Плата за землю

Мито

Мито ─ це непрямий податок на споживання, який стя­гується з товарів, що переміщуються через митний кордон України. Політика у сфері митного оподаткування спрямова­на насамперед на формування раціональної структури екс­порту та імпорту за відсутності прямого втручання держа­ви. Митне оподаткування є одним з основних напрямів зовнішньо-економічної політики держави. Україна самостій­но вибирає митну політику, може укладати митні угоди з ін­шими державами. Нормативне регулювання оподаткування митом в Україні здійснюється згідно з Митним кодексом (від 11.07.2002 № 92-ІV), який набрав чинності 1.01.2004 р.

Основні принципи митного регулювання:

─ виключна юрисдикція України на її митній території;

─ виключна компетенція митних органів України щодо
здійснення митної справи;

─ законність;

─ єдиний порядок переміщення товарів і транспортних
засобів через митний кордон України;

─ системність;

─ ефективність;

─ додержання прав та охоронюваних законом інтересів
фізичних та юридичних осіб;

─ гласність та прозорість.

Ставки мита диференційовані, як і для підакцизних то­варів. Від акцизного збору вони відрізняються тим, що спла­чуються тільки при переміщенні через митний кордон, і пе­релік товарів, що обкладаються митом, значно ширший, ніж перелік підакцизних товарів.

Митна територія України ─ це територія України, зайня­та сушею, територіальне море, внутрішні води і повітряний простір, а також штучні острови, установки і споруди, що створюються у виключній морській економічній зоні Ук­раїни, на які поширюється виключна юрисдикція України.

Митний кордон ─ кордон митної території України, у то­му числі території штучних островів, установок і споруд­жень, що утворюються в морській зоні України.

Види переміщень через митний кордон товарів та інших предметів:

─ ввіз в Україну;

─ вивіз із України;

─ транзит через територію України ─ це переміщення товарів (предметів) через територію України під митним
контролем між двома або в межах одного пункту на її
митному кордоні.

Усі товари (предмети), що переміщуються через митний кордон України, підлягають декларуванню з метою митного контролю. Митний контроль передбачає проведення митни­ми органами мінімум митних процедур, необхідних для за­безпечення додержання законодавства України з питань митної справи. Обсяг таких процедур та порядок їх застосу­вання визначаються відповідно до Митного кодексу, інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

Митний контроль здійснюється безпосередньо посадови­ми особами митних органів шляхом:

─ перевірки документів та відомостей, необхідних для та-­
кого контролю;

─ митного огляду (огляду та переогляду товарів і транс­портних засобів, особистого огляду громадян);

─ обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України;

─ усного опитування громадян та посадових осіб підприємств;

─ перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також
своєчасності, достовірності, повноти нарахування та
сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон
України;

─ огляду територій та приміщень складів тимчасового
зберігання, митних ліцензійних складів, спеціальних
митних зон, магазинів безмитної торгівлі та інших
місць, де знаходяться або можуть знаходитися товари і
транспортні засоби, що підлягають митному контролю,
чи провадиться діяльність, контроль за якою покладено
на митні органи законом;

─ використання інших форм, передбачених Митним ко­дексом та іншими законами України з питань митної
справи.

Документи, необхідні для здійснення митного контролю, подаються митному органові під час:

─ перетинання товарами і транспортними засобами митного кордону України;

─ декларування товарів і транспортних засобів;

─ повідомлення митному органу про намір здійснити переміщення товарів і транспортних засобів через митний
кордон України;

─ здійснення митними органами інших контрольних
функцій.

Декларування здійснюється шляхом заяви за встановле­ною

формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точ­них відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх пе­реміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. Перелік товарів, що підлягають обов’язковому декларуванню, встановлюється Митним ко­дексом та актами Кабінету Міністрів України.

Необхідно розрізняти терміни ─ мито й митний збір:

─ мито ─ це загальнодержавний платіж, що сплачується в держбюджет;

─ митний збір ─ це плата за митне оформлення, яка зали­шається в розпорядженні митниці.

Митний збір використовується для розвитку системи митних органів, щорічно державний митний комітет Ук­раїни публікує звіт про цільове використання цих коштів.

Об’єкт оподатковування ─ це митна вартість товарів або інших переміщуваних предметів або їхня кількість залежно від ставки.

Механізм розрахунку митної вартості подано фор­мулою

МВ = ФВ + БП + КП,

де МВ ─ митна вартість на момент перетинання кордону;

ФВ ─ фактурна вартість (у тому числі транспортні витрати);

БП ─ брокерські послуги;

КП ─ комісійні послуги.

