Договір поставки

Відносини поставки регулюються досить великим масивом нормативно-правових актів, що обумовлено неабиякою популярністю цього виду договору в підприємницькій діяльності.
Поняття та загальні положення щодо порядку укладання та виконання договору поставки визначено в § 3 гл. 54 ЦК України, § 1 гл. 30 ГК України. Проте вже ч. 2 ст. 264 останнього акцентує увагу на можливості встановлення спеціальними актами особливостей поставки окремих видів продукції виробничо-технічного призначення або виробів народного споживання, а також особливого порядку здійснення поставки продукції для державних потреб.

Поставки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання додатково врегульовані відповідними положеннями, затв. постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 р. № 888. Поставки продукції для державних потреб, окрім загальних положень з питань поставок, врегульовані законами України від 22 грудня 1995 р. № 493/95-ВР "Про поставки продукції для державних потреб", від 22 лютого 2000 р. № 1490-ІП "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", а також Порядком формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р. № 266 (в редакції постанови від 13 грудня 2001 р. № 1650).

Порядок приймання продукції, що була поставлена, регулюється Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6, та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7.

Питання кооперованих поставок врегульовано Тимчасовим положенням з питань кооперованих поставок продукції виробничо-технічного призначення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 622, а також Положенням про порядок поставок і митного оформлення продукції за виробничою кооперацією підприємств і галузей держав - учасниць СНД, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1994 р. № 323.

Визначення договорів поставки складних технічних виробів міститься в Порядку віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 р. № 445.

До нормативних актів, що регулюють відносини поставок, належать і акти судової влади, зокрема роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 12 жовтня 1993 р. № 01-6/1106 "Про деякі питання практики вирішення господарських спорів, пов'язаних з прийомкою продукції і товарів за кількістю та якістю", від 12 листопада 1993 р. № 01-6/1205 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних" та від 30 березня 1995 р. № 02-5/218 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором поставки". 12 березня 1996 р. Вищий арбітражний суд України видав лист № 01-8/110 "Про Закон України "Про поставки продукції для державних потреб".

Поняття договору поставки

Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Це визначення уточнюється визначенням ст. 712 ЦК України, яка, зокрема, прямо наділяє постачальника статусом суб'єкта підприємницької діяльності і акцентує на використанні товару, що поставляється, в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням покупцем.

Договір поставки є різновидом договору купівлі-продажу, на що вказують ч. 2 ст. 712 ЦК України і ч. 6 ст. 265 ГК України, відповідно до яких до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж в частині, не врегульованій спеціальним законодавством. Договір поставки має спільну з договором купівлі-продажу економічну природу (платна передача товару від одного суб'єкта до іншого), проте відрізняється рядом особливостей, які розглядаються нижче.

Характеристика договору поставки

1. Предметом договору поставки, за визначенням, є товар. Стаття 266 ГК України уточнює, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Визначення поняття "продукція" дається в Законі України від 14 січня 2000 р. № 1393-ХІУ "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції". Згідно зі ст. 2 цього Закону продукцією вважається будь-яка продукція (товари) вітчизняного виробництва або імпортована на митну територію України, призначена для споживання та (або) виробництва іншої продукції, у тому числі напівфабрикати і сировина, а також матеріали, які використовуються у процесі її виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, пакування та маркування. Більш розгорнуте тлумачення поняття "продукції" міститься в Законі України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", за ст. 1 якого до неї належить продукція будь-якого виду та призначення, у тому числі сировина, вироби, устаткування, технології, предмети у твердому, рідкому, газоподібному стані, включаючи електроенергію, а також послуги, пов'язані з поставкою товарів, якщо їх вартість не перевищує вартості самих товарів.
На відміну від договору купівлі-продажу, предметом поставки є товар, призначений для ведення підприємницької діяльності чи іншої діяльності, яка не пов'язана з особистим споживанням.

Відповідно до своєї природи предметом поставки не можуть бути цінні папери, (хоча ч. 2 ст. 5 Закону України від 10 грудня 1997 р. № 710/97-ВР "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні" вже передбачає таку можливість), грошові кошти та майнові права.

2. Згідно зі ст. 712 ЦК України відповідна продукція передається "у власність". Проте зважаючи на те, що майно може набуватися державними або комунальними підприємствами, зокрема, за договорами поставки, воно може передаватися їм не у власність, а у повне господарське відання або оперативне управління.

