Сальна (до жирних кондицій)

Технологія реалізації свиней.

Свиней як товарну продукцію реалізують у двох напрямках: 1) племінний молодняк; 2) свині на м’ясо.

Племінний молодняк реалізують зазвичай у 6-місячному віці живою масою кнурців – 60-80, свинок – 58-70 кг.

На молодняк, що реалізується, оформляють племінне та ветеринарне свідоцтва. Купівля-продаж відбувається через селекційні центри за цінами, встановленими залежно від живої маси молодняку, класності та надбавок за племінні якості.

До місця здавання свиней транспортують автомобільним (до 300 км), залізничним чи водним (більше ніж 300 км) транспортом або гоном. Кожний вид транспорту має відповідати вимогам для перевезення тварин (завантаження, утримання в дорозі, розвантаження). На партію свиней оформляють товарно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво. Влітку тварин транспортують у найбільш прохолодний час. Забороняється перевозити свиней автомашинами всіх систем за температури нижче від –20°С або вище за +25°С.

Ефективність свинарства (як і інших галузей сільського господарства) залежить від економії живої і уречевленої праці на виробництво одиниці продукції.

Економічна ефективність свинарства характеризується системою натуральних і вартісних показників: продуктив­ністю тварин – середньодобовим приростом живої маси однієї голови молодняка або свиней на відгодівлі, виходом поросят (у 2-місячному віці) і приростом живої маси з розрахунку на одну основну свиноматку на початок року, тривалістю вирощування і відгодівлі молодняка свиней до певної живої маси; витратою корму на 1 ц приросту живої маси; продуктивністю праці; собівартістю 1 ц приросту і живої маси; середньою ціною реалізації 1 ц живої маси свиней; прибутком з розрахунку на 1 ц живої маси; рівнем рентабельності виробництва свинини.

Затрати праці на 1 ц приросту живої маси свиней становлять 30-60 люд.-год.

Аналіз структури собівартості 1 ц приросту живої маси свиней у сільськогосподарських підприємствах свідчить, що найбільшу частку становлять витрати на корми (40-45 %) і оплату праці (20-25 %). Тому основною причиною високого рівня собівартості приросту свиней є значна перевитрата кормів внаслідок неповноцінності кормових раціонів, а також висока трудомісткість продукції через відсутність комплексної механізації на фермах.

На собівартість продукції свинарства вирішальний вплив мають рівень оплати корму і собівартість 1 ц кормових одиниць. Рівень рентабельності свинарства залежить від собівартості живої маси свиней і ціни її реалізації. Ціни диференційовані за якістю продукції, тому вирішальним фактором їх підвищення є поліпшення якості відгодівельного поголів’я. Високий рівень економічної ефективності свинарства в господарствах, що виробляють свинину на індустріальній основі.

Важливим фактором ефективності індустріальної технології у свинарстві є проведення необхідних ветеринарних (профілактичних і лікувальних) заходів на фермі. Потрібно самостійно визначитись з іншими основними шляхами підвищення економічної ефективності галузі свинарства.

Птахівництво є комплексною галуззю і містить у собі систему технологій вирощування та утримання курей, качок, гусей, індиків та інших видів птиці. Економічне значення птахівництва полягає в тому, що воно забезпечує населення країни дієтичними висококалорійними продуктами харчування (яйця і м’ясо), а легку промисловість – сировиною (пух і перо). Відходи інкубації і забою птиці використовують для виробництва кормового борошна, крім того, птахівництво дає цінну побічну продукцію – пташиний послід.

Сільськогосподарська птиця відзначається скороспілістю, високою плодючістю, інтенсивним ростом і продуктивністю, що зумовлює добру оплату корму і ефективне використання засобів виробництва. Більшість птахофабрик працюють за закінченим циклом виробництва, тобто займаються репродукцією, вирощуванням ремонтного молодняку, виробництвом продукції.

Птахівницькі господарства, залежно від виду продукції, яку виробляють, можуть мати такі виробничі напрямки: яйцевий, яйцево-м’ясний, м’ясний і племінний.

Система технологій відтворення стада у птахівництві передбачає проведення таких заходів: 1) визначення оптимальних строків використання маточного поголів’я; 2) збільшення виходу молодняку від інкубації та його збереження; 3) вдосконалення породних і продуктивних якостей птиці; 4) правильне комплектування і продовження строку використання батьківського стада; 5) цілеспрямоване вирощування молодняку.

Відтворення стада птиці починають з інкубації яєць. Тривалість висиджування у птиці залежить від її виду (табл. 6.5).

Таблиця 6.5

Тривалість висиджування у птиці

Вид птиці	Кількість днів	Оптимальна кількість яєць
Кури	20-21	11-13
Індики	27-28	17-19
Качки	27-28	11-13
Мускусні качки	34-36	19-21
Гуси	29-30	9-11
Голуби	13-14
Страуси		11-13
Перепілка		2-4

У птахівництві застосовують стадне, групове й індивідуальне парування самців і самок. Впровадження штучного осіменіння дає змогу скоротити витрати на утримання самців у 8-10 разів. В технології відтворення стада в племінному птахівництві доцільно використовувати курей, качок та індичок протягом 2-3 років, гусок – 5-6, півнів і індиків – 2-3, качурів – 2 і гусаків 4-5 років.

