Економічний порядок як система узгоджених інтересів

Поняття "економічний порядок" асоціюється з прозорим і зрозумілим для усіх суб'єктів ринку рухом потоків грошей, товарів, робіт і послуг, праці, капіталів. Одним з інтригуючих питань економічної системи є привласнення створеного продукту, капіталу та інших ресурсів. Саме відносини з приводу привласнення ресурсів визначають рівень економічного порядку (безладу) у будь-якій господарській системі. За високим рівнем економічного порядку спостерігається продуктивний рух ресурсів, практично відсутні такі негативні тенденції, як корупція, організована злочинність, розкрадання бюджетних коштів та багато інших.

Установлення економічного порядку, як показує історична практика, є дуже складним завданням для будь-якої з країн та їхніх урядів. Інтрига привласнення грошових чи інших видів ресурсів була і залишається спокусливою для усіх, хто при владі, контролі за рухом ресурсів, навіть для правоохоронних та судових органів.

Розв'язання цієї проблеми потребує насамперед усвідомлення усіма членами суспільства, що економічний порядок вигідний для вcix і повинен ґрунтуватися:

- по-перше, на встановленні національно-суспільної самоорганізації задля ефективності економіки;

- по-друге, на узгодженні інтересів суб'єктів економіки з приводу привласнення капіталу та інших ресурсів.

Національна самоорганізація суспільства — конституційно і державно само організована спільнота на основі єдиної національно-демократичної ідеології титульної нації і національних меншин, самодостатньої соціально орієнтованої економічної системи, сповідування принципів загальнолюдських вартостей, добробуту і захисту громадян.

Національна самоорганізація суспільства можлива лише в разі усвідомлення громадянами її необхідності для створення продуктивної та ефективної економічної системи. Будь-яка самоорганізація, зокрема національно-державна, потребує відповідних матеріальних і фінансових ресурсів, що створюються у системі виробництва, фінансів, обігу. Між національною самоорганізацією суспільства й ефективністю економіки існує тісний взаємозв'язок: чим вищий рівень національно-демократичного й економічного мислення, національно-ідеологічної єдності людей, дотримання положень конституції і законів країни, правил економічних і зовнішньоекономічних відносин, тим вищий рівень продуктивності національного капіталу та ефективності виробництва національного продукту.

Кожен елемент ринкової системи відіграє певну роль у підвищенні економічної ефективності. Найважливішим є економічна свобода. Якщо держава встановлює обсяги виробництва адміністративно, як за централізованого планування, баласт досягає значних обсягів, позаяк вона, держава, змушує підприємства випускати нікому не потрібну продукцію. Дія такого елемента, як право власності, спонукає підприємства до пошуку нових ринків збуту і зведення до мінімуму виробничих витрат. Ринкова конкуренція запобігає штучному товарному дефіциту, який створюють монополії задля отримання надприбутків. Завдяки ринковим інститутам підприємства мають змогу торгувати між собою, забезпечуючи потреби виробництва. Жорсткі бюджетні обмеження сприяють тому, що підприємства не сподіваються на допомогу уряду для відшкодування своїх збитків і концентрують зусилля на задоволенні потреб клієнтів, а отже, отриманні відповідних прибутків. Передбачувана державна політика уможливлює здійснення довгострокового планування виробництва і капітальних вкладень.

Для акцентування на значенні національної самоорганізації суспільства в підвищенні економічної ефективності виокремлюють два її види. Перший з них пов'язаний зі способами розподілу національних ресурсів. У колишньому СРСР, наприклад, неефективність економіки пояснювалася, зокрема, тим, що більша частина промислових ресурсів спрямовувалася на потреби важкої промисловості й незначна — у галузі, що виробляли товари масового вжитку. Другий — з використанням ресурсів у кожній конкретній економічній сфері. За командно-адміністративної системи неефективність підприємств була спричинена безгосподарним розпорядженням сировинними ресурсами і низькою продуктивністю праці більшості робітників.

