Типологія політичних процесів

Політичний процес — це сукупна діяльність суб'єктів (індивідів, груп, партій, класів, спільнот), за допомогою якої відбувається формування, зміна, перетворення і функціонування політичної системи суспільства.

Поняття та структура політичного процесу

Опорно-логічний конспект лекції

Тема 7. Політичний процес: сутність, структура і технології

На лекції розглядаються питання:

1. Поняття та структура політичного процесу;

2. Типи і види політичної поведінки;

3. Вибори як вид політичного процесу.

Політичний процес є важливою характеристикою політичної системи суспільства. Він розкриває її рух, динаміку і безупинну зміну. Політичний процес характеризує діючих у ньому суб'єктів політики, відбиває результати їхньої політичної діяльності. Процесуальна картина політичної дійсності дає загальне уявлення про еволюцію соціальної системи в цілому, про зміну її стану у просторі і в часі.

У тлумачному словнику термін «процес» (від лат. ргосеssиs — просування) має два значення.

· У першому він розглядається як послідовна зміна явищ, стану у розвитку якогось предмета.

· В другому значенні про­цес визначається як сукупність послідовних дій суб'єкта, спрямованих на досягнення якогось результату.

Політичний процес у суспільстві – це рух, динаміка, еволюція політичної системи, зміна її станів у часі й просторі. Він являє собою сукупність дій інституціональних і не інституціональних суб’єктів по здійсненню своїх специфічних функцій у сфері влади, які приводять до зміни й розвитку (або занепаду) політичної системи суспільства.

Він відбиває істотні сторони функціонування політичного життя суспільства.

Зміст політичного процесу складає певну послідовність дій суб'єків політики щодо реалізації їхніх інтересів. І насамперед, інтересів, пов'язаних зі здобуттям, використанням та утриманням політичної влади.

У політичному процесі можна виділити два аспекти його прояву — об'єктивний і суб'єктивний (мотиваційний).

Об’єктивний характеризує незалежні від бажання і волі суб'єктів політики умови і фактори розвитку політичного процесу. Це глобальний результат діяльності людей.

Суб’єктивний (мотиваційний) — свідому політичну діяльність у цьому процесі окремих особистостей, суспільних груп і об'єднань (ідеологія, політична доктрина, політична програма, система цінностей і норм, що їх люди поділяють, особисті схильності та емоції, знання ситуації, у якій люди реалізують свої цілі).

Політичне життя суспільства характеризується багатоманітністю політичних процесів, які розкривають спрямованість політичної діяльності соціальних суб'єктів.

Автори «Політологічного енциклопедичного словника» (під ре­дакцією Ю.С.Шемшученка, ВД.Бабкіна) вважають, що політичний процес — один із суспільних процесів, що відрізняється від правового, економічного, ідеологічного, духовно-культурного та інших процесів своїми якісними характеристиками. Він є визначенням конкретного, з кінцевим результатом процесу певного масштабу (наприклад, формування певної партії, проведення виборів та ін.); відображає реальну взаємодію суб'єктів політики, яка здійснюється не відповідно до намірів політичних лідерів або програм партій, а в результаті дії багатьох різнорідних внутрішніх і зовнішніх факторів; показує, як індивіди, соціальні групи, інститути влади з усіма своїми стереотипами, цілями, проблемами взаємодіють один з одним і з державою, реалізуючи свої соціальні специфічні ролі та функції. Політичний процес являє собою сукупність дій інституалізованих і не інституалізованих суб'єктів політики щодо реалізації своїх специфічних функцій у сфері влади, які в кінцевому підсумку забезпечують розвиток (або занепад) політичної системи.

Відомий російський політолог А.О. Дегтярьов визначає категорію «політичний процес» як соціальний макропроцес, що,

· по-перше, характеризує часову послідовність цілісних станів спілкування людей з приводу влади у просторі її легітимної підтримки;

· по-друге, відображає рівнодіючий результат індивідуальних та групових
мікроакцій, тобто сукупної політичної активності даного співтовариства;

· по-третє, включає засоби взаємодії держави та суспільства, інститутів і груп, політичної системи і соціального середовища, уряду і громадянина;

· вчетверте, одночасно відтворює і змінює структурно-функціональну та інституційну матрицю (ієрархію правил і форм) політичного порядку (системи).

Політичний процес здійснюється через різні комунікації, канали зв'язку, взаємодії. Це можна простежити на прикладі зіставлення «входу» й «виходу» в політичній системі. Якщо на «вході» найсуттєвішим з огляду на функціонування політичної системи є вплив на неї різних політичних сил, які немовби «завантажують» її, то на «виході» повною мірою виявляє себе владно-управлінська спрямованість політичної системи, її роль регулятора в суспільстві.

