Основні напрямки буддизму

Перетворення буддизму в панівну релігію та його широка експансія привели до суттєвих змін його вчення, причому в двох, напрямках: з одного боку, в інтелігентських колах і серед керівників чернечих громад відбувалося ускладнення буддій­ської метафізики; з боку іншого, з поширенням се­ред загалу за межами Індії буддизм пристосовував­ся до примітивних вірувань народів різних країн. Уже на другому соборі буддизм розколовся на два напрямки; різні секти на свій копил розробляють метафізику цього вчення.

Але найбільший розкол стався у І ст. н.е., коли буддизм розпався на дві течії - хінаяну і махаяну.

Махаяна. Засновником цього вчення вважаєть­ся буддійський богослов Нагараджуна (І ст.). На­родився він у Південній Індії та належав до брах­манської касти. Вчення махаяни мало суттєві змі­ни порівняно з раннім буддизмом. Воно було знач­ною поступкою брахманізмові. Послідовники ма­хаяни виходили з того, що основна ідея буддій­ського вчення - кожна людина може досягти нір­вани тільки особистими зусиллями - накладає на просту людину надмірний тягар.

Тому нірвани може досягти лише незначна кількість людей. Основній же масі народу потрібен легший спосіб. Релігія без бога чи богів для народ­них мас є недосяжною. Звідси сам засновник буд­дизму Гаутама перетворюється для махаяністів із учителя мудрості в бога. Поступово розвивається культ Будди. Потім виникає уявлення, що Гаута­ма - один із багатьох будд. До переліку таких будд включали і брахманських богів, а згодом - богів інших країн, де поширився буддизм. Посту­пово кількість будд значно зросла. У північнобуд-дійських монастирях інколи зберігаються зобра­ження тисячі будд. Але найбільшим шануванням користуються: Гаутама - засновник буддизму; Майтрея - будда майбутнього світового порядку; Ваджрапані - останній із тисячі будд; Манджушрі - мудрий; Адибудда - творець світу; Амітабха - містичний володар раю.

Окрім будд, махаяністи поклоняються бодхісатвам. Бодхісатва - це істота, яка досягла доско­налості, переборовши в собі жадобу до існування, і перейшла в нірвану, але добровільно залишилася в цьому світі, щоб рятувати інші істоти. Тобто бод­хісатва - це ніби потенційний будда.

Послідовники махаяни висловлювалися про можливість досягнення мирянами нірвани. Нагараджуна вчив, що не тільки монахи, а й прості ми­ряни можуть досягти нірвани. Аби привернути ві­руючих до махаяни, в буддизмі виникло вчення про рай, відсутнє в первісному буддизмі. Рай зна­ходиться у блаженній країні Сукхаваті серед чудових садів зі всякими благами, де й розко­шують правовірні. У раю перебувають душі право­вірних, які ще раз повинні втілитися на землі пе­ред досягненням нірвани. Разом із раєм з'явилось і буддійське пекло, описане жахливими картина­ми страждань грішників, які порушували закони Будди.

Взагалі послідовники махаяни витлумачують життя і вчення Будди довільніше. Вони над усе пе­реймаються співчуттям, учать про те, що спасіння однієї людини залежить від сукупного милосердя інших. Їхній ідеал - Будда, спаситель. Згідно з махаяною спасіння досягається через віру в Гаутаму, який піднісся і став божеством, а також в ін­ших святих, які стали бодхісатвами. Тому для спа­сіння дуже корисно повторяти вголос їхні імена.

Хінаяна. Послідовники цієї течії тримаються догматів первісного буддизму, написаних мовою палі, визнають Будду людиною, яка знайшла шлях до спасіння. Основний акцент вони роблять на власному спасінні, якого можна досягти тіль­ки через відхід від світу, тобто прийняттям чернецтва.

Послідовники хінаяни зосереджують увагу на­самперед на внутрішньому самоспогляданні та мудрості (бодхі). їхнім ідеалом є святий, архат; Будда при цьому розглядається ак архат. Вони уникають філософсько-космологічних спекуляцій. Взагалі хінаяна не набула значного поширення се­ред населення через свою консервативність.

Ламаїзм. Один із напрямків у буддизмі, що склався у VII ст. в Тибеті на основі махаяни й тан­тризму, поєднаних із магічними віруваннями ти бетців. В XVI-XVIII ст. поширився серед монго­лів, а згодом знайшов своїх послідовників серед бурятів, тувинців і калмиків.

