Ляльковий дім 3 страница

Ф р у Л і н н е. Так-так! То ти хочеш дати цілу виставу?

Н о р а. Торвальд каже, що треба. Та ось, костюм. Торвальд замовив його мені ще там. Але тепер усе повідривалося, і я просто не знаю, що робити.

Ф р у Л і н н е. Ну, це ми швидко полагодимо. Тільки оздоблення місцями повідривалося. Голки, нитки?.. А, тут є усе потрібне.

Н о р а. Як це мило з твого боку.

Ф р у Л і н н е (шиє). Так ти завтра будеш костюмуватися, Норо? Знаєш, я зайду на хвилинку глянути на тебе, яка ти в уборі. Та я зовсім забула подякувати тобі за вчорашній приємний вечір.

Н о р а (встає і ходить по кімнаті). Ну, вчора, по-моєму, було зовсім не так приємно, як звичайно. Тобі варто було приїхати до нашого міста раніше, Кристино... Так, Торвальд великий майстер влаштовувати все витончено й красиво.

Ф р у Л і н н е. І ти не менше, гадаю. Недаремно ж ти свого батька донька. А скажи, доктор Ранк завжди такий пригнічений, як учора?

Н о р а. Ні: учора він якось особливо... А втім, він же дуже серйозно хворіє. У бідолахи сухоти спинного мозку. Треба сказати, батько його був бридкою людиною. Тримав коханок і таке інше. От син і народився таким хворим, розумієш?

Ф р у Л і н н е (кладучи роботу на коліна). Але, миленька Норо, звідки ти набралася таких знань?

Н о р а (ходячи по кімнаті). Е!.. Якщо в тебе троє дітей, значить, тебе інколи відвідують такі... такі дами, які дещо розуміються на медицині. Ну, часом і розкажуть дещо. Фру Лінне знову шиє. Коротка пауза.

Ф р у Л і н н е. Доктор Ранк щодня буває у вас?

Н о р а. Кожного Божого дня. Адже він кращий друг Торвальда з юних літ і мій хороший друг. Він як свій у нас.

Ф р у Л і н н е. А скажи мені: він щира людина? Цебто, чи не з тих, хто любить говорити людям приємні речі?

Н о р а. Ні, навпаки. Чого це тобі спало на думку?

Ф р у Л і н н е. Учора, коли ти нас познайомила, він запевняв, що часто чув моє ім'я тут, у домі. А потім я помітила, що чоловік твій не мав навіть уявлення про мене. Як же міг доктор Ранк...

Н о р а. Так, це цілком справедливо. Кристино. Торвальд так безмежно мене любить, що не хоче ні з ким ділитися мною... як він каже. Спершу він просто-таки ревнував мене, як тільки я бувало почну говорити про своїх милих, близьких. Там, дома. Ну я, зрозуміло, й перестала. Але з доктором Ранком я часто розмовляю про все таке... він, бачиш, любить слухати.

Ф р у Л і н н е. Послухай, Норо, ти багато в чому ще дитина. Я старша за тебе, більш досвідчена. І ось що я тобі скажу: тобі б треба постаратись виплутатися з цієї історії — з доктором Ранком.

Н о р а. З якої такої історії мені треба постаратись виплітатися?

Ф р у Л і н н е. Із усякої взагалі. Учора ти говорила тут про багатого поклонника, який заповідає тобі гроші.

Н о р а. Так. тільки немає такого, на жаль!.. Ну і що ж..

Ф р у Л і н н е. Доктор Ранк людина заможна?

Н о р а. Так, заможна.

Ф р у Л і н н е. І в нього немає, про кого б піклуватися?

Н о р а. Немає. Але...

Ф р у Л і н н е. І він щодня буває тут, у домі?

Н о р а. Звичайно, ти про це вже чула.

Ф р у Л і н н е. Як же вихована людина може бути такою неделікатною?

Н о р а. Я зовсім тебе не розумію.

Ф р у Л і н н е. Не прикидайся. Норо. Ти гадаєш, я не здогадуюсь, хто позичив тобі ті тисячу двісті спецій?

Н о р а. Та ти при своєму розумі? Як тобі це спало на думку? Наш друг, який щодня буває у нас! Та це ж було б невимовно тяжко!

Ф р у Л і н н е. То це не він?