3. Сторонами договору поставки є постачальник і покупець. Згідно із ч. З ст. 265 ГК України ними можуть бути господарські організації, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (п. 1-2 ч. 2 ст. 55 ГК України). Договір купівлі-продажу, в свою чергу, може бути укладений між будь-якими суб'єктами - як між юридичними особами, так і між або за участю громадян.
Постачальником товару може бути як його виготовлювач, так і посередницька організація, яка реалізує товари. Покупцем виступає суб'єкт, який одержує товар для виробничого споживання чи для наступної реалізації громадянам-споживачам.

4. Постачальник передає замовникові продукцію в обумовлені строки.
Строк є істотною умовою договору поставки. Згідно зі ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на 1 рік, на строк більше 1 року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на 1 рік.
Особливістю договору поставки є також те, що укладення договору і передача товару не збігаються в часі; остання, як правило, має відбуватися пізніше.

Товар, що його належить поставити, до часу оформлення договору може бути відсутнім у натурі.
Якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначена лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на 1 рік (ч. З ст. 267 ЦК України).
5. Покупець зобов'язаний прийняти продукцію, що була поставлена. Проте ГК України, загальні положення ЦК України, а також положення про поставки передбачають підстави відмови покупця від прийняття продукції.

Наприклад, ч. 5 ст. 268 ГК України передбачено право покупця відмовитися від прийняття і оплати товарів у разі, якщо вони більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми. Проте якщо продукція виявиться такою, що не відповідає умовам договору, покупець має право відмовитися від неї на підставі загальних положень ч. 2 ст. 678 ЦК України.
Покупець також має право відмовитися від прийняття товару у разі неукомплектування продукції, що виявилася некомплектною, в установлений за погодженням сторін строк (ч. З ст. 270 ГК України); у разі поставки продукції в асортименті, що не відповідає умовам договору поставки, тощо (ч. 1 ст. 672 ЦК України); у разі передання продукції без тари та (або) упаковки чи в неналежних тарі та (або) упаковці (ст. 686 ЦК України) тощо.
Порядок приймання продукції за кількістю визначено Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6.
Приймання продукції, що поставляється без тари, у відкритій тарі, а також приймання за вагою брутто і кількістю місць продукції, що поставляється в тарі, провадиться на складі одержувача - при доставці продукції постачальником; на складі постачальника - при вивозі продукції одержувачем; у місці розкриття опломбованих чи в місці розвантаження неопломбованих транспортних засобів і контейнерів чи на складі органу транспорту - при доставці і видачі продукції органом залізничного, водного, повітряного чи автомобільного транспорту.
Приймання продукції, що надійшла без тари, у відкритій тарі та в ушкодженій тарі здійснюється в момент одержання її від постачальника чи зі складу органу транспорту або в момент розкриття опломбованих і розвантаження неопломбованих транспортних засобів і контейнерів, але не пізніше термінів, установлених для їх розвантаження. Приймання продукції, що надійшла в справній тарі, за вагою брутто і кількістю місць, здійснюється в ті ж терміни; за вагою нетто і кількістю товарних одиниць у кожному місці - одночасно з розкриттям тари, але не пізніше 10 днів; а продукції, що швидко псується, - не пізніше 24 годин з моменту одержання продукції - при доставці продукції постачальником чи при вивезенні її одержувачем зі складу постачальника, - з моменту видачі вантажу органом транспорту - у всіх інших випадках.
Приймання продукції провадиться особами, уповноваженими на те керівником чи заступником керівника підприємства-одержувача.
Приймання продукції за кількістю провадиться за транспортними і супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальними ярликами та ін.) відправника (виготовлювача).
Якщо при прийманні продукції буде виявлена нестача, то одержувач зобов'язаний призупинити подальше приймання, забезпечити схоронність продукції, а також ужити заходів до запобігання її змішування з іншою однорідною продукцією.
Про виявлену нестачу продукції складається акт за підписами осіб, що здійснювали приймання продукції.
Одночасно з призупиненням приймання одержувач зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника відправника, а якщо продукція отримана в оригінальному упакуванні або в непорушеній тарі виготовлювача - представника виготовлювача.
При неявці представника відправника (виготовлювача) на виклик одержувача, а також у випадках, коли виклик представника іногороднього відправника (виготовлювача) не є обов'язковим, приймання продукції за кількістю і складання акта про нестачу провадиться:
а) за участю представника іншого підприємства (організації), виділеного керівником чи заступником керівника цього підприємства (організації), або
б) за участю представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником чи заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням заводського, фабричного чи місцевого комітету профспілки цього підприємства, або
в) односторонньо підприємством-одержувачем, якщо відправник (виготовлювач) дав згоду на одностороннє приймання продукції.
Якщо при прийманні продукції за участю представника буде виявлена нестача продукції проти даних, зазначених у транспортних і супровідних документах (рахунку-фактурі, специфікації, описі, у пакувальних ярликах та ін.), результати приймання продукції за кількістю оформляються актом. Акт повинен бути складений у той же день, коли було виявлено нестачу, і підписаний всіма особами, що брали участь у прийманні продукції за кількістю.
Порядок приймання продукції за якістю встановлено Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затв. постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1966 р. № П-7.
Продукція, що надійшла в справній тарі, приймається за якістю і комплектністю, як правило, на складі кінцевого одержувача.
Приймання продукції за якістю і комплектністю здійснюється на складі одержувача при іногородньому постачанні - не пізніше 20 днів, а продукції, що швидко псується, - не пізніше 24 годин після видачі продукції органом транспорту чи надходження її на склад одержувача при доставці продукції чи постачальником при вивезенні продукції одержувачем; при одноміському постачанні - не пізніше 10 днів, а продукції, що швидко псується, - 24 годин після надходження продукції на склад одержувача.
Перевірка якості і комплектності продукції, що надійшла в тарі, провадиться при розкритті тари, але не пізніше зазначених вище термінів, якщо інші терміни не передбачені в договорі.
Акт про приховані недоліки продукції повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, однак не пізніше чотирьох місяців із дня надходження продукції на склад одержувача, що знайшов приховані недоліки, якщо інші терміни не встановлені обов'язковими для сторін правилами.