Практика переходу до ринку показує, що існують суперечності економічних інтересів різних суб'єктів національної економічної системи, які виникають через відносини власності на капітал. В організаційно-правовому аспекті суспільно необхідний напрям розвитку відносин власності повинен забезпечити вирішення двох важливих завдань:

- по-перше, узгодження економічних інтересів суб'єктів національного і регіонального виробництва;

- по-друге, формування національного єдиного господарського комплексу, достатнього для проведення усіма суб'єктами виробництва, зокрема регіоном, самостійної економічної і соціальної політики.

Звісно, що така політика повинна органічно поєднувати регіональні економічні й соціальні інтереси із загальнонаціональними інтересами України як єдиної держави.

Теорія економічної самостійності регіональної господарської системи обґрунтовує необхідність першочергового упорядкування відносин власності на капітал: людський, основний і обіговий. Якщо в регіоні помітні тенденції зниження ефективності економіки, то це є результатом певних деформацій у системі відносин власності на капітал і управління. Причому ці деформації пов'язані передусім із суб'єктивним чинником, з невпорядкованістю відносин власності на виробничий капітал і на привласнення результатів виробництва.

Власність — це узаконене право суб'єкта на володіння капіталом чи майном, які приносять йому прибуток. Основними ж компонентами системи відносин власності, які випливають з даного визначення, є суб'єкт власності, об'єкт власності і предмет власності.

Однією з найважливіших проблем ринкової економічної трансформації є забезпечення прозорого і швидкого руху товарів, капіталів, грошей, праці тощо, від якого залежить ефективність усієї економічної системи, й обліку, що Гарантує їх кількісну і якісну цілісність, тобто неможливість переведення частини потоків ринкових ресурсів у неформальний ("тіньовий") рух, який неминуче негативно позначається на загальних макроекономічних показниках. Запобігти цим небажаним макроекономічним тенденціям можна завдяки стабілізаційним заходам на мікроекономічному рівні:

- дотримання положень Конституції України щодо розбудови правової демократичної держави, формування внутрішньої і зовнішньої політики, спрямованої на створення національної економіки на засадах демократії і принципів ринкових відносин;

- дотримання чинного законодавства України з питань регулювання грошових потоків, товарних ресурсів, капітальних вкладень для забезпечення стабільного стану на споживчому ринку, активізації товарообмінних процесів, збільшення реальних грошових доходів населення, рівня споживання та стимулювання економічного зростання загалом;

- неприпустимість гіперболізації власних інтересів чиновниками державної, судової, правоохоронної, господарської, регіональної та місцевої влади і порушення ними чинного законодавства та положень Конституції України, Вилучення з обороту і привласнення частини потоків бюджетних, страхових, капітальних, товарних та інших ресурсів, оскільки це призводить до дестабілізації економічної системи, негативных макроекономічних процесів, породжує недовіру малозабезпечених і соціальне незахищених верств населення та соціальне і політичне напруження.

Створення сприятливих правових і економічних умов для господарських систем мікроекономічного рівня важливе з погляду розширення підприємизації, підвищення виробничої активності зайнятих і залучення до продуктивної діяльності незайнятих. Ринкова економіка будується на пріоритеті активної дії людини економічної, диверсифікації видів діяльності, прозорому русі потоків грошей і капіталів, довірі виробників один до одного і банків до виробників. Відкритість і довіра між суб'єктами ринку — фактори, які певною мірою впливають на підвищення рівня виробничої активності та створення конкурентного середовища. Уможливлення їхньої дії залежить від політики владних структур, від їх уміння через реальні макроекономічні показники виробництва і соціального розвитку оцінювати результати своїх рішень, вносити корективи у здійснювану політику.

Науково обґрунтована, виважена політика лібералізації, капітальних вкладень, руху грошових і товарних потоків забезпечує економічне зростання (збільшення обсягів виробництва національного продукту, реальних доходів населення і його платоспроможності, створення бездефіцитного бюджету держави і відносної стабільності цін).

Дата добавления: 2014-01-03