Поняття агарного права

План

Игорь Гладких, директор-координатор Российской Венчурной Ярмарки

Мастер-класс: «Венчурное предпринимательство: мифы и некоторые правила игры

Игорь Гладких является одним из ведущих специалистов в области информационного и организационного обеспечения венчурной индустрии в России. Также является Исполнительным директором Регионального фонда научно-технического развития Санкт-Петербурга, активно занимается привлечением инвестиций в высокотехнологические компании. Автор множества статей, посвященных проблемам венчурной индустрии и инновационного предпринимательства.

1. Аграрна реформа в Україні.

2. Поняття аграрного права.

3. Предмет аграрного права.

4. Методи правового регулювання.

5. Принципи аграрного права.

6. Система аграрного права.

Література

Нормативно-правові акти

1. Про пріоритетність соціального розвитку села і агропромислового комплексу в народному господарстві: Закон України від 15.05.1992 р. //Відом.Верхов.Ради України.- 1992.- № 32.- ст.45.

2. Про власність: Закон України від 07.02.1991 р. //Відом.- Верхов.Ради УРСР.- 1991.- №20.- ст.249.

3. Про підприємства в Україні: Закон України від 27.03.1991 р.// Там же.- 1991.-№46.-ст.621.

4. Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки: Указ Президента України від 03.12.1999 р. №1529199//Голос України.- 1999.- 7 груд.

Навчальна та наукова література

1. Аграрное право: Учебник для вузов/Под ред. проф. Г.Е. Быстрова и проф. М.И. Козыря. -М.: Юрист, 2000.- 534 с.

2. Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов. Учебное пособие. Издание вто­рое — дополненное и исправленное. Под редакцией докт. юрид. наук, профессора Погребного А.А. и канд. юрид. наук, доцента Каракаша И.И.— X.: ООО «Одиссей», 2001.— 400 с.

3. Аграрне право України - Підручник / В.З. Янчук, В.І. Андрійцев, С.Ф. Василюк та інші; За ред. В.З. Янчука. — 2-е вид., перероб. та допов. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 720 с.

4. Быстров Г.Е. Вопросы теории аграрного права и методики его преподавания в юридических ВУЗах России// Государство и право.-1998.-№11.-С.58-71.

5. Раянов Ф.М. Предмет и система сельскохозяйственного права: Учебное пособие. Уфа: Издание Башкирского университета, 1980.-№3.-С.27-31

6. Воронин Б.А. Актуальные проблемы аграрно-правовой науки в Российской Федерации: Монография / Урал. гос. юрид. акад. -Екатеринбург, 2000. - 130 с.

7. Козырь М.И. Аграрное право России: проблемы становления и развития.- М.: Право и государство, 2003.-208 с.

8. Процевський О.І. Про предмет трудового права України//Право України.-2001.-№12. С.81

9. Сташків Б. Метод права соціального забезпечення//Право України.-2000.-№2. С.37

10. Долгий О. Реформування аграрного сектора економіки держави – надійний правовий захист. Право України, №4, с.23, 2000 р.

11. Янчук В. Аграрно-господарче право – навчальна дисципліна. Право України. 2000 р., №2, с.38.

12. Алексеев С.С. Общая теория права. М.,1991, с. 250-260.

13. Янчук В. Предмет, джерела аграрного права та аграрних правовідносин в умовах переходу до ринку. К., 1993, с.10-24.

1. Аграрна реформа в Україні.

Україна - одна з найбільших країн Європи. Це велика аграрно-промислова держава, що має відповідні природно-кліматичні умови, достатні виробничо-господарські потужності для інтенсивного розвитку сільського господарства. Крім того Україна має могутній земельно-ресурсний потенціал. Із 60,3 млн га земель майже 70% складають сільськогосподарські угіддя (27% чорноземів земної кулі).

Виробництво продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, яке здійснюється на цих землях, є основою агропромислового комплексу. Цей комплекс охоплює цілі системи виробничих, переробних, науково-дослідних,
сервісних, та інших підприємств та об'єднань. У сфері с/г виробництва працює майже 4 млн людей.

До кінця 80 років в умовах державної та колгоспно-кооперативної власності основними товаровиробниками с/г продукції були колгоспи та радгоспи, а роль регулятора суспільних відносин у с/г виробництві відігравали спочатку колгоспне, а пізніше сільськогосподарське право.

