Природне і соціальне в людині

Перехід від біологічного до соціального:

а) став способом взаємодії людини з навколишнім середовищем,

б) умовою виживання людей,

в) основою для вирішення суперечностей між зміненими умовами середовища і недостатньою пристосованістю їх до цього середовища.

Щодо характеру ситуації, то вона привела до створення нового біологічного виду Homo sapiens (людина розумна) і водночас зумовила перехід до соціальної форми руху матерії. Загальна суть полягає в тому, що предки людини виявилися непристосованими до різкої зміни умов проживання.

Біологічна еволюція має два виходи:

1) або загибель непристосованого виду;

2) або сприятлива мутація його, що приводять до утворення нового виду.

Однак поява людини виявилася чимось третім, що дістало назву антропосоціогенезу: виник не просто новий вид, а принципово новий (соціальний, суспільний) спосіб існування.

Для такого стрибка предки людини мали необхідні біологічні умови:

1) унікальний мозок, який здатний не лише до умовно-рефлекторної, а й до конструктивної, творчої діяльності;

2) прямохіддя;

3) розвинута кисть руки.

Праця, мислення і мова були у передлюдини у вигляді можливостей. Реалізувавшись, вони врятували її в тій проблемній ситуації, в якій вона опинилася. Подовживши у такий спосіб свої кінцівки, вона змогла перейти до посилення своїх природних можливостей штучними засобами. Від пристосування до природи вона перейшла до перетворення її, до праці.

Інстинктивна праця є й у тварин: птахи гніздять собі житло, бобри роблять греблі, бджоли – соти. Однак все це здійснюється за спадково заданими програмами. Бобри не можуть засвоїти мистецтва бджіл і навпаки. Людина починає створювати не лише речі, а й ідеальні проекти цих речей, а також засоби перетворення, які не дані їй від природи.

Праця і розум пов’язані нерозривно, вони одночасно з’являються і потім постійно вдосконалюють один одного: від кам’яного скребка до роботів. Здатність до осмисленої праці, яка постійно вдосконалюється, перетворює і характер людського споживання, воно перестає бути раз і назавжди визначеним біологічними можливостями виду. У людини задоволення вже першої потреби веде до нових потреб.

Наші потреби не задані природою як абсолютні, тому що:

1) вони мають конкретно-історичний характер,

2) визначаються культурою,

3) рівнем духовного розвитку людей,

4) типом суспільного життя.

Спільна праця, що заснована на застосуванні необхідних знань і штучно створених знарядь, розподіл продукту цієї праці – все це змінює і характер людського спілкування. Особливості стадних тварин:

а) пристосування до природи поряд з іншим,

б) інформація, якою вони обмінюються, стандартна і мінімальна, примітивна.

Люди є потребують досить складних засобів упорядкування їхнього спільного життя, яке постійно розвивається.

Спілкування між людьми також не запрограмоване від природи. Мова стає:

- адекватним засобом організації спільних дій;

- зберігає і передає знання;

- виявляє норми спілкування.

Так з’являється – істота, здатна до праці, соціально-детермінованого життя і спілкування на основі діяльності свідомості. Якісна відмінність людини проявляється в її суспільно-трудовій діяльності, людину не можна віднести до істоти природної. Проте вона залишається природною істотою, людину недопустимо зводити до функції її соціального способу життя.

По-перше, можливість соціалізації людини задається певними передумовами.

По-друге, розвиток суспільного життя вступає в певні суперечності з біологічними можливостями і потреби людини і може суттєвої деформувати. Складність людського життя породжує сумний привілей людини – психічні захворювання. Недосконалість суспільних відносин, війни, репресії часто лишають життя кращих людей, що призводить до погіршення генофонду, спадковості. Цьому сприяє зростання алкоголізму і наркоманії. Неконтрольований розвиток виробництва загрожує природі екологічною катастрофою антропогенною. Радіація, забруднення води й атмосфери, отруєння хімією ґрунту і вирощуваних на ньому продуктів харчування, недосконалість технології виробничих процесів, постійні стреси – все це призводить до непоправних порушень в імунній, серцево-судинній, нервовій та інших системах людського організму.

Щоб впоратися з цими бідами, треба вдосконалювати суспільні відносини і виробничі процеси. Це необхідно, але недостатньо. Людина, що втратила здоров’я, не зможе повноцінно проявляти себе і в найдосконалішій системі, більше того, вона ніколи не зможе таку систему створити. Тому вдосконалювати соціальні умови і біологічні можливості людини треба одночасно, забезпечуючи оптимальну їх взаємодію. Соціально відповідальний, зрілий, вмілий громадянин і спеціаліст, здоровий, фізично досконалий індивід – ось що потрібно для нормального цілісного життя людини як істоти природно-суспільної.

Єдність соціального і біологічного в людині є, необхідною. Та чи достатньо цієї єдності?

Завдяки своїй соціально-біологічній природі людина народжується двічі:

1) спочатку як біологічна істота;

2) потім як соціалізована особистість.

Дата добавления: 2014-01-03