Н о р а. Запевняю тебе. Я про це не могла й подумати!.. Та й де б він тоді узяв грошей роздавати позичкове? Він одержав спадщину пізніше.

Ф р у Л і н н е. Ну, це. мабуть, твоє щастя, дорога Норо.

Н о р а. Ні. мені й на думку ніколи не спало просити у доктора Ранка... А втім, я цілком певна, що якби я попросила, то...

Ф р у Л і н н е. Але ти, звичайно, цього не зробиш.

Н о р а. Ні. Природно. Я й уявити собі цього не можу. Але я цілком певна, що коли б я поговорила з доктором Ранком...

Ф р у Л і н н е. Поза плечима чоловіка?

Н о р а. Мені все-таки слід покінчити з цією справою. Так само поза його плечима. Треба покінчити.

Ф р у Л і н н е. Так-так. І я тобі вчора казала, але...

Н о р а (ходить туди і сюди)- Мужчині куди легше влаштувати справи в таких випадках, ніж жінці...

Ф р у Л і н н е. Якщо це її власний чоловік — так.

Н о р а. Дурниці. (Зупиняючись.) Коли сплачують борг цілком, то одержують боргове зобов'язання назад, так?

Ф р у Л і н н е. Зрозуміло.

Н о р а. І можна розірвати його на дрібні шматочки, спалити цей огидний, брудний папірець?

Ф р у Л і н н е (пильно дивиться на Нору, відсуває від себе шитво і поволі підводиться.) Норо, ти щось приховуєш від мене.

Н о р а. Хіба це помітно?

Ф р у Л і н н е. З тобою сталося щось з учорашнього ранку. Норо, в чому справа?

Н о р а (йдучи до неї). Кристино! (Прислухається.) Тсс. Торвальд повернувся. Слухай, піди поки що до дітей. Торвальд не любить, щоб при ньому шили. Хай Анна-Марія допоможе тобі.

Ф р у Л і н н е (збирає частину речей). Так-так, але я не піду від вас, доки ми не поговоримо щиро. (Виходить ліворуч.) Тієї ж хвилини з передпокою входить Хельмер.

Н о р а (йде йому назустріч). Ах, я жду тебе не діждуся, любий Торвальде.

Х е л ь м е р. Це швачка чи хто.

Н о р а. Ні, це Кристина. Вона допомагає мені полагодити костюм. Побачиш, яке я справлю враження.

Х е л ь м е р. То хіба я невдало задумав?

Н о р а. Просто чудесно! Але хіба я так само не розумниця, що слухаюсь тебе?

Х е л ь м е р (бере її за підборіддя). Розумниця — бо слухаєш чоловіка? Ах ти ж, крутійко! Я знаю, ти не це хотіла сказати, Та я не буду тобі заважати. Тобі, мабуть, треба приміряти.

Н о р а. А ти, мабуть, за роботу?

Х е л ь м е р. Так. (Показуючи паку паперів.) Ось. Я заходив до банку. (Хоче йти до себе.)

Н о р а. Торвальде...

Х е л ь м е р (зупиняючись). Що?

Н о р а. А якщо твоя білочка попросить тебе гарненько про щось?..

Х е л ь м е р. Про що?

Н о р а. Ти зробив би для неї?

Х е л ь м е р. Спочатку, природно, треба знати, що саме.

Н о р а. Білочка так бігала б, так пустувала б..., якби ти був такий хороший, послухався!

Х е л ь м е р. То говори ж.

Н о р а. Жайворонок співав би по всіх кімнатах, на всі лади.

Х е л ь м е р. Ну, він і так не мовчить.

Н о р а. Я б зобразила тобі сильфіду, танець при місячному сяйві, Торвальде!

Х е л ь м е р. Норо... сподіваюсь, це не про вчорашнє знову?

Н о р а (ближче до нього). Так, Торвальде! Я прошу, благаю тебе!

Х е л ь м е р. В тебе справді вистачає духу знову ставити це питання?

Н о р а. Так-так, ти повинен послухатися мене, повинен залишити за Крогстадом його посаду в банку!

Х е л ь м е р. Але ж, люба Норо, я вирішив узяти на його місце Фру Лінне.

Н о р а. Це дуже мило з твого боку, але ти можеш відмовити комусь іншому з конторників замість Крогстада.

Х е л ь м е р. Ні, це просто нечувана впертість! Через те, що ти понадавала тут необдуманих обіцянок поклопотатися за нього, я зобов'язаний!..

