Парламентська республіка

Парламентська республіка (Австрія, Італія, Португалія та ін.) характеризується наявністю вищого органу державної влади. Верховна влада належить представницькому законодавчому органу (парламенту). Спираючись на делегований виборцями суверенітет парламент формує уряд, який є відповідальним перед ним. В разі втрати довіри парламенту до створеного ним уряду і висловлення йому недовіри останній змушений піти у відставку.

Отже, на відміну від президентської форми врядування в парламентській республіці виконавча гілка влади не є самостійною, її влада виводиться з влади законодавчого органу, який передає частину свого владного суверенітету урядові. Парламентська форма правління передбачає поділ виконавчої влади.

Таблиця 10.5.

¾ 50 штатів врівноважують владу федерального уряду і навпаки

¾ Палата представників врівноважує вплив Сенату, а Сенат – владу Палати представників

¾ виконавча влада до певної міри врівноважує вплив влади законодавчої

¾ Сенат врівноважує вплив Президента в питаннях службових призначень та укладення договорів

¾ судова влада є противагою до влади Палати представників, Сенату, виконавчої влади та урядів окремих штатів

¾ народ володіє силою врівноваження влади своїх представників через їх періодичне переобрання

¾ під час обрання президента колегія виборщиків врівноважує владу народу, не допускаючи проявів охлократії.

Керівництво виконавчою владою покладається на прем’єр-міністра, а представницькі – на президента. Глава держави (президент) обирається парламентом або спеціальними зборами. Наприклад, у ФРН президент на 5 років обирається Федеральними зборами (вони складаються з депутатів бундестагу і такої ж кількості представників земель). Поряд з виконанням представницьких повноважень глави держави президент в парламентських республіках відіграє важливу роль у формуванні уряду, подоланні конфліктів між кабінетом міністрів і парламентом, він приймає відставку уряду, призначає нові вибори до парламенту.

Парламентським республікам притаманна більш послідовна реалізація такого демократичного принципу як виборність державних органів та їх відповідальність. Наявність в більшості парламентських республік коаліційних урядів дозволяє репрезентувати в них більш широкий спектр політичних сил. Ця перевага, проте, може перетворюватися у серйозний недолік, якщо жодній з політичних сил не вдається отримати стійку більшість або сформувати тривалу партійну коаліцію. Таке становище викликає часту зміну урядів і дестабілізує ситуацію у країні.

В залежності від способу формування парламентами урядів виділяються наступні різновиди парламентських систем:

Парламентська система однопартійної більшості характернна для країн з двома сильними конкуруючими партіями, або з однією домінуючою партією (Великобританія, Японія). Партія, що перемогла на виборах і завоювала в парламенті більшість, одержує переважне право здійснювати законодавчу і виконавчу владу. Одноосібно і самостійно формує уряд, який спирається на однопартійну більшість. Здійснює вирішальний вплив на розробку і реалізацію законодавчої програми парламенту.

Парламентська коаліційна система притаманна для країн з декількома впливовими політичними партіями, але не настільки, щоб самостійно сформувати уряд. В такому випадку влада формується на основі коаліцій політичних партій.

Коаліції можуть бути довготривалими (двоблокова система в ФРН на основі коаліцій ХДС-ХСС і партії вільних демократів та СДПН і партії “Зелених”) і недовготривалі коаліції (Словаччина, Чехія, Португалія), що не дає можливості сформувати стабільний уряд.

Коаліційні системи переважно співіснують з пропорційною, або змішаною виборчою системою.

Коаліційна парламентська система консенсусного типу властива країнам де існують і на консенсусній основі співпрацюють більш-менш рівновеликі регіональні чи етнічні спільноти. Така система успішно функціонує в Бельгії, де проживають великі общини франкомовних валонів і нідерландськомовних фламандців. Всі питання, що стосуються цих спільнот, розв’язуються через спеціальні паритетні комісії на основі консенсусу.

Парламентські системи “великих коаліцій”, що є різновидом консенсусної демократії, діють в багатоскладникових (сегментованих) суспільствах з різними політичними, етнічними, конфесійними, ідеологічними субкультурами (Швейцарія, Нідерланди, Австрія, Бельгія). Стабільність тут досягається завдяки створенню “великих коаліцій” політичних еліт всіх значимих субкультур на основі їх вільного доступу до влади. Форми такої коаліції можуть бути самі різні:

¾ розподіл важливих посад (президент - прем’єр - спікер парламенту);

¾ колективне президенство;

¾ послідовне проведення принципу пропорційності представництва (до завищеного передставництва меншості) при розподілі посад;

¾ високий ступінь автономності субкультури в реалізації своїх внутрішніх справ.

Така система вимагає довіри між партнерами, та їх постійної готовності до добровільних взаємних поступок і добре діє в суспільствах з розвинутою демократичною культурою.

Дата добавления: 2015-06-28