Партійні скупчення

Партії відрізняються від всіх скупчень, про які раніш говорено. Партіями називаються такі соціальні скупчення, що домагаються політичної мети, цебто влади в сусупільстві і змоги керувати ним відповідно партійній програмі. Партії є витвором не дикунів і селян, а тих суспільних груп, що відірвалися від землі і живуть переважно в містах.

Партії в розвинутих суспільствах бувають дуже численні, завжди організовані (цебто мають керуючий осередок), солідарні, дисципліновані і при тім часто мають добрий технічний апарат (гроші, агітаторів, школи, пресу, підприємства, активні відділи тощо).

Іноді дехто каже, що партії відповідають тим класам, на які ділиться суспільство. Це не зовсім так. Бачимо, що в партіях бувають члени з багатих і бідних, отже партійне скупчення не збігається з маєтковим; бувають в них різноправні і різних професій люди. Коли класи є складні скупчення (як побачимо пізніше), в які входять люди з однаковим маєтковим станом, правами і суспільними професіями, то з цього видно, що партія не збігається з поняттям класу. Каутський казав, що в сучасному суспільстві загалом трьом основним класам (поміщиків, буржуазії і робітників) відповідають три типи партій - консервативні, ліберальні і соціалістичні. Цей поділ де в чому не відповідає дійсності. Ось у Францїі є кілька партій соціалістичних: одні захищають ін-

1:: Думка далеко не безсуперечна навіть раціонально-матеріалістичному підходові і попереднім твердженням самого автора про суспільні функції релігії і церкви.

100------------------------------------------------------------------

тереси буржуазії (республіканці-соціалісти, ліберальні соціалісти), інші - захищають інтереси робітництва (чисті соціалісти), треті, їх вважають за обманщиків (комуністи). Консервативними ж є кількa буржуазних партій (напр. націоналісти).

У Німеччнні перед війною було обраховано, до яких партій належать робітники: 27 % робітничого класу було організовано в профспілках, числом 5.391.000 осіб і ось лише ці, професійно-організовані робітники, розбивалися по таких партіях: в соціал-демократичній - 2.573.000, в центрі (буржуазному) - 626.000, в консервативній і націонал-ліберальній - 355.000, в поступово-буржуазній - 107.000, в анархо-синдикалістичній -7.000, а інші -по дрібних партіях. Це ж такий поділ по партіях у «свідомого» пролетаріату, а що ж казати про неорганізоване робітництво? Наш український приклад ще ясніший: на виборах до польського сейму в Галичині й Волині селяни і робітники голосували - перші за комуністів, другі за соціалістів, треті за реакційно-буржуазну інтелігенцію, деякі за клерикалів і монархістів. В Америці українці є майже всі робітниками, але як вони розбиті по партіях - і комуністи, і напівсоціалісти, і ліберально-буржуазні, і монархісти! Ведуть між собою боротьбу по всіх правилах класової політики, хоч всі... робітники.

Український Робітничий Союз в Америці чи в Європі являє однакову картину: в нім і комуністи, і буржуа, і фашисти та монархісти. Те саме і з селянством. В соціалістичних і комуністичних партіях є помітне число з інших класів, навіть провідники робітництва в значній частині ніколи робітниками не були: Маркс, Ласаль, Енгельс - з буржуазії; анархісти: Бакунін, князь Кропоткін і граф Толстой - поміщики. Драгоманів - із дрібних дворян. Троцькі, Зінов'єви та інші лідери комунізму - ніколи пролетарями не були, а тим часом є провідниками пролетарського комуністичного руху.

В робітничому уряді Англії аж 4 лорди, а на чолі Сполучених Держав стоїть президент, що був робітником і став одним із провідників республікаиської (реакційно-буржуазної) партії - Гувер. В руській компартії 40 % членів (якраз керуючнй шар) з інтелігенції і ще недавніх виразних слуг буржуазії і царизму.

Чи можна говорити, шо партія відповідає класові? Ні, партія, звичайно, захищає інтереси якогось класу, але сама складається з представників різних класів. Одначе саме розуміння своїх завдань (інтересів) партією

101--------------------------------------------------------------------

залежить до певної міри від складу членів: від віку, освіти, темпераменту і походження з тієї або іншої класової верстви, цебто від заможності, професії і правового становища членів у суспільстві.