Прихованими визнаються такі недоліки, що не могли бути виявлені при звичайній для цього виду продукції перевірці і виявлені лише в процесі обробки, підготовки до монтажу, у процесі монтажу, перевірки використання і збереження продукції.
Одночасно з прийманням продукції за якістю провадиться перевірка комплектності продукції, а також відповідності тари, упакування, маркування вимогам стандартів, технічних умов, особливих умов, інших обов'язкових для сторін чи правил договору, кресленням, зразкам (еталонам).
Приймання продукції провадиться уповноваженими на те керівником одержувача чи його заступником.
Приймання продукції за якістю та комплектністю провадиться за супровідними документами, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т. ін.).
При виявленні невідповідності якості, комплектності, маркування продукції, що надійшла, чи тари упакування вимогам стандартів, технічних умов, кресленням, зразкам (еталонам) договору або даним, зазначеним у маркуванні і супровідних документах, що засвідчують якість продукції, одержувач припиняє подальше приймання продукції і складає акт, у якому вказує кількість оглянутої продукції і характер виявлених при прийманні дефектів.
Одержувач також зобов'язаний викликати для участі в продовженні приймання продукції і складання двостороннього акта представника виготовлювача (відправника).
При неявці представника виготовлювача (відправника) на виклик одержувача (покупця) і у випадках, коли виклик представника іногороднього виготовлювача (відправника) не є обов'язковим, перевірка якості продукції провадиться представником відповідної галузевої інспекції з якості продукції, а перевірка якості товарів - експертом бюро товарних експертиз або представником відповідної інспекції з якості.
При відсутності відповідної інспекції з якості чи бюро товарних експертиз у місці перебування одержувача (покупця), при відмовленні їх виділити представника чи неявці його за викликом одержувача (покупця) перевірка провадиться:
а) за участю компетентного представника іншого підприємства (організації), виділеного керівником чи заступником керівника цього підприємства (організації), або
б) за участю компетентного представника громадськості підприємства-одержувача, призначеного керівником чи заступником керівника підприємства з числа осіб, затверджених рішенням фабричного, заводського чи місцевого комітету профспілки цього підприємства, або
в) односторонньо підприємством-одержувачем, якщо виготовлювач (відправник) дав згоду на одностороннє приймання продукції.
За результатами приймання продукції за якістю і комплектністю за участю представників складається акт про фактичну якість і комплектність отриманої продукції. Акт повинен бути складений у день закінчення приймання продукції за якістю і комплектністю і підписаний всіма особами, що брали участь у перевірці якості і комплектності продукції.