У ламаїзмі особлива увага в спасінні надається ламам (монахам), без допомоги яких звичайні ві­руючі не зможуть не тільки спастися, потрапити в рай і досягти нірвани, а й навіть прожити нор­мально в цьому перевтіленні. Ламаїсти поклоня­ються безлічі будд, бодхісатв і демонів. Для цієї релігії характерні пишні богослужіння і театралі­зовані містерії, що їх проводять у дацанах (відді­лення монастиря або монастир), багато побутових обрядів, магічних заходів і заклинань. Ь послідов­ники використовують спеціальні молитовні колеса (барабани) або млини, куди закріплюють молитву, написану на аркуші паперу. У храмах широко ви­користовують свічки и лампади, дзвони, музику і т. ін.

Особливе місце посідають лами, які живуть зде­більшого в монастирях (дацанах). Кожний вірую­чий мусить мати свого ламу, коритись його наста­новам і покладатися на його молитви. Вищі лами вважаються хубілганами - живими богами. Очо­люють ламаїстів два ієрархи: перший має титул панчен-лами і є ніби втіленням самого Будди, дру­гий - титул далай-лами і є носієм світської влади в Тибеті або іншій країні.

Взагалі ламаїзм доповнив буддійський культ поклоніннями духові гір, обожненням низки жи­вих істот, використанням у богослужінні музики, ритуальних танців, пантоміми, встановив безліч свят, що супроводжувалися таємними культовими діями, в яких беруть участь тільки монахи. Для всього північного буддизму Тибет є заповітною країною, а місто Лхаса - святим місцем палом­ництва буддистів. Тибетська мова також уважаєть-ся священною, нею написано святі книги “Ганджур” і “Данджур”. Тибетським святиням покло­няються всі буддисти.

Досить поширеними в буддизмі є також такі те­чії: дзен-буддизм, амідаїзм, чи буддизм Чистої землі, нітирен-буддизм та багато інших. У самій лише Японії налічується близько 200 різноманіт­них буддійських течій, сект і шкіл. Серед них такі великі організації, як Сока-гаккай, Нітирен-буд-дизм, Рейюкай. Південну Корею часто називають релігійним заповідником буддизму. Найбільшими течіями буддизму тут є Чоге, Тхего, Вонбульге, Сон-буддизм, або дзен, та ін. Взагалі в таких кра­їнах, як Бірма, Таїланд, Лаос, Шрі-Ланка буддис­ти становлять 70—90% населення. В останні деся­тиліття буддизм у різноманітних його формах по­ширився у СІЛА, Німеччині, Франції, Англії та ін­ших країнах Заходу.

Нітирен-буддизм являє собою головну течію японського буддизму. Названий за ім'ям одного а найвідоміших релігійних і громадських діячів японського середньовіччя Нітирена (1222-1282), який проголосив себе послідовником "Лотосової сутри" - найбільш популярного та шанованого буддійського тексту. Він назвав сутру єдино істин­ним ученням, наголосивши на проповіді ідеї за­гальності спасіння. При цьому об'єктом спасіння проголошувалася не тільки особистість, а й сус­пільство в цілому. Тільки прихильність до істин­ної віри є найважливішою передумовою позбав­лення суспільства від усіх бід.

Хоч епоха, в яку жив і працював Нітирен, дав­но відійшла в минуле, проте розроблена ним сис­тема поглядів і релігійної практики демонструє ве­лику життєздатність. Справжнім ренесансом його ідей став період після революції 1867-1868 рр.

Попервах віровчення Нітирена не визнавалося більшістю його сучасників. Без перебільшення можна сказати, що жоден із видатних релігійних діячів Японії не піддавався таким гонінням, як Ні-тирен. Проте він до кінця пройшов вибраним шля­хом, жодного разу не зрікся своїх переконань. То­му система поглядів Нітирена завжди сприйма­лась у нерозривному зв'язку з його особистістю.

Головне в діях Нітирена - це інтерпретація шляху спасіння. На відміну від багатьох буддій­ських проповідників тієї епохи, які вчили, що спа­сіння досягається розривом неперервного ланцюга страждань і перероджень, що може здійснитись лише після смерті в Чистій землі Будди, Нітирен твердив, що справжній прихильник "Лотосової сутри" ще за життя може досягти сутності Будди і в такий спосіб позбутися страждань.

Нітирен уважав, що завдяки поширенню вчен­ня "Лотосової сутри" в усі куточки землі цей тлін­ний світ перетворюватиметься на Чисту землю. Са­ме цей елемент його проповідей знайшов схваль­ний відгук у японців як засіб досягнення земних блат і політичних умов свого існування.

