VI. Есмеральда

Ми щасливі повідомити наших читачів про те, що під час усіх цих подій Гренгуар і його мораліте трималися непохитно. Спонукувані ним актори невтомно виголошували слова твору, а Гренгуар невтомно їх слухав. Він примирився з галасом і вирішив не здаватися до кінця, все ще сподіваючись привернути увагу глядачів до своєї мораліте. Цей промінь надії став ще ясніший, коли Гренгуар побачив, що Квазімодо, Коппеноль і галасливий кортеж папи блазнів з великим шумом залишає зал. Юрба жадібно кинулася слідом за ними.

– Чудово! – промовив він сам до себе. – Нарешті всі ці бешкетники йдуть геть.

На жаль, «бешкетниками» були всі глядачі. В одну мить Великий зал збезлюдів.

Правду кажучи, кілька глядачів ще залишилось, одні сиділи самотньо, інші юрмилися групками навкруг колон; це були старі люди, діти, яким набридли галас і метушня. Кілька школярів усе ще сиділи на підвіконнях і звідти дивились на майдан.

«Ну що ж, – подумав Гренгуар, – і цих досить, щоб дослухати до кінця мою мораліте. їх, правда, мало, зате це публіка добірна, освічена».

Та за кілька хвилин з'ясувалося, що симфонія, яка мала справити особливо сильне враження при появі пречистої діви, не може бути виконана. Гренгуар згадав, що всіх його музикантів захопила з собою процесія папи блазнів.

– Не зважайте, грайте далі! – вигукнув він стоїчно.

Поет підійшов до групи городян, що, як йому здавалося, говорили про його твір. Ось уривок розмови, який він почув:

– Метре Шенто, ви знаєте Наваррський особняк, що належав панові де Немуру?

– Авжеж, це той, що проти Бракської каплиці.

– Так оце недавно казна здала його в оренду живописцеві Гійому Александру за шість паризьких фунтів і вісім сольдів на рік.

– Як зростає орендна плата!

– Ну що ж! – зітхаючи, подумав Гренгуар. – Зате інші слухають.

– Друзі! – зненацька крикнув один з молодих пустунів, які примостилися на підвіконні.– Есмеральда! Есмеральда на майдані!

Це слово справило магічний ефект. Усі, хто ще залишався у залі, повторюючи: «Есмеральда! Есмеральда!», кинулись до вікон, вилазили на підвіконня, щоб побачити, що діється на майдані.

Водночас на вулиці почулися гучні оплески.

– Що там за Есмеральда? – у розпачі стискаючи руки, промовив Гренгуар. – О боже мій! Тепер, очевидно, настала черга видивлятись у вікна.

Він повернувся до мармурової плити й побачив, що спектакль припинився. Саме в цей час мав з'явитися Юпітер із своєю блискавкою. Але він стояв нерухомо внизу біля сцени.

– Мішель Жіборн! – розгнівано крикнув поет. – Де ти запропастився? Твій вихід! Лізь нагору!

– На жаль, не можу, – відповів Юпітер, – якийсь школяр забрав драбину.

Гренгуар глянув на сцену: драбина й справді зникла. Усяке сполучення між зав'язкою та розв'язкою його містерії було перерване.

– Дурень! – пробурмотів він. – І навіщо йому здалася ця драбина?

– Щоб глянути на Есмеральду, – жалібно пояснив Юпітер. – «Стривай, – сказав цей школяр, – ось нікому не потрібна драбина», – і забрав її.

Це був останній удар. Гренгуар сприйняв його покірливо.

– Ідіть усі к бісу! – гукнув він до комедіантів. – Якщо мені заплатять, я розрахуюся з вами.

Після цього він, похнюпивши голову, відступив, але останнім, як відступає, зазнавши поразки, хоробрий полководець.

Спускаючись крутими сходами Палацу, він цідив крізь зуби: «Ну й збіговисько віслюків та дурнів ці парижани! Приходять, щоб послухати містерію, і зовсім її не слухають. їх усе цікавило: Клопен Труйльфу, кардинал, Коппеноль, Квазімодо, сам чорт, тільки не пречиста діва. Коли б я знав, був би показав вам пречистих дів, йолопи, аякже! А я сам? Прийшов подивитися на обличчя глядачів, а побачив тільки спини! Бути поетом і мати успіх, гідний якогось невдахи‑шахрая! Щоправда, й Гомер жебракував по грецьких селищах, а Назон помер у вигнанні серед москови‑тів *. Але хай мене дідько вхопить, коли я знаю, що воно таке «Есмеральда»! І що це за слово! Циганське, чи що?»

Дата добавления: 2015-06-28