Проголошення Україною незалежності і прийняття таких Законів як ЗУ "Про власність", "Про підприємства в Україні", ЗК, "Про господарські товариства", "Про КСП", "Про СФГ" та ін., зумовило принципово новий підхід до правового регулювання всієї економіки країни і в тому числі її аграрного сектора. Коло господарюючих суб'єктів значно розширилося - з'явилися їх нові види. Сьогодні сферою аграрного законодавства охоплюється діяльність с/г кооперативів, ФГ, державних та комунальних с/г підприємств, ТОВ, АТ, орендних формувань, приватних с/г підприємств, ОСГ та ін. Така різноманітність суб'єктів обумовлена існуванням різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Але незалежно від форми власності та організаційно-правової форми всі вони складають систему товаровиробників с/г продукції.

Аграрна реформа була започаткована прийняттям ВРУ 18 грудня 1990 р. постанови "Про земельну реформу". Реформування існуючих земельних відносин завжди належало до надто складних завдань і найважливіших напрямків соціально-економічної політики держави взагалі і аграрної, зокрема. Адже ці перетворення стосуються насамперед відносин власності на землю, володіння, використання і розпорядження земельними ресурсами як основним засобом виробництва у сільському господарстві, просторовою базою для розташування будь-яких об'єктів.

Соціально-економічні та політичні умови в яких здійснюється земельна реформа надзвичайно несприятливі, складні і неоднозначні. Економічна криза, що охопила майже всі сфери суспільства, змушує у пошуках шляхів подолання цієї кризи вдаватися до застосування термінових, навіть пожежних, а тому недостатньо виважених заходів. До того ж навколо питань земельної реформи довгий час точилася гостра політична боротьба. Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, їх реформування та удосконалення повинно вирішити питання економічних інтересів селянина. Без реального власника немає і справжнього інтересу, немає відповідальності. Отже, наближення с/г працівника до власності на землю та інші засоби виробництва треба розглядати як одне з найважливіших завдань земельної і аграрної реформи. Тут має бути дотриманий основний принцип соціальної справедливості у земельних відносинах - земля повинна належати тому, хто її обробляє. Однак, це не єдина точка зору, досить часто висловлюються і протилежні думки, які аргументуються тим, що земля не повинна бути приватною власністю, оскільки не створена працею людини, і що земельні відносини здатна вирішити не приватна власність, а відповідні економічні механізми, форми і методи господарювання та державна підтримка селянина.

Одним із важливих завдань земельної реформи є формування ринку землі. Без такого ринку навряд чи можна вважати логічно завершеним перетворення земельних відносин на зразок європейських. Але тут треба усвідомлювати, що не може існувати абсолютно вільного земельного ринку і необмеженого права приватної власності на землю, безконтрольних операцій з її купівлею-продажем. Отже, реформування земельних відносин в Україні процес поступовий і довгочасний. Він потребує відповідної законодавчої та нормативної бази. Можна стверджувати, що успішне вирішення завдань земельної реформи потребує комплексного проведення юридичних, економічних та організаційних заходів стосовно удосконалення цих відносин. Насамперед сучасність потребує прийняття нормативних актів, передбачених нормами ЗК.

Другою складовою частиною аграрної реформи є реструктуризація с/г підприємств заснованих на колективній формі власності. Колективна форма власності та засновані на ній організаційно-правові форми аграрних формувань у багатьох випадках показали свою нежиттєздатність. Це визначило необхідність реформування економіки аграрного сектора, а саме перетворення колективної власності та заснованих на ній колективних підприємств у підприємства засновані на приватній власності.

Правовою основою проведення таких перетворень став Указ Президента "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки" від 03.12.1999 р. Він спрямований на поглиблення та прискорення земельної реформи, а також на здійснення організаційно-економічних заходів щодо розвитку приватних принципів господарювання. Відповідно до Указу колективні с/г підприємства мають бути реформовані в с/г підприємства з приватною формою власності на землю і майно, а саме у: 1) приватні с\г підприємства, які підпадають під загальний правовий режим таких підприємств; 2) приватно-орендні підприємства, які крім власної земельної ділянки можуть орендувати землю у інших власників (фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади). Таке підприємство може орендувати і майно (техніку, засоби виробництва)[1]; 3) фермерські господарства, статус яких визначено ЗУ "Про ФГ"; 4) с\г господарські товариства (АТ, ТОВ), - відповідно до ЗУ "Про господарські товариства"; 5) сільськогосподарські кооперативи, що функціонують згідно із ЗУ "Про сільськогосподарську кооперацію".

