Система технологій виробництва продукції птахівництва

Система технологій виробництва свинини

Система технологій виробництва яловичини.

Система технологій виробництва молока.

ЛЕКЦІЯ 6 – Система технологій виробництва продукції тваринництва

Економічне значення скотарства характеризується тим, що в багатьох господарствах України воно є головною галуззю. У середньому в сільськогосподарських підприємствах на скотарство припадає близько 45 % всіх трудових затрат рослинництва і тваринництва, 38 % витрат виробництва, майже 45 % товарної продукції сільського господарства. У скотарстві щорічно використовується приблизно 70 % загального обсягу кормів, які споживаються тваринами в сільськогос­подарських підприємствах.

З молока виготовляють різні молочні продукти харчування. Яловичина і телятина відзначаються високими смаковими якостями. За рахунок молочного скотарства у нашій країні виробляють 99 % молока і 64 % м’яса. Від скотарства одержують цінну шкіряну сировину, а також побічні продукти забою (кров, кишки, кістки, роги, волосся та ін.). Фармацевтична промисловість використовує кров і ендокринну сировину для виготовлення ліків. Велику рогату худобу використовують і як тяглову силу. Крім того, вона дає цінне органічне добриво, яке має важливе значення для підвищення родючості ґрунтів. Від однієї корови за рік можна одержати 10-12 т гною.

Внаслідок біологічних особливостей велика рогата худоба здатна споживати і добре засвоювати дешеві рослинні корми, що містять багато клітковини. Наявність у неї чотирикамерного шлунка дає можливість їй перетравлювати клітковину на 55-65 %, тоді як у свиней і коней цей показник становить 18-30 %. За рівнем продуктивності велика рогата худоба значно переважає інших сільськогосподарських тварин. У передових господарствах середньорічні надої від корови становлять 5 000-7 000 кг молока, а рекордистки здатні давати його 15 000-20 000 кг і більше за лактацію. На виробництво 1 кг молока високопродуктивні корови витрачають 0,7-0,9 корм. од. В умовах інтенсивного вирощування і відгодівлі середньодобові прирости молодняку становлять 1 200-1 500 г і більше.

Основні породи великої рогатої худоби залежно від напряму продуктивності, поділяються на три групи: 1) молочні: голландська, голштинська, українська чорно-ряба молочна, українська червоно-ряба молочна, англерська, айрширська, джерсейська та ін. (відзначаються високою молочною продуктивністю (5 500-8 000 кг і більше) і менш вираженою м’ясністю – забійний вихід до 55 %); 2) комбіновані (молочно-м’ясні і м’ясо-молочні): симентальська, лебединська, бура карпатська, швіцька, сіра українська та ін. (відрізняються достатньо високими надоями (3 000-5 000 кг і більше) і значним забійним виходом – 55-60 %); 3) м’ясні: українська м’ясна, волинська м’ясна, поліська м’ясна, абердин-ангуська, герефордська, шароле, лімузинська, світла аквітанська, кіанська та ін. (характеризуються високим забійним виходом (57-70 %) і порівняно невисокими надоями молока корів – 1 000-1 500 кг).

Головною господарською ознакою великої рогатої худоби є молочна продуктивність.

Основними показниками оцінки молочної продуктивності корів є такі:

– надій (добовий, за місяць, за лактацію, довічний)

– вміст жиру та білка в молоці, швидкість молоковіддачі, витрати корму на молочну продукцію тощо.

Існує два методи обліку молочної продуктивності корів:

1) щоденний (точний);

2) контрольних доїнь.

Молочну продуктивність корів м’ясних порід оцінюють за живою масою молодняку у 6-місячному віці.

М’ясна продуктивність великої рогатої худоби є її другою важливою властивістю. М’ясна продуктивність худоби оцінюється за кількісними та якісними показниками як за життя (жива маса, вгодованість, середньодобовий приріст), так і після їх забою (маса туші; забійна маса; забійний вихід; морфологічний, сортовий і хімічний склад туші; смакові якості, калорійність м’яса).

Технологія відтворення стада великої рогатої худоби та її економічне значення.

