Філософсько-наукові концепції сутності й походження релігії

Мета й завдання курсу

Викладання й освоєння релігієзнавства вносять свій внесок у гуманітаризацію освіти, оволодіння досягненнями світової й вітчизняної культури, вільне самовизначення студентської молоді у світоглядних позиціях, духовних інтересах і цінностях. Курс надає допомогу в професійній підготовці студентів всіх спеціальностей.

У цьому курсі не тільки розкриваються деякі теоретичні положення, але й дається інформація про сукупності цікавих фактів, без знання яких важко зрозуміти багато подій в економічній, політичній історії, в історії науки, мистецтва, літератури, моралі, у сучасному суспільно-політичному житті й т.д.

Релігієзнавство своїми засобами сприяє реалізації свободи совісті, сприяє становленню цивільних якостей особистості, дає орієнтацію у певних соціально-політичних процесах, виявляє загальне й особливе в політиці різних партій і суспільних рухів у релігійному питанні.

Велика значимість курсу для твердження гуманістичних цінностей сучасного світу, забезпечення цивільної згоди, гармонізації міжлюдських відносин, у тому числі представників різних релігійних і нерелігійних світоглядів.

Протягом усієї історії розвитку культури сус­пільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище - релігію, причини та умови її ви­никнення. Окремі представники науки і культури відповідно до своїх філософсько-світоглядних по­глядів давали різноманітні визначення сутності й походження релігії. Античні мислителі V ст. до н. е. Анаксагор, Антифонт, Ксенофан уявляли, що лю­ди самі створили собі богів за своїм образом і по­добою. Критій та Полівій вважали, що люди вигадали богів, щоб наганяти на інших страх і змусити їх виконувати закони. За уявленням Демокрита, в основі релігії лежить страх перед грізними явищами природи. За Епікуром, богів створили страх і нікчемність.

За середньовіччя з'явилася своєрідна концепція "трьох ошуканців", буцімто християнство, іс­лам та іудаїзм виникли внаслідок пропаганди вчення Христом, Мухаммедом і Мойсеєм. Філософи XVII-XVIII ст. також залишались у полоні уявлень про релігію як обман народу. Т. Гоббс вважав, що релігія грунтується на вигадках, що дозволені державою. Французькі просвітителі XVIII ст. Ж.Мельє, Ф. Вольтер, С. Марішель та ін. розуміли релігію як певний обман народу своє­корисливими правителями та жерцями. П.Гольбах, не заперечуючи, що релігія пов'язана з обма­ном, причини її все ж таки вбачав у стражданнях і страху, що гнітять людину.

Певного поширення у свідомості набули тради­ційно-буденні уявлення про релігію як про сукуп ність легенд, фантастичних вигадок. Але якщо ре­лігія справді є тільки наслідком уяви, вигадуван­ням, сукупністю легенд, то чому вона має великий вплив на свідомість і поведінку людей? І навпаки, чому відсутній такий вплив на людей у художній та науковій фантазії? Не можна погодитись і з уявленням, що релігія - продукт обману, складена ошуканцями брехня. Якщо вона й справді така, то чому існує декілька тисячоліть? Чому люди не мають сили подолати нібито обман і нісенітницю? І потім, якщо релігія - обман, то як пояснити, що віруючим, як і іншим людям, властиві прояви героїзму, самовідданості, доброти, моральності? Чо­му люди йдуть на самопожертвування заради цієї начебто нісенітниці? Згадаймо хоча б учинок боярині Морозової в XVII ст. та долі інших старовірів в історії.

Зокрема, якщо говорити про негативну оцінку релігії, то вона використовувалась у минулому для ідеологічної, ба навіть адміністративної, боротьби проти "релігійних ошуканців". Досить згадати репресії проти священиків, руйнування церков у Франції під час Паризької комуни, Албанії та СРСР. За Паризької комуни було знищено близько 8 тис, а в СРСР тільки в 1917-1919 рр. - майже 320 тис. священнослужителів.