В залежності від обсягу інтересів і завдань всі партії можна поділити на чотиря групи:

А - Індивідуально-егоїстичні гуртки, з яких найбільш відомі шайки і банди. Шайкою буде гурток, що ставить собі метою захоплення впливів із єдиною метою збагачення, засобами нелегальними, неморальними, але не насильницькими, тоді як банда, діючи нелегально і неморально, вживає засобів і насильницьких. Шайки і банди мають остаточну ціль: збагачення кожного їх члена, не ставлячи жодних колективістичних цілей. Звичайно організуються навколо окремих осіб - ватажків, не мають програми, а лиш конкретні завдання («ударні справи»), виконують їх по черзі і наслідками діляться. Роль ватажків велика, дисципліна значна, включно до права ватажка на життя і смерть члена (в бандах).

Шайки діють іноді одверто, але замасковано, банди ж діють строго-конспіративно і довго, як, напр., відома сіцілійська «мафія». Політичні стремління шайки ставлять іноді одверто, банди ж вербують в свій склад іноді високо-експонованих представників державної влади і впливають посередньо на політику.

Так звані «котерії», «кліки» - це є інші назви для шайок, що діють біля центрів державної влади.

Б - Групово-егоїстичні - це організації, що бувають вже з назвою «партій», «союзів», «організацій», і дбають лише в інтересах своїх організацій, не вдаючися в суспільні реформи і не складаючи спеціальних програм. Ці партії носять назви переважно з абстрактним змістом: партії «порядку», партії «ліберальні», «демократичні», «радикальні», «поступові» і т. д. Ці назви часто абстрактні, і партія ніколи точно не з'ясовує, що вони означають. Походження цих назв - продукт політичної мови: як лише яке слово стає популярним у масах, то зараз же знайдуться гуртки, що силкуються його підхопити і визискати під ним, як «фірмою», обивателів. Є навіть такі «соціалістичні» партії, що потворилися виключно у своїх групових інтересах, напр. французьські буржуазні партії, але з назвою «соціалістичних». 3 українських таких партій є типовий представник групово-егоїстичного інтересу - «радикальні демократи» або «петлюрівці». Характерннм явищем таких організацій останнього часу є всякі союзи

102-------------------------------------------------------------

«фронтовиків», «легіонерів», «фашистів», цивільні організації «колишніх вояків», «учасників Зимового походу» і т. п. Цементом об'єднання є не суспільний якийсь ідеал, а спомин про пережите, своєрідне виявлення корпоративного духу.

Всі такі організації доволі настирливо втручаються в політичне життя, але успіх їх діяльності залежить у великій мірі від якостей провідників. Тіснішою метою цих організацій є взяти участь у розподілі громадського добра методом політичної акції на користь своєї організації і окремих членів. Діють легально, опортуністично, пристосовуючись до протилежних режимів. Самі, не маючи суспільних цілей, не можуть вести державного корабля, тому «принципові» захисники методу коаліцій, співробітництва. Дисципліна невисока, постійні внутрішні перегрупування, розколи, зради, внутрішні змови, часта зміна настроїв. Це переважно організації дрібної буржуазії і інтелігентів, кон'юнктурників.

В - Класові партії, що виступають в інтересах соціального класу або своєрідної його частини: аграрно-поміщицькі і селянські, торгівельно-промислові, фінансові, військові, клерикальні, робітничі, ремісничі і ін. Це партії, що прагнуть захищати «стан посідання» свого класу чн своєї класової групи, зберегти принаймні «рівновагу» в розташуванні соціальних сил, коли не добитися гегемонії. Визначними партіями цього типу є англійські консерватори, ліберали, лейбористи, американські - республіканська, демократична і робітнича, чешські націонал-демократи, клерикали, аграрники, українське УНДО^1. Сучасні європейські соціал-демократичні партії еволюціонують в цім напрямі, захоплюючись все більше «тактикою» англійської робітничої партії і тред-юніонів.

Класові партії є значно вищим типом політичної організації, ніж попередні: вони є виразником реальних суспільних класів, беруть поважніше інтереси свої, ототожнюючи їх із суспільними.

