Специфіка української блогосфери

СОЦІАЛЬНА ПРОБЛЕМАТИКА У ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ЖУРНАЛІСТІВ У СУЧАСНІЙ БЛОГОСФЕРІ

РОЗДІЛ 2

Блоги як спосіб самовираження набувають все більшої популярності і в українських користувачів. Причому вони не тільки використовують їх для особистих записів, але і в професійних цілях. У зв’язку зі скороченням ЗМІ це стало як ніколи актуальним.

За даними компанії Яндекс, навесні 2010 року українські користувачі ведуть більше 420 тисяч особистих щоденників і близько 20 тисяч спільнот. Це на 70% більше, ніж півроку тому, і в 3,5 рази більше, ніж півтора роки тому. Так що в наявності значний ріст блогосфери. Зауважимо, що українськими блогами Яндекс вважає всі щоденники, в профілі яких зазначено географічна належність до України, а також всі щоденники на українських блогохостинг і ті, які ведуться українською мовою [1].

У той же час активних блогів − таких, які містять не менше п’яти записів і оновлювалися хоча б раз за останні три місяці, − всього 15%. Хоча б раз на тиждень оновлюються всього 6% блогів. Активних спільнот ще менше – всього 13%. Серед них близько 5% оновлюються протягом тижня. Журналістика інтернетблогосфера.

Близько 80% українських блогів (і активних, і неактивних) розташоване на трьох блогохостинг: LiveJournal.com, Blogs.Mail.ru і Livelnternet.ru. Однак поряд з ними все більш помітні стають і українські блогохостинг: Dnevnik.Bigmir.net, BlogJ.ua, Blog.Meta.ua і Blox.ua. На цих чотирьох хостингах розташоване приблизно 15% українських блогів.

В останні півроку в Україні швидко набирає популярність Twitter.com. Це не блогохостинг в традиційному розумінні, а сервіс для створення коротких записів, довжиною до 140 символів. За останні півроку число українських акаунтів на Твіттері зросло в 9 разів і зараз становить приблизно 5 тисяч. Оскільки сервіс відносно новий, на ньому дуже висока частка активних акаунтів − більше 90%.

Все більш популярними стають блоги на власних сайтах, або автономні. Число українських автономних блогів навесні 2009 перевищила 8 тисяч. Це майже в 2 рази більше, ніж півроку тому. Автономні блоги − самі «живі» зі звичайних блогів, серед них 39% активних. Серед блог-движків останнім часом вельми популярний WordPress. Причому його використовують не тільки приватні блоги, але і багато новинні ресурси.

73% особистих блогів і 95% співтовариств зареєстровано у восьми українських містах: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі, Львові та Запорожье.3 За останні півроку вісімка лідерів змінилася всього на одну позицію: замість Луганська в неї тепер входить Сімферополь. За загальною кількістю блогів Сімферополь обігнав не лише Луганськ, але і Запоріжжя, і Львів. У Києві стільки ж блогів і спільнот, скільки в інших містах вісімки, разом узятих.

За кількістю російськомовних блогів Київ посідає третє місце, поступаючись тільки Москві і Санкт-Петербургу.

Відзначається також деяка залежність разспределенія активних блогів і спільнот по містах. Так, у згаданих восьми містах зареєстровано 56% активних особистих блогів і 91% активних спільнот. Це означає, що у великих містах, де інтернет широко поширений, більше людей пробує вести мережеві щоденники, але багатьом це заняття швидко набридає. В той же час в невеликих містах люди заводять блоги більш цілеспрямовано.

Серед жителів міст першої вісімки найактивніше створюють спільноти блогери з Одеси, Львова і Донецька: на 100 активних блогів в цих містах доводиться 6 активних спільнот.

Частка чоловіків і жінок на різних блог-хостингах. Середній український блоггер − дівчина 22 років з Києва, у неї 19 друзів (серед них 9 взаємних), і вона бере участь у 13 спільнотах. Свій щоденник вона веде вже рік і три місяці, на нього підписаний 21 чоловік. Більше трьох чвертей блогерів − люди від 15 до 29 років.