Структура політичного процесу включає: систему політичних владних стосунків і політичну діяльність соціальних спільностей верств та індивідів. Політична діяльність - сукупність політики них дій соціальних спільностей, соціальних верств - класів, політичних партій та рухів, і індивідів, спрямована на реалізацію їх політичних інтересів, насамперед, завоювання та утримання влади. На відмінність від інших форм діяльності, політична діяльність - прагматична і тісно пов'язана з реально існуючим суспільно-політичним ладом і не носить прогностичні, теоретико-конструктивні функції. Якщо ж основна мета політичної діяльності - реалізація політичних інтересів, та неправомірно в демократичному суспільстві зосереджувати політичну діяльність лише на вирішенні класових або суспільних суперечностей. Там же, де виникають політичні інтереси, які можуть проявитися лише в одного індивіда, а не у мільйонів, там і виникає політична діяльність. Політична діяльність саме і зосереджується на реалізації інтересів влади з найповнішим урахуванням найбільш широкого спектру плюралістичних інтересів. Природно, політика здійснюється людьми, рівень активності яких значно залежить від знання механізму її регуляції: закономірностей, специфічної мети, інтересів та інституційних освітніх норм, засобів реалізації політичної мети. Рушієм громадської діяльності виступає політична свідомість, що формується за допомогою інститутів політичної системи, політичних та правових норм, традицій, політичної культури. Звичайно ж, факторами політичної діяльності, визначальної її мети, змісту і розмаху, виступають політичні інтереси та правові норми.

Компонентами структури політичного процесу є: формування мети та завдань політичних структур, політичних інститутів (політична система, суспільства, її елементи - держава, політичні партії та політичні рухи та ін.); конституювання й створення політичних інститутів, розробка, прийняття та реалізація рішень та нормативних актів управління; підтримка населенням держави функціонування політичних інститутів, організацій і владних структур; контроль за функціонуванням політичних інститутів і владних структур і спрямування їх розвитку. Політичні процеси, надто різноманітні політичні процеси, поділяються за природою на творчі і руйнівні, одномоментні, за рівнем організації суспільства - глобальні, регіональні, місцеві; за формами протікання -явні (відкриті), приховані; за динамікою проходження - бурхливі, спокійні, уповільнені; за характером спрямування і середовища - прогресивні, регресивні, внутрішньополітичні, зовнішньополітичні, еволюційні, безперервні та ін., загальні та часткові. Усі політичні процеси мають свої особливості: поступовість, повільність. Політичні сили і окремі політичні діячі інколи прагнуть прискорити політичні події та ін. Правда, такі намагання прискорення політичного процесу ведуть до відриву від реальності, до суб'єктивізму,

Стан і рівень розвитку соціальних детермінант (стан соціально-еко­номічного базису суспільства (наявність економічних засобів і характер суспільних відносин); форма і сутність інших соціальних структур, розви­неність насамперед соціально-класової структури; духовно-ідеологічне життя, тобто створення і поширення конкретних уявлень, що описують політичне життя суспільства; теоретичну, емпіричну і буденну свідомість людей) пород­жують наступні типи політичних процесів:

• економіко-політичні процеси — наслідок змін у структурі базису суспільства;
• структуроутворюючі проце­си — результат утворення певних інститутів і системи норм, що моделюють способи функціонування базисних соціальних структур;
• ідеологічно-політичні — наслідок створення, підтримки або зміни існуючих ідеологічних систем;
• процес формування суспільної думки, пов'язаний із поширенням або обмеженням різних ідеологій.

За значущістю тих чи інших форм регулювання політичних відносин політичні процеси поділяються на:

· базові

· периферійні.

Базові політичні процеси характеризують способи залучення широких соціальних верств населення у відносини з державою, форми перетворення інтересів та вимог населення в управлінські рішення, типові прийоми формування політичної еліти, підготовки й висування лідерів та ін. У цьому розумінні базові політичні процеси можна розглядати як процес участі у державному управлінні (участь у прийнятті рішень, законодавчому процесі та ін.)

Периферійні політичні процеси відбивають динаміку формування окремих політичних асоціацій (політичних партій, груп тиску тощо), розвиток місцевого самоврядування, а також інші зв'язки й відносини у політичній системі суспільства, які проте не справляють впливу на домінуючі форми та способи реалізації влади.

Зі зміною форм, методів і функцій, які використовуються інститутами державного управління, змінюються й самі базові та периферійні політичні процеси.

У зв'язку з цим розглядаються три режими політичного процесу.

Перший — це режим функціонування, який не виводить політичну систему за межі взаємовідносин громадян та інститутів державної влади, що склалися на даний час. У цьому режимі політичні процеси відображають просте відтворення структурами влади рутинних, щоразу повторюваних відносин між елітою та електоратом, політичними партіями, органами місцевого самоврядування.