Класові партії мають поважну пресу, самостійну ідеологію, постійну організацію, керуються інтересами, а не настроями, непримиримі до режимів своїх противників і на випадок: противник серйозно замахнеться на їх інтереси - йдуть на крайні засоби - перевороти, революції.

Г - Соціально-реформаційні партії -вони вербуються із поневолених трудових мас і націй. На першому міс-

1:: УНДО - Українське національно-демократичне об'єднання, організація, що існувала у 20-і - 30-і рр. у Галичині.

103-------------------------------------------------------------------------------

ці в них не інтереси якоїсь групи, а ідеологія суспільного добра. Вони задаються цілями, яких у даному устрої легально здійснити не можна, тому вони «по світогляду», як правило, є революційними. Коли вони виставляють на видне місце інтереси якоїсь суспільної групи (робітництво, селянство, бідні, поневолені, професійні групи, навіть релігійні), то це є їх методом і засобом стремління до мети, а не самоціллю. Ціль їх - перебудова суспільства, докорінна реформа відносин власності, керівництва і організаційної форми. Сюди відносяться соціалісти, комуністи, синдикалісти, анархісти, Коли такі партії приймають метод легальності праці, то вони найчастіше виступають, як «ідейні кооператори», які, втім, у діловому процесі еволюціонують неминуче до «ліберально-демократичного» практицизму.

Соціально-реформаційні партії (чи вони проповідують революційні методи, чи еволюціонізм) - перейняті ентузіазмом, вірою в ідеал соціальної справедливості, насичені моральним ідеалізмом, а тому часто їх представннки і члени виявляють багато подвижництва, героїзму і аскетизму - з одного боку, догматичного фанатизму, сектантського духу - з іншого. Вони діють непримиримо, бойкотують всіх незгодних із ними, ізолюються від «життя», але це їх часто деморалізує, спричиняє розпад, перегрупування. Рушійною силою цього розкладовoго процесу є шукання живого, практичного діла і необхідний через те перегляд тактики. Всі «тактичні» проблеми в цих партіях зводяться саме до шукання практичного діла, до хоч би часткового задоволення своєї спраги і жаги, свого духовного голоду за практичним здійсненням ідеалу. І тому неминучий перехід цих партій або їх частин на позицію «еволюціонізму» у світогляді і «опортунізму», як звуть непримиренні, або «реалізму», як звуть практичні активісти, у практиці. Диференціація цих партій відбувається обов'язково в двох напрямах - відокремлюються реалісти («опортуністи») - «направо», у життя, у дійсність, у компроміси, а «наліво» відходять непримиренні догматики, фанатичні аскети думки і подвижництва, центр же залишається у пасивному виявленні віри і задовольняє почуття практицизму боротьбою зі збоченнями «правих» і «лівих», задовольняючись цією ілюзією «праці, творчості, будівництва».

Брак свіжого повітря в реальній дійсності надолужують соціальні реформатори науковою працею, вивченням

104--------------------------------------------------------------------

дійсності і конструюванням ідеалу - фактично все, що зроблено в людській історії культурно-творчого, поступового - є продуктом праці цих частин суспільства, виразників напруженого соціального інстинкту. Коли вони діють, як політики, полководці, культуртрегери чи апостоли моралі, мистецькі творці, то дають продукти високої вартості. При несприятливих обставинах трагічно гинуть, будучи культурним капіталом, якого не використала історія, цебто сучасне їм суспільство. Типовими представниками високого типу «невикористаних» соціальних реформаторів є у росіян Герцен, Бакунін, Чернишевський, Міхайловський, Плеханов, Мартов, Толстой, Горький; в українців - Шевченко, Драгоманов; у німців - Маркс, Ласаль, Вагнер; у норвежців - Ібсен, у французів - Віктор Гюго, Сен Сімон, Огюст Конт; у болгарів - Стамболійський; у хорватів - Степан Радич.

Розуміється, ми не в силі перерахувати справжніх по вдачі соціальних реформаторів, які через різні причини вмерли чи живуть непопулярними. З духом соціального реформаторства живе багато людей якраз в нижчих класах - селян і робітників, але їх трагедія - в неосвіченості і матер. бідності, через що вони не можуть промовляти до сучасників мовою наукової аргументації і гинуть у мріях.

