.

Міжнародні гроші служать насамперед для обслуговування між-народної торгівлі. Як такі можуть використовуватися гроші однієї з найбільш економічно могутніх держав (США, Великої Британії, Японії) або гроші, створені на основі міжнародних союзів (валюта Європейського Співтовариства — євро). Міжнародними і світовими грішми найчастіше виступали благородні метали (золото, срібло).

За функціональним призначенням розрізняють гроші обігові, кре-дитні, ювілейні та пробні.

Обіговими є гроші, що призначені та повністю задовольняють усі вимоги обміну, мають найкращі властивості за конкретних умов. Своєю чергою, з обігових грошей вирізняють їх нижчі номінали, які називають розмінними грішми. Так, розмінними грішми у 1918-1919 рр. в Україні були шаги, які мали вигляд поштових марок з номіналами - 10, 20, 30, 40 і 50. Від 1996 р. розмінними грішми в Україні є копійки — 1, 2, 5, 10, 25, 50.

Кредитні гроші — це засоби розрахунку за конкретно визначених умов, коли контрагенти, які їх одержують, вірять у можливість використати їх як платіж у майбутньому. Спершу ними були векселя, а згодом стали паперові гроші.

Ювілейні (пропам'ятні) гроші — це такі, що випускаються з метою увіковічення певних подій, відомих особистостей в історії.

Пробні гроші призначені для наочного втілення запропонованих проектів перед завершальним узгодженням форми, матеріалу та дизайну майбутніх емісій.

Поділ грошей за формою відображав і супроводжував їх еволюцію впродовж тисячоліть. Як відомо, з-поміж металевих грошей перемогу здобула кружкоподібна форма, яка меншою мірою зношується та є більш компактною. З виникненням паперових грошей відразу перемогла листоподібна форма. Ці дві форми домінують серед інших, які називають нестандартними.

За матеріалами виготовлення розрізняють металеві, паперові, пластикові, з інших" матеріалів та без матеріального втілення.

Найчастіше для виробництва металевих грошей — монет вико-ристовувалися золото, срібло, мідь, нікель, цинк, алюміній, залізо та сплави на їх основі, їхнє виготовлення здійснювалося здебільшого двома способами — литтям і карбуванням.

Паперові гроші виготовлялися з паперу найкращої на той час якості. Перші паперові гроші на українських землях з'явилися в обігу в другій половині XVIII ст. (австрійські та російські). Першими загальнодержавними паперовими українськими грішми був кредитовий білет номіналом 100 карбованців, який вийшов в обіг 1918р.

Пластикові гроші є замінниками паперових грошей. В окремих країнах (Австралія, Румунія та ін.) почали замість паперових впроваджувати міцніші пластикові гроші.

Виготовлення грошей з інших матеріалів відповідає різним періодам еволюції грошей, коли здійснювався пошук товарів—замінників грошей (шкури тварин, сушена риба, мушлі каурі тощо).

Гроші без матеріального втілення виникли з появою депозитних грошей, які переміщаються по рахунках суб'єктів економічної діяльності в банках. Різновидом депозитних є електронні гроші, рух яких здійснюється автоматично за допомоги комп'ютерних систем за розпорядженням власників рахунків. Матеріальним носієм електронних грошей є пластикові картки — іменний документ, що видається банком власникові поточного рахунку.

Критерій поділу грошей за видом забезпеченості має в основі гли-бокий економічний зміст. У всі часи люди прагнули мати гроші, за-безпечені дорогоцінними металами (золотом чи сріблом). Коли гроші були виготовлені саме з цих металів, їх називали ще повноцінними. Тобто, це були гроші, вартість вмісту дорогоцінного металу в яких дорівнювала їхній міновій вартості. Але з раціоналізацією грошового обігу та пошуком способів здешевлення виготовлення грошових знаків з'явилися кредитні гроші, забезпечені дорогоцінними металами. Так, на території України були в обігу російські асигнації, які обмінювалися на срібну, а згодом на золоту монету. З початком Першої світової війни такий обмін відразу припинився. Це було спричинено тим, що золота не вистачало, оскільки паперових грошей випустили більше, ніж у Росії було золотого запасу.