Велика рогата худоба зберігає здатність до розмноження протягом 15-30 років. Тварини здебільшого одноплідні, народжують теля масою 18-45 кг (найчастіше 30-36 кг). Статева фізіологічна зрілість у тварин настає у віці 6-9 міс, але господарської зрілості (коли тварин спаровують) вони досягають значно пізніше – у 16-18 міс. Для запобігання ранньому паруванню, бичків і теличок
з 5-6-місячного віку утримують окремо. Основною ознакою для своєчасного осіменіння є досягнення тваринами 70-75 % живої маси повновікових корів (360-420) кг. Бажано, щоб зазначена оптимальна жива маса телиць при першому осіменінні була досягнута у віці 16-18 міс.

Річний цикл виробничої та фізіологічної діяльності корови показано на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Річний цикл виробничої та фізіологічної діяльності корови

Після отелення у корови починається лактація. Це означає, що в корови починає функціонувати молочна залоза (вим’я), тобто утворюється спочатку молозиво, а потім молоко. Протягом 60-80 днів після отелення (це сервіс-період) корів запліднюють, застосовуючи різні методи штучного осіменіння. Після осіменіння в разі запліднення статевий цикл у тварин не відновлюється і корова стає тільною. Приблизно через сім місяців після запліднення (а це 9-10 місяць лактації) тільних корів запускають і вони переходять у сухостійний період, під час якого не дояться. Після сухостійного періоду в корови знову відбувається отелення і фізіологічний цикл повторюється.

Стадо великої рогатої худоби в господарствах має структуру. Так, тварини поділяються на такі основні статево-вікові групи: бугаї-плідники, корови, нетелі, телиці старше одного року, телиці до року, бички старше одного року, бички до року, приплід поточного року народження, доросла худоба на відгодівлі. Структура стада великої рогатої худоби відображує спеціалізацію галузі. Наприклад, у молочному скотарстві частка корів становить понад 55 %, у молочно-м’ясному – від 45-55, м’ясо-молочному – 35-45, у м’ясному – до 35 %.

Норматив вибракування тварин основного поголів’я залежить від строку їх використання. При його визначенні враховують рівень продуктивності тварин, здатність до відтворення, машинного доїння, інтенсивність їх використання.

Молодняк у скотарстві розподіляють на ремонтний і понадремонтний. Основна мета вирощування ремонтного молодняку – поповнення стада високопродуктивними тваринами. Групу ремонтного молодняку формують із телят, одержаних від корів племінного ядра. За розміром ця група повинна бути в 1,5-2 рази більша за поголів’я корів, яке підлягає вибракуванню. Понадремонтний молодняк призначений для відгодівлі та реалізації на м’ясо.

У молочному скотарстві розрізняють три періоди вирощування молодняку:

1) молозивний (перші 7-10 днів);

2) молочний (4-6 міс.);

3) післямолочний (від 4-6 до 16-18 міс.).

Важливо правильно організувати догляд за новонародженими телятами. З метою вирощування майбутньої високопродуктивної корови телички в молочний період потрібно випоїти не менше 400-600 кг незбираного молока і 200-700 кг збираного. У скотарстві застосовують також холодний методвирощування молодняку.

Ефективне використання великої рогатої худоби передусім залежить від умов годівлі. Добова потреба в поживних речовинах для племінних телиць наведена в додатку З. Раціони годівлі племінних телиць та нетелів показано в табл. 6.1. Норми годівлі повновікових дійних корів живою масою 500 кг молока наведено в додатку И, а орієнтовні добові раціони та річні норми заготівлі кормів на одну корову – в табл. 6.2-6.3.

Таблиця 6.1

Орієнтовні раціони для племінних телиць і нетелей

Показник	Вік, місяців	Нетелі до 6-місячної тільності
6-9	9-12	12-15	15-18
Корми
Сіно злаково-бобове, кг	3,5	3,5	3,5	3,5	3,5
Силос, кг
Кормові буряки, кг
Меляса, кг	0,3	0,3	0,3	0,3	0,5
Комбікорм, кг	1,8	1,8	1,8	1,8	1,8
Кухонна сіль з мікроелементами, г
Поживність раціонів
Кормові одиниці	6,7	7,7	8,2	9,1	10,6
Обмінна енергія, МДж	67,6	77,5	81,8	89,9	102,6
Суха речовина, кг	7,5	8,5		10,1	11,6
Перетравний протеїн, г
Клітковина, г	1 565	1 718	1 799	2 015	2 303
Крохмаль, г	1 275	1 420	1 494	1 707	1 991
Цукор, г
Кальцій, г
Фосфор, г
Каротин, мг