Н о р а. Не через те, Торвальде. Заради тебе самого. Адже ця людина пише в найогидніших газетах — ти сам казав. Він може дуже нашкодити тобі. Я дуже боюсь його.

Х е л ь м е р. Ага, розумію.. Ти згадуєш давнє і лякаєшся.

Н о р а. Що ти маєш на увазі?..

Х е л ь м е р. Ти, звичайно, згадуєш свого батька.

Н о р а. Так, ну так. Згадай тільки, що писали злі люди про тата, як жорстоко оббріхували його. їй-право, вони домоглися б його відставки, якби міністерство не послало тебе ревізором і якби ти не поставився до тата чуйно і доброзичливо.

Х е л ь м е р. Голубко Норо, між твоїм батьком і мною (істотна відмінність. Батько твій не був бездоганним чиновником. А я саме такий і таким, сподіваюсь, залишуся, доки буду поосідати свій пост.

Н о р а. Ах, ніхто не знає, що можуть задумати злії люди. І ми саме тепер могли б жити добре, спокійно, щасливо, мирно, без клопоту — ти, і я, і діти, Торвальде! Ось чому я так прошу тебе.

Х е л ь м е р. Та саме заступаючись за нього, ти позбавляєш мене можливості залишити його. У банку вже відомо, що я вирішив звільнити Крогстада. То треба, щоб тепер почалися розмови, ніби новий директор міняє свою думку під впливом дружини?..

Н о р а. А якби й так? Що ж тут такого?

Х е л ь м е р. Ну, звичайно, аби лише вперта домоглася свого! Мені поставити себе в смішне становище перед усіма службовцями?.. Дати людям привід говорити, що мною керують всілякі сторонні впливи? Повір, я б незабаром відчув на собі наслідки цього! 1 крім того... Є обставина, через яку зовсім неможливо залишити Крогстада в банку, доки я там директором.

Н о р а. Яка обставина?

X є л ь м ер. На його моральні недоліки я б ще міг, у крайньому випадку, подивитися крізь пальці...

Н о р а. Правда ж, Торвальде?

Х е л ь м е р. І, кажуть, він досить тямущий працівник. Але ось що: ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих поквапливих юнацьких знайомств, через які людина потім часто потрапляє в незручне становище. Так, я не приховую від тебе, ми з ним навіть на «ти», він такий безтактний, що й не думає приховувати цього при інших. Навпаки, він вважає, що це дає йому право бути фамільярним, він раз у раз козиряє своїм «ти», «ти, Хельмер». Це мене найбільше обурює. Він може зробити моє становище в банку просто нестерпним.

Н о р а. Торвальде, ти все це говориш несерйозно?

Х е л ь м е р. Цебто?

Н о р а. Це ж такі дріб'язкові міркування!

Х е л ь м е р. Що ти говориш? Дріб'язкові? По-твоєму, я Дріб'язкова людина?

Н о р а. Ні, навпаки, любий Торвальде. І ось саме тому...

Х е л ь м е р. Все одно. Ти називаєш мої наміри дріб'язковими, то, певно, і я такий. Дріб'язковий! Ось як!.. Ну, треба покласти цьому край. (Йде до дверей в передпокій і кличе.) Елене!

Н о р а. Що ти хочеш?

Х е л ь м е р (копаючись у паперах). Покласти край. (До служниці, що увійшла.) Ось, візьміть цього листа і негайно ж ідіть. Знайдіть посильного, і хай він його віднесе. Тільки швидко. Адресу написано. Ось гроші.

С л у ж н и ц я. Гаразд. (Виходить з листом.)

Х е л ь м е р (збираючи папери). Отаке-то, моя маленька уперта панійко!

Н о р а (затаївши подих). Торвальде, що то за лист?

Х е л ь м е р. Звільнення Крогстада.

Н о р а. Поверни, поверни назад, Торвальде! Ще не пізно. Торвальде, поверни! Заради мене, заради себе самого, заради дітей. Чуєш, Торвальде, поверни. Ти не знаєш, як це може відбитися на всіх нас.

Х е л ь м е р. Пізно.

Н о р а. Так, пізно.