Якщо порахувати середній вік окремо для дівчат і окремо для чоловіків, то дівчина-блогер виявиться на 4 роки молодше чоловіки-блоггера: їй 20, йому 24.

Взагалі, чим старше блогер, тим вище ймовірність, що це чоловік. Серед блогерів до 21 року переважають жінки, 22 − 23-річних жінок і чоловіків приблизно порівну, а серед блогерів старше 24 років чоловіків уже більше половини.

Кожен будній день українські блогери пишуть близько 20 тисяч постів і близько 60 тисяч коментарів. По вихідних з’являється менше записів: приблизно 14 тисяч постів і близько 37 тисяч коментарів. У середньому український особистий блог оновлюється раз на 22 дні, а якщо враховувати тільки активні блоги − набагато частіше, раз в 3−4 дні.

Серед блогерів виділяються дві групи: ті, які тільки пишуть, і ті, які тільки коментують. Чистих письменників в українській блогосфері − 35%, чистих коментаторів − 13%. Тих, хто пише приблизно порівну постів і коментарів, − 6%. Однак на різних блогохостинг ці частки помітно різняться.

Жінки більш схильні брати участь у співтовариствах, ніж чоловіки: кожна жінка складається в середньому в 14, а кожен чоловік − в 11. Зате чоловіки заводять більше друзів: в середньому 23, а жінки − тільки 15. Чоловічі щоденники привертають більше уваги, ніж жіночі: у чоловічих і жіночих блогів в середньому по 24 і 16 передплатників відповідно.

Українські блогери додають у друзі приблизно однакове число українців і росіян. А ось серед передплатників українських блогів росіян в 1,6 рази більше, ніж українців [12].

Поспостерігавши якийсь час за популярними ЖЖ-ресурсами, я зрозумів, що професійні журналісти відіграють одну з головних ролей у житті російсько-та україномовної блогосфери. Їх блоги − одні з найбільш читаних і коментованих. Це служить ще одним доказом того, що Живий Журнал давно вийшов за рамки цифрового щоденника і відіграють все більш значну роль у житті суспільства.

В блогах журналісти ведуть себе по-різному: одні не виходять з професійного образу, зберігаючи в своїх постах звичний офіціоз, інші тримаються досить розкуто, дозволяючи собі те, що ні за що б не пропустила телевізійна чи друкована цензура, треті і зовсім відверто заграють з користувачами, не гребуючи відкритих полемік, які не завжди проходять на високому культурному рівні. Однак, незалежно від поведінки журналіста-блогера в мережі, пости акул пера читати завжди цікаво, так як професійні журналісти часто знають трохи більше обивателів, і свою ексклюзивну інформацію найчастіше «заливають» якраз в блоги, адже вона не завжди буває доречна в ЗМІ.

У процесі свого моніторингу я виявив, що більшість українських журналістів воліє російський сервіс livejournal.com. Це не стало для мене несподіванкою, так як я і сам вважаю LJ найбільш комфортним і змістовним, особливо на тлі знаходяться лише в стадії розвитку українських блогів. На Livejournal я виявив сторінки відомих політичних оглядачів Вахтанга Кіпіані (http://vaxo.livejournal.com/), Віталія Портникова (http://vokintrop.livejournal.com/). Також регулярно читаю сторінку одного з кращих спортивних журналістів країни − Артема Франкова, головного редактора журналу «Футбол» (http://frankov.livejournal.com/). На «Українській правді» своєю безкомпромісністю і хорошою журналістської жорсткістю мене привабив блог Мустафи Найєма (http://blogs.pravda.com.ua/authors/nayem/).

Вищеперелічені журналісти досить активні в блогосфері і досить активно відписуються в своїх блогах. Всі вони абсолютно різні і як журналісти, і як люди, і як блогери, тому порівнювати їх інтернет-життя вельми цікаво.

2.2. Аналіз блогів Мустафи Найема та Єгора Соболєва на сайті інтернет-видання «Українська Правда»

Блог керівника незалежного бюро журналістських розслідувань "Свідомо" Єгора Соболєва ані трохи не програє в інформативності і насиченості інщим блогам. У матерілах Соболєва достатньо аналітики, роздумів на тему актуальних політичних та соціальних подій.