На фермах по виробництву молока та яловичини застосовують індивідуальну та групову годівлю тварин. Концентровані корми вводять у раціон із урахуванням добового надою корів: до 10 кг – 100 г, 10-15 кг – 100-150, 15-20 кг – 150-200, 20-25 кг – 250-300 і понад 25 кг – 300-350 г на 1 кг молока. Корми на фермах великої рогатої худоби роздаються у годівниці або на кормовий стіл.

Таблиця 6.2

Орієнтовні добові раціони для корів живою масою 500 кг
на зимовий період

Корми і кормові добавки	Добовий надій молока, кг
Грубі – всього, кг
- сіно
- солома
Соковиті – всього, кг
- силос
- буряки кормові
- морква	–	–	–
Концентровані – всього, кг	1,0	2,5	3,5	5,5	7,5
- макуха, шрот	0,3	0,6		1,5
- зернобобові	0,4	0,4	0,8		1,5
- злакові	0,3	1,5	1,7
Кухонна сіль, г
Знефторений фосфат, г

Таблиця 6.3

Орієнтовні річні норми заготівлі кормів на одну корову, ц

Річний надій молока, кг	Грубі корми	Соковиті корми	Зелені корми	Концентровані корми
всього	у тому числі сіно	всього	у тому числі	Всього	у тому числі білкові
силос	корене-плоди
3 000		5,0						3,5
4 000		10,0						5,5
5 000		13,0						6,5

У системі технологій виробництва молока існують два способи доїння корів – машинний і ручний. Машинний спосіб є більш прогресивним, його широко використовують у практиці роботи сільськогосподарських підприємств та фермерських господарств. При машинному доїнні корів молоко менш забруднене, ніж при ручному доїнні.

Система технологій виробництва молока за потоково-цехової системи утримання корів враховує особливості фізіологічного стану тварин і передбачає перебування тварини в кожному цеху певний період, після чого їх переводять у наступний по замкнутому колу. Молочне поголів’я розподіляють на чотири технологічні групи і розміщують у таких цехах: 1) сухостійних корів; 2) отелення; 3) роздою й осіменіння; 4) виробництва молока. Раціони годівлі тварин при цьому складають відповідно до їх фізіологічному стану в даний період.

Cистеми та способи утримання великої рогатої худоби. У тваринництві рік поділяють на два періоди: 1) зимово-стійловий (205-210 днів); 2) літній (150-155). Відповідно до природно-економічних і економічно-господарських умов у скотарських господарствах застосовують такі системи утримання худоби: 1) цілорічну стійлову; 2) стійлово-пасовищну; 3) стійлово-табірну; 4) табірно-пасовищну; 5) потоково-цехову. Залежно від технологічних умов на скотарських фермах практикують два способи утримання великої рогатої худоби: 1) прив’язний; 2) безприв’язний (безприв’язно-боксовий, безприв’язно-комбібоксовий, безприв’язно-змінно-групо­вий, безприв’язний на глибокій підстилці).

Важливо знати економічне значення та технологію пасовищного утримання корів. Пасовищний корм – найдешевший і сприятливо впливає на здоров’я та продуктивність тварин. За літній період господарства одержують 50 % і більше загальної кількості молока.

Система технологій виробництва яловичини в Україні здійснюється в молочно-м’ясному та м’ясному скотарстві. Для одержання яловичини використовують понадремонтний молодняк і дорослу вибракувану худобу молочного й комбінованого напрямів продуктивності, а також тварин м’ясних порід, але їх частка у виробництві яловичини незначна.

У технологічному процесі вирощування молодняку на м’ясо виділяють три основні періоди: 1) молочний або вирощування (від народження до 4-6 міс.).; 2) післямолочний або дорощування (від 4-6 до 10-12 міс.); 3) відгодівля (від 10-12 до 14-18 міс).

