Tpaнcnopтнi правовiдносини: поняття, ознаки та їхня характеристика

Правовi вiдносини - це частина суспiльних вiдносин, урегульо­ваних нормами права, суб'єкти яких є носiями прав i юридичних обов'язкiв. Вони завжди становлять собою вiдомий суспiльнийзв' язок мiж особами - громадянами, органiзацiями, державними органами, транспортними підприємствами, підприємницькимиструктурами, державою в цiлому, який визначає забезпечену за­коном мipy можливої та необхiдної поведiнки.

Специфiчнi ознаки правових вiдносин видiляють їх середiнших суспiльних вiдносин, а саме:

а) правовi вiдносини - це зв'язок мiж особами на основi нормправа;

б) зв'язок мiж особами виникає на основi норм права через їхсуб'єктивнi юридичнi права i обов'язки;

в) цей зв' язок мiж особами на основi норм права пiдтримуєть­ся i гарантується державою (в окремих випадках її примусовою силою);

г) цей зв'язок мiж особами на основi норм права має iндивi­дуальний характер.

Причому, як зазначає С. С. Алексєєв [ ]l[17], в одних випадках наявна повна двостороння iндивiдуалiзацiя (стосовнотранспортного права - це права i обов' язки з надання транс­портних послуг), в iнших - одностороння iндивiдуалiзацiя, колифiксуються суб' єктивнi права тiльки однiєї сторони право­вiдносин (наприклад, право транспортного органу встановлюватиправила завантаження).

Отже, норма права є пiдставою або необхiдною передумовою виникнення, змiни i припинення правовiдносин. В юридичнiй лiтера­тypi пiд правовiдносинами розумiються врегульованi нормами пра­ва суспiльнi вiдносини, в яких сторони виступають як носії взаєм­них прав i обовязкiв, установлених i гарантованих державою.

Дiйсно, право - це особливий регулятор суспiльних вiдносин. У

У с соцiальному та юридичному змiстi воно достатньо чiтко виражає владнi засади. Hi цивiльно-правовi, нi адмiнiстративн-о­

правовi, нi жоднi iншi правовiдносини не виникають caмi по собi, оскiльки вони узаконенi i можливiсть їх виникнення зумовлена нормами права.

В юридичнiй лiтературi й досi вважається, що транспортнi пра­вовiдносини мають вci ознаки цивiльно-правових відносин [ ][18], якi врегульованi нормами цивiльного права на пiдставах договору пе­ревезень i не враховують iншi засоби транспортно-правового регу­лювання. Звичайно, транспортне право як комплексна галузь права регулює й значне коло iнших суспiльних вiдносин (цивiльних, трудових, земельних), якi rpунтуються на piвностi cсторін суб'єктiв цих відносин.

Проте, транспортне право - це окрема спецiальна галузь права I вiдповiдно транспортнi правовiдносини мають свої особливi озна­ки, серед яких можна виділити такі:

1. Транспортнi правовiдносини складаються у сферi, де пере­везення виступає у формi процесу виробництва на транспортi, за­кiнченим продуктом якого є доставка вантажу до споживача або надання послуг. Вироблена в галузях промисловостi i сiльського господарства продукцiя має бути доставлена до споживача – це основне завдання транспорту. Доведення продукту вiд виробника до споживача є продовженням процесу виробництва у сферi оборо­ту «все равно, перевозит ли она людей или товары» [ ][19]. Але вироб­иицтво продукцiї транспорту є одночасно i її споживаниям. Тобто продукцiя транспорту iснує у формi корисного ефекту (дiяльностi).

2. Транспортнi правовiдиосини виникають у разi обов’язкової участi вiдповiдного транспортного органу (пiдприємства, орга­нiзацiї, установи). Для цих вiдносин характерна наявнiсть дер­жавно-владного органiзуючого впливу або виконавчо-розпоряд­чої дiяльностi (наявнiсть вiдповiдних нормативних aктів, планiв перевезень, графiкiв руху транспортних засобiв, дозволiв на ви­користання шляхiв сполучення, лiцензування тощо).

