Дума як оригінальний жанр народної творчості українців

Виды парсуны в украинском искусстве.

Парсу?на (искажённое лат. persona — личность, особа) — название ранних русских портретов, находившихся под сильным влиянием иконописи. (Первоначально синоним современного понятия портрет вне зависимости от стиля, техники изображения, места и времени написания, искажение слова «персона», которым в XVII веке назывались светские портреты).

В 1851 году выходит богато иллюстрированное издание «Древности Российского государства». В IV отделении этого издания, составленного И. М. Снегиревым, есть очерк, который является первым опытом обобщения материалов по истории русского портрета. Снегирев в данном очерке, говоря о портретах XVII века, ввел в научный оборот термин «парсуна», позже широко распространившийся в литературе по русскому искусству для обозначения ранних русских портретов.

Парсуна появляется в переходный период русской истории, во время преобразования средневекового мировоззрения и формирования новых художественных идеалов. Первые русские парсуны создаются, скорее всего, мастерами Оружейной палаты Московского Кремля в XVII веке. По стилю, приёмам и материалам живописи парсуны первоначально ничем не отличаются от икон, выполняются на иконных досках с ковчегом. Во второй половине XVII века парсуна часто пишется на холсте в технике масляной живописи, хотя манера исполнения продолжает содержать иконописные традиции. Русской парсуне близки произведения украинской, белорусской, польской, литовской портретной живописи XIV—XVII веков, часто также относимые к парсунным. В парсуне портретное сходство передаётся весьма условно, часто используются атрибуты и подпись, позволяющие определить изображённого.

На сегодняшний день парсуну по изображённым на них персоналиям и техники живописи, можно разделить на следующие категории:

Надгробные портреты, темпера на доске;

Парсуны маслом на холсте с изображением царей;

Парсуны маслом на холсте с изображением князей, стольников, дворян и т. д.;

Парсуны маслом на холсте с изображением церковных иерархов.

В настоящее время некоторые художники снова обращаются к парсунной живописи, представляющей реальное лицо иконописными приёмами (что близко к примитивизму).

Українські народні думи

І все ж народні думи – це найдрогоцініше з того, що нам залишили наші предки, це за визначенням І.Франка, безсмертні памятники, створені генієм нашого народу.

Перше видання українських народних дум належить М.Цертелеву (1819). Ще повнішим виданням була збірка М.Максимовича і збірник П.Лукашевича "Малороссийские и червонорусские народные думы и песни” (1836)

Досліджували наші думи чимало фольклористів – крім Максимовича, ще К.Рилєєв, М.Гоголь, Т.Шевченко, І.Франко. З сучасних дослідників виділяється М.Рильський своєю фундаментальною працею "Героїчний епос українського народу” (1962)

Думи належать виключно українським бандуристам. Подібно до рапсодій давньої Греції, які оспівували своїх героїв, наші співці співали свої думи, граючи при цьому на багатострунній бандурі двома руками. Український бандурист не був забавником і скоморохом. Він прищеплював молоді глибокоморальні поняття про те, що складає священий обовєязок людини.

Немає в думах жодної ноти, яка чужою була б народному світогляду, народним симпатіям і переконанням. Головна нота в думах – ідея свободи від пригнічень над особою людини.

У фольклорному епосі України думи мають свою специфіку.

1) У цих ліро – епічних витворах народного розуму й серця достовірно передано конкретні історичні події та особи, певний період життя народу.

2) Персонажі дум – типові образи до відчайдушності сміливих і закоханих у рідний край козаків, оборонців рідної землі і віри.

3) Діють герої в типових обставинах українського степу, Савур – могили, розбурханого Чорного моря, чистого поля біля річки Самарки, неволі бусурманської.

4) Згадані в думах топоніми: Черкаси,Лебедин,Азов.

5) Забарвлення бум здебільшого елегійне, сумне, особливо тоді, коли оповідь про турецьку чи татарську неволю.

6) Складається текст дум з тирад (періодів).

7) Велика різниця в обсязі дум від невеликих ("Маруся Богуславка” – 97 рядків) до дум – колосів ("Дума про Самійла Кішку” – 410 рядків).

8) Чимало неправильних форм дієслів: находжали, гремали, зачували, побігали, зобачає, посікає тощо.