Для доведення такого твердження Нітирен ви­користовував канонічні буддійські тексти, а також посилався на індійського основоположника махая-ни Нагараджуну, який мав сан бодхісатви. Проте основою свого вчення, як уже зазначалося, Нітирен зробив "Лотосову сутру", складену в Індії у І - на початку II ст. н.е. Цей твір належить не до філософських, а до проповідницьких, популяриза­торських сутр. До "Лотосової сутри" зверталися за тлумаченням представники більшості далекосхід­них буддійських шкіл. Але найбільш ґрунтовним та авторитетним уважається тлумачення Чжиї. У них закріплено поділ сутри на змістовні части­ни - вступні проповіді (сякумон) та основні щизк повіді (хомон).

У сякумоні (розділи І-XIV) Шак'ямуні прого­лосив про загальність спасіння всіх живих істот, навіть таких, кому в махаяністських сутрах відмовлялось у можливості досягнення стану будди. Він оголосив, що існує один шлях спасіння і всі можуть стати буддами незалежно від їх місця в ланцюгу втілень.

На початку хомона (розділи XV-XXVIII) роз­повідається про раптову появу з-під землі величез­ної кількості бодхісатв, які після того, як Будда піде з цього світу, захищатимуть "Лотосову сут­ру". Здивованим бодхісатвам Майтреї Шак'ямуні відкриває свою істинну сутність, яка полягає в то­му, що він досяг "просвітлення" в дуже далекому минулому, тобто Будда існуватиме вічно, що всі будди минулого, нинішнього та майбутнього є не що інше, як перетворені тіла, що кожна жива іс­тота стає буддою, знаходячись у цьому світі.

Як видно з заяв Нітирена, його хвилювала проблема спасіння Японії через багато років після того, як Будда піде з цього світу. Він проголосив себе одним із бодхісатв, що вихопилися з-під зем­лі. Згодом послідовники Нітирена проголосили йо­го справжнім Буддою.

Назвавши себе рятівником Японії, носієм ви­щого знання та єдиною людиною, що осягла об'яв­лення Будди, Нітирен запропонував програму до­сягнення загальної гармонії на основі вчення хо­мона. У 1281 р. з'явився його твір "Сандай хіхо гендзю дзи" ("Про наслідування трьох великих та­ємних законів"), що їх нібито передав Нітиренові бодхісатва Вішиста-чартира. Ці три великі таєм­ниці охоплюють:

1. Хондзон - те що є істинним для поклоніння. У традиційному розумінні це - статуя чи зобра­ження одного з будд, що знаходиться в храмі та є об'єктом поклоніння. У Нітирена хондзон - це п'ять знаків: мйо — хо — рен — ге — кйо. Ці п'ять знаків, намальованих в центрі храму, були симво­лами п'яти принципів, що найбільш повно відоб­ражали істинну сутність Будди (і передовсім те, що він є вічним). Отже це поклоніння не тільки Будді, а й тому, хто виголосив п'ять знаків - п'ять принципів, тобто Штиренові.

2. Кайдан - місце шанування хондзона. У Ки­таї та Японії так називали місце, де монахи влаш­товували церемонію прийняття заповідей. Нітирен
істотно змінив роль кайдана. Це місце осв'ячення не тільки монахів, а всіх мирян, усіх, хто прагне прилучитися до "істинного Закону"; місце загального єднання, де вчитель розкриває кожному, хто сюди прийшов, справжній сенс знаків. Людина, яка відвідала кайдан, переживає духовну револю­цію. Остання рано чи пізно охопить усе населення країни, зумовивши соціальну гармонію та розквіт держави.

3. Даймоку. Зміст цієї таємниці розкривається фразою?Наму мйохо ренге кйо" ("Слава сутрі ло­тоса благого Закону"). Власне, то була молитва, яку належало повторювати щоденно і з допомогою якої можна досягти високого рівня просвітлення".

Населення Японії, на думку Нітирена, має обов'язково дотримуватися трьох великих законів. Він уважав, що кожен житель Японії, хоч би до якого соціального прошарку він належав, є част­кою єдиної спільноти, оскільки поклоняється "Ло­тосовій сутрі", тій самій іконі (хондзону), відвідує той самий храм (кайдан), виковує ту саму молитву (даймоку), що повинно було сприяти і сприяло утвердженню нітиренізму.

Політична орієнтація сучасного нітирешвсько-го руху різноманітна й багатопланова. У ньому можна віднайти відтінки Консерватизму, монар­хічні- й шовіністичні елементи, поміркованих по­слідовників збереження традиційних духовних цінностей та сімейних традицій Яхтовії.

Найпоширенішою в нітиренівському русі є те­чія "третього", або "середнього", шляху Сока-гаккай (Товариство створення цінностей), послідовни­ки якого поклоняються Нітиренові як утіленню "вічного абсолютного Будди". Це одна з найбіль­ших течій штиренівського руху, яка налічує близько 5 млн прихильників.