Нарешті, існує уявлення, що релігія є набір абсурдних, примітивних понять, нікчемних уяв­лень, що властиві людям із низьким рівнем культури та освіти. Але як тоді пояснити, що віруючі були і є високоосвічені й культурні люди? І чому люди не мають сили позбутися цих начебто примітивних та абсурдних уявлень?

Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально-ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Розгляньмо декотрі з найвідоміших концептуальних пояснень релігії.

Соціологічна концепція. Всупереч твердженням про релігію як притаманну людській свідомості від народження, ряд мислителів визнавали релігію як соціальне явище. Зокрема, французький соціолог Б. Дюркгейм уважав, що релігія - явище головно соціальне. Людський інститут не може бути заснованим на помилках та обмані, бо тоді він не міг би зберегтися. Як­що релігія - ілюзія, псевдореальність, то не може бути і предмета релігієзнавства. Релігія, на думку Б. Дюркгейма, відіграє певну роль у суспільстві, По-перше, вона створює та підтримує "соціальну спільноту". Релігія - це форма усвідомлення і створення соціальної єдності, важливим чинником якої є релігійні обряди. По-друге, релігія формує ідеали, які стимулюють суспільний розвиток. Нарешті, Б. Дюркгейм дає таке визначення релігії: цілісна система вірувань і дій, що належать до свя­щенних, тобто відокремлених, заборонених речей; вірування та дії, що об'єднують в одну моральну громаду - церкву всіх, хто їх наслідує.

Матеріалістична концепція. Марксизм також визначав релігію як соціальне явище. За сутністю вона, по-перше, - необхідний продукт історично визначених Матеріальних суспільних відносин, а не випадковий витвір, що його накинули людям мислителі, жерці чи правителі; по-друге, релігія є частиною соціальної надбудови суспільно-економічної формації, тобто релігійною надбудовою, яку складають релігійна свідомість, релігійні діяльність і відносини, релігійні організації та інститути; по-третє, релігія - це форма відчуження людської сутності, "священний образ людського самовідчуження" (К. Маркс), за яким продукти свідомості відокремлюються від людини і протиставляються їй самій; по-четверте, ілюзійний вираз реальних суспільних відносин і діяльності людей, що виникає внаслідок спотвореного, перекрученого відображення в релігійній свідомості дійсних відносин і якостей; по-п'яте, релігія є фантастичним відображенням сил, що панують над людьми в повсякденному житті.

Виходячи з гносеологічних якостей релігії, Ф. Енгельс в "Анти-Дюрингу" дає таке її визна­чення: "релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їхньому повсякден­ному житті, - відображенням, в якому земні сили набирають форму неземних". Це є гносеологічний аналіз релігії, в якому визначається, що в релігії суспільне буття відображається у фантастичній формі, об'єктом відображення є зовнішні сили, які панують над людьми, внаслідок фантастичного відображення земні сили набирають форму неземних.

Натуралістична концепція. Визначення сутності релігії з позицій методоло­гії психоаналізу дав 3. Фрейд та його послідовники. За його вченням: по-перше, бог є не що інше, як пряме сприйняття батька, а тому джерела релігії лежать у "батьківському комплексі" ("едіпів комплекс"). Для дитини захисником від зовнішніх сил є батько, якого вона обожнює та боїться. Людина первісного суспільства також боялася зов­нішніх сил і намагалася подолати їх у своїй уяві. Звідси персоніфікація природних сил, антропоморфізм релігії. Безсильна людина створює собі богів за образом і подобою власного батька - богів страху та втішання.

