Генеза екологічної кризи

Суперечливість сучасного природокористування.

Отже, екологічна криза — це такий стан взаємовідносин суспільства з природою, який характеризується невідповідністю розвитку продуктив­них сил і виробничих та інституційних відносин даного способу виробни­цтва ресурсово-екологічним можливостям біосфери. Іншими словами, екологічна криза виникає там і тоді, де і коли напрями розвитку про­дуктивних сил, методи природокористування, наявні виробничі відно­сини та відносини надбудови того чи іншого способу виробництва призводять до антагоністичних суперечностей із навколишнім середо­вищем, які адекватно і вчасно не розв'язуються.

Слід зазначити, що гносеологічно екологічну кризу правомірно розглядати в широкому та вузькому розумінні. У вузькому (власному) ро­зумінні екологічна криза — це виснаження і деградація природних продуктивних сил, істотне погіршення якості навколишнього середо­вища, екологічних умов життя та економічної діяльності. В широкому розумінні екологічна криза означає кризу суспільних відносин приро­докористування взагалі.

Безперечно, що внутрішніми причинами розгортання сучасної еко­логічної кризи слід вважати саме суперечності взаємовідносин суспіль­ства з довкіллям. Умовно їх можна об'єднати в чотири групи:

• суперечності, зумовлені розвитком продуктивних сил;

• суперечності, які виникли внаслідок обмеженості організаційних та виробничих відносин;

• суперечності, викликані впливом наявних форм суспільної свідо­мості;

• суперечності, породжені невідповідністю законів розвитку суспіль­ства законам функціонування біосфери.

До основних чинників посилення екологічної кризи слід віднести:

• кількісне та якісне нарощування суспільних продуктивних сил;

• розвиток науково-технічного прогресу без урахування екологічних вимог та обмежень;

• панування моделі ресурсомісткого, еколого-деструктивного еконо­мічного зростання з орієнтацією на збільшення обсягів споживання матеріальних благ;

• зростання чисельності народонаселення (демографічний «вибух»);

• стихійну антиекологічну урбанізацію (еколого-урбанізаційну кризу);

• мілітаризацію національних економік, нарощування діяльності військово-промислових комплексів.

Екологічні кризи за своїм проявом поділяються на дві групи. До пер­шої належать кризи, які мають вибуховий характер. Типовими прик­ладами є промислові катастрофи (ядерні аварії на ЧАЕС та АЕС «Трімайл-Айленд», аварії на хімічних підприємствах у містах Уфі, Бхопалі). Другу групу складають повільні за характером розгортання еко­логічні кризи. Вони можуть розвиватися десятиліттями, доки нагро­маджувані кількісні зміни у природному середовищі не трансформу­ються в якісні. Прикладами є екокриза Аралу та Приаралля, опустелю-вання землеробських регіонів.

^ч"~' Донедавна загострення суперечностей взаємодії суспільства з приро­дою призводило до виникнення лише локальних або регіональних еко­логічних криз, тобто таких, які охоплювали природні продуктивні сили, загальноекологічні умови економічної діяльності й життя лише певної (але невеликої) частини людської спільноти. Однак із часом якісне уск­ладнення суперечностей природокористування, зростання їхніх просто­рових масштабів, з одного боку, та посилення інтернаціоналізації госпо­дарських зв'язків, екологічної взаємозалежності держав (виникнення транскордонних екологічних ефектів антропотехногенної діяльності, експорт власних національних екологічних проблем за кордон), а також зростання обсягів споживання і, відповідно, забруднення міжнародних 'природних ресурсів (Світовий океан, Антарктида, повітряний басейн, космічний простір) — з іншого, призвели, зрештою, до появи й загост­рення глобальних екологічних суперечностей.

Генеза названих суперечностей означає виникнення вперше в історії людства залежності кожної національної економічної системи й усього світового господарства від стану та змін планетарних природних умов і процесів. Сучасні глобальні екологічні суперечності по суті свідчать про гострий конфлікт між велетенською за своїми масштаба­ми та інтенсивністю природотрансформаційною діяльністю людства і біосферними процесами, їхніми асиміляційним та відтворювальним потенціалами. Нині правомірно говорити про інтернаціоналізацію генези суперечностей природо- користування аж до конфліктного стану, тоб­то про реальну загрозу глобальної екологічної катастрофи.

Дата добавления: 2014-01-03