Гальмування в центральній нервовій системі

Гальмування — це особливий нервовий процес, що проявляється в зменшенні або відсутності реакції у відповідь на подразнення. Вперше гальмуван­ня було відкрито німецькими вченими братами Вебер, у 1845 р. при вивченні дії подразнення блукаючого нерва на скорочення серця.

Початком розвитку досліджень гальмування в центральній нерво­вій системі слід вважати роботу І. М. Сєченова «Про гальмування згинального рефлексу у жаби при хімічному подразненні середнього мозку», яка була надрукована у 1863 р. Далі І. М. Сєченовим і М. Є. Введенським було показано, що гальмування не можна звес­ти до стомлення рефлекторних центрів і що розвиток гальмування пов'язаний із зміною електричної активності центральної нервової системи. Сучасні електрофізіологічні

Рис.5. Схема нейрона із збуджувальними (З) гальмівними (Г) синапсами і внутрішньоклітинний запис повільних постсинаптичних потенціалів.

дослідження дозволили вста­новити два принципово різних способи гальмування у нервових клі­тинах. Перший спосіб пов'язаний із діяльністю спеціальних галь­мівних нейронів, у другому випадку гальмування в клітині виникає вторинно як наслідок її збудження. На кожній нервовій клітині розташовані збуджуючі і гальмівні синапси (рис. 5). Співвідношення активності збуджуючих і гальмівних синапсів в кожний даний мо­мент визначає характер реакції нервової клітини.

Залежно від механізму виникнення гальмування буває деполяризаційне (виникає внаслідок тривалої деполяризації мембрани) і гіперполяризаційне (яке пов'язане з гіперполяризацією мембрани).

Гальмування може виникати як в пресинаптичній частині аксона, так і в постсинаптичній мембрані. Постсинаптичне гальмування пов'язане з виділенням із синапсів медіатора, який призводить до збільшення величини мембранного потенціалу на 5... 8 мВ, тобто до гіперполяризації мембрани. Це збільшення мембранного потен­ціалу дістало назву гальмівного постсинаптичного потенціалу (ГПСП).

Наявність гальмівних синапсів вперше була доведена для рухових нейронів спинного мозку вченими Д. Лойдом і Б. Реншоу, а ви­міри зміни поляризації мембрани за допомогою мікроелектродів, проведені Екклсом (1954), показали, що гальмування розвивається внаслідок гіперполяризації постсинаптичної мембрани.

Природа гальмівного медіатора в різних синапсах різна. В нер­вово-м'язових синапсах серця гальмівним медіатором є ацетилхолін, який в той же час для скелетних м'язів відіграє роль збуджуючого медіатора. В гальмівних синапсах нервово-м'язових з'єднань галь­мування викликає гамма-аміномасляна кислота (ГАМК). Для міжнейронних синапсів природа гальмівного медіатора повністю ще не з'ясована. Існує думка про те, що цю роль можуть виконувати різні речовини і що різниця між збуджуючими і гальмівними нейронами полягає лише в особливостях біохімічних процесів синтезу цих медіаторних речовин. Первинне деполяризаційне пресинаптичне галь­мування розвивається в пресинаптичних розгалуженнях аксонів аферентних нейронів за допомогою проміжних гальмівних нейронів (рис. 6). Внаслідок тривалої деполяризації (до кількох сотень мілісекунд) пресинаптичних закінчень, викликаної високочастотними розрядами цих проміжних нейронів, проведення імпульсів до мотонейронів блокується, через що зменшується або повністю припиня­ється активність їх. Цей тип гальмування широко розповсюджений в центральній нервовій системі. Гальмування викликається не тіль­ки з боку аферентних волокон, а і при подразненні різних структур головного мозку.

Рис. 6. Схема розташування гальмівних синапсів на пресинаптичних розгалужен­нях аксона.

Вторинне деполяризаційне гальмування розвивається в тих синапсах, що збуджуються. Вна­слідок тривалого збудження, то­бто тривалої деполяризації, яка може виникнути як у пресинаптичній так і постсинаптичній мембранах синапса, зменшується збу­дливість клітини. Збільшується період рефрактерності, внаслідок чого зменшується лабільність. При цьому збудження змінюється гальмуванням.

Цей тип гальмування було вивчено М. Є. Введенським (1886) і названо песимальним гальмуванням. Воно може виникнути в будь-якій ділянці нервового утворення саме там, де низький рівень ла­більності. Найлегше спостерігати цей вид гальмування у нервово-м'язовому синапсі. Тому механізм виникнення песимального галь­мування детально вивчено на нервово-м'язових синапсах. Виявлено, що основною причиною цього гальмування є стійка деполяризація, яка виникає під впливом частої стимуляції. Але синапси і централь­ної нервової системи мають невелику лабільність, тому вони також можуть стати місцем вторинного гальмування.

Вторинне гіперполяризаційне гальмування. Гальмування може розвиватися і в збуджуючих нейронах без участі впливу гальмівно­го медіатора як наслідок тривалої деполяризації в мембрані синапсу під впливом імпульсів високої частоти. Таке, гальмування нази­вають песимальним. Сильне збудження нейрона призводить до збільшення величини і фази гіперполяризації потенціалу дії. Збу­джуючий постсинаптичний потенціал при цьому стає недостатнім, щоб деполяризувати мембрану до критичного рівня, і тому розвива­ється гальмування, яке називають вторинним гіперполяризаційним.

Дата добавления: 2014-01-03