Книга сьома

V. КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ ПРО КОРЖ

Есмеральда зблідла і, хитаючись, зійшла з помосту ганебного стовпа. Голос затворниці переслідував її.

– Злізай, злізай, циганська злодюжко, все одно ти ще туди потрапиш!

– Лахмітниця знову дивачить, – бубоніли в натовпі. І більш нічого не додавали. Бо такі жінки викликали страх – і це робило їх недоторканними. У ті часи не наважувались нападати на тих, хто молився вдень і вночі.

Настав час звільнити Квазімодо. Його відв'язали, і юрба розійшлася. Біля великого мосту Майєтта, що поверталася додому зі своїми двома супутницями, раптом зупинилась.

– До речі, Есташе, куди ти подів коржа?

– Мамо, – відповів хлопчик, – поки ви розмовляли з тією жінкою, що живе в дірі, якийсь великий собака відкусив шматок коржа. Тоді і я теж відкусив.

– Як, добродію! – вигукнула вона. – Ви з'їли весь корж?

– Мамо, це собака. Я йому не дозволяв, але він мене не послухався. Ну, тоді я теж відкусив, і все.

– Жахлива дитина, – удавано суворо сказала мати й додала, усміхаючись. – Знаєте, Удардо, він уже сам об'їдає всі вишні з дерева на нашому дворі у Шарлеранжі. Тому його дід каже, що з нього буде полководець. Гляди мені, пане Есташ… Ну йди вже, йди, тюхтію!

Дата добавления: 2015-06-28