В Україні існує два основних види мита:

─ ввізне ─ на імпортовані товари;

─ вивізне ─ на експортовані товари.

З метою захисту економічних інтересів України та її това­ровиробників можуть застосовуватися особливі види мита:

─ спеціальне (підвищене) ─ застосовується як захисний
захід, якщо товари ввозяться в Україну в таких кількостях і
на таких умовах, що стосуються інтересів українських товаро-виробників як попереджувальний захід до учасників
зовнішньоекономічної діяльності, що порушують загально-
державні інтереси у тій галузі, у якій виробляються товари, а також як захід попередження несумлінної конкуренції та як діяння проти недружніх намірів інших держав;

─ антидемпінгове мито (підвищене) ─ застосовується
при ввезенні в Україну товарів за ціною, істотно нижчою конку­рентної ціни в країні експорту, якщо при цьому порушують­ся інтереси українських товаровиробників, та при вивезенні товарів, які істотно нижчі за ціни інших експортерів;

─ компенсаційне мито (підвищене) ─ застосовується
при ввезенні або вивезенні товарів, під час виробництва яких прямо або побічно використовувались субсидії.

Залежно від способу встановлення існує два види ставок мита:

─ у відсотках до митної вартості (пропорційне);

─ у твердій сумі за одиницю товару (тверде).

Види ставок ввізного мита залежно від розміру:

─ преференційні — застосовуються до товарів (предметів), які походять із країн, що входять у митні союзи з Україною, або створюють разом з нею спеціальні митні зони, до товарів із країн, що розвиваються, крім деяких груп товарів (наприклад, продукція тварин­ництва, харчової промисловості);

─ пільгові — застосовуються до товарів або інших предметів із країн або економічних союзів, що користуються в Україні режимом найбільшого сприяння (Великобританії, Італії, Франції, США та ін.), та із країн, що розвиваються (крім тих товарних груп, щодо яких застосовуються преференційні ставки);

─ повні (загальні) ─ до всіх інших товарів (предметів).

Плата за землю є загальнодержавним платежем, який стягується відповідно до Закону України «Про плату за зем­лю» № 2535-ХІІ від 03.07.92р. у редакції Закону від 19 вересня 1996 року № 378/96-ВР зі змінами та доповненнями.

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів ─ учасників угоди про розподіл про­дукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата. Плата за землю запровад­жується з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на зем­лях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення зем­леустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Платниками плати за землю є:

- власники земельної ділянки, земельної частки (паю);

- землекористувачі, у тому числі орендарі.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також зе­мельна частка (пай), які перебувають у власності або користу­ванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогос­подарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ ─ 0,1;

- для багаторічних насаджень ─ 0,03.

Ставки земельного податку із земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, перелік яких подано в таблиці 13.3.

Таблиця 13.3 - Порядок нарахування плати за землю для окремих категорій земель

Категорія земель	Порядок нарахування
Сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням незалежно від того, до якої категорії земель вони віднесені	Плата за землю розраховується за ставками, встановленими для сільськогосподарських угідь

Продовження табл 13.3

Земельні ділянки, зайняті житловим фондом, кооперативними автостоян-ками для зберігання особистих транспортних засобів громадян, гаражно-будівельними, дачно-будівельними кооперативами, індивідуальними гаражами і дачами громадян	Земельна плата справ-ляється у розмірі 3% від суми земельного податку, обчисленого відповідно до закону
Земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства	Плата за землю розраховується як складо-ва плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством
Земельні ділянки на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоров-чого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-по-бутовими, господарськими будівлями і спорудами, що не пов’язані з функці-ональним призначенням цих об’єктів	Плата за землю справляється у п’ятикратному розмірі відповідного земельного податку
Земельні ділянки, надані для військових формувань, утворених відповідно до законів України, крім Збройних сил України та Державної прикордонної служби України, залізниць, гірничодобувних підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції	Плата за землю справ-ляється у розмірі 25% суми земельного податку

Якщо грошову оцінку земельних ділянок не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у таких розмірах (табл. 13.4).

