Становлення суспільних відносин та їх якісна різниця від біологічних відносин

План

Тема 16. Сутність і призначення людини.

1. Філософська концепція людини. Становлення суспільних відносин та їх якісна різниця від біологічних відносин.

2. Природне і соціальне в людині.

3. Свобода особистості як основа суспільного прогресу.

1. Філософська концепція людини.

За усієї різноманітності підходів до людини більшість мислителів вказує на наявність у людському єстві трьох основних начал – космічного, природного і соціального. Отже, розв’язання проблеми природи людини можливе через визначення взаємодії в людині трьох зазначених начал.

Космічне начало. Вже на ранніх етапах розвитку філософії людина сприймалась як складова частина Космосу, природи. На новому рівні космічна сутність людини особливо уважно розглядається в філософській думці ХХ ст. (М. Шелер, П. Тейяр де Шарден, М. Чижевський). Така точка зору має своє продовження і у сучасних філософських теоріях. Це так званий антропний Б. Картера і Дж. Міллера. Д.Бом вважає обмеженою та незавершеною будь-яку теорію Космосу, якщо вона не містить у собі свідомості як істотного компонента буття.

По-перше, будова і біологічні ритми людського організму нерозривно пов’язані з космічними ритмами.

По-друге, матерія, життя і свідомість узагалі не походять одне від одного за законом причинного зв’язку, тобто матерія не є причиною виникнення та існування свідомості. Матерія – це не тільки речовина, з якої складаються різні предмети, але й поля (електромагнітні, гравітаційні, біологічні і т.д.), і потоки енергії і багато чого іншого. У Космосі матерія існує в нескінченній безлічі форм, системних утворень і виявлень.

По-третє, людина – знаряддя Космосу. Адже завдяки своїй духовності людина докорінно виділяється з космічного цілого. В особі людини Всесвіт підіймається до рівня самосвідомості і самозбереження.

Природне начало в людині, якому віддали перевагу філософи епохи Просвітництва, теж складається з трьох взаємопов’язаних компонентів:

1. Природа становить зовнішню умову існування людини, постачаючи їй їжу, одяг, матеріальні ресурси. Навіть від чистоти повітря, від можливостей природи абсорбувати забруднення навколишнього середовища багато в чому залежить майбутня доля людини і людства.

2. Природа становить внутрішній потенціал самої людини – життя і смерть, хвороби і здоров’я, геніальність і бездарність, риси характеру – вони мають вроджене походження.

3. Людина є частиною природи: природа перетворюється, змінюється і розкриває свої можливості в людській діяльності. У цьому значення людини діє як сила природи. Процес впливу людини на природу має безперервний характер – діючи, людина створює такі природні продукти, які неможливо отримати природним шляхом. Природа немов живе в людині, є її тілом.

Соціальне начало було і залишається вирішальною мірою людського в людині, насамперед, для марксистів, а саме:

а) людина – соціальна істота, яка пересилює своє природне походження в труді,

б) тільки в суспільстві людина формує деякі людські якості – мову, мислення,

в) суспільство в системі освіти і виховання передає людині накопичені всіма попередниками знання, навички та вміння. Завдяки їм людина може успішно пізнавати і перетворювати світ,

г) розподіл праці в суспільстві дозволяє людині у багато разів примножити власні зусилля за рахунок кооперації з іншими людьми,

д) таким чином, суспільство – це умова і середовище реалізації природно-космічного потенціалу людини.

Суспільні відносини – це відносини, складаються у процесі життєдіяльності людей, як суб’єктів – індивідів та соціальних спільностей.

Ці відносини пронизують всі сфери суспільного життя та діяльності – економічну, соціально-політичну, духовну, культурно-побутову. В основі суспільних відносин лежать індивідуально-суспільні інтереси і потреби людей. Вони пронизані свідомістю розумінням людиною сенсу власного буття і водночас виходять за межі зазначеного розуміння, адже не все в житті осягається розумом і піддається його організуючому впливу.

Суспільні відносини є відносинами індивідів як індивідуальностей, особистостей і як представників тих соціальних груп (класових, національних, етнічних, політичних, релігійних), до яких індивіди належать об’єктивно, тобто вони виникають внаслідок історичного розмежування й об’єднання інтересів, потреб, діяльності та праці.

Загальним джерелом формування суспільних відносин є діяльність. Суспільні відносини постають як необхідна суспільна форма діяльності і водночас перетворюють її на суспільно-історичну практику. Суспільно-історична практика «сплавлює» діяльність і суспільні відносини в єдину цілісність – суспільно-історичний процес.

У межах цілісності діяльність реалізується завжди реалізується як процес суспільного спілкування і, навпаки, суспільні відносини виявляють свою діяльну природу і сутність. діяльність і суспільні відносини постають як протилежності, єдність і боротьба яких визначає характер суспільно-історичного процесу, саме завдяки діяльності суспільні відносини набувають предметні і виявляються як предметно визначене й зумовлене ставлення людини до дійсності, іншої людини, самої себе. Предметність людської діяльності пронизує суспільні відносини, так як, вона є предметним змістом людської практики і поєднує три взаємозумовлених компоненти.

Три компоненти предметного змісту людської практики:

1) матеріально-речовинний вплив людини на навколишню дійсність,

2) перетворення соціальних структур і відносин,

3) самоперетворення суб’єкта життєдіяльності.

Не існує безпредметних суспільних відносин. Вони виникають лише з приводу певного предмета, здійснюються на предметному полі, стверджуються предметними змінами суспільства. Предметом формування та реалізації суспільних відносин можуть бути будь-які суспільні реалії:

– матеріальні речі,

– ідеї,

– цінності,

– норми.

Виділяють такі групи відносин:

1) матеріальні (економічні) – виробничі, технологічні, логічні, розподілу, обміну, споживання,

2) соціально-політичні – класові, національні, етнічні, соціально-групові,

3) духовні – моральні, релігійні, художньо-естетичні, наукові,

4) культурно-побутові – побутові, родинно-сімейні, товариські.

Кожна група суспільних відносин має специфіку й автономне (відносно самостійне) існування. Проте всі вони взаємопов’язані, проникають одна в одну, взаємо впливають. Можна лише умовно вести мову про визначальну роль якоїсь групи відносин в цілісній системі соціальних відносин. У різних життєвих ситуаціях визначальну роль відіграють групи суспільних відносин. Про абсолютну домінацію будь-яких не може й бути мови.

Кожний вид суспільних відносин є визначальним. Жоден з них не можна підпорядкувати іншому. Звеличення одних відносин водночас є пряженням інших, а звідси – пряма деформація соціуму.

Дата добавления: 2014-01-03