Однак даний блог цікавий в першу чергу тим, що автор в ньому постає перед нами скоріше не як журналіст, а як громадський діяч, як представник української інтелігенції, про інертність яку так багато говорять останнім часом. Соболєв допомогою свого блогу висуває ідеї реформації українського суспільства, намагається розбудити його і стати більш вимогливими до влади. В принципі, він виконує одну з найважливіших функцій журналістики - функцію «4-ї влади», функцію контролю за чиновницьким апаратом.

Ось один з найбільш цікавих постів Єгора Соболєва (13 квітня 2012 р.), в якому він пропонує створити загони народної міліції.

«... Після двох місяців розмов, знайомств та пошуку спортзалу (добра ознака - з того, що не розпродано - все переповнено) завтра збираймося на перше тренування. Ідея - самоорганізуватіся для вирішення проблем міста. Ціль номер один - ті, хто палить і п’є на дитячих майданчиків та у парках. Причому хочемо бути максимально ніжними и дипломатичними, щоб після зустрічі з нами люди прієднувалися або махали услід хустинками, а не писали заяву до міліції. З нею спробуємо налагодіті співпрацю - там багато справжніх людей и гідніх справ.

Звісно, ​​може вийти черговий пшик, далі розмов та одного провального рейду не підемо (на радість моїй Марусі). Але намагайтеся спробувати. А якщо вийде - буде розкішній інструмент об `єднання, гарних змін в багатостраждальному Києві и гарних чоловічіх справ у малочоловічому XXI столітті.

Цікаво - давайте знаті...»

Досить нехарактерний пост для середньостатистичного українського журналіста-блогера. Тут не обговорюється ні політика, ні економіка, ні спорт. У центрі уваги Єгора Соболєва, як правило, - суспільство з його реальними вадами. Можна вважати його утопістом, проте він щиро намагається поліпшити, модернізувати соціум, що, як мінімум, гідно поваги.

Після ратифікації угоди по Чорноморському флоту практично кожен український журналіст у своєму блозі висловив свою думку з цього приводу. Єгор Соболєв надійшов трохи інакше, розмістивши 28 квітня в своєму щоденнику матеріал під назвою «Неможливо віправити те чого Немає». У цьому невеликому роздумі виражена думка про те, як повинно реструктуризуватися українське суспільство в умовах нової влади. Тема Чорноморського флоту тут практично не піднята, однак з контексту можна побачити негативне ставлення Соболєва до останніх українсько-російськими домовленостями. Ось витяг з цього поста, в якому автор пропонує 5 кроків, необхідних для побудови сильної українського суспільства:

«... Що означає утворювати державу?

Як на мене, є 5 зайнять:

- Самоорганізувуватіся, але не просто для вирішення проблеми, а задля створення зв'язків, звічок робити щось один для одного та виявлення лідерів;

- Займатися патріотічнім, культурним, громадянським та спортивним вихованям молоді;

- Створювати віддані людям медіа;

- Проектувати державний устрій, який врахує попередні помилки;

- Пропагувати розуміння серед співвітчізніків, що їхні біди - не від России, Америки, чі неправильно обраної влади, а от того, що держава з ефективним механізмом формування влади, єдіною історією, сильними геополітічнім планом та могутньою наукою і збройною силами просто не взмозі створити гідні умови.

За якусь годину (не швидко) прийде година, коли ми цю державу створімо.

Головне - не обманювати собе і не імітуваті боротьбу за Україну...»

Таким чином, хотілося б відзначити блог Єгора Соболєва як один з найменш заполітизованих в порівнянні з блогами багатьох інших українських журналістів.

Блог Мустафи Найема можна по праву назвати осередком української свободи слова. Досить символічним є те, що сторінка Мустафи Найєма знаходиться саме на сайті «Української Правди» - першого в Україні незалежного і опозиційного на той момент сайта, який був створений ще в 90-х роках небезвідомим Георгієм Гонгадзе. Найєм, тележурналіст каналу TVI та хронікер політичного ток-шоу «Шустер Live»» в своєму блозі піднімає багато соціальних та політичних тем. Одними з провідних тем є теми залежності української журналістики та втручання в неї діючої до влади та соціальної политики влади.