Таблиця 13.4 - Ставки плати за землю для земель, грошова оцінка яких не встановлена

Групи населених пунктів з чисельністю насе-лення, тис. осіб.	Ставка податку(грн за 1 кв. м)	Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
до 0,2	0,075
від 0,2 до 1	0,105
від 1 до 3	0,135
від 3 до 10	0,15
від 10 до 20	0,24
від 20 до 50	0,375	1,2
від 50 до 100	0,45	1,4
від 100 до 250	0,525	1,6
від 250 до 500	0,6	2,0
від 500 до 1000	0,75	2,5
від 1000 і більше	1,05	3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів Украї-ни до курортних, до ставок земельного податку, встановлених для земель, грошова оцінка яких не встановлена, застосовуються коефіцієнти:

- на південному узбережжі Автономної Республіки Крим ─ 3,0;

- на південно-східному узбережжі Автономної Республі­ки Крим ─ 2,5;

- на західному узбережжі Автономної Республіки Крим
─ 2,2;

- на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської
та Херсонської областей ─ 2,0;

- у гірських та передгірних районах Закарпатської,
Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей ─ 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів в Україні» віднесені до категорії гірських;

- на узбережжі Азовського моря та в інших курортних
місцевостях ─ 1,5.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зай­няті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будів-лями і спорудами, розташованими на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовують­ся такі коефіцієнти до відповідного земельного податку:

- міжнародного значення ─ 7,5;

- загальнодержавного значення ─ 3,75;

- місцевого значення ─ 1,5.

Для земель, грошова оцінка яких не встановлена, ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієн­тів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Так, для 2009 року бюд­жетний коефіцієнт становить 3,1.

Від земельного податку звільняються:

- заповідники, у тому числі історико-культурні, національні природні парки, заказники (крім мисливських), регіональні ландшафтні парки, ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, пам'ятки природи, заповідні урочища та парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва;

- вітчизняні дослідні господарства науково-дослідних установ і навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ;

- органи державної влади та органи місцевого самоврядування, органи прокуратури, заклади, установи та організації, які повністю утримуються за рахунок бюджету (за
винятком військових формувань, утворених відповідно
до законів України, крім Збройних сил України та Прикордон-них військ України), спеціалізовані санаторії Ук­раїни для реабілітації хворих згідно із списком, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України, дитячі санаторно-курортні та оздоровчі заклади України;

- вітчизняні заклади культури, науки, освіти, охорони
здоров'я, соціального забезпечення, фізичної культури
та спорту, спортивні споруди, що використовуються ними за цільовим призначенням;

- зареєстровані релігійні та благодійні організації, що не
займаються підприємницькою діяльністю;

- землекористувачі за умови передачі земельних ділянок
та земельних часток (паїв) в оренду платнику фіксованого сільськогосподарського податку.

Не справляється плата за такі землі:

- за сільськогосподарські угіддя зон радіактивно забруд-нених територій і хімічно забруднені сільськогосподарські угіддя, на які запроваджене обмеження щодо ведення сільського господарства;

- за землі, що перебувають у тимчасовій консервації або у
стадії сільськогосподарського освоєння;

- за землі державних сортовипробувальних станцій і сорто-дільниць, які використовуються для випробування сортів сільськогосподарських культур;

- за землі дорожнього господарства автомобільних доріг
загального користування;

- за земельні ділянки державних, колективних і фермер-ських господарств, які зайняті молодими садами, ягідниками та виноградниками до вступу їх у пору плодоношення, а також гібридними насадженнями, генофондовими колекціями та розсадниками багаторічних плодових на­саджень;

- за землі кладовищ;

- за землі дитячих санаторно-курортних та оздоровчих
закладів України, а також за земельні ділянки підприємств, установ і організацій України, зайняті їхніми структурними підрозділами (філіями, представництвами), що надають санаторно-курортні та оздоровчі послуги дітям;

- за земельні ділянки, в межах граничних норм, встанов-лених Земельним кодексом України, інвалідів І і II груп,
громадян, які виховують трьох і більше дітей, та громадян, члени сімей яких проходять строкову військову службу, пенсіонерів, а також інших осіб, які користуються пільгами відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», громадян, яким у встановленому порядку видано по­свідчення про те, що вони постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Якщо підприємства, установи та організації, що користу­ються пільгами щодо земельного податку, здають в оренду земельні ділянки, окремі будівлі або їх частини, податок за земельні ділянки, переданими в тимчасове користування, сплачується у встановлених розмірах на загальних підставах.

Порядок обчислення земельного податку. Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати ─ за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній влас­ності, ─ договір оренди такої земельної ділянки.

Платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу Державної по­даткової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановле­ною центральним податковим органом, з розбивкою річної су­ми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пе­ребуває у користуванні кількох юридичних осіб або громадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що пе­ребуває у спільній власності кількох юридичних осіб або гро­мадян, земельний податок нараховується кожному з них пропорційно їх частці у власності на будівлю.

Дата добавления: 2014-01-03