Незабезпечені гроші — це кредитні гроші декларативного характеру, які мають перспективу бути забезпеченими внаслідок майбутніх подій.

11.Сутність інфляції.

Специфічна хвороба паперово-грошового обігу, яка посилювалася в ході ослаблення і розриву зв’язків паперових грошей із золотом.

Проявляється як підвищення загального рівня цін або знецінення грошей, що є одним процесом.

Найважливішим показником інфляції є динаміка індексу цін.

Індекс цін – коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Темп інфляції = Рn – Ро / Ро * 100%,

де Рn – індекс цін поточного (звітного) періоду

Ро – індекс цін базисного періоду

Зростання iндексу цiн визначає рiвень iнфляцiї, а зменшення його- рiвень дефляцiї.

Темп iнфляцii є темпом змiни загального рiвня цiн i показує ступiнь знецiнення грошей.

Форми інфляції.

відкрита (цінова) виражається в++ безпосередньо спостережуваному, систематичному підвищенні рівня цін

прихована (пригнічена) виявляється в товарному дефіциті, що росте, появі “чорного ринку” з непомірно високими цінами при формальній стабільності цін, забезпечуваній централізовано (заморожування цін, заробітної платні)

12. Чинники інфляції.

До внутрішніх відносять:

1. Незбалансованість бюджету, що виявляється в його дефіциті або криза державних фінансів;

2. Надмірні військові витрати, що сприяє втраті частини суспільного багатства, створює додатковий грошовий попит за рахунок військових асигнувань без відповідного надходження товарів в оборот породжує дефіцит державного бюджету і збільшення державного боргу;

3. Надмірні інвестиції;

4. Необгрунтоване підвищення цін і заробітної платні. Цей чинник може бути сформульований інакше. Це є результат прояву в першому випадку монопольної влади фірм, що визначають свої витрати і ціни, а в другому випадку профспілкової монополії задаючої розмір і тривалість того або іншого рівня заробітної платні.

5. Кредитна експансія - розширення масштабів банківського кредитування понад реальні потреби господарства, що веде до емісії грошей в безготівковій формі;

6. Надмірна емісія грошей в наявній і безготівковій формах, збільшення швидкості їх обігу;

7. Інфляційні очікування.

До зовнішніх відносяться:

1. Структурні світові кризи (сировинний, енергетичний, екологічний), що супроводяться багатократним зростанням цін на сировину, паливо, імпорт яких став приводом для різкого підвищення цін монополіями. Дія цього чинника посилюється при зростанні відвертості економіки.

2. Обмін банками національної валюти на іноземну, що викликає потребу в додатковій емісії грошей, що поповнює канали грошового обігу і веде до інфляції.

Як правило, інфляція виникає в тих випадках, коли зростання доходів в суспільстві вище за можливості їх товарного забезпечення. Це торкається не тільки доходів населення, але і доходів підприємств і організацій. Тому як основна причина інфляції можна виділити порушення натурально-вартісної збалансованості, а розширення паперово-грошового обігу - її основної умови.

Таким чином, інфляцію слід розглядати як процес багаточинника, але все таки органічно пов'язаний із зростанням цін. Але не дивлячись на те, що інфляція викликає зростання цін, ціни теж у свою чергу впливають на інфляцію.

13. Інфляція попиту. Інфляція витрат.

Інфляція попиту -спостерiгасться, коли сукупний попит зростас швидше за виробничий потенцiал економiки, пiдносячи цiни, щоб зрiвноважити пропозицiю i попит.

Покупцi конкурують за обмежену пропозицiю товарiв, що призводить до зростання цiн.

Слiд зазначити, що покриття дефiциту державного бюджету за рахунок кредитно-грошової емiсiї є одним з найважливiших чинникiв iнфляцiї попиту, оскiльки зростання пропозицiї грошей збiльшує сукупний попит на товари та послуги, який, у свою чергу, пiдвищує рiвень цiн.