9) Зустрічаються іменники – новотвори: одночивання, попасання, опрощення, прожитіє.

10) Заперечні паралелізми.

Думу, від пісні, навіть історичної, відрізняє передусім її речетативна форма, речетативна мелодія, епічний стиль та зміст. Дума тісно повязана з голосінням. В думі ні текст, ні мелодія не є постійними: тут чимало від імпровізації. Характерними для дум є паралельний уклад речень, тавтологічні звороти і що важливо – внутрішній ритм думки, рівномірний наплив хвиль напруги, що зростає аж до крещендо. Тонка властивість думи – риторична рима, яка пов?язує не тільки фрази одного періоду, а й два періоди. Риторична рима має вплив на звукову організацію віршів, мелодійність поетичної мови. Цьому ж сприяє і рима, і повторювання слів на початку вірша, і винесення дієслівного присудка на кінець речення, і рівнобічний уклад слів у паралельних рядках. А неправільне вживання рими споріднює думи з колядками і велісьними піснями.

Отже, дума – це віршований твір, що не має строфічної будови, бо її різноскладні рядки діляться не на строфи, а на періоди.

Думи про неволю та про боротьбу з турками і татарами займають чільне місце в українському єпосі, до них належать такі неперевершені твори, як "Самійло Кішка”,”Івась Коновченко”,”Марися Богуславка”,”Втеча трьох братів з Азова”,”Отаман Матяш старий” та інші. Героями цих дум є, як правило, волелюбні сини народу, яких не згинає неволя, які мужньо борються з ворогом, перемагають його або достойно і чесно зустрічають смерть у нерівному бою.

За своїм письмом – це глибоко реалістичні твори, на яких не позначились сліди ні міфології, ні казковості, ні фантастики. В деяких із цих дум епос глибоко переплітається з лірікою, а в реалістичну основу іноді закономірно входять елементи перебільшення – гіперболізм – з метою різкіше підкреслити хоробрість народних героїв.

Друге місце по кількості творів у нашому героїчному епосі займають думи про боротьбу українського народу з польською шляхтою, яка насаджуючі дике кріпосне свавілля, захопила більшу частину нашої землі. Ці думи є художнім свідченням самовідданої любові до Вітчизни і ненавісті до її ворогів, зокрема свідченням великого патріотичного піднесення всього українського народу у визвольну війну 1648 – 1654 років.

Основними героями цих творів є широкі маси повсталого селянства і козаків, а керівником їх яскраво показано Богдана Хмельницького, якого нород любовно величає "наш батю Зинов”

Третю групу українських дум умовно можна назвати побутовими і морально – повчальними. До них зокрема належить такі широковідомі твори як "Козацьке житя”,”Бідна вдова і три сини”,”Сестра і брат”,”Вітчим та вдовин син”. В цих думах оспівується вірність товариству і святість родинних відносин, розповідається про горе розлуки і лихо від сімейних чвар. І тут яскраво виявляє себе народне розуміння обов?язків людини і перед громадою і перед родиною, народні поняття совісті і моралі у великому і малому.

Думи відзначаються також молитовною формою. За обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова.

Розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. Прикладом може бути поетичний заспів (зачин) «Думи про козака Голоту: «Ой полем, полем килиїмським, То шляхом битим ординським, Ой там гуляв-козак Голота».

Розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. Вона уповільнена додатковими епізодами, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. Кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду.

32. Народна картина «Козак Мамай». Її зміст та символічність образів.

У багатовіковому історичному поступові цей загадковий образ виявився духовним символом українців, уособленням звитяжницьких ідеалів народу, його світоглядних орієнтирів. Набувши значного поширення в УкраїніХVІП— ХІХст., народна картина "Козак Мамай" освячувала мало не кожну українську хату, утворювала своєрідний сакральний комплекс разом із традиційними іконописними образами. Свій символічний образ український народ споконвіку відшліфовував засобами слова і фарб.