Варто також відзначити, що саме весни 2012 року блог Мустафи Найєма придбав воістину журналістський характер і став викликати величезний інтерес користувачів – в середньому на кожен пост блогера припадає близько 100 коментарів, що можна вважати дуже пристойним результатом, який поки недосяжний Єгора Соболєва. А останні записи Найєма - «Хто гвалтує ЗМІ», «Маразм в Адміністрації міцнішає не по днях...» викликають ще більше бурхливі дискусії і обговорення - на кожен пост доводиться 200-400 коментарів.

Якщо порівнювати блог Найєма з блогом його колеги Єгора Соболєва, то в очі відразу впадає безкомпромісність і жорсткість Найєма як журналіста. Він пише прямо, без натяків, і вже по заголовку поста можна здогадатися, як він ставиться до об’єкта свого матеріалу (напр.: «Сергій Тігіпко розписався у своій непорядності»). Часто у нього в блозі можна зустріти і відверте жартування над політиками, у т.ч. над першими особами країни. Ставитися до цього можна по-різному, проте буде безглуздим говорити про те, що Найєм ховається за інтернет-безкарністю, щоб когось образити. Якщо подивитися його ТВ-ефіри, то можна помітити, що там він веде себе абсолютно так само - «на грані фолу», якщо так можна виразитися. Хоча не варто забувати, що журналіст насамперед - людина, і ніщо людське йому не чуже, як говорив Теренцій. У всіх людей різний темперамент, і засуджувати Мустафу за деяку запальність буде не зовсім правильно.

Ми провели контент-аналіз матеріалів блогів М. Найема та Є. Соболєва на предмет висвітлення соцільної проблематики з по наступним критеріям:

- досвід роботи "третього сектору": форми самоорганізації громадян для вирішення своїх проблем, механізми взаємодії НКО з владою та бізнесом у соціальній сфері, потенціал громадських організацій у різних сферах соціального життя: ресурсні центри, благодійні акції, добровольча допомогу, консультативна допомога, телефон довіри, довідково-інформаційна система і т.д.;

- проблеми незахищених верств населення: безробітні, мігранти, неповні сім'ї, питання соціального сирітства, ставлення до престарілим громадянам, створення безбар'єрного середовища для людей з обмеженими можливостями, адаптації та соціалізації дітей з обмеженими можливостями;

- проблеми молоді: алкоголізм, наркоманія, СНІД, криміналізація суспільства і підліткова злочинність, доступності та якості освіти діяльність дитячих установ (школи, сімейні дитячі будинки, пансіонати, сирітські притулки та ін);

- екологічна та природоохоронна діяльності: форми і досвід діяльності громадських екологічних організацій, екологічні проблеми регіонів і екологічна експертиза, екологічна освіта та ін;

- пропаганда здорового способу життя: популяризація масового спорту і фізкультурного руху, роль спорту у вихованні, "соціальні" хвороби та їх профілактика, фізичне і психічне здоров'я, інформація про нетрадиційні методики лікування: арт-терапія, музична терапія та ін;

- теми морального виховання та екології особистості: принципи громадянського суспільства, толерантності, сімейні та моральні цінності, міжетнічні, міжконфесійні проблеми, спонсорська допомога, досвід благодійних фондів, традиції меценатства;

- соціально-трудові відносини і економічна політика: соціальний захист населення, соціальне забезпечення та соціальне страхування, доходи і рівень життя населення, розвиток ринку праці, охорона праці та екологічна безпека.

Після проведеної роботи, ми можемо побачити, що протягом аналізованого періоду (травень-грудень 2012 року) журналісти М.Найем та Є. Соболєв мають у своїх блогах записи з вищезазначених підтем:

- досвід роботи третього сектору – 4 записи;

- проблеми незахищеності верств населення – 5 записів;

- проблеми молоді – 5 записів;

- природоохоронна діяльність – 5 записів;

- пропаганда ЗОЖ – 6 записів;

- теми морального виховання та екологія – 5 записів;

- соціальна політика – 10 записів.

Дата добавления: 2015-06-28