Інфляція витрат. спостерiгасться в тому випадку, коли збiльшуються витрати на одиницю продукцiї, тобто середнi витрати за даннго обсягу виробництва.

Збiльшення витрат на одиницю продукцiї в економiцi скорочує прибутки й обсяг продукцiї, який може бути запропонований за iснуючого рiвня цiн.

Внаслiдок цього зменшується сукупна пропозицiя товарiв та послуг, що, в свою чергу, пiдвищує рiвень цiн. Таким чином, витрати, а не попит збiльшують цiни.

Зростання собiвартостi, що призводить до iнфляцiї витрат, може бути викликано рiзними причинами, наприклад, недостачею або подорожчанням сировини, матерiалiв, палива, працi. Одним iз джерел iнфляцiї витрат є рiзкi порушення (“шоки”) пропозицiї. Пiд рiзким порушенням (“шоком”) пропозицiї розумiсться подiя, зовнiшня по вiдношенню до функцiонування вiтчизняної економiчної системи (скажiмо, пiдвищення цiн на iмпорт або несприятливi погоднi умови), що збiльшує очiкуваний фiрмами середнiй рiвень цiн на фактори виробництва.

14. Інфляція і безробіття.

Під інфляцією ми розуміємо загальне підвищення рівня цін. Таким чином, якщо ціна на ті чи інші товари час від часу підвищується — це ще не інфляція. Адже це може бути викликане, наприклад, поліпшенням якості даного товару, а отже, збільшенням його вартості. Інфляція ж означає, що виникає такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються.

Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) — особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам:

не мали роботи (прибуткового заняття);

активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;

готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.

Що спричиняє обернений зв’язок між інфляцією та безробіттям, який виражає крива Філіпса?

Із наближенням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від одного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням.

У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних.

В одних регіонах України рівень безробіття у фазі піднесення перевищує природній, тоді як в інших попит на окремі види праці не задовольняється. Це спричиняє тут підвищення заробітної платні, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості.

Який зв’язок між інфляцією та безробіттям?

Ще на початку ХХ ст. економісти розкрили взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям. Статистичні дані показували, що у фазі піднесення рівень безробіття знижувався, а темп інфляції, навпаки, зростав. Протилежний хід подій простежувався у фазі спаду – рівень безробіття зростав, а інфляція знижувалася.

Лише у 1958 р. новозеландський економіст А. Філіпс опублікував статтю про взаємозв’язок між величиною зарплати та рівнем безробіття.

Він виявив, що заробітна плата завжди зростала, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися.

Крива Філіпса

На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861-1957 рр.

По вертикальній осі Філіпс відклав темпи зростання номінальної зарплати, а по горизонтальній – рівень безробіття. Точці,в якій крива перетинає вісь абсцис, відповідає рівень безробіття,за якого рівень цін на ринку праці незмінний.

Ця крива не перетинає вісь ординат,бо досягти абсолютного рівня зайнятості, тобто відсутності безробіття, практично не можливо.

15. Антиінфляційна політика в Україні.

1. Грошово-кредитна політика. Вона повинна сприяти економічному підйому такими шляхами, як забезпечення достатньої кількості грошей в обігу, граничне зниження процентної ставки.

2. Витрати державного бюджету. Кейнсіанці вважали, що бюджетна політика є головним інструментом державного регулювання, у тому числі збільшення витрат на державні капіталовкладення.

3. Перерозподіл державних доходів. Згідно поглядам кейнсіанців національний дохід повинен розподілятися на користь класів з найбільшими доходами, а також підприємців, що здійснюють виробничі капіталовкладення. До того ж ця теорія у жодному випадку не рекомендує підвищувати шкалу заробітної платні. Ці заходи, що робляться державою, сприяли б збільшенню схильності до споживання, і отже, збільшенню ефективного попиту.

4. Протекціонізм.

Дата добавления: 2015-06-27