По деяких дослідах, таких здібних людей до вищої творчості в сучасних суспільствах європейсько-американської цивілізації є до 4 %. Одначе людей із високим розвитком соціального інстинкту є значно більше і вони то й мобілізуються в соціально-реформаційних партіях та організаціях, коли пануючі політичні режими не ставлять непереможних перешкод. Характерною рисою соціальних реформаторів вищого гатунку є емоційність, напружена до високого ступеня.

Початок свій соціально-реформаційні партії беруть з ідеологічних гуртків, які в першій своїй фазі не дають підстав вгадати, в які суспільне скупчення виллється напружене шукання правди, але можна напевне сказати, що коли в гуртку провідники і більшість будуть виявляти перевагу інтелектуалізму над волевими спонуками, то гурток трансформується у наукове товариство, в ідеологічно-наукову течію; коли буде виявлена філософічна мрійність і містика, то гурток еволюціонує до релігійної групи, коли переважатиме воля до вчинків, до боротьби, то гурток стане основою політичної партії, загострене етичне почуття штовхне її на шлях революцій-

105---------------------------------------------------------------------

ності, догматизму і виключності, шукания засобів для здійснення перевороту приведе до ідеології визволення пoневолених суспільних груп.

Історичні поступові рухи утворюють і ведуть лише соціально-реформаторські типи.

Примітка: в сучасному українському «громадянстві» - інтелігенції - майже не помітно ідеологічних шукачів правди - це певний показник того, що український рух надовго засуджений на сіре, неефектне існування; ми входимо у довгу добу суспільної реакції, сірості, консерватизму, нидіння, ознакою якого є ненависть до всього рухливого і видатного. Єдиний порятунок - розбуджування широких трудових мас, як необхідна передумова для зросту і виявлення соціально-реформаційних типів.

Подана вище класифікація партій має в своїй основі принцип широти завдань, інтересів і цілей партій, цебто вказує на можливе коло дій цих суспільних скупчень. Перші групи у практичному житті мало називають партіями, але по суті це є зародки, з яких генетично виростають партії другої і третьої групи. Ще більше, навіть партії четвертої групи, іноді діють і виявляються, як шайки і банди, правда - насичені «ідеалізмом», але поза тим проблематичним ідеалізмом все ж таки явними є у них прикмети шайки і банди у формі організації і методах діяльності: централізм, необмежеиий вплив провідників, обман, насильство, конспірація.

Є ще класифікації, що ділять партії на республіканські і монархічні в залежності від того, яку форму державного устрою захищають, але цей розподіл не має великої ваги, бо он в Англії головні партії діють фактично, як монархічні, одначе методи їх діяльності і культурна роль, безмірно вищі, ніж методи французьких «республіканських» партій.

Партії мають великий вплив на інші суспільні скупчення і групування, особливо партії двох останніх типів - В і Г. Означення меж цього впливу вказується в самих партійних програмах: що і як вони хочуть зробити з державою, родиною, професійними, маєтковими, різноправними, релігійними, територіальними скупченнями; але і в діяльності партії вплив роблять великий: змінюють уряди і організації держав, підтримують чи реформують церкву, родину, змінюють маєткові відносини, а це значить - змінюють сам розмір скупчень заможних і бідних, збільшують чи зменшують права ін-

106-------------------------------------------------------------------

ших скупчень, сприяють чи обмежують діяльність професійних, територіальних та інших скупчень. Партії творять фактично державу, втілюють її, представляють. (Компартія і держава СССР є подвійно складна верства).

Що таке сучасна європейська республіка? Це продукт партій. Шум їх діяльності заглушує діяльність інших скупчень: партійні лідери в ролі міністрів фігурують на першому місці в пресі, партійні маси з'їздяться, нарадують, агітують, вибирають, скидають і взагалі - ведуть людей таборами за собою. Партії є провідниками сучасного суспільства, його організаторами, охоронцями і заступниками.

Цю роль раніш виконувала церква, але коли держава емансипувалася від церкви, то ідеологічно-політичним провідиикиом суспільства стала партія. І в цім її величезне історичне значення, яке очевидно, що далі, то ростиме більше. Люта боротьба партій є показником лише боротьби держав, націй і класів між собою. Бойовими відділами держав, націй і класів є партії. Національності і класи, що не мають своїх партій, засуджені на неволю.