При виробництві яловичини, залежно від зональних і господарських умов, застосовують такі системи утримання молодняку:

1) стійлову;

2) стійлово-вигульну;

3) стійлово-пасовищну.

Молодняк на м’ясо утримують двома способами – прив’язно і безприв’язно.

Відгодівля є завершальним технологічним етапом у виробництві яловичини. Вона передбачає годівлю тварин досхочу з метою збільшення маси й поліпшення якості м’яса. Молодняк відгодовують 3-4, а дорослу худобу 2-3 місяці.

У період відгодівлі середньодобові прирости повинні становити 800-1 000 г. Максимально для відгодівлі використовують місцеві корми. Залежно від господарсько-економічних умов господарства та співвідношення кормів у раціоні розрізняють такі види відгодівлі: на зелених кормах, силосі, сінажі, жомі, барді тощо.

Технологічний цикл виробництва яловичини в м’ясному скотарстві поділяється на три періоди: 1) відтворення й вирощування телят до відлучення (до 7-8-місчного віку); 2) вирощування молодняку після відлучення від корів; 3) інтенсивна відгодівля молодняку та дорослої вибракуваної худоби або нагул.

У м’ясному скотарстві застосовують сезонні й цілорічні отелення. Економічно вигідні сезонні отелення – лютий-квітень. При цьому корів осіменяють у короткий період протягом червня-липня.

У м’ясному скотарстві телят під коровами вирощують протягом 7-8 міс. двома способами – без відлучення та регламентовано (режимно). Найвищу рентабельність одержують у період вирощування молодняку до 15-місячного віку. У стійловий період при відгодівлі використовують силос, сінаж, сіно й концкорми, на які за загальною поживністю повинно припадати: грубих – 20-25 %, соковитих – 35-40, концкормів – 38-50 %. Влітку основними є зелені корми.

Нагул м’ясної худоби дозволяє одержати яловичину з мінімальними витратами кормів, у 3-4 рази підвищити продуктивність праці і в 5-8 разів зменшити собівартість приросту, оскільки з виробничого циклу вилучаються операції по заготівлі, транспортуванню кормів та видаленню гною. У технології виробництва яловичини найбільш трудомісткими є видалення й утилізація гною.

На економічну ефективність молочного скотарства впливає багато факторів, зокрема рівень годівлі, породні і племінні якості тварин, способи їх утримання тощо. Великий вплив на економіку виробництва молока здійснює вікова структура стада, терміни і методи осіменіння тварин, терміни вирощування ремонтного молодняку, зниження сезонності виробництва тощо.

Економічна ефективність молочного скотарства характеризується системою таких показників: продуктивністю корів, затратами праці і кормів на 1 ц молока, його собівартістю і ціною реалізації, прибутком з розрахунку на 1 ц молока і на одну середньорічну корову, рівнем рентабельності виробництва молока.

Основною причиною невисокої ефективності скотарства залишається низька молочна та м’ясна продуктивність корів. Загальновизнано, що виробництво молока на фермах і комплексах може бути високорентабельним при продуктивності корів не менше 3500 кг молока за рік. Тварини спеціалізованих молочних порід мають на 10-20 % вище продуктивність та на 25-30 % оплату корму вище порівняно з молочно-м’ясними породами.

Неповноцінна і недостатня годівля зумовлює зниження надоїв корів на 25-50 %. Економічна ефективність виробництва молока значною мірою обумовлена рівнем годівлі корів, який повинен становити 4 500-6 500 корм. од. на рік на корову.

Рівень комплексної механізації на молочних комплексах та спеціалізованих фермах складає понад 90 %, у зв’язку із цим витрати праці на 1 ц молока на 30 % менше порівняно із фермами з традиційною технологією. Рентабельність молочних комплексів за умов дотримання всіх зоотехнічних вимог може становити 15-25 % і більше. Прямі витрати праці на 1 ц молока на комплексах з високою продуктивністю при безприв’язному утриманні тварин менші, ніж при прив’язному.

На економічну ефективність виробництва яловичини значно впливають строки відгодівлі та вік молодняку, що реалізується при досягненні оптимальних кондицій. За умов інтенсивного вирощування молодняку, використовуючи ту саму кількість кормів, можна одержати в 1,5 разу більше яловичини порівняно із звичайною технологією.