Указом передбачається також формування необхідної інфраструктури аграрного ринку в тому числі аграрних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, яка б забезпечувала заготівлю і реалізацію с/г продукції та постачання виробникам необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Досвід майже всіх розвинутих країн показує, що сільське господарство набагато залежить від державної підтримки, різноманітних економічних заходів і стимулів (фінансування, кредитування, ціноутворення, страхування). Тому одним із напрямків аграрної реформи має бути впровадження названих економічних важелів, а також зміна системи та розмірів оподаткування для с\г виробників, які б передбачали застосування відповідних податкових пільг.

Оскільки аграрні перетворення пов'язані з трансформацією всієї економіки країни, то процес реформування триватиме відносно довгий час.

Таким чином, можна визначити декілька складових аграрної реформи:

- проведення земельної реформи;

- перетворення майнових відносин власності в АПК;

- формування в процесі зміни майнових та земельних відносин власності нових суб'єктів господарської діяльності, найбільш адаптованих до ринкових умов;

- формування ринку і ринкової аграрної інфраструктури;

- застосування державних важелів підтримки розвитку підприємництва на селі.

Кінцева мета зазначених перетворень - створення конкурентоспроможного, в тому числі на міжнародному ринку, аграрного сектора, який забезпечував би продовольчу безпеку країни та достатній рівень доходів селян, як основи соціальної стабільності на селі.

Сільськогосподарське виробництво характеризується деякими ознаками, які відрізняють його від інших сфер діяльності людини. До таких ознак відносяться: різноманітність видів праці, сезонність виробництва, розрив між періодом трудового процесу та його результатами, залежністю від природно-кліматичних умов тощо. В с/г підприємствах можуть працювати як члени цих підприємств, так і особи, які уклали трудову угоду з цим підприємством і залежно від цього здійснюється різне правове регулювання їх трудової діяльності. Всі ці особливості вказують на те, що правове регулювання с/г праці неможливе здійснити лише нормами трудового права.

В процесі с/г виробництва виникають також майнові, земельні, управлінські, фінансові правовідносини, які мають свою аграрну специфіку. Таким чином, ці та інші особливості сільського господарства об’єктивно зумовлюють формування галузі аграрного права..

На даному етапі розвитку аграрне право складається в систему, яку слід розглядати у чотирьох аспектах: 1. Як самостійну галузь законодавства. Законодавчий процес безперервний, особливо останнім часом. Практична діяльність потребує прийняття нових законів, правові норми постійно змінюються, уточнюються. Все це приводить до значного накопичення законодавчого матеріалу. 2. Як галузь права. АП складає невід'ємну частину права України. За допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників с/г продукції, регулюється їх виробничо-господарська діяльність, організаційні, майнові, трудові, господарсько-договірні та інші відносини. Через систему аграрних правовідносин здійснюється залучення правових норм інших галузей права. Питання про те, чи є АП самостійною галуззю права є дискусійний. Ми його розглянемо нижче. 3. Як галузь правової науки. Це сума знань про аграрне законодавство, про аграрно-правові норми, аграрні правовідносини. Наука АП охоплює історію виникнення аграрного законодавства та перспективи його розвитку. Зараз зростає кількість наукових розробок, які тягнуть за собою посилення законотворчої роботи. 4. Як учбову дисципліну, за допомогою якої вивчається аграрне право, законодавство та ефективність його застосування.

Аграрне право - це спеціалізована, комплексна, інтегрована галузь права, яка являє собою сукупність встановлених або санкціонованих державою правових норм, а також локальних норм, що прийняті у встановленому порядку самими с\г підприємствами, в яких закріплюються основні принципи, форми і порядок діяльності і організації с/г підприємств та об'єднань, які регулюють їх взаємовідносини між собою і з державою.

Аграрне право - це система правових норм, яка регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва с/г продукції, її переробки та реалізації.

Дата добавления: 2014-01-03