Х е л ь м е р. Люба Норо, я прощаю тобі цей страх, хоча, власне, він образливий для мене. Так-так! По-твоєму, для мене не образливий твоє припущення, ніби я можу побоюватися помсти якогось непутящого крючкотвора? Проте я прощаю тобі, бо це так добре виявляє твою гарячу любов до мене. (Пригортає ЇЇ до себе.) Так-так, моя люба, дорога Норо. І потім хай буде, що буде. Коли на те піде, повір, у мене вистачить і мужності, і сили, Побачиш, я така людина, яка все може взяти на себе.

Н о р а (вражена до жаху). Що ти хочеш сказати?

Х е л ь м е р. Все, кажу я...

Н о р а (заспокоюючись). Ніколи я тобі не дозволю.

Х е л ь м е р. Гаразд. То поділимося з тобою, Норо... як подружжя. Як і повинно бути. (Голублячи її.) Задоволена тепер? Ну-ну-ну! І зовсім не треба цих переляканих, як у горлички, очей. Адже це все ж таки тільки фантазії. А тепер ти б заграла тарантелу і попрактикувалася з тамбурином. Я піду до себе і зачиню всі двері, так що нічого не почую. Можеш шуміти, скільки захочеш. (Повертаючись, у дверях.) А коли Ранк прийде, скажи йому, де я. (Киваючи їй, іде і зачиняє за собою двері.)

Н о р а (розгублена, перелякана, стоїть як укопана і шепоче). Він так і зробить. Зробить — незважаючи ні на що... Ні, ніколи в світі, нізащо! Не можна допустити цього! Краще все інше! Рятунок!.. Вихід!

Дзвінок у передпокої.

Доктор Ранк!.. Краще все інше! Краще все інше — що б там не було. (Проводить руками по обличчю і, опанувавши себе, йде відчиняє двері до передпокою.)

Доктор Ранк знімає з себе шубу в передпокої і вішає її. Протягом наступної сцени починає вечоріти.

Н о р а. Здрастуйте, докторе Ранк. Я вас по дзвінку пізнала. Та ви тепер не йдіть до Торвальда; він, здається, зайнятий.

Р а н к. А ви? (Входить до кімнати.)

Н о р а (зачиняючи двері в приймальню). О, ви знаєте, — для вас у мене завжди знайдеться вільна хвилинка.

Р а н к. Дякую. Скористаюся з цього, доки можна.

Н о р а. Що ви хочете цим сказати? «Доки можна»?..

Р а н к. Саме так. Це вас лякає?

Н о р а. Ви так якось це сказати... Що ж такого може статися?

Р а н к. Те, на що я давно чекав. Щоправда, я не сподівався, що це буде так швидко.

Н о р а (хапає його за руку). Про що таке ви дізналися? Докторе, скажіть же мені.

Р а н к (сідаючи біля грубки). Погана справа. Три чисниці до смерті. Нічого не поробиш.

Н о р а (переводячи подих). Це ви про себе?..

Р а н к. А то про кого ж? Нічого брехати собі самому. Я найнікчемніший з усіх моїх пацієнтів, фру Х е л ь м е р. Цими днями я вчинив генеральну ревізію мого внутрішнього стану. Банкрот. Не пройде, мабуть, і місяця, як я буду гнити на кладовищі.

Н о р а. Фу, як ви гидко висловлюєтесь.

Р а н к. Сама справа надзвичайно гидка. А найгірше те, що перед кінцем буде багато гидкого, потворного. Тепер мені залишається зробити одне дослідження. Зроблю його — і буду знати приблизно, коли почнеться розклад. І ось що я вам скажу. Хельмер зі своєю витонченою натурою відчуває непереборну огиду до будь-якої потворності. І я не дозволю йому приходити до мене, хворого.

Н о р а. Але ж, докторе Ранк...

Р а н к. Не дозволю. Ні в якому разі. Замкну двері... Як тільки я цілком буду певний в настанні гіршого, я надішлю вам свою візитну картку з чорним хрестом. Знайте тоді, що Мерзота руйнництва почалася.

Н о р а. Ні, ви сьогодні просто нестерпні. А мені ж так хотілося, щоб ви сьогодні були в особливо хорошому настрої.

Р а н к. Зі смертю за плечима?.. І так розплачуватися за чужі гріхи! Де тут справедливість? І в кожній сім'ї так чи інакше настає подібна неминуча розплата.

Н о р а (затуляючи вуха). Дурниці! Веселіше, веселіше!