Економічна ефективність скотарства значною мірою залежить від характеру і умов використання маточного поголів’я, санітарно-гігієнічного стану молочнотоварних ферм, профілактики і ліквідації безплідності тварин. Внаслідок яловості корів різко знижується (до 35 %) їх продуктивність, зменшується вихід телят. Ліквідація перегулів корів і телиць та їх яловості є важливим джерелом збільшення виробництва молока і м’ясних ресурсів країни, а також основою зниження собівартості продукції. Прибутковість молочного скотарства підвищується і за рахунок поліпшення якості молока, зокрема підвищення його жирності.

У збільшенні молочних і м’ясних ресурсів країни дедалі більшу роль відіграють особисті підсобні господарства населення, в яких сьогодні виробляється понад 35 % м’яса і 55 % молока. Нарощують виробництво молока та яловичини також і селянські фермерські господарства.

Свинарство – одна із швидкостиглих і найефективніших галузей тваринництва. В Україні свинарство з давніх часів було традиційною галуззю тваринництва. Свинарство є джерелом постачання населенню цінних продуктів харчування – м’яса і сала. Також від свиней одержують шкіру, кишки, щетину, кров, що використовуються як сировина для подальшої переробки. У землеробстві використовують свинячий гній як органічне азотне добриво. За рік від свині на відгодівлі можна одержати до 1 т гною.

Висока економічна ефективність галузі свинарства пояснюється біологічними особливостями свиней. Свині – одні з найбільш швидкостиглих сільськогосподарських тварин. Розведення свиней дозволяє виробляти велику кількість м’яса у досить стислі терміни. Свині відрізняються від інших видів тварин високою плодючістю.

Від однієї свиноматки протягом року можна одержувати 2 опороси. У добрих умовах утримання при повноцінній годівлі свиноматки дають за один опорос 10-12 повноцінних поросят. При ефективній відгодівлі 18-20 поросят можна одержати 1,5-2 т свинини.

У свиней короткий період супоросності (112-118 днів) і підсосу (26-60 днів). У більшості випадків поросята народжуються з живою масою 0,9-1,3 кг. Маса поросят при відлученні – 10-15 кг. Тварини, особливо помісні, за повноцінної годівлі і нормальних умов утримання здатні досягти маси 100-120 кг у віці 6-7 міс., щодоби даючи прирости 550-650 г.

Ремонтні свинки досягають статевої зрілості у віці 4-6 міс., у віці 9-10 міс. вони фізіологічно зрілі і можуть запліднюватись, а у віці 12-13 міс. уже від них одержують приплід. У свиней високий забійний вихід (75-85 %).

Свині – всеїдні тварини з шлунково-кишковим типом травлення. Вони охоче поїдають не тільки звичайні корми, а й відходи кухонь та їдалень, олійної, м’ясної, рибоконсервної та молочної промисловостей. Показник оплати корму у свиней вищий, ніж в інших видів тварин. На 1 кг приросту молоді підсвинки витрачають 3,5-4, дорослі свині – 6-7 корм, од., поступаючись тільки бройлерам.

Існуючі технології різної потужності виробництва свинини на 3, 6, 12 і 24 тис. свиней за рік передбачають різні типи приміщень, їхні розміри та призначення. Для господарств України оптимальними є комплексно механізовані свинарські ферми та комплекси із закінченим циклом виробництва та річним поголів’ям 6 і 12 тис. свиней. Відповідно до спеціалізації в країні склалися такі виробничі типи свинарських підприємств, які за функціями поділяються на дві групи: 1) товарні (репродукторні та відгодівельні підприємства); 2) племінні (племінні заводи та репродуктори).

В Україні основні породи свиней за напрямом продуктивності, залежно від виробничого призначення і племінних цінностей, розподіляють на три групи: 1) універсального напряму продуктивності (велика біла, українська степова біла та ін.). Велика біла порода займає понад 80 % від загального поголів’я свиней в Україні; 2) м’ясного напряму продуктивності (полтавська м’ясна, українська м’ясна, ландрас, дюрок, естонська беконна, уельська, гемпшир, п’єтрен та ін.); 3) сального напряму продуктивності (миргородська, українська степова ряба, велика чорна, північнокавказька та ін.).