Структура стада птиці залежить від спеціалізації ферм і птахофабрик, віку і статевої зрілості, строку служби, способу утримання птиці і комплектування стада. На племінних фермах співвідношення між
самками і самцями встановлюють відповідно до нормативів навантаження на одного півня 8-12 курок, на одного качура 6-7 качок, на одного індика 8-12 індичок, на одного гусака 3-4 гуски. Кури починають нестись у віці 5 міс., качки – 8, індички і гуски – 9-10 міс. За рік одна курка дає 180-250 яєць, качка – 80-120, індичка – 100-110, гуска – 40-60.

Зверніть увагу на особливості селекційно-племінної роботи у птахівництві, де застосовують чистопородне розведення, схрещування та гібридизацію. Ознайомтеся і вивчіть основні породи сільськогосподарської птиці:

1) курей – яєчні породи: леггорн, російська біла, мінорки, українські вушанки, прикарпатські зеленоніжки та ін.; м’ясні: корніш, кохінхіни, брама та ін.; м’ясо-яєчні: плімутрок, род-айленд, нью-гемпшир, сусекс, австралорп, полтавська глиняста, адлерська срібляста, кучинська ювілейна, юрловська голосиста та ін.; бійцеві: англійська, індійська, малайська та ін.; декоративні: бентамки, йокогама, безхвості та ін.;

2) гусей – велика сіра, роменська, тулузька, італійська біла та ін.;

3) індиків – біла широкогруда, бронзова широкогруда, тихорецька чорна, московська біла та ін.;

4) качок – пекінська, українська, чорна білогруда, мускусні та ін.

На птахівницьких підприємствах використовують два види нормування годівлі:

1) із комбінованим типом годівлі потребу птиці в обмінній енергії та поживних речовинах визначають із розрахунку на голову за день;

2) при згодовуванні повнораціонних комбікормів – на 100 г комбікорму.

Норма годівлі на голову при цьому розраховується в обмінній енергії, сирому протеїні, кальції, фосфорі та натрії, а в комбікормі, крім того, – в сирій клітковині. Корми для всіх видів птиці потрібно подрібнювати і змішувати. Орієнтовна добова норма згодовування комбікормів дорослій птиці показана в табл. 6.6.

Зверніть увагу, що система технологій утримання птиці залежить від природних умов, системи ведення та спеціалізації господарства. У птахівництві застосовують такі способи утримання птиці: 1) підлоговий (на глибокій підстилці, решітчастій чи сітчастій підлозі ); 2) клітковий; 3) вигульний; 4) вольєрний; 5) комбінований способи вирощування та утримання птиці. Комбіновану систему утримання застосовують здебільшого при вирощуванні курчат та індиченят.

Таблиця 6.6

Орієнтовна норма згодовування комбікормів дорослій птиці,
г на голову за добу

Вид та стать птиці	Норма*
Курки-несучки яєчних порід при утриманні в клітках (несучість 75 % і більше)
Курки-несучки яєчних порід при утриманні на підлозі (несучість 75 % і більше)
Кури м’ясних ліній
Півні м’ясних ліній
Індики: самці
Індики: самки
Качки пекінські
Качки кросу Х-ІІ
Гуси
Цесарки
Перепілки

* При використанні неповноцінних комбікормів норми згодовування збільшують на 10 %. Для кожного кросу птиці визначають окремі норми.

Вирощування молодняку птиці залежить від способу утримання його, виду птиці та кінцевої мети – для ремонту стада чи на м’ясо. На птахофабриках при вирощуванні ремонтного молодняку курей переважає утримання курчат у кліткових батареях, що мають від одного до чотирьох ярусів. Бройлерів та індиченят на м’ясо доцільно утримувати на глибокій підстилці, а каченят і гусенят на м’ясо – спочатку до 20-денного віку в кліткових батареях, а потім – у відгодівельних механізованих пташниках.

Технологія виробництва харчових яєць.

Більше половини яєць виробляється на птахофабриках і в спеціалізованих птахівницьких підприємствах з повним (закінченим) і неповним технологічними циклами виробництва. Харчові яйця одержують переважно від курей промислових стад яєчних порід та кросів, утримуючи курок без півнів.

На великих птахівницьких підприємствах з повним циклом виробництва харчових яєць організують такі цехи: 1) виробництва інкубаційних яєць батьківського стада; 2) інкубації; 3) вирощування молодняку до 60-денного та з 61-денного до 150-денного віку для промислового стада; 4) промислового стада курок-несучок; 5) сортування і упакування яєць; 6) відгодівлі й забою використаної птиці; 7) забою і переробки птиці з холодильником; 8) утилізації посліду та відходів, а також допоміжні цехи (котельна, кормоцех, транспортний та ін.).