Р а н к. Так, слово честі, тільки й залишається сміятися з усього цього. Моєму бідному невинному спинному мозку доводиться розплачуватися за веселі дні офіцерського життя мого батька!

Н о р а (біля столу ліворуч). Він був дуже охочим до спаржі і страсбурзьких паштетів? Так?

Р а н к. Так, і до трюфелів.

Н о р а. Так-так, і до трюфелів. І до устриць, здається?

Ран к. Так, і до устриць, звісно.

Н о р а. І до всяких там портвейнів та шампанського. Дуже сумно, що всі ці смачні речі неодмінно позначаються на спинному хребті.

Р а н к. І особливо сумно, що вони відбиваються на нещасливому хребті того, хто не скуштував їх ані крихти.

Н о р а. О, так, це найсумніше.

Р а н к (допитливо дивлячись на неї). Гм!..

Н о р а (трохи згодом). Чого ви посміхнулись?

Р а н к. Ні, це ви посміхнулись.

Н о р а. Ні, ви посміхнулись, докторе!

Р а н к (встаючи). А ви ще лукавіша, ніж я гадав.

Н о р а. Мені сьогодні так і хочеться утнути щось таке...

Р а н к. Я бачу.

Н о р а (кладе обидві руки йому на плече). Любий, любий докторе Ранк, не залишайте нас з Торвальдом.

Р а н к. Ну, з цією втратою ви легко примиритесь. Тільки з очей, то й забудете.

Н о р а (злякано дивиться на нього). Ви гадаєте?

Р а н к. Заведуться нові зв'язки, і...

Н о р а. У кого заведуться нові зв'язки?

Р а н к. У вас і в Хельмера, коли мене не стане. Та ви вже на шляху до цього, здається. Навіщо здалася вам учора ввечері оця фру Лінне?

Н о р а. Ой-ой. та чи не ревнуєте ви мене до бідолашної Кристини?

Р а н к. Звичайно. Вона заступить мене у вашому домі. Коли мене не стане, ця жінка, напевно...

Н о р а. Тсс! Не так голосно. Вона там.

Р а н к. І сьогодні? От бачите!

Н о р а. Вона прийшла тільки допомогти мені полагодити і мій костюм. Господи, який ви нестерпний. (Сідає на диван.) Ну, будьте ж розумним, докторе Ранк. Завтра побачите, як я чудово танцюю, і зможете уявляти собі, що це для вас, — ну, звичайно, і для Торвальда. (Виймає з картонки різні речі.) Докторе Ранк, сідайте тут, я вам щось покажу.

Р а н к (сідає). Що таке?

Н о р а. Ось! Дивіться!

Р а н к. Шовкові панчохи.

Н о р а. Кольору тіла. Хіба не диво? Так, тепер темно, але завтра... Ні-ні-ні. вище не можна бачити! А втім, вам можна показати й вище.

Р а н к. Гм!..

Н о р а. Що ви так критично розглядаєте? Ви, може, думаєте, що вони мені не личать?

Р а н к. Про це судити не берусь через брак певніших відомостей.

Н о р а (дивиться на нього якусь хвилину). Фу, як вам не соромно! (Легенько б'є його по вуху панчохами.) Ось вам за це. (Знову прибирає речі.)

Р а н к. А які ще скарби мав я побачити?

Н о р а. Нічого більше не побачите. Ви нестерпний. (Наспівуючи, копається в речах.)

Р а н к (після короткої мовчанки). Сидячи з вами ось так, просто, я не розумію... не можу збагнути... що сталося б зі мною, якби я не бував у вашому домі.

Н о р а (посміхаючись). Так, мені здається, ви справді почуваєтесь у нас зовсім непогано.

Р а н к (тихше, дивлячись у простір). І хочеш не хочеш, а доведеться все це покинути...

Н о р а. Дурниці! Нічого ви не покинете!

Р а н к (як і раніш). Піти, не залишивши навіть найменшого вдячного спогаду, навіть хвилинного співчуття... нічого, крім порожнього місця, яке може бути зайняте першим зустрічним.

Н о р а. А якби я тепер звернулася до вас з проханням? Ні...

Р а н к. Про що?

Н о р а. Про великий доказ вашої дружби...

Р а н к. Ну-ну?

Н о р а. Ні, бачте, я хочу сказати — про велику послугу...

Р а н к. Невже ви справді хоч раз так ощасливите мене?

Н о р а. Ах, ви не знаєте, у чому справа.