Технологічний процес виробництва свинини у спеціалізованих господарствах передбачає такі системи:

1) селекційно-племінної роботи;

2) відтворення поголів’я свиней;

3) годівлі;

4) утримання;

5) виробничої експлуатації;

6) мікроклімату приміщень;

7) зооветеринарного захисту тварин.

У свинарстві застосовують такі основні методи розведення: 1) чистопородне (неспоріднене, споріднене, розведення за лініями); 2) схрещування (вбирне, ввідне, промислове); 3) гібридизація.

Гібридизація у свинарстві є економічно ефективною. У господарстві рекомендується мати кнурів-плідників двох порід. Доведено, що міжпородне схрещування і гібридизація підвищують продуктивність свиноматок, середньодобові прирости поросят вищі на 10-15 %. При цьому підвищується віддача корму, якість продукції, вихід м’яса.

Важливим елементом племінної роботи у свинарстві є оцінка кнурів за якістю потомства на елеверах. Завданням племінної роботи є розробка породного районування свиней. У племінній справі важливе значення мають виставки і аукціони свиней.

Уся селекційно-племінна робота в стаді свиней ґрунтується на чіткому виробничому обліку, який ведуть за певними формами, що є основними в племінному господарстві. Одним із важливих заходів щодо організації селекційно-племінної роботи є бонітування свиней, на основі якого поліпшується якісний склад стада. Комплексне оцінювання тварин проводять для визначення їх племінної цінності та виробничого призначення.

Технологія відтворення стада свиней передбачає систему своєчасної заміни основного поголів’я, термін використання якого закінчився. У господарстві необхідно мати племінне ядро маток, з приплоду яких формується стадо ремонтного молодняку. Якщо ремонтного молодняку в господарстві немає, його заводять з племінних господарств. Від систем і строків одержання приплоду у свинарстві залежать обсяг виробництва продукції, затрати праці і сумарні витрати на одиницю продукції, економічна ефективність галузі.

Фізіологічну особливість свиноматок пороситись у будь-який час можна використати з метою ефективного ведення галузі в конкретному господарстві. У свинарстві застосовують системи отримання приплоду: 1) рівномірного протягом року; 2) турова (циклічна); 3) потоково-турова (конвеєрна). Найкраще на фермах, не враховуючи великих свинокомплексів, проводити турові опороси.

Залежно від напряму і спеціалізації господарства стадо свиней має різну структуру. При застосуванні турової (циклічної) системи опоросів орієнтовна структура стада може бути такою, %:

основні свиноматки – 7-8, свинки старше 9 міс. – 15-16, кнури-плідники – 1, ремонтні кнурці старше 6 міс. – 2, поросята віком 3-4 міс. –11, відгодівельне поголів’я – 64-62. Якщо є потреба у збільшенні кількості приплоду в окремі роки, відповідно до попиту на ринку, господарства можуть утримувати разових свинок.

У практиці свинарства застосовують дві основні системи утримання: 1) вигульну; 2) безвигульну (режимно-вигульну та вільно-вигульну). Вигульну використовують на невеликих свинофермах та у племінних репродукторах великих свинокомплексів. Безвигульна поширена у великих господарствах промислового типу.

Для вирощування молодняку свиней застосовують три системи – три-, дво- та однофазну. Трифазна передбачає перебування поросят у трьох приміщеннях: свинарнику-маточнику – до 60-денного віку, дорощуванні – до 90-120-денного та на відгодівлі; двофазна – в двох приміщеннях: свинарнику-маточнику – до 90-120-денного віку та на відгодівлі; однофазна – поросята від народження до досягнення технологічних м’ясних кондицій перебувають у свинарнику-маточнику в тому самому станку.

У годівлі свиней розрізняють такі типи: 1) повнораціонний концентратний (100 % повнораціонного комбікорму), який застосовується на великих промислових комплексах; 2) концентратний (82 % концкормів); 3) концентратно-коренеплідний; 4) концентратно-картопляний (65-77 % концкормів від загальної поживності раціонів).

Використовується також і змішаний концентратно-картопляно-коренеплідний тип.

