Види та класифікація пов'язок

Пов’язка ‒ це комплекс засобів, що використовується з ме­тою захисту ран і патологічно змінених поверхонь шкіри від впливу зовнішнього середовища, а також використання перев’я­зувального матеріалу для забезпечення гемостазу, іммобілізації або усунення неправильного положення ділянки тіла.

Пов’язка, що накладається на тіло складаєть­ся з двох частин:

· внутрішньої (матеріалу, що накладається на рану для отри­мання лікувального ефекту),

· зовнішньої (фіксувального перев’язувального матеріалу).

Як фіксувальний матеріал використовують сервет­ку з марлі, що має прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові та гною, звичайний мар­левий бинт, сітчасто-трубчастий бинт, еластичний бинт і т.д. Фіксація перев’язувального матеріалу на шкірі досягається за­стосуванням клею (клеол, колодій), лейкопластиру, косинок, бинта. В окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

За призначенням розрізняють такі м’які бинтові пов’язки:

· звичайна м’яка пов’язка: захисна, лікувальна; викорис­товується для утримання лікарських препаратів, запобігання забрудненню рани та як зігрівальний компрес;

· гемостатична (стисна) пов’язка; найчастіше використо­вується для спинення невеликих венозних і капілярних кро­вотеч;

· іммобілізувальна (нерухома) пов’язка; застосовується для утримання, фіксації ушкодженої частини тіла з метою транс­портування або лікування;

· коригувальна – використовується для виправлення поло­ження частини тіла;

· з витяганням – це пов’язка, яка фіксує ушкоджену части­ну тіла з постійним витяганням;

· оклюзійна – створює необхідну герметичність при поранен­нях грудної клітки.

За характером перев’язувального матеріалу, що застосо­вується, пов’язки поділяються на:

· м’які,

· тверді.

До м’яких пов’язок належать пов’язки, які накладені за допомогою мар­левого, еластичного та сітчасто-трубчастого бинтів, бавовняної тканини.

До твердих пов’язок належать такі, при застосуванні яких використовується твердий матеріал: стандартні транс­портні шини, підручний матеріал (дерево, метал) або матеріал, що має властивість затвердівати: гіпс, спеціальні пластмаси, крохмал, клеї.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допо­моги табельні засоби. Вони виготовляються промисловістю і надходять у продаж у спеціальних пакетах, що забезпечує їх стерильність. Серед табельних засобів поширені перев'язу­вальні пакети, стерильні серветки, стерильна і нестерильна ва­та, косинкові пов'язки, опікові пов'язки, лейкопластир.

Перев'язувальний пакет складається з ватно-марлевої подушечки розміром 32x17,5 см, пришитої до одного кінця бинта. Деякі пакети містять дві подушечки (для наскрізних поранень), причому одна з них вільно пересувається вздовж бинта 10 см завширшки та 7 м завдовжки. Перев'язувальний пакет стерильний, запакований у пергаментний папір. Інколи він має зовнішню обгортку з прогумованої тканини, яка краще зберігає стерильність і у разі необхідності може бути викорис­тана для герметизації рани. На обгортці кожного пакета подається інструкція щодо його застосування.

Бинт являє собою смугу з марлі шириною від 6 до 20 см і до­вжиною до 10 м. Згорнута частина бинта називається голівкою, вільний кінець – початком. Так само як і пакети, стерильні бинти мають герметичну пергаментну обгортку.

Серветки – це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі. Розрізняють серветки:

· великі – 70x68,

· малі – 68x35 см.

В упаковці їх, як правило, 20 штук.

Пов'язка опікова має широку подушечку – 65x45 см, до якої замість бинта пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов'язку можна використовувати і під час численних поранень.

Вата – матеріал, який виготовляється з целюлози, оброб­леної особливим способом. Є вата:

· стерильна (для виготовлення внутрішньої частини пов'язки);

· нестерильна (для компресів, прокладок, накладання стискальної пов'язки).

Косинкові пов'язки використовуються для закріплення бинтів, серветок, для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві сітки. Використовують їх для фіксування пов'язок на голові, грудях, ліктьовому, плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо. Відповідно до призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов'язки – міцні клейкі смуги, якими за­кривають і герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов'язки називається перев'язкою.

Під час накладання первинної пов'язки важливо не викли­кати зайвого болю у потерпілого. Бинт слід тримати правою рукою, а лівою підтримувати та розгладжувати його ходи. Бинт розмотують, не відриваючи від пов'язки, зліва направо. Кожний наступний тур повинен перекривати попередній напо­ловину. Накладати пов'язку потрібно не сильно стягуючи, щоб не порушити кровотік, але так, щоб вона не сповзла. Винятком є спеціальна стискальна пов'язка.

Перед накладанням пов'язки рану слід оголити, але ні в яко­му разі не торкатися її руками чи будь-якими предметами. Верхній одяг обережно зняти або розрізати, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи на травмовану. Не можна відрива­ти від рани тканину, що прилипла. В цьому випадку слід обе­режно обрізати її ножицями навколо рани і потім накласти пов'язку. Одяг надівають у зворотній послідовності: спочатку на травмовану частину тіла, потім – на здорову.

Вибір типу пов'язки і перев'язувального матеріалу зале­жить від місця та характеру рани.

Первинна пов'язка часто прилипає до рани внаслідок виси­хання крові, що її просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму рану. Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи крово­течі.

Дата добавления: 2015-06-27