Р а н к. То скажіть.

Н о р а. Ні, не можу, докторе. Це вже надто велика послуга — тут і порада, і допомога, і послуга..,

Р а н к. Чим більше, тим краще. Але я не розумію, що це може бути. Говоріть же! Хіба я не користуюсь у вас довір'ям?

Н о р а. Як ніхто інший. Ви мій найвірніший, найкращий друг — я знаю, знаю. Якби ви допомогли мені, попередили щось!.. Ви знаєте, як щиро, як безмежно любить мене Торвальд. Він ні на хвилину не завагався б віддати за мене життя...

Р а н к (нахиляючись до неї). Норо, ви гадаєте, він один тільки?..

Н о р а (легко здригнувши). Один...

Р а н к....хто з радістю віддав би за вас своє життя.

Н о р а (пригнічено). Ну, от...

Р а н к. Я поклявся собі, що ви дізнаєтесь про це раніше, ніж мене не стане. Зручнішого випадку мені не дочекатись. Так, Норо, тепер ви знаєте. І знаєте також, що ви мені можете довіритися швидше, ніж будь-кому.

Н о р а (встає, спокійніш, рівним тоном). Пропустіть мене.

Р а н к (даючи їй пройти, а сам — продовжуючи сидіти).

Норо...

Н о р а (на дверях передпокою). Елене, принеси лампу. (Іде до грубки.) Ах, милий докторе Ранк, це дуже негарно з вашого боку.

Р а н к (встаючи). Що я покохав вас так само щиро, як інший? Це негарно?

Н о р а. Ні, але те, що ви сказали мені про це. Цього зовсім не треба було робити...

Р а н к. Тобто? Чи ви знали?..

Служниця входить з лампою, ставить її на стіл і виходить.

Норо... фру Хельмер... Я питаю, ви знали що-небудь?

Н о р а. Ах, звідки я знаю, що знала, а чого не знала? Я, справді, не можу сказати вам... І що це вас спонукало, докторе! Все було так добре.

Р а н к. В кожному разі, ви тепер можете бути впевнені, що я весь у вашому розпорядженні і душею, і тілом. Тож говоріть...

Н о р а (дивиться на нього). Після цього?

Р а н к. Прошу вас, дайте ж мені дізнатись, у чому справа?

Н о р а. Нічого ви тепер не дізнаєтесь.

Р а н к. Ні-ні, не карайте мене так. Дайте мені зробити для вас усе, що тільки в силах людських.

Н о р а. Тепер ви нічого не можете зробити для мене. А втім, мені, мабуть, і не треба ніякої допомоги. Побачите, що все це лише фантазії. Звичайно. Авжеж. (Сідає на качалку, дивиться на нього посміхається.) Ну, скажу я вам, хороший ви, нічого сказати! Вам не соромно тепер, при лампі?

Р а н к. Ні, власне кажучи... Але, мабуть, мені відразу треба піти... Назавжди?

Н о р а. Ні, не потрібно. Звичайно, ви будете приходити, як і раніше. Ви ж знаєте, Торвальд не може обійтися без вас.

Р а н к. А ви?

Н о р а. Ну, і мені завжди дуже весело з вами, коли ви до нас приходите.

Р а н к. Саме це і збивало мене з толку. Ви для мене загадка. Не раз мені здавалося, що вам майже так само приємна моя присутність, як і присутність Хельмера.

Н о р а. Бачите, деяких людей любиш більш за все. А з іншими якось найбільше хочеться бути разом.

Р а н к. Мабуть, у цьому є доля правди.

Н о р а. У себе вдома я, звичайно, найбільше любила тата. Але мені завжди страх як подобалося потай пробиратися в кімнату до служниці. Там мене зовсім не повчали, і там завжди точилися веселі розмови.

Р а н к. Ага, так ось кого я заміняв вам.

Н о р а (схоплюючись і підбігаючи до нього). Ох, любий, славний докторе Ранк. Я зовсім не те мала на увазі. Але ви розумієте, що і з Торвальдом, як і з татом...

С л у ж н и ц я (входить з передпокою). Пані... (Шепоче щось і подає картку.)

Н о р а (поглядаючи на картку). А! (Засуває її в кишеню.)

Р а н к. Якась неприємність?

Н о р а. Ні-ні, ніскільки. Це просто — новий костюм для мене...