Козак у думах і помислах українців уособлював народну силу духу, незламність волі в святій борні з поневолювачами. Зображення козака на народних картинах в час, коли Запорозького Війська вже не існувало, сприймалося як своєрідний пам’ятник героїчному минулому українського на­роду. Малювали "Козаків Мамаїв" на полотнах і на стінах хат, на дверях і віконницях на кахлях і скринях. Навіть на липових, вуликах з’являлося інколи простодушне обличчя цього козака. У таких випадках зображення запорожця набувало значення оберега, охоронця житла, господи селянина. У народі козака вважали чаклуном, характерником, який з’являвся до простого люду в найскрутніші хвилини життя, щоб допомогти мудрим словом чи відвагою, любов’ю чи співчуттям. Для козака, селянина "Козак Мамай" — це той поборець темних сил, що і Юрій Змієборець, хоча вже і не на коні зі списом у руці, як це було на поширених у той час іконах. Адже і святий Юрій, і козак своєю звитягою виборювали щастя і добробут людей.

Образ козака на картинах — то велична, викристалізувана віками дума народу про свою глибинну і сокровенну сутність. Народ стомився від постійних воєн, від розорень і спустошень, що перетворювали квітучий край на жахливу пустку. Зазнавши багато горя й лиха, він прагнув миру та вільної праці. Миролюбний характер народу й персоніфікує образ козака-бандуриста.Дослідники стоять перед дилемою: іконографічний тип зображення козака склався або задовго до середини XVII cт., тобто до часу Національно-визвольної війни 1648— 1657років, або ж десь наприкінці XVІІ - на початку XVІІІ cт. Ha користь першого твердження промовляє те,що в багатьох країнах Сходу поширені подібні зображення людей. Україна ж мала тісні зв’язки зі Сходом, неодноразово зазнавала вторгнень кочових народів. Зображення козака на картині є типовою позою кочівника. Зокрема, Платон Білецький у статті "Українські народні картини "Козаки - мамаї" ("Родовід", №2(16), 1997р.) робить припущення, що ймовірним доказом походження такої композиції можуть бути буддійські ікони, які козаки могли бачити у кибиткам воїнів монголо-татарського війська, або ж серед речей калмиків-буддистів, з якими козаки в 1639 — 1642 роках були союзниками, а пізніше могли використати цю композиційну схему в зображенні козака. Подібної гіпотези дотримувався у своїх мистецтвознавчих розвідках і Ярослав Дашкевич.

Які ж вагомі аргументи другої думки? Це передовсім те, що у XVІІІ cт. на українських землях, поступово спадало напруження соціальної боротьби, царський уряд проводив цілеспрямовану політику геноциду стосовно України, ліквідації її автономії. Помітно погіршувалося становище основної маси козацтва. За таких умов вірогідним було формування обрану спокійного, зажуреного козака і композиції, яка з часом стала самобутнім пам’ятником козацькому станові, героїчна доба якого відходила в минуле. А гайдамаччина та ліквідація Запорозької Січі сприяли поширенню цього сюжету. Акт ліквідації Січі не міг не викликати певного опору, протидії зі сторони народу, адже Запорожжя на той час було єдиним оплотом боротьби селянства, козаків проти покріпачення. Лише там кріпосницькі порядки були відсутні. Тому український люд не міг не відгукнутися на варварський акт Катерини IІ. Народні пісні, як прокляття, закарбували тугу і біль народу за козаччиною.Тож українці прагнули мати зображення козака вдома як згадку про ті славні часи, про козацьку вольницю. Це могло стати однією з основних причин поширення парсун "Козак Мамай".

З проблемою походження картин тісно пов’язане питання семантики їх назви. Чи не дивно, що узагальненому образові козака народ надав не слов’янське ім’я, яке ніколи широко не побутувало серед українства. Загадковим залишається і те, що в усній традиції картини названі "Мамаями", а у підписах-текстах, до них сам козак називає себе Іваном, Хомою, Велегурою. Щоправда, на картинах із гайдамацькими сценами інколи трапляються написи-уточнення -"Козак Мамай", "Мамай,славной козак", "Мамай из Жалкого", "Мамай-Гайдамака".

Можливо, ця назва походить від невеликої річки Мамай – Сурки,, яка протікала в околицях Запорозької Січі. До того ж і кам’яні баби на курганах у давнину називалися "мамаями". В українській мові є вираз "піти (поїхати) на мамая", який означає — "відправитися на удачу", що дає підстави зробити припущення про первісний зв’язок козака - мамая із ризикованою гайдамацькою справою. Звідси й слово "мамай" могло бути синонімом до слова гайдамака і означати не ім’я козака, а характеризувати ту справу, якою він займався.