Найбільш поширеною є годівля свиней зволоженими однорідними сумішками (у вигляді густої каші). Концентрати та картопля краще засвоюються, якщо їх зварити.

Організмом свиней найкраще засвоюються екструдовані зернові корми, особливо зернобобові (горох, кормові боби). При екструзії зростає розчинність поживних речовин у концентратах, що підвищує їх перетравність. При цьому знешкоджуються також шкідливі речовини. Влітку свиням згодовують зелену масу молодих бобових рослин (люцерна, конюшина) і бобово-злакових сумішок (вико-овес, ячмінь з горохом тощо).

Особливо великі вимоги в свинарстві щодо годівлі кнурів-плідників. Тип їх годівлі – концентратний і концентратно-картопляно-коренеплідний з використанням моркви, вареної картоплі, а влітку – зеленої маси бобових рослин. У кормах повинен бути достатній рівень протеїну, незамінних амінокислот, мінеральних речовин та вітамінів. Кращими кормами для кнурів-плідників є вівсяна, просяна, горохова дерті, соняшникова макуха, трав’яне борошно, а також корми тваринного походження (збиране молоко, рибне і м’ясо-кісткове борошно).

Годівля свиноматок повинна бути диференційованою залежно від їх фізіологічного стану, віку, живої маси, молочності, кількості поросят, породних особливостей тощо. Крім концентратів, у їх раціони обов’язково додають соковиті і грубі корми, а влітку – зелені корми. Свиноматок доцільно утримувати в літніх таборах і випасати на посівах люцерни чи конюшини.

Новонародженим поросятам на 2-3-й день після народження вводять залізовмісні препарати, на 4-5-й день – ставлять коритця з підсмаженим ячменем, деревним вугіллям, крейдою і чистою водою, з 7-8-го дня привчають до свіжого коров’ячого молока і стартерних кормів. При комбінованому типі годівлі за 2 місяці вирощування на кожне порося витрачають 8-10 л свіжого молока і 15-18 кг стартерного комбікорму; при годівлі лише одним комбікормом його витрачають 25 кг. Орієнтовні раціони годівлі ремонтного молодняку свиней живою масою 61-70 кг показано в табл. 6.4.

Таблиця 6.4

Орієнтовні раціони для ремонтного молодняку свиней
живою масою 61-70 кг, на голову на добу

Показник	Зимовий період	Літній період
типи годівлі
концентратно-картопляний	концентратно-коренеплідний	концентратний
Ячмінь, кг	1,0	0,7	0,7	1,2
Кукурудза, кг	–	0,5	0,6	0,4
Горох, кг	0,3	0,1	0,2	0,1
Трав’яне борошно, кг	0,3	0,3	0,3	–
Шрот соняшниковий, кг	0,3	0,3	0,2	0,2
Молоко збиране, кг	1,0	1,0	1,0	1,0
Картопля запарена, кг	2,0	–	–	–
Буряк напівцукровий, кг	–	2,5	–	–
Зелена маса бобових, кг	–	–	–	2,0
Комбісилос, кг	–	–	1,5	–
Знефторений фосфат, г				–
Преципітат, г	–	–	–
Сіль кухонна, г
Премікс, г
У раціоні міститься:
- кормових одиниць	2,7	2,7	2,7	2,7
- обмінної енергії, МДж	30,2	29,4	30,2	30,0
- сухої речовини, кг	2,26	2,17	2,27	2,2
- сирого протеїну, г
- перетравного протеїну, г
- лізину, г	17,2	16,5	17,4	16,4
- метіоніну + цистину, г	13,2	13,3	13,3	12,6
- сирої клітковини, г
- кальцію, г
- фосфору, г
- каротину, мг

Відгодівля свиней є завершальним процесом технології виробництва свинини. Від раціональної його організації значною мірою залежать інтенсивність ведення і рентабельність свинарства, збільшення виробництва свинини, зниження її собівартості та підвищення продуктивності праці в галузі. Основна мета відгодівлі – одержання від тварин максимального приросту живої маси в найкоротші строки з найменшими витратами кормів на одиницю продукції.

Існує три види відгодівлі свиней:

1) м’ясна;

2) беконна;

Дата добавления: 2014-01-03