Р а н к. Як? Та ось же він лежить.

Н о р а. Ох, це не той. То інший. Я замовила... Але Торвальд не повинен знати...

Р а н к. Ага, ось вона, велика таємниця!

Н о р а. Саме так. Підіть до нього. Він у себе. Затримайте його поки що.

Р а н к. Будьте спокійні. Він од мене не втече. (Йде до кабінету.)

Н о р а (до служниці). То це він чекає на кухні?

С л у ж н и ц я. Так, прийшов з чорного ходу.

Н о р а. Хіба ти не сказала йому, що тут сторонні люди?

С л у ж н и ц я. Сказала, тільки це не допомогло.

Н о р а. І не пішов?

С л у ж н и ц я. Ні, йому треба поговорити з пані.

Н о р а. То проведи його сюди, тільки тихенько, Елене. ї Нікому не кажи про це. Це буде сюрприз для чоловіка.

С л у ж н и ц я. Так-так, розумію, розумію... (Виходить.)

Н о р а. Біда йде... Іде все-таки... Ні-ні-ні! Не буде цього, не може бути! (іде, замикає двері до кабінету на засувку.)

Служниня відчиняє двері з передпокою, пропускає в кімнату Крогстада Іізачиняє за ним двері. Він у дорожній шубі, у високих чоботях і хутряній шапці.

Н о р а (йдучи йому назустріч). Говоріть тихіше — чоловік дома.

К р о г с т а д. Нуй нехай.

Н о р а. Що вам потрібно від мене?

К р о г с т а д. Дізнатися про дещо.

Н о р а. То швидше. Що таке?

К р о г с т а д. Вам, звичайно, відомо, що мене звільнено.

Н о р а. Я не могла перешкодити цьому, пане Крогстад. Я, скільки могла, відстоювала вас, та все надаремно.

К р о г с т а д. То ваш чоловік мало так любить вас? Знає, що я можу зробити вам і все-таки наважується?..

Н о р а. Як ви можете гадати, що він знає про це?

К р о г с т а д. Ні, я, власне, і не гадав. Не в характері мого милого Торвальда Хельмера було б виявити стільки мужності...

Н о р а. Пане Крогстад, я вимагаю поваги до мого чоловіка.

К р о г с т а д. Вибачте, я з належною повагою. Та якщо ви тримаєте цю справу в такій таємниці, то я насмілюсь гадати, що ви тепер краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви вчинили.

Н о р а. Краще, ніж ви могли б коли-небудь пояснити мені.

К р о г с т а д. Ще б пак, такий поганий законник, як я!..

Н о р а. Що вам потрібно від мене?

К р о г с т а д. Я прийшов тільки глянути, як у вас справи, фру Хельмер. Я весь день про вас думав. Лихвар, крючкотвор, ну, одне слово, такий, як я, також, бачте, не позбавлений того, що зветься серцем.

Н о р а. Доведіть це. Подумайте про моїх маленьких дітей.

К р о г с т а д. А ви з вашим чоловіком подумали про моїх? Ну, та це однаково. Я хотів тільки сказати вам, що вам не слід так близько до серця брати цю справу. Спершу я не буду починати проти вас судового переслідування.

Н о р а. Правда це? О, и знала, знала.

К р о г с т а д. Ще можна все скінчити миром. Нема чого вплутувати сюди людей. Все залишиться між нами трьома.

Н о р а. Чоловік мій ніколи нічого не повинен знати про це.

К р о г с т а д. Як же ви можете запобігти цьому? Можете сплатити все відразу?

Н о р а. Ні, тепер, відразу — не можу.

К р о г с т а д. Чи, може, ви маєте на увазі якусь іншу комбінацію — ви дістанете гроші ближчими днями?

Н о р а. Ніякої такої комбінації, з якої я могла б скористатись.

К р о г с т а д. Та вона і не допомогла б вам. Якби ви й поклали мені зараз хоч і чистоганом яку завгодно суму, — ви б не одержали від мене назад вашої розписки.

Н о р а. То поясніть мені, що ви хочете з нею зробити?

К р о г с т а д. Тільки зберегти її у себе... Ніхто сторонній і не знатиме нічого. Тому, коли б ви прийшли тепер до якогось відчайдушного рішення...

Н о р а. Саме так.

К р о г с т а д. Якби надумали кинути дім і сім'ю...

Н о р а. Саме так!