Вважаючи релігію соціально-культурним утворенням, 3.Фрейд водночас відзначав, що вона є ілюзією індивіда, який проеціює на світ образ власного батька; по-друге, релігійні уявлення виникають за існування незадоволених бажань лю­дини. У релігії знаходять виявлення найвіковічніші бажання людини. Релігія ж дає їм ілюзорне задоволення або здійснення. Потреба в релігії існуватиме доти, доки існуватимуть ці бажання; по-третє, релігія допомагала культурі пригнітити інстинктивні бажання людей, пропонуючи їм за­мість безпосередньої реалізації потягів "потойбічне блаженство". На думку 3. Фрейда, свого часу вона була необхідна для збереження культури, але нині її має заступити раціонально обгрунтований науковий світогляд - моральні цінності мусять звільнитися від релігійних санкцій, розум пови­нен посісти місце віри. 3. Фрейд гадав, що релігія обов'язково відімре, у неї немає майбутнього. Не треба лише забороняти й переслідувати її.

Існують також різноманітні концепції походження та історії розвитку релігії. Уже в XIX ст. в історії науки склалася школа з вивчення похо­дження релігії - міфологічна школа (інша наз­ва - натурміфологічна, астрально-міфологічна або натуралістична), яка підтвердила свої погляди значним фактичним матеріалом, отриманим на ос­нові порівняльної міфології та філології давніх індоєвропейських народів. Вчені А.Кун, В.Шварц, М.Мюллер та ін. намагалися довести, що первісні релігійні вірування виникли з обожнення небес­них явищ (скажімо, Сонця, Місяця, Вітру та ін.), яких людина не розуміла, але намагалася поясни­ти собі через уособлення (в людському або тварин­ному образі). У такий спосіб представники міфоло­гічної школи витлумачували походження не тільки образів власне релігійної фантазії: вони вважа­ли, що й герої казок, пісень, народних ритуалів і звичаїв - це теж продукт давнього астрально-міфологічного світогляду.

Така концепція була правдивою, хоч і однобічною. Вона визначала релігію як певну споглядаль­ну і теоретичну діяльність людини, ігноруючи роз­виток релігії в сусшльстві від простих до складних форм.

Згодом, на основі етнографічного та антропологічного фактичного матеріалу Е.Тайлор, Г.Спенсер та ін. висунули анімістичну теорію походження релігії. Згідно з нею первісна релігія зародилась як віра в "духовні істоти", в душі, в духів тощо. Сама ж віра виникла тому, що первісну людину дуже цікавив той особливий стан, що його вона часом переживала сама: сон, непритомність, галюцинації, хвороби, нарешті смерть. Не спроможний вірно витлумачити подібні явища, "дикун-філософ" додумався до уявлення про душу як про ма­ленького двійника, який сидить у тілі людини, але спроможний його покидати тимчасово або назавжди. Із цієї віри розвинулись інші, складніші уяв­лення: про душу тварин, рослин, неживих предме­тів, про душі померлих, про їхню долю, про переселення душі в нові тіла, про особливий потойбіч­ний світ духів тощо (на цих уявленнях згодом склалися містичні вчення: астрологія, спіритизм та ін.). Рівночасно послідовники цієї школи не спромоглися пояснити історично-суспільного характеру походження релігії, не брали до уваги її емоційного аспекту, не змогли показати її історичну еволюцію.

Представники преанімістичної теорії, погоджуючись у цілому з тим, що анімістичні вірування могли виникнути так, як стверджував Тайлор, усе ж таки визнавали існування примітивніших, доанімістичних (преанімістичних) уявлень. На думку різних авторів, до виникнення віри в душу (духів) існувала єдина віра в магічну силу самої людини, віра в безособову таємничу силу, або уяв­лення про загальне уособлення природи, або віра в магічну діючу силу речей тощо.

Не обмежуючись тільки цими судженнями, деякі автори стверджували також, що в структурі релігії відіграють певну роль не лише уявлення й судження, а й емоції, афекти, імпульсивні й рефлексивні рухи; що самі уявлення з'явилися лише як осмислення афектів і дій.

Такими є загальні теоретично-концептуальні визначення сутності й походження релігії.

Дата добавления: 2014-01-03