Виступ гайдамаки Мамая мав місце і широкий розголос на правобережній Україні. Для панства цей народний герой був злим і жорстоким розбійником. Саме слово "Мамай" навіювало на них страх розправи, ставши синонімом слова "гайдамака". Ця назва з Правобережної України могла потрапити й на Лівобережжя, де, за браком часу, змогла утвердитися лише частково в усній традиції.

До першої групи належать картини найпростіші за композицією, із зображенням козака, який самотньо сидить на землі. Ні коня, ні дерева — характерних прикмет пізніших варіантів картини — тут немає. Очевидно, така композиція була первісною — цієї думки дотримуються всі дослідники "Козаків-Мамаїв". Твори композиційно майже тотожні, хоча і є суттєві відмінності в положенні рук героя: в одному випадку козак грає на бандурі, у другому — стиснув поперед себе пальці. Відповідно до цих ознак дані твори розподіляються на дві підгрупи.

З картин другої підгрупи відома лише одна (до війни зберігалася в Чернігівському історичному музеї). Пальці козака відповідно стиснуті, а його амуніція: спис, рушниця, лук і бандура почеплені за спиною (як і в бандуриста з настінного розпису). На картині також є великий герб із зображенням коня над головою козака, у роті козак, тримає люльку, а біля пояса — шаблю. Тло полотна умовне, з двох сторін рясно вкрите написами.

Коня і бандури тут немає, однак є речі козака: шапка, ріжок-порохівниця, шабля, рушниця, лук, що розкладені довкола нього. Тло набуває рис пейзажу: два дерева обабіч козака, блакитна смуга неба, зелені пагорби. Внизу картини — великий напис.Складніші за композицією картини із зображенням самотньої постаті козака виділяються в другу групу, яку, відповідно до положення рук, теж можна розділити на дві підгрупи. Скажімо, на картині з Чернігівського історичного музею запорожець тримає в руках не край сорочки, як це ми бачимо на більшості картин цього підтипу, а, напевно, гаман із тютюном. Таке потрактування позиції рук трапляється і в одному з описів картин: "... в руках казака, однако, нет бандуры, а кошелек...". На іншому полотні козак сидить, обіпершись однією рукою об сідло коня, а друга рука прикладена до грудей.

Невід’ємною частиною композиції є кінь, прив’язаний до списа (ратища) чи дерева. Він присутній на всіх картинах, цієї групи і є другим за значимістю елементом композиції після самого козака. Переважно його зображено невеликим, порівняно з фігурою козака, без дотримання правильних про­порцій, часто він нагадує керамічну іграшку. Здебільшого на картинах зустрічається повнофігурне зображення коня, рідше — фрагментарне, затулене постаттю козака.На землі розташовані: пляшка, келих, шапка, лук, стріли, сагайдак, а в окремих випадках — шабля, рушниця або пістоль, порохівниця, карти для гри, триніг із казанком. На більшості полотен усі речі створюють навколо козака своєрідне обрамлення з плавних хвилястих і округлих ліній, що в поєднанні з приглушеним колоритом картин надає їм особливого елегійного звучання.

33. Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія.

Києво-Могилянська академія та її внесок у розвиток української культури.

Києво-Могилянська академія виникла у 1632 році в результаті злиття Київської братської та Лаврської шкіл, коли за заповітом знатної київської шляхтянки Галшки Гулевичівни був заснований Братський Богоявленський учительний монастир і при ньому Братська школа - попередниця Академії. Це був перший національний навчальний заклад, який відповідав потребам духовного життя українців в період радикальних світоглядних та суспільно-політичних змін, народно-визвольних війн, формування держави. Він розвивав освітні ідеї, започатковані в Острозькій Академії (1576 - 1636 р.р.). Петро Могила зорієнтував систему освіти на західний манер, приділивши великої уваги вивченню мов, які відкривали для студентів можливість знайомитися з іноземними досягненнями культури і науки. Цей заклад став іменуватися Києво-Могилянською академією на честь свого благодійника і опікуна Петра Могили. Важливою особливістю колегії була доступність освіти для всіх станів населення.Національна наука веде свій початок з цих стін. В Академії сформувались власні філософська, політична, поетична, музична, архітектурна, історична, живописна школи, зародився і став професійним театр. Тут започатковуються природничі науки - астрономія, біологія, мінералогія, зоологія. Повний термін навчання становив 12 років, у всіх класах навчалися один рік, у класі філософії – два роки, богослов’я – чотири роки. Навчальний план передбачав вивчення "семи вільних мистецтв", слов’янської, грецької, латинської і польської мов. З кінця XVIII ст. вивчали німецьку, французьку і староєврейську мови. Викладання велося спочатку лише слов’янською мовою, а дещо пізніше філософію вивчали латинню.Складовою частиною навчального процесу були диспути, коли один студент обґрунтовував думку, а інші її заперечували. Активізації навчальної діяльності учнів сприяли також своєрідні змагання у написанні кращих творів, віршів, промов і їх виголошенні.

