Власність в умовах ринку

Специфічною властивістю власності є здатність приносити прибуток і нагромаджуватися чи розширюватися завдяки цілеспрямованій праці. Об'єкт власності як фізична річ сам не може приносити прибуток і нагромаджуватися, це можливо лише за відповідного спонукання до праці її суб'єкта (власника і не власника) через механізм економічного інтересу, що забезпечує остаточний результат — отримання прибутку чи доходу.

Практика доводить: чим конкретнішим є власник засобів виробництва, тим виразніший його інтерес і тим раціональніше та ефективніше функціонують матеріальні та грошові ресурси для реалізації цього інтересу (рис. 5.1).

Центральними суб'єктами ринку є власники капіталу, підприємці, домашні господарства і держава.

Рис. 5.1. Економічні інтереси в системі замкнутого руху по колу матеріальних і фінансових ресурсів у ринковій економіці

Конкуренція підказує, як здійснювати виробництво, які застосовувати технології, як знизити витрати й отримати прибуток, де реалізувати свої товари. Ринок товарів показує, скільки і яких товарів потребують домашні господарства і держава. Тобто на кожному ринку кожен його суб'єкт реалізовує власні інтереси.

Світова практика господарювання доводить, що з огляду на інтереси індивіда, колективу і суспільства адекватно повинні виявлятися види власності в різних формах. Це не означає, що форми їх вияву мають жорстко встановлені пропорції. Навпаки, їх співвідношення має бути таке, щоб чутливо реагувати на корективи, що їх вносять відповідні економічні та соціальні процеси, тобто ці співвідношення повинні бути структурно динамічними і соціальне та економічно згармонізованими.

Важливою умовою гармонізації структури, сприятливого й ефективного функціонування пропорцій видів і форм власності є їх антимонопольний характер. Створення умов для їх конкуренції— запорука сприятливого впливу видів і форм власності на зростання обсягів виробництва і підвищення якості продукції.

Особливістю двох видів власності незалежно від їх форм є різні підходи до управління, розподілу, обміну в межах кожного виду. Це зумовлено передусім тим, що різні види власності спонукають до неоднакової міри вираження економічного інтересу, можливостей його досягнення.

Приватна і неприватна власність формують відмінні системи свідомості у виробників-власників і виробників-невласників, системи залучення кожного з них до процесу виробництва, їхнє ставлення до праці та її результатів, системи управління і регулювання тощо, які в підсумку позначаються на остаточних результатах праці, виробництва, обміну і розподілу.

У формуванні ефективної моделі ринкової економіки приватизація має надзвичайно важливе значення. Від характеру її здійснення залежать продуктивність та ефективність приватизованого капіталу. Досвід перехідних економік свідчить: приватизація відбувається або задля привласнення капіталу й отримання надмірних прибутків, або задля залучення прямих іноземних капіталовкладень, диверсифікації виробництва і створення збалансованої економічної системи.

Для української моделі ринкової економіки прийнятнішим є другий вид приватизації, позаяк він привабливіший для західних інвесторів, які володіють новітніми технологіями й ефективними системами організації виробництва. Однак в Україні переважає перший вид приватизації, що характеризується, зрештою, простим привласненням майна підприємств вітчизняними "інвесторами", які, приватизувавши підприємства, отримують прибутки, "тіньові" доходи, а структурної і технологічної реорганізації майже не здійснюють.

Згідно з основами римського права виділяють три аспекти права власності: - право володіти, - право користуватися і - право розпоряджатися майном.

В Україні під час перебування її у складі Російської імперії часто були чинні лише одне чи два з цих прав. У XX ст. більшість землі належала общині, але оброблялася індивідуальними господарствами. Родина не могла продати (право розпоряджання) свого наділу без згоди общини. Мало того, община могла забрати наділ в однієї родини й передати його іншій.

Обмеження майнових прав або їх нечітке формулювання можуть мати наслідком економічну неефективність. Наприклад, коли завод має право власності на землю, але не має права на ЇЇ продаж, йому доведеться і надалі здійснювати на ній промислову діяльність, незважаючи на те, що набагато ефективніше було б використати її під будівництво магазинів, житлових будинків чи іншого промислового підприємства.

Сучасні системи майнового права передбачають складні варіанти поділу прав власності в той спосіб, який найбільше підходить власникам, наприклад надання в оренду.

Закон обумовлює варіанти орендної угоди і визначає, яка зі сторін (орендар чи орендодавець) відповідає у кожному конкретному випадку. Правова система має також передбачати існування незалежних судів для урегулювання спорів і позовів за угодами у прийнятні строки і без зайвих витрат.

В Україні проблему права власності ще не розв'язано. Нині чимало об'єктів незавершеного будівництва не має власника, позаяк нез'ясованим є питання, кому належить земля чи будівлі. Коли щодо майнових прав виникає спір, ефективне його вирішення звичайно передбачає чітке закріплення прав власності за однією з конфліктуючих сторін. Іноді це не впливає на економічний аспект питання, хоча результат майнового спору негативно позначається на добробуті однієї зі сторін.

У розвинутих країнах правові відносини товарообміну регулює комерційний кодекс. Він визначає порядок і способи виконання контрактів.

Контракт — угода між двома чи більше фізичними або юридичними особами, яка створює юридичне зобов'язання виконання певної дії (наприклад, поставку визначеної кількості товарів чи надання послуг).

Одне з важливих питань комерційного кодексу стосується забезпечених операцій, або угод під заставу. У багатьох випадках угода про продаж чи інша угода підкріплюється задля інтересів однієї зі сторін гарантією, яка передбачає, що за неспроможності покупця оплатити вартість товару продавець у певних випадках може претендувати на частину його майна. У комерційному кодексі детально обумовлено, за яких умов гарантія (застава) стає частиною угоди.

Не менш складним є вирішення питань, пов'язаних з банківськими рахунками: зобов'язання банку перед вкладником; умови зняття вкладником на вимогу грошей з рахунку; зволікання банком переказу грошей з рахунку клієнта особі, яка має рахунок в іншому банку; відповідальність за збитки, заподіяні внаслідок затримки банківського переказу.

Отже, майнові права є складними, і їхнє ефективне забезпечення залежить від наявності адекватної правової системи, яка полегшує здійснення угод з майном.

Дата добавления: 2014-01-03