6. Замовник зобов'язаний оплатити продукцію за встановленими договором цінами.
За змістом п. 2.1 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затв. постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 72 підприємства (підприємці), які відкрили поточні рахунки в банках і зберігають на цих рахунках свої кошти на договірних умовах, здійснюють розрахунки за своїми грошовими зобов'язаннями, що виникають у господарських відносинах, пріоритетно у безготівковій формі (за допомогою розрахункових документів у паперовому або електронному вигляді, включаючи платіжні картки), а також у готівковій формі (з дотриманням діючих обмежень) у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку України.

7. Відповідно із ч. 4 ст. 265 ГК України умови договорів поставки повинні викладатися сторонами відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (редакція 2000 року).

4 жовтня 1994 року був виданий Указ Президента України “Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів”, відповідно до якого всіх суб’єктів підприємницької діяльності при укладанні догорів, предметом яких є товари, було зобов’язано використовувати міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів, підготовлені Міжнародною торговою палатою в 1953 р. (далі – Правила Інкотермс). ГКУ також передбачає вимогу застосування в договорах поставки положень Правил Інкотермс.

Правила Інкотермс вироблені як міжнародний звичай, це є положення, які в жодній країні світу не мають обов’язкової сили, тобто в жодній країні світу ніхто не зобов’язаний їх використовувати. В Україні порядок застосування звичаїв закріплений в ст..7 ЦКУ.

Але, незважаючи на правову сутність Правил, норма, закріплена в ч.4 ст 265 ГКУ за своєю природою є одночасно і відсилочною і імперативною правовою нормою, оскільки в її тексті відсутні рекомендаційні обороти («рекомендовано», «як правило»…). В її тексті чітко прописаний імператив «повинні». Тим більше, що імператив стосовно застосування Правил міститься в статті, що вводить поняття договору поставки, встановлюючи основні вимоги до поставок.

Виходячи з наведеного, необхідно пам»ятати, що ГКУ регламентує господарські відносини, що виникають із договорів поставки лише в тих частинах, які не врегульовані ЦКУ. Тому вирішуючи питання щодо застосування або незастосування Правил в договорі, буде некоректним протипоставляти ст..7 ЦКУ ст..265 ГКУ.

Законодавець не зобов»язує напряму сторони включати тей чи інший термін Правил, тим більше не підлягають внутрішньому застосуванню норми Правил, що стосуються експорту, імпорту продукції, але не потрібно ігнорувати той факт, що Правила містять статті, умови яких стосуються переходу ризиків, порядку оплати транспортування товарів, способів поставки товару тощо.

При цьому важливо пам»ятати, що відповідно до ГКУ, договором поставки по суті є будь-який договір купівлі-продажу, укладений між суб»єктами господарювання, при цьому не має значення – короткостроковий договір чи довгостроковий. Виходячи з такого широкого розуміння договору поставки, можна константувати автоматичне обов»язкове розповсюдження дії Правил на всі договірні відносини поставки. Таким чином, всі суб»єкти господарювання, задля уникнення проблем із «неукладенністю» внутрішніх договорів повинні посилатися в своїх договорах поставки на Правила.

Негативні сторони обов»язкового застосування Правил:

1. Правила не пристосовані до застосування у відносинах в межах однієї території
2. Майже всі терміни містять положення про імпорт та експорт, які не застосовуються в межах однієї території
3. Правила мають обмежений перелік можливих умов договорів поставки, що значно обмежує свободу договірних відносин суб»єктів господарювання.
4. Імперативність застосування Правил не дає можливості сторонам відносин поставки максимально враховувати їх інтереси, змушуючи підпорядковувати свої індивідуальні відносини під положення Правил.
5. Залишається нез»ясованою можливість відступлення сторонами договору поставки від положень Парвил та наслідки такого відступлення. Нерідко таке відступлення є найбільш вигідним для сторін. Наприклад: Зазначення в договорі поставки на умовах терміну Правил СРТ моментом переходу ризиків не моменту передачі товару першому перевізнику (як передбачено Правилами), а іншого моменту (наприклад, передачі товару перевізником покупцю)? Ні Правила, ні ГКУ відповіді на такі актуальні запитання не надають. З однієї сторони, положення ч.3 ст.6 ЦКУ дозволяють сторонам в договорі відступати від положень актів цив. законодавства та врегульовувати свої відносини за своїм власним бажанням, за виключенням випадків:

а)якщо в актах прямо вказано на неможливість відступлення від їх положень;

б)якщо обов»язковість для сторін положень актів цив. законодавства випливає з їх змісту чи суті відносин між сторонами.