Суспільно-несвідомі маси і півінтелігенція дуже мало організовані в партії, в переважній масі перебувають у стані «безпартійності», котра є показником того, що ці шари суспільства ще не усвідомлюють ані своїх інтересів, ані суспільного процесу, ні не мають (через те) жодних суспільних ідеалів, пасивно йдучи за організованимн іншими групами і будучи для них лише матеріалом. Інтелігенція (навіть з «вищою освітою») проповідує безпартійність через вказану причину - несвідомість у суспільних справах і свою класову залежність від пануючих класів. Виразником цієї інтелігенції є публіцисти і філософи індивідуалісти, цебто люди з подавленим соціальним інстинктом, які проповідують егоїзм, як єдину «філософію життя», щоправда - зоологічного, а не суспільного. Крайнім виразом цієї ідеології є а_н_а_р_х_о - і_н_д_и_в_і_д_у_а_л_і_з_м, що виступає, як цілковита протилежність комунізму і соціалізму.

Індивідуалісти критикують партію за різні хиби, при чім не відрізняють різних типів партій: індивідуально-егоїcтичних, групово-егоїстичних, класових і соціально-реформаційних. Вказуються при цім такі хиби: партійний догматизм (він неминучий у партіях соціяльно-реформаційних і є несимпатичним лише індивідуалістам-егоїстам,

107-----------------------------------------------------------

а не об'єктивною хибою); обмеження індивідуальності - такий аргумент виставляють люди, що психологічно належать до другої групи партій - півінтелігенція і дрібна буржуазія, бо це є її психологічною істотою; вказується ще на панування у партіях типу «середнього» (медіокра), пересічного, сірого лицеміра, але лицемір і пересічний - це є властивість партій другої групи, а в соціал-реформаторських партіях зазначаються яскраві індивідуальності, яких ніщо не обмежує, яким партія дає змогу розгорнути свої здібності і сили; вказується ще на дурисвітство партій, що виставляють широкі програми (так зв. програми - omnibus), але догрібшись до влади - не здійснюють іх. Які партії це роблять? Шайки, групово-егоїстичні та іноді й класові. Поскільки а_г_і_т_а_ц_і_я є способом розбудження почувань симпатії і інстинкту живлення та індивідуальної самоохорони, то люди йдуть на агітацію, як на всевладну принаду, і доки ця принада діє, впливає, доти люди вживатимуть агітації, як способу одержання влади і доти програма - omnibus буде фігурувати у партійній агітації. В класовому суспільстві, де такі величезні маси стоять на низькому рівні культури, цілком несвідомі в суспільних справах, завжди буде панувати партійний обман, б_о о_б_м_а_н є властивістю не колективу, а і_н_д_и_в_і_д_а. В партію людина приходить вже дорослою, вже «вихованою» в родині, школі, на вулиці, в професії, в релігійній організації і п_р_и_н_о_с_и_т_ь в_і_д_т_і_л_ь с_в_о_ї я_к_о_с_т_і: коли вона вихована на обманця, дурисвіта, то вона і в партії буде обманювати, дурити. Дурисвітство, як властивість і_н_д_и_в_і_д_і_в, виявляється у них тоді, коли вони в партії і тоді, коли вони б_е_з_п_а_р_т_і_й_н_і. Отже, проти чого заперечують «критики-індивідуалісти»? Колективи мають лише ті властивості, які є в о_с_о_б_а_х. Коли родина, школа і церква будуть масово виховувати чесних і порядних людей, тоді вони будуть і в партіях масово.

Партії є організаціями відкритими, вхід і вихід з них є добровільний, отже поскільки за партією йдуть маси, то значить партія висловлює їхні настрої, змагання та інтереси. Щоденні факти показують, як міняється настрій мас, які йдуть один раз за однією, а інший - за іншою партією.

Недавні вибори в Англії, що принесли перемогу робітничій партії, дуже яскраво говорять про те, що маси створюють успіх партії, а не вона сама собі, хоч на успіх партії впливає дуже ще й метод її організації та агітації.