3. Транспортнi правовiдносини можуть виникати за iнiцiати­вою будь-якої iз cтopiн. Проте згода або бажання другої сторонни майже завжди є обов'язковою (кpiм випадкiв передбачених зако­иодавством - вiйськовi перевезення, перевезення у зв'язку з вве­денням в кpaїні особливого стану, лiквiдацiя иаслiдкiв стихiйного лиха та iн.).

Наявнiсть згоди другої стороии вiдокремлює транс­портні правовідносини від адміністративних.

4. Транспортнi правовiдиносини вииикають з приводу експлуат­aції транспортних засобiв i шляхiв сполучення, якi виконують роль засобiв виробництва, а вiдповiдно i роль засобiв працi робiт­ників транспорту.

5. Предметом транспортних правовiдносин завжди є дiяльнiсть з надання послуг. Як зазначає В. В. Луць, головною особливiстю договорів про надання послуг, на відміну від договорів про вико­нання робiт, є те, що надання послуг невiддiльне вiд дiяльностi особи, яка нaдaє послуги. Корисний ефект такої дiяльностi не ви­ступає у вигляді певного осяжного матеріалізованого результату, як це має місце у підрядних договорах, а полягає у самому процесі надання послуги [ ][20].

Перелiченi особливостi транспортних правовiдносин та їх ха­рактеристика дають змогу дiйти висновку про те, що не будь-якi суспiльнi вiдносини належать до кола транспортно-правових. Де­якi ознаки є i в iнших, наприклад, цивiльно-правових вiдносинах. Лише наявнiсть у правовiдносинах сукупностi вcix наведених вище ознак дaє пiдстави вважати їх транспортиими.

Caмi по собi факти експлуатацiї транспортних засобiв - рухо­мого складу залiзниць, морських та рiчкових суден, авiацiйного та автомобiльного транспорту - не дають пiдстав вважати їx транс­портними правовiдносинами. Експлуатацiя транспортних засобiв має правову природу договорiв майнового найму, передбачених вiдповiдною главою Цивiльного кодексу Украiїни або договором лiзингу вiдповiдно до Закону України «Про лiзинг» чи ст. 215 Ко­дексу торговельного мореплавства України.

Участь транспортного пiдприємства чи органiзацiї в право­вiдносинах також не дає права вважати їx транспортними, оскiль­ки це можуть бути такi пiдряду на капiтальне будiвництво або кредитнi вiдносини, або такi з постачання енергетичних та iн­ших pecypciв чи зберiгання, страхування та iншi зобов'язання, де oднією зi cтopiн може бути транспортне пiдприємство чи орга­нізація.

Отже, послуга, яка надається за допомогою транспорту сама по собi не породжує транспортних правовiдносин.

Ще раз зазначимо, що для визнання правовiдносин транспорт­ними необхiдна сукупнiсть ycix зазначених вище ознак.

Транспортнi правовiдносини мають свою структуру, яка скла­дається з таких елементів:

а) юридична основа;

б) юридичнi факти;

в) суб' екти транспортних правовiдносин;

в) об' екти транспортних правовiдносин;

г) змiст правовiдносин.

Юридичною основою транспортних правовiдносин є транс­портно-правові норми, які містяться у законодавчих та норматив­них актах. Цi норми опосередковують змiст транспортних право­вiдносин, визначають права та обов'язки учасникiв таких вiдносин, їхню поведiнку i впливають на характер i мету дiяльностi.

Юридичнi факти - це певнi дiї та подiї, якi є фактичною пiд­ставою для виникнення, змiни або припинення транспортних пра­вовідносин.

Дії - це результат дiяльностi i волевиявлення людей. Дiї бувають як правомiрними, так i неправомiрними.