Керівництво колегії складали ректор, префект – перший помічний ректора з навчальної роботи, суперінтендант – наглядав за умовами проживання учнів. Національна політична, культурна, державна еліта вперше була вихована і сформована в стінах Академії. Привілеїв вищого навчального закладу Києво-Могилянській академії було надано в 1658 році. В Києво-Могилянській Академії навчались, окрім українців, росіяни, білоруси, молдавани, волохи, серби, боснійці, чорногорці, болгари, греки, італійці. Випускники Києво-Могилянської Академії засновували школи, семінарії, друкарні, бібліотеки, сприяли розвиткові мистецтва, літератури, музики, театру в Україні, майже в усіх великих містах Росії, а також у Білорусії, Сербії.

Києво-Могилянська колегія була загальноосвітнім всестановим закладом, в якому вчилися діти місцевої знаті, козаків, духівництва, міщан і селян. Тут вчилися український філософ, поет і педагог Григорій Сковорода, російський вчений Михайло Ломоносов, радник Петра I з питань освіти Феофан Прокопович і ін. видатні діячі. Колегія готувала не лише національні наукові кадри, але й стала кузнею діячів науки для всієї Росії і інших слов’янських країн. За період з 1701 по 1762 рр. в Московську Академію з Києво-Могилянської були запрошені і виїхали 95 чоловік. Найбільш відомими українськими діячами, які зробили великий внесок у справу розвитку освіти Російської держави, є Ф.Прокопович, С.Яворський, В.Татищев і ін.Завдяки щедрій фінансовій підтримці І. Мазепи Києво-Могилянська академія стала визначним культурним і науковим центром православного світу. В ній відбувалося становлення української літературної мови, складалася поетична школа. Вихованці академії Л. Баранович, І. Максимович, Ф. Прокопович, С. Яворський, Д. Туптало, Є. Славинецький, С. Полоцький, Г. Сковорода були не лише гордістю української літератури, а й зробили значний внесок у розвиток культур інших слов'янських народів. Під впливом ідей гуманізму і реформації в академії сформувався один із центрів філософської, історичної і суспільно-політичної думки, що відстоював ідею незалежності українського народу (Й. Горбацький, І. Газель, І. Кроковський, С. Яворський, Ф. Прокопович та ін.)

Завдяки ідейній спрямованості всієї системи навчання в Києво-Могилянській академії її прогресивні професори прагнули спиратися на доктрини, які суперечили б не лише схоластизованому арістотелізмові, томізмові, а й вченням представників іншої схоластики. У своїх пошуках вони натрапляли на візантійську патристику, італійський гуманізм, вчення епохи Відродження, на філософію і науку Нового часу. Відбувається зміна ціннісних орієнтацій усієї вітчизняної філософії, зумовлена зародженням нового суспільного ладу.

Офіційний статус академії своїм указом надав 1701 року Петро I. Це робить її першим офіційно визнаним вищим навчальним закладом в Україні. Але ще й до надання їй цього статусу Києво-Могилянська колегія нічим не поступалася перед західноєвропейськими університетами. З 1753 р. навчання в академії проводилося лише російською мовою. Тема. Києво-Могилянська академія - центр освіти і науки

З другої половини 17 ст. після заснування університетів у Харкові й Москві, Києво-Могилянська академія природньо почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на Університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема правничий, медичний, математичний. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту добитися згоди й матеріальної підтримкм від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення її бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив й Києво-Могилянську академію - осередок української освіти, культури й ментальності.За розпорядженням уряду, указом Синоду від і 14.08.1817 р. Академію було закрито.

Дата добавления: 2015-06-27