Окрім того можна стверджувати, що ГКУ також не забороняє сторонам договору поставки відступати за їх бажанням від положень того чи іншого терміну Правил, не випливає такої заборони і із змісту ГКУ вцілому.

Але з другої сторони, немає гарантії того, що всі юристи, а також судді вважатимуть ГКУ актом цивільного законодавства. Якщо такого визнання не буде, неможна казати про автоматичне поширення дії ст..6 ЦКУ на ГКУ, що ускладнить (унеможливить) правомірність відступлення в договорах поставки від положень Правил. А неможливість відступлення від положень Правил фактично означає значне обмеження сторін у вільному виборі найвигідніших істотних умов договору.

Судова практика:

___________________

Незважаючи на імперативність ч.4 ст.265 ГКУ, судова практика щодо визнання договорів поставки недійсними говорить про те, що позиції судів з даного питання неоднозначні. Так, постановою від 25.12.2007 р. ВГСУ зазначив, що незастосування Правил Інкотермс не призводить до визнання договору поставки недійсним:

25 декабря 2007 года Высший хозяйственный суд Украины рассмот­рел кассационную жалобу ООО Компа­ния «Ф» на постановление от 25 сентября 2007 года Харьковского апелляционного хозяйственного суда по делу по иску ­ООО Компания «Ф» к СПД физическому лицу гр-ке Б. — о признании сделки недействительной, и установил следующее.

В июне 2007 года ООО ­Компания «Ф» обратилось в Хозяйственный суд Харьковской области с иском к частному предпринимателю гр-ке Б. о признании договора № * от 5 ноября 2004 года недействительным.

Решением Хозяйственного суда Харьковской области от 20 августа 2007 года, оставленным без изменений постановлением Харьковского апелляционного хозяйственного суда от 25 сентября 2007 года, в удовлетворении исковых требований отказано из-за их безос­новательности.

Истец ООО Компания «Ф» в поданной кассационной жалобе просит отменить принятые по делу судебные акты, принять новое решение, которым удовлетворить исковые требования. Жалоба мотивирована тем, что, нарушая требования статьи 43 Хозяйственного процессуального кодекса (ХПК) Украины, суды неполно исследовали обстоятельства дела и неправильно применили нормы материального права: часть 2 статьи 266, часть 4 статьи 265 Хозяйственного кодекса (ХК) Украины и нормы процессуального права, статью 77 ХПК ­Украины.

Ознакомившись с материалами и обстоятельствами дела на предмет предоставления им предыдущими судебными инстанциями надлежащей юридической оценки и полноты установления обстоятельств, соблюдения норм процессуального права, согласно требованиям статьи 1115 ХПК Украины, коллегия судей пришла к выводу, что кассационная жалоба не подлежит удовлетворению на следующих основаниях. Согласно статье 1117 ХПК Украины, пересматривая в кассационном порядке судебные решения, кассационная инстанция на основании установленных фактических обстоятельств дела проверяет применение судами предыдущих инстанций норм материального и процессуального права. Кассационная инстанция не имеет права устанавливать или считать доказанными обстоятельства, которые не были установлены в решении или постановлении хозяйственного суда либо отклонены им, решать вопрос о достоверности того или иного доказательства, о преимуществе одних доказательств над другими, собирать новые доказательства или дополнительно проверять доказательства.

Судами предыдущих инстанций установлено следующее.

5 ноября 2004 года между истцом и ответчиком по делу заключен договор № *, согласно условиям которого истец обязался поставить ответчику, а ответчик, в свою очередь, принять и оплатить продукцию в количестве и в сроки, предусмотренные договором.