108---------------------------------------------------------------

Всі партії, що хочуть насильно панувати чи робити переворот, мусять бути організовані централістично і орудувати диктаторськими методами праці, наближаючися до типу війська; партії ж демократичні можуть надіятися на успіх лише при одній передумові: коли всі партії в державі визнають демократичні методи. Коли жхоч одна партія прагне до диктатури, то й інші партії мусять перейти до централізації і диктаторства, щоб приборкати диктатора. Це два методи протилежні: в однім панує принцип сили, а в іншому - принцип більшості голосів (цебто настрою). Їх розумно сполучувати мусить кожна соціально-реформаторська партія, коли вона хоче прийти до влади, бо інакше ніколи не прийде до влади - завжди інші діючі сили зможуть її розкласти і обернути в сипучій пісок.

Від партій треба відрізняти ліги, які організуються для здійснення якоїсь однієї і конкретної мети: культурної, господарської чи політичної. Є ліги боротьби з сухотами, ліги охорони прав людини, ліги захисту тварин або охорони природних чи історичних пам'ятників, ліги аграрної реформи, ліги захисту вільного торгу, панєвропейська ліга хоче домогтися об'єднання європ. держав і т. п. Коли партія йде на вибори з одним якимсь гаслом, то вона збирає голоси всих тих, хто хоче здійснення того гасла, а зовсім не партійної програми.

Ліга нового Сходу^1, напр., хоче розв'язати національні питання на засаді повного права самовизначення народів. Все це показує, що форма ліги не зможе запанувати в сучасному суспільстві, яке дуже поділене на класи і ін. Державою ліга керувати не змогла б, бо для керівництва державного треба виконувати і розв'язувати одночасно багато культурних, господарських і політичних завдань. Вже через одне це з одним гаслом на вибори йти не можна, а треба ставити складну програму для вирішення багатьох завдань.

Припустимо, в якійсь державі є якесь видатне зло, напр. смертна кара. Коли монархісти, скажемо, поставлять передвиборче гасло «геть смертну кару», то хіба ви-

1:: Ліга нового Сходу - точніше Соціалістична ліга нового Сходу - об'єднання українських, російських та білоруських соціалістів-революціонерів і представників вірменської партії Дашнакцутіон, створене 1927 р. у Празі. Діяльність Ліги виявилася малоефективною, але сам факт єднання різнонаціональних соціалістичних партій на платформі визнання права кожної нації на повну державну самостійність мав неабияке політичне значення.

109---------------------------------------------------------------------------------------

гідно пролетаріатові віддати своі голоси за монархістів через одне симпатичне гасло? Ні, не варто, бо з одним гаслом «геть смертну кару» керувати державою не можна: разом з цим гаслом можуть прийти до влади ті, що потім будуть проводити всякі шкільні, господарські і політичні закони, які можуть бути для даної групи дуже шкідливі. Українські півінтелігенrи ведуть агітацію, щоб «всі об'єдналися» коло одного гасла: «Аби якої української держави». Вся примітивність цієї агітації очевидна: здобути і організувати державу під одним гаслом (напр., «нація») не можна, бо тут не одне, а сотня завдань. Тому й треба творити програму - omnibus, зазначати в ній сотні питань і давати на них відповіді.

Через вказаний характер суспільного процесу вести широку політичну працю треба у формі партії, а не ліги, бо ліга є форма для досягнення менших цілей, ніж суспільство і держава.

Українських масових організованих партій ще немає. Є ідеологічні гуртки з півінтелігентів. Такі «партії» політичної ролі не грають, бо по своїй соціально-психологічній характеристиці вони є тим, що ми називаємо партіями групово-егоїстичними або в крайнім разі - ідеологічними гуртками, з яких колись виростуть соціально-реформаторські партії.

Одначе це станеться не скоро, і лише після того, коли будуть організовані культурно і господарськи українські трудові маси: с_е_л_я_н_с_т_в_о і р_о_б_і_т_н_и_ц_т_в_о - ці два класи української нації. Об'єктивно-історично будучність можуть мати лише ті партії, що організуються для захисту інтересів цих двох класів і для реорганізації суспільства на засадах, корисних для цих класів.

Дата добавления: 2014-01-03