Правомiрнi дiї - це тaкi юридичнi факти, що вiдповiдають ви­могам транспортного законодавства та умовам щодо надання транспортних послуг.

Неправомiрнi дiї - це тaкi дiї або бездiяльнiсть, що не вiдповiдають вимогам законодавства, порушують транспортно-правові норми, а також умови надання послуг. Наприклад, несвоєчасна подача транспортних засобiв пiд навантаження чи розвантаження визнається порушенням умов надання послуг i тягне за собою юридичну відповідальність.

Події - це явища, незалежнi вiд волi людей, але мають юридич­не значення у разi невиконання або неналежного виконання умов щодо надання послуг i притягнення до юридичної вiдповiдальностi. Це, зокрема, непереборна сила, стихiйне лихо - повiнь, пожежа, інші природні явища.

Суб'єктами транспортних правовiдносин є конкретні їx учас­ники (сторони) - юридичнi та фiзичнi особи, якi надiленi правами та обов'язками у сферi транспортної дiяльностi, надання послуг, передбачених транспортно-правовими нормами. Ними можуть бути громадяни, пiдприємства, організації, державнi органи, не­державнi структури тощо. У законодав.чих та нормативних актax їx зазначають узагальненою термінологієюю, як-от: вантажовідправ­ник, перевізник, вантажоодержувач, пасажир.

Об'ектом транспортних правовiдносин є суспiльнi вiдносини, що уособлюють в собi характер дiяльностi суб'єктiв та юридичнi наслiдки їx поведiнки щодо забезпечення потреб населення та ви­робництва в перевезеннях i надання транспортних послуг.

Деякi автори, уникаючи пострадянського словосполучення «суспiльнi вiдносини», вказують на правовi вiдносини в тiй чи iн­шiй галузi права, яке спрямовано на виконання вiдповiдних дiй для задоволення певних iнтepeciв [ ][21]. Наприклад, Д. В. Боброва зазначає, що об'єкт цивiльно-правових вiдносин - це те, на що спрямовано суб'єктивне право i суб'єктивний обов'язок для задоволення вiдповiдних iнтepeciв, а об'єктами цивiльних правових вiдносин є: а) речi; б) дiї, у тому числi послуги; в) результати духовної та iнте­лектуальної творчостi; г) особистi немайновi блага [ ][22], що, звичайно, не викликає сумніву. Але вiдносини, врегульованi нормами права, не можуть бути поза суспiльними вiдносинами i виключати зi вжи­вання словосполучення «суспiльнi вiдносини», на нашу думку, немає сенсу.

Отже, об'єктом транспортних вiдносин є дії спрямовані на забезпечення потреб населення та про.мисловостi в перевезеннях i надання транспортних послуг, якi врегульованi нормами транс­портного права.

Змiст правовiдносин характеризує сукупнiсть прав i обо­в' язкiв учасникiв цих вiдносин, їх правовi iнтереси, взаємовiдно­сини, предмет та мету таких вiдносин. В юридичнiй лiтературi це зазначаеться як статус, компетенцiя, повноваження, суб'єктивнi права i юридичнi обов'язки суб'єктiв вiдносин, їх rapaнтії i вiд­повiдальнiсть [ ][23].

Транспортнi правовiдносини є багатогранними за cвоїм змiс­том i формами, умовами функцiонування i розвитку та iншими ознаками. Вiдповiдно їх можна класифiкувати за iнститутами i нор­мами транспортного права, за суб'єктами та об'єктами транспорт­них правовiдносин, за повноваженнями, за простором i часом, за органiзацiйними i правовими формами тощо. Транспортнi пpaвовідносини можна поділити також за змістом на матеріальні і про­цесуальнi, за формою - на короткотермінові i довготермiновi; за простором - на місцеві, регіональні та загальнодержавні; за право­вою природою - на правомірні і протиправні.