Истец в исковом заявлении ссылался на то, что сторонами по делу при заключении спорного договора не достигнуто согласие относительно существенных условий договора, а именно: не была составлена соответствующая спецификация, в связи с чем выполнение истцом обязательств по этому договору было невозможным. Кроме того, указывает на непредоставление ответчиком на протяжении действия договора технического задания истцу, предусмотренного пунктом 1.3 договора, а поэтому он считает, что заключение данного договора со стороны ответчика не было направлено на реальное наступление правовых последствий, им обусловленных.

Также установлено, что стороны 4 марта 2005 года по взаимному согласию прекратили действие договора № * от 5 ноября 2004 года, о чем составили дополнительное соглашение № 2 от 4 марта 2005 года и определили обязанность истца вернуть ответчику сумму уплаченных средств в размере 63 000 грн.

К спорным правоотношениям судами правильно применены статьи 203, 215 Гражданского кодекса (ГК) Украины.

Согласно части 1 статьи 215 ГК Украины, основанием недействительности сделки является несоблюдение в момент совершения сделки стороной (сторонами) требований, установленных частями первой — третьей, пятой и шестой статьи 203 этого Кодекса, а согласно части 3 этой же статьи, если недействительность сделки прямо не установлена законом, но одна из сторон или другое заинтересованное лицо отрицает его действительность на основаниях, установленных законом, такая сделка может быть признана судом недействительной (оспариваемая сделка). В случае недействительности сделки каждая из сторон обязана вернуть второй стороне в натуре все, что она получила во исполнение этой сделки (статья 216 ГК Украины).

Согласно статье 203 ГК Украины, которой установлены общие требования, соблюдение которых является необходимым для действительности сделки, содержание сделки не может противоречить этому Кодексу, другим актам гражданского законодательства, а также моральным основам общества. Лицо, заключающее сделку, должно иметь необходимый объем гражданской дееспособности. Волеизъявление участника сделки должно быть свободным и отвечать его внутренней воле. Сделка должна быть направлена на реальное наступление обусловленных им правовых последствий.

Решая спор о признании соглашения (сделки) недействительным, хозяйственный суд должен установить наличие тех обстоятельств, с которыми закон связывает признание соглашений недействительными и наступление соответствующих последствий, а именно: соответствие содержания соглашения требованиям закона, соблюдение установленной формы соглашения, правоспособность сторон по соглашению, в чем конкретно заключается неправомерность действий стороны и другие обстоятельства, имеющие значение для правильного разрешения спора. При этом обстоятельства, имеющие существенное значение для разрешения спора, должны ­подтверждаться сторонами надлежащими и допустимыми доказательствами согласно ­требованиям статей 33, 34 ХПК Украины.

Судами предыдущих инстанций установлено, что при заключении спорного договора стороны по делу достигли согласия по всем существенным условиям, в частности относительно вида продукции, подлежащего поставке (Установка пневматического формирования с контактным нагревом РFА-001-FР (пункт 1.2 договора), а также ее количества и качества (раздел 2 договора). Договор не содержит положений, которые противоречили бы требованиям действующего законодательства или интересам сторон.

Доводы жалобщика о неправильном применении части 2 статьи 266 ГК Украины, определяющей, что общее количество товаров, подлежащих поставке, их частичное соотношение по сортам, группам, подгруппам, видам, маркам, типам, размерам определяются спецификацией по согласию сторон, если другое не предусмотрено законом, не нашли своего подтверждения по их кассационному пересмотру, поскольку составление и подписание спецификации к спорному договору не является обязательным требованием и осуществляется на усмотрение сторон.

Доводы истца о том, что апелляционным судом при рассмотрении дела не применена часть 4 статьи 265 ХК Украины относительно существенных условий договора поставки, коллегией судей отклоняется. Во-первых, ХК Украины условия заключения договора в данном случае не регулируются. Во-вторых, жалобщиком не указано, в чем конкретно заключается нарушение Правил «Инкотермс», что стало основанием для признания договора недействительным. Для унификации понимания прав и обязательств сторон договора были разработаны базисные условия поставки, которые определяют обязательство продавца и покупателя по доставке товара, устанавливают момент перехода риска случайной гибели или порчу товара с продавца на покупателя. В Международных правилах относительно толкования терминов «Инкотермс» дается толкование терминов «франко-завод», «фас», «фоб», «спор» и прочие, то есть особенности видов транспортировки практически любым видом транспорта. Если условия договора и положения «Инкотермс» не совпадают, приоритет имеют условия договора.

Дата добавления: 2014-01-03