На птахофабриках курей утримують у кліткових батареях різних типів: чотири і триярусні етажеркового типу ОКН-4 і ОКН-3 – по сім голів у клітці; триярусних каскадних БКН-3 – по п’ять; триярусних Р-21 і двоярусних ККТ-2 – по чотири; двоярусних АПЛ-30 та одноярусних ОБН-1, АПЛ-14,5 – по три в клітці та ін. У них всі технологічні процеси механізовані. На 1 м² підлоги пташника можна посадити 18-20 несучок. Один оператор доглядає 35 тис курей і більше. Яйця, зібрані в цеху промислового стада, щоденно здають на склад, де їх сортують (використовуючи яйцесортувальні машини МСЯ-1, ЯС-1 та ін.), маркують, упаковують і зберігають до реалізації.

Цех інкубації яєць має такі виробничі приміщення: 1) інкубаційний зал; 2) вивідний зал; 3) кімнати для сортування яєць і курчат; 4) камеру для газації; 5) лабораторію. В інкубаційному залі використовують такі інкубатори: “Універсал-50”, “Універсал-55”, ІКП-90, ІУП-Ф-45, ІУВ-Ф-15, які мають місткість відповідно на 50, 55, 90, 45 і 15 тис. яєць. В інкубаторах середню температуру повітря підтримують на рівні 37,5°С, відносну вологість повітря – на рівні 50-55 %. При високій якості яєць і нормальному режимі інкубації вивід молодняку курей становить 80-85 %, індиків – 75-80 %, качок і гусей – 70-75 %. Відповідно до державного стандарту 27583-88 курячі яйця, залежно від строків зберігання та якості, розподіляють на дієтичні та столові.

Всі види птиці дуже вигідні для одержання м’яса. На птахівницьких підприємствах технологія виробництва м’яса птиці за повного циклу виробництва містить у собі такі цехи: 1) батьківського стада; 2) інкубації; 3) вирощування молодняку на м’ясо (бройлерів); 4) вирощування ремонтного молодняку; 5) забою і обробки тушок; 6) утилізації; 7) кормоцех тощо. Ознайомтеся з особливостями годівлі та утримання птиці при виробництві м’яса бройлерів.

Птахівництво має великий вплив на економіку сільського господарства. Капітальні вкладення на будівництво і обладнання птахоферм в умовах високорентабельного ведення виробництва швидко окупляться. Промислове птахівництво забезпечує рівномірне протягом року постачання населення високопоживними продуктами харчування, а також повне та раціональне використання трудових ресурсів і засобів виробництва спеціалізованих господарств. Птахівництво інтенсивно розвивається на всій території України, на його розміщення впливають природнокліматичні умови, а також близькість і концентрація міського населення.

Економічна ефективність виробництва продукції птахівництва характеризується такими показниками: 1) продуктивністю птиці; 2) затратами праці і кормів на 1 000 шт. яєць і на 1 ц приросту; 3) собівартістю 1 000 яєць, 1 ц приросту і 1 ц живої маси птиці; 4) ціною реалізації одиниці продукції; 5) рівнем рентабельності виробництва.

У структурі м’яса птиці куряче займає 80,4 %, качине – 17,1 %, індиче – 2,4 %, іншої птиці – 0,1 %. У загальному обсязі виробництва м’яса курей бройлери становлять близько 70 %. Наукові дослідження і практика передових птахофабрик свідчать, що при продуктивності курки-несучки 230-250 яєць за рік витрати кормів на 1000 шт. яєць становлять 1,7-2 ц корм., од., при несучості 180-200 яєць вони збільшуються на 30 %, а при показнику до 150 яєць – більш як удвічі.

При виробництві 1000 яєць затрати праці у птахівництві становлять 3,5-6 люд.-год., а 1 ц приросту живої маси птиці – 8-10 люд.-год., рівень рентабельності – 25-70 %. При виробництві м’яса курей середньодобовий приріст живої маси однієї голови по країні становив 11-14 г. На великих птахопідприємствах при відгодівлі жива маса одного бройлера досягає 1,2-1,8 кг, а витрати кормів на виробництво 1 ц живої маси становлять 3,6-4,3 ц корм. од. В Україні на промислову основу виробництва продукції птахівництва переводиться також вирощування качок, гусей та індиків.

На собівартість виробництва продукції птахівництва найбільше впливають такі статті витрат, як оплата праці і вартість кормів, які в структурі собівартості яєць становлять в середньому 69 %, а м’яса птиці – 65 %.

Основними шляхами підвищення економічної ефективності галузі птахівництва є такі: 1) поглиблена внутрішньогалузева спеціалізація за виробничими напрямками виробництва; 2) подальше переведення галузі на сучасну промисловуоснову; 3) використання високопродуктивної лінійної та гібридної птиці; 4) годівля птиці повноцінними комбікормами; 5) підвищення якості птиці; 6) забезпечення оптимальних технологічних процесів; 7) дотримання високого рівня ветеринарно-санітарної роботи; 8) впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів; 9) застосовування ефективного маркетингу на всіх стадіях виробництва, переробки і збуту продукції тощо.

Дата добавления: 2014-01-03