Суть та класифікація туристичних ресурсів

Туристичні ресурси - природні та антропо­генні геосистеми, тіла та явища природи, артефакти, які мають ком­фортні властивості і споживчу вартість для рекреаційної діяльності і можуть бути використані для організації відпочинку та оздоровлення певного контингенту людей в певний фіксований час за допомогою тех­нології та наявних матеріальних можливостей.

Туристичні реурси - це ті об'єкти природи, історії, культури, поточні події, явища, які можуть бути використані при створенні та реалізації туристичного продукту.

Туристичні ресурси є мотиваційною підставою для вибору певного турпродукту (за видом, напрямком, сезоном та іншими ознаками). Поняття «туристичні ресурси» і «рекреаційні ресурси» використовуються як синоніми, оскіль­ки туризм є мобільною формою рекреаційної діяльності. Саме наявність та територіальна локалізація перш за все природних та культурно-істо­ричних ресурсів визначає туристсько-рекреаційну спеціалізацію певних територій.

Туристична діяльність на певній території розвивається на основі тих ресурсів, які існують чи можуть бути задіяні або створені в краї­ні. Розрізняють наявні ресурси, що вже використовуються в туристич­ній діяльності, та потенційні (туристично-рекреаційний потенціал), які можуть бути задіяні за певних умов (реставрація, реконструкція, розви­ток транспортної, туристичної інфраструктури тощо). Потенційні ресур­си надають можливості для нарощування пропозиції, створення нового турпродукту, є основою як інтенсивного, так і екстенсивного розвитку туризму шляхом залучення до туристичної діяльності нових територій задля інтенсифікації внутрішнього та іноземного туризму.

Важливим аспектом проведення туристичної діяльності є туристичне природокористування.

Слід виділити п'ять основних функ­цій туристичного природокористування:

1. соціально-економіч­ну,

2. медико-біологічну,

3. освітньо-виховну,

4. політичну,

5. природо­охоронну.

Суть соціально-економічної функції полягає в отриманні еко­номічного ефекту завдяки функціонуванню рекреаційного під­приємництва. Рекреаційна діяльність при належній організації здатна дати поштовх соціально-економічному розвитку тери­торії, на якій ця діяльність формується. Окрім цього, побічний соціально-економічний ефект досягається завдяки підвищенню продуктивності праці.

Медико-біологічна функція полягає у задоволенні життєво важливих потреб населення у лікуванні та відпочинку, що є елементом процесу відновлення працездатності. Це призво­дить до зниження захворюваності, збільшення тривалості жит­тя людей.

Завдяки медико-біологічній функції формується основний попит на різноманітні рек­реаційні послуги. Основними рекреаційними ресурсами прийня­то вважати лікувальні мінеральні води, пелоїди, озокерит, вико­ристання яких позитивно впливає на лікування захворювань крові, серця, органів травлення, кістково-опорного апарату, нер­вових захворювань тощо.

Освітньо-виховна функція реалізується, в основному, через задоволення пізнавальних потреб населення, через ознайомлення із історико-культурною спадщиною, особливостями природних об’єктів та процесів.

Політична функція реалізується, основним чином, через між­народний туризм. Знайомство з культурно-історичною спадщи­ною країни, безпосередній контакт із місцевим населенням, участь у традиційних народних обрядах часто є основою як для особистих товариських відносин, так і для тісного міжнародно­го співробітництва в галузях науки, культури та бізнесу.

Природоохоронна функція реалізовується через створення природо заповідних об’єктів рекреаційної спрямованості (національних парків, регіональних ландшафтних парків, тощо).

Процес рекреаційного природокористування особливо залежить від екологічного чинника, оскільки збережене природне середовище, на якому формується рекреаційна діяльність, є основною цінністю, завдяки якій ця діяльність є можливою.

Втрата якісних або кількісних характеристик природного середовища може призвести до значних екологічних і, відповідно, економічних збитків або припинення рекреаційної діяльності взагалі.

Підходи до класифікації туристичних ресурсів:

1) предметно-сутнісний;

2) атрактивний (за мірою та формою залучення до туристичної діяльності);

3) ціннісний, оснований на унікальності даного ресурсу;

4) інтенсивності антропогенних впливів;

5) еколого-економічний (за споживчою вартістю ресурсу).

Згідно предметно-сутнісного підходу туристичні ресурси поділяються на:

1. Природно-рекреаційні (клімат та розподіл його складових протягом року, узбережжя морів та океанів, акваторії водойм та річок, мінеральні джерела, тощо);

2. Природно-антропогенні (об’єкти природо-заповідного фонду, парки, ботанічні сади, зоопарки тощо)

3. Культурно-історичні, куди відно­сяться археологічні, архітектурні пам'ятки, здобутки історії і культури минулого та сучасні архітектурні та техногенні шедеври; населенням з його тради­ційною етнічною культурою (одяг, їжа та напої, житло, промисли та ремесла, традиційні прийоми господарювання, вірування, побутові звички та традиції, свята та обряди, завдяки яким можна ознайоми­тись з фольклором, піснями, танцями населення даної країни тощо)

4. Інфраструк­турні – система господарювання, яка забезпечує функціонування туристичної галузі в складі суспільно-географічного комплексу території шляхом розвитку виробничої та соціальної інфраструктури, наприклад, цілеспрямовано створюючи місця відпочинку як спеціалізовані територіальні рекреаційні комп­лекси (ТРК).