К р о г с т а д. Або додумались ще до чогось гіршого...

Н о р а. Звідки ви знаєте?

К р о г с т а д....то облиште ці витівки.

Н о р а. Звідки ви знаєте, що я додумалась до цього?

К р о г с т а д. Більшість із нас думає про це — спочатку. Г я також у свій час... Та не вистачило духу...

Н о р а (тихим голосом). І в мене.

К р о г с т а д (зітхнувши полегшено). Справді? І у вас, значить, так само! Не вистачає?

Н о р а. Не вистачає, не вистачає.

К р о г с т а д. Воно і безглуздо було б. Варт лише першій домашній бурі знятися... У мене в кишені лист до вашого чоловіка...

Н о р а. І там усе сказано?

К р о г с т а д. У найлагідніших висловах. Наскільки це можливо.

Н о р а (швидко). Цей лист не повинен потрапити до чоловіка. Розірвіть його. Я знайду все-таки вихід, добуду грошей.

К р о г с т а д. Вибачте, добродійко, я, здається, щойно сказав вам...

Н о р а. О, я не кажу про свій борг вам. Скажіть мені, скільки ви хочете вимагати від чоловіка, і я добуду вам сама гроші.

К р о г с т а д. Я ніяких грошей не візьму від вашого чоловіка.

Н о р а. Чого ж ви вимагаєте?

К р о г с т а д. Зараз довідаєтесь. Я хочу підвестися на ноги, добродійко, хочу піднятися, і ваш чоловік мусить допомогти мені протягом півтора року я ні в чому такому безчесному не був запідозрений; увесь цей час я бився як риба об лід, але був задоволений, що можу своїм трудом піднятися знов — так ось, помалу. Тепер мене вигнали, і я вже не можу задовольнитися тим, що мене просто приймуть назад, — змилуються. Я хочу піднятися, кажу я вам. Хочу, щоб мене прийняли на службу в банк з висуванням. Вашому чоловікові доведеться створити для мене особливу посаду...

Н о р а. Він ніколи цього не зробить!

К р о г с т а д. Зробить, я його знаю. Він писнути не посміє. А якщо тільки я сяду там, поруч нього, — побачите: не мине й року — я буду правою рукою директора. Нільс Крогстад, а не Торвальд Хельмер буде керувати банком.

Н о р а. Ви ніколи цього не дочекаєтесь!

К р о г с т а д. Може, ви...

Н о р а. Тепер у мене вистачить духу.

К р о г с т а д. Мене не залякаєте. Така ніжна, пещена дамочка, як ви.

Н о р а. Побачите! Побачите!

К р о г с т а д. Під кригу, може? В крижану, чорну глибину. А весною випливти спотвореною, невпізнанною, без волосся...

Н о р а. Ви мене не залякаєте.

К р о г с т а д. А ви мене. Такого не роблять, фру Хельмер. Та й для чого це потрібно? Він все одно буде в моїх руках. Н о р а. ї після того? Коли мене вже...

К р о г с т а д. Ви забуваєте, що тоді я буду владний над вашою пам'яттю.

Нора, занімівши, дивиться на нього.

Тепер ви попереджені. Тож не робіть жодних дурниць. Коли Хельмер одержить мого листа, я буду чекати від нього вісточки. І пам'ятайте, ваш чоловік сам змусив мене знову стати на цей шлях. Цього я ніколи йому не пробачу. До побачення, фру Хельмер. (Виходить через передпокій.)

Н о р а (іде до дверей у передпокій, відчиняє їх і прислухається). Іде. Не віддає листа. О, ні-ні, це було б неможливо! Неможливо! (Відчиняє двері все більше й більше.) Що це? Він стоїть за дверима. Не сходить вниз. Роздумує? Невже він...

Чути, як лист падає в скриньку. Потім чути кроки Крогстада сходами, поволі кроки завмирають унизу. Нора з придушеним криком біжить назад у кімнату до столу перед диваном. Коротка пауза.

Лист!.. У скриньці! (Тихенько крадеться до дверей передпокою.) Лежить там... Торвальде, Торвальде... тепер нам немає порятунку!

Ф р у Л і н н е (виходить з костюмом у руках з кімнати ліворуч.) Ну, я вже не знаю, що тут лагодити. Поміряти б?

Н о р а (тихо і хрипко). Кристино, іди сюди.

Дата добавления: 2015-06-28