Сока-гаккай - це не тільки розгалужена систе­ма об'єднань віруючих, що охоплює практично всю країну, а й одна з найбільших видавничих корпорацій, яка випускає мільйонними тиражами газети й журнали, релігійну та світську літерату­ру. Сока-гаккай - це також університет, школи, спортивні організації, які інтенсивно працюють насамперед серед молоді. Десятки філіалів Сока-гаккай діють за кордоном практично на всіх кон­тинентах. Понад чверть віку тому на базі Сока-гак­кай створено політичну партію Комейто (Партія чистої політики), яка посідає чільне місце в полі­тичному житті Японії та відображає його цен­тристський напрямок.

Дзен-буддизм - одна з найвпливовіших буддій­ських шкіл у Японії. Вчення виникло в Китаї на початку VI ст. на основі багатьох буддійських на­прямків: мадх'яміків, йогачарів, хуаянь-цзун, даосизму.

Дзен-буддизм визнає реальність світу, але сприймає його як несправжній, ілюзійний, ніщо (му). Тільки за допомогою медитації (на основі внутрішньої концентрації свідомості на певній ідеї, що веде до заспокоєння, внутрішньої гармонії та виходу на новий, абсолютний рівень розуміння сутності буття, близький до нірвани) можна осяг­нути свою першу природу, яка є не що інше, як сутність Будди (бусьо). Тобто, з божеством можна з'єднатися в земному житті, виявивши його у власній душі, у власній природі, не залишаючи чуттєвий світ (сансару) задля досягнення нірвани.

Велику увагу дзен-буддизм приділяє психотре­нінгові, для чого використовуються практики дзадзен (одна з двох основних практик, яка вимагає від прихильника дзен сидіти в позі лотоса та зосереджуватися на власній свідомості) та коан. Коан - це, власне, змістовний парадокс, що заво­лодіває всією свідомістю прихильника школи і якого неможливо вирішити раціональним способом; лише завдяки велетенському напруженню можна зробити раптовий прорив у його сенс, до­сягнувши "просвітлення" в момент сильного пере­живання (саторі).

Дзен-буддизм не визнає існування вселенського Будди, вважаючи, що він існує у власній душі кожного індивіда. Він підкреслює важливість активного ставлення до світу, реалізації в ньому творчої енергії індивіда, не сприймає крайнього аскетизму, втечі від чуттєвого світу; людські ба­жання не повинні пригнічуватись і стримуватись, а мають спрямовуватися в духовну сферу.

На початковому етапі існування в Китаї дзен-буддизм (чань) виступав проти схиляння перед ав­торитетами та необхідності вивчення священних буддійських текстів. Проте згодом у Китаї, а надто в Японії, посилилася увага до обов'язкового наслі­дування певних традицій, що стало однією з най­важливіших причин виникнення різних гілок і шкіл у самому дзен-буддизмі.

Вчення школи чань (дзен) почало проникати в Японію наприкінці XII ет., коли реальна влада в країні перейшла від родової аристократії до війсь­кового самурайського стану. Дзен-буддизм із його проповіддю самодисципліни в повсякденному житті, практикою медитації та негативного став­лення до буддійської книжної вченості відповідав запитам самурайського стану.

Окрім того, за допомогою дзен-буддизму, з яким прийшла культура китайської еліти, малоосвічені самураї отримали можливість долучитися до її досягнень. За відносно короткий історичний період з'явилося багато монастирів, які стали центрами освіти і вченості. Було встановлено чітку статусну ієрархію всіх монастирів.

Хоча в Японії набули поширення різні дзен-буддійські школи та напрямки, але всіх їх, залеж­но від їхнього ставлення до офіційної влади, мож­на умовно розділити на дві категорії: монастирі та храми системи "годзан", що узагальнено назива­лися "сорин", і монастирі, незалежні від уряду, куди входили всі школи та напрямки "сото".

Дзен-буддизм у Японії досяг найвищого злету в XIV-XV ст., коли дзен-буддійські монахи посіда­ли місця радників і наставників в імператорсько­му оточенні.

Протягом усієї своєї історії дзен-буддизм від­чутно впливав на традиційну японську культуру, що знайшло відображення в таких національних мистецтвах, як монохромний живопис, ікебана, чайна церемонія, каліграфія, мистецтво розведен­ня карликових садів, у поезії та драмі "Но" тощо.

У XX ст. дзен-буддизм поширився на Заході, особливо серед студентів університетів США. Нині він не є найбільшою гілкою японського буддизму, хоча продовждує утримувати досить міцні позиції.

Дата добавления: 2014-01-03