Другий — це режим розвитку, який означає, що структури й механізми влади виводять політику держави на рівень, який дає можливість адекватно відповідати на нові соціальні вимоги населення та поклик часу. Такий характер політичних змін означає, що інсти­тути державної влади, правлячі кола зрозуміли цілі, знайшли методи управління, відповідно до змін, які відбуваються в соціальній структурі суспільства, а також змін у співвідношенні політичних сил всередині країни й на міжнародній арені.

Третій — це режим занепаду, розпаду політичної цілісності, коли відцентрові сили й тенденції піднімаються над інтеграційними та обумовлюють розпад даного режиму правління. Через це рішення, які приймаються правлячою елітою, втрачають здатність управляти суспільством і регулювати соціальні відносини, а сам політичний режим втрачає стабільність і легітимність.

Наступна типологізація випливає з глибинного механізму політичного процесу, пов'язаного з рівновагою, балансом та консенсусом основних соціальних сил, що виступають суб'єктами процесу, або ж їх відсутністю.

За нею політичні процеси підрозділяються на:

· локально-регіональні та глобальні;

· стабільні та кризові;

· легальні та «тіньові».

Локально-регіональні та глобальні процеси. Розподіл політичних процесів з позиції їх масштабу багато в чому пов'язаний з питанням про просторово-часовий континіум політики. Результат того чи іншого локального або регіонального процесу може вплинути і на загальний хід світової політики. Наприклад, етнополітичний конфлікт між боснійськими сербами, мусульманами та хорватами, що напочатку був внутрішньою справою колишньої Югославії, переріс у політичний процес, масштаби якого впливають на дестабілізацію загальноєвропейської політики. Певним чином можна схарактеризувати і події у Чечні (Росія). У той же час типовим локальним процесом, що зачіпає інтереси лише місцевого співтовариства, є вибори в муніципальні органи влади та управління.

Стабільні та кризові процеси. У політиці нерідко гострі кризові ситуації переходять у революційні вибухи, а серії реформ тих чи інших урядів забезпечували стабільну еволюцію, як це було, наприклад, в епоху «нового курсу» Ф.Рузвельта в США у 30-ті роки. Проте і реформа, і революція можуть бути засобами розв'язання політичної кризи.

Легальні і «тіньові» процеси. До складу основних компонентів та будь-якого політичного процесу включено цінності та норми політичної культури, що домінують у суспільстві, а також окремих субкультур. Ці цінності визначають правила політичної гри, межі дозволеного та недозволеного, офіційного та неофіційного, легального та нелегального. Наприклад, повстання і переворот, терор і путч у всіх країнах виносяться за межі дозволеного конституцією та інших законних форм політичного життя. Проте політичний процес у реальному житті інколи виходить за межі правового, а правила політичної діяльності часом вище за норми конституційної законності. Це пов'язано також із дефіцитом інформації, законспірованістю деяких фрагментів політичного поля, прагненням професійних політиків до закритої для широкого загалу «підкилимної» політики. Особливо це характерно для країн, що переживають перехідний стан (Росія, Україна тощо) і розбудовують демократичні та правові держави.

Стадії політичного процесу:

• конституціювання (установлення) політичної системи,
• відтворення компонентів та ознак політичної системи;
• прийняття та виконання політико-управлінських рішень;
• контроль за функціонуванням і напрямами розвитку політичної системи.

У реальному політичному житті всі ці стадії взаємообумовлені, взаємопов'язані і становлять єдиний цілісний і динамічний процес. Разом із тим виділення окремих стадій дає можливість акцентувати увагу на особ­ливостях дій і завдань, що вирішують його учасники.

Стадію конституціювання політичної системи можна розглядати як сукупність дій політичних спільнот, спрямованих на інтеграцію інтересів окремих учасників навколо вподобань і цілей, що дозволяють на певних етапах розвитку суспільства об'єднати локальні дії у загальнодержавну програму функціонування політичних інститутів. Тут вирішуються завдання визначення та узгодження інтересів, формування дій і програм діяльності, втілення їх в основні законодавчі акти.

Конституціювання політичної системи — складний процес упорядкування суспільних зв'язків, розв'язання соціальних конфліктів і створення умов для стабільного прогнозованого розвитку суспільства, а також проведення заходів, спрямованих на легітимізацію політичної системи.

На стадії відтворення компонентів та ознак політичної системи вирішується завдання подальшої організації суспільних відносин, урахування нових умов, інтересів та проблем, збереження вивірених принципів та методів роботи політичних інститутів і вдосконалення зв'язків між ними.

Дата добавления: 2014-01-03