Перші дві групи обумовлюють абсолютні переваги певних територій в розвиткові туризму і становлять мотиваційну основу для здійснення подорожі, а третя група сприяє комфортності подорожування, створю­ючи умови споживання турпродукту.

За рівнем розвитку туристичної інфраструктури, що характеризує розвиток пропозиції на туристичному ринку, ступенем її концентрації можна робити опосердкований висно­вок про цінність даної території для туристів. В той же час слід мати на увазі, що надмірна експлуатація туристичних цінностей призводить до їх деградації і негативно впливає на попит. Тому необхідним елемен­том туристичної діяльності є визначення граничних навантажень на туристичні об'єкти певного класу і неухильне їх дотримання в практиці експлуатації.

За атрактивністю в туристичну діяльність можна виділити:

а) об'єкти показу або атрактивні об'єкти, які включають до складу турпродукту і використовують як основні елементи програмного забезпечення турів;

б) об'єкти дозвілля, які можуть становити як програмне забезпечення, так і входити до складу додаткових послуг, що надаються в місцях відпочинку.

Відповідно до ціннісного підходу розрізняють

- світову культурну та природну спадщину

- національне культурно-історичне і природне надбання.

Світова культурна та природна спадщина зафіксована Конвенцією ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини. В якості культурної спадщини Конвенцією визначені пам'ятки історії та художньої творчості, їх ансамблі та пам'ятні місця, які мають видатну універсальну цінність з точки зору культури, науки та естетики. До природної спадщини належать пам'ятки природи (геологічні, фізико-географічні і біологічні об'єкти) та території, що є ареалами поширення видів тварин і рослин, які знаходяться під загрозою знищення, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, охорони довкілля чи природної естетики.

До Списку всесвітньої спадщини (на початок XXI ст.) внесе­но майже 600 об'єктів, з яких 76 % становлять об'єкти культурної, 21 % - природної та 3% - природно-культурної спадщини, що розташо­вані в більш ніж 110 країнах світу.

Кожна країна, згідно діючого законодавства, опікується охоро­ною культурно-історичної та природної національної спадщини, яка також становить туристичні ресурси даної країни.

Залежно від інтенсивності антропогенних впливів виділяють п'ять видів територій:

1) первісні, яких не торкнулась людська діяльність (слід зауважити, що таких ділянок в світі стає все менше. Дикими можна вважати, та й то умовно, високогірні території, незадіяні в господарюванні, та високі широти, де немає постійного населення, а провадяться тільки науко­ві роботи, та окремі території, що за своїми природними умовами непридатні для заселення);

2) напівдикі, в яких наявні певні ознаки освоєння людиною цих територій. Це території, де панує примітивний привласнюючий тип господарювання з його обмеженими технологіями, наприклад, мисливські угіддя;

3) культурні, в яких домінуючими складовими є результати людської діяльності (поселення, технічні об'єкти, кар'єри, рекультивовані землі, зрошувальне землеробство тощо);

4) занепалі, в яких наявні елементи матеріальної культури та відчуваються наслідки людської діяльності, але які занедбані чи внаслідок загального падіння цивілізації, чи економічного занепаду, чи з військово-політичних причин тощо. В таких пейзажах спостерігається руйнування елементів матеріальної культури, експансія природних компонентів;

5) здичавілі або території, де майже стерлись наслідки людської діяльності, практично повністю замінені відновленими елементами первісного природного середовища, лише де-не-де зустрічаються найбільш стійкі ознаки людської культури.

Еколого-економічний підхід ґрунтується на оцінці споживчої вартості туристичних благ і ресурсів. Наявність туристичних ресур­сів розглядається як чинник виробництва турп-родукту.

Відповідно до цього підходу туристичні ресурси поділяються:

- туристичні ресурси, споживання яких не залежить від людської діяльності на певній території (наприклад, клі­мат чи наявність морських акваторій);

- туристичні блага, споживання яких залежить від екологічного стану території і природоохоронної діяльності (стан води, повітря, ґрунтів, рослинного покриву тощо);

- туристичні ресурси постійного моніторингу і відповідного вкладання капіталу і праці на відновлення ресурсів, їх атрактивних властивостей (наприклад, шляхом реставрації, реконструкції, розвитку відповідної інфраструктури);

- туристичні ресурси цільового призначення, створе­ні задля пожвавлення туристичної діяльності на даній території.

Туристично-рекреаційні регіони України:

1.Полісько-Столичний (середній ресурсно-рекреаційний рейтинг): Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Полтавська, Черкаська області, ядро - м. Київ.

2.Карпатсько-Подільський (високий ресурсно-рекреаційний рейтинг): Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька та Вінницька області, ядро - м. Львів.

3.Причорноморський (дуже високий ресурсно-рекреаційний рей­тинг): АР Крим, Одеська, Миколаївська, Херсонська області, ядро - м. Одеса.

4.Придніпровсько-Донецький (дуже низький ресурсно-рекреацій­ний рейтинг): Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська, Донецька, Луганська області, ядро - м. Дніпропетровськ.

5.Харківський (низький ресурсно-рекреаційний рейтинг):Харків­ська, Сумська області, ядро - м. Харків.

Дата добавления: 2014-01-03