Основну i найбiльш важливу частину, на нашу думку, транспорт­них правовідносин становить діяльність відповідних opгaнів з ор­ганiзацiї транспортного процесу, використання засобiв перевезень і шляхів сполучень та діяльність з надання транспортних послуг і забезпечення потреб населення i виробництва в перевезеннях.

У цьому зв' язку найзначнiший iнтepec становить класифікація транспортних правовiдносин за характером юридичних зв'язкiв між сторонами цих відносин, які поділяють на вертикальні та го­ризонтальні.

Вертикальнi mpaнcпopmнi правовiдносини - це вiдносини суб­ординацiйного характеру. Вони виражають юридичну залежнiсть однiєї сторони вiд другої. Це взаємовiдносини, якi iснують мiж органами виконавчої влади як, наприклад, вiдносини мiж Miнтpaнc­зв'язку України (Укрзалiзницею). Вони, як правило, виникають з приводу органiзацiї транспортного процесу, використання засобiв перевезень i шляхiв сполучень. Звичайно, вирiшення цих питань не може здiйснюватися без державного впливу в галузi транспор­ту. Стаття 3 Закону України «Про транспорт» закрiплює, що голов­ною метою i завданням державного управлiння в галузi транспорту є своєчасне, повне i якiсне задоволення потреб населення i вироб­ництва в перевезеннях та потреб оборони України; безпечне функ­цiонування транспорту; обмеження монополiзму i розвиток конку­ренцiї; координацiя роботи рiзних видiв транспорту; лiцензування окремих видів діяльності в галузі транспорту; охорона дозвілля від шкiдливого впливу транспорту тощо. Тобто складається вiдповiд­на управлiнська вертикаль, яка найбiльш традицiйна у транспорт­них вiдносинах, де вci структури майже напiввоєнiзованi (спецiаль­нi ранги, звання, знаки розрiзнення, унiформа; чiтка субордина­цiйна побудова opraнів управлiння тощо).

Вертикальнi транспортнi правовiдносини iснують i тодi, коли одна зi cтopiн, надiлена певним обсягом владних повноважень, має право видавати акти, здiйснювати приписи, якi є обов'язковими для iншої сторони. Прикладом цього може бути закрiплене Стату­том залiзниць України право Мiнтрансзв'язку України затверджу­вати Правила перевезення вантажiв, пасажирiв, багажу; Технiчнi умови навантаження і кріплення вантажів, інші нормативні акти (ст. 5 Статуту залiзниць України), якi є обов'язковими для пасажи­piв, вантажовiдправникiв та вантажоодержувачiв. Статтею 21 цьо­го Статуту передбачено, що начальник залiзницi та уповноваженi ним посадовi особи за заявою вантажовiдправника без додаткової оплати дозволяють:

а) завантаження понад план та поза планом;

б) змiнювати передбаченi планом залiзницi та станцiї призна­чення в порядку та розмiрах, установлених Правилами;

в) внутрiшньостанцiйнi перевезення вантажiв.

Отже, наочно виявляється метод владної пiдпорядкованостi і нepiвнocтi стopiн у той час, як деякi автори вважають, що транс­портнi правовiдносини - це врегульованi нормами цивільного права зобов'язання, в основi яких лежать цивiльно-правовi норми, а саме договiр про перевезення [ ][24]. Навiть сам договiр перевезення, який є оплатним, двостороннiм [ ][25] здебiльшого укладається на осноіi плану перевезень (владно-правового акта). Kpiм цього, укладення договору перевезень також не передбачає повної piвності cтopiн, оскiльки оформлення договору перевезень здiйснюється спецiаль­ними транспортними документами (квитками, накладними, квитан­цiями тощо), форма i порядок заповнення яких затверджуєrься Мiнтрансзв'язку України. Оплата за перевезення також вiдзнача­ється рiвнiстю cтopiн, оскiльки тарифи на перевезення пасажирiв, вантажiв, багажу встановлюються у порядку, що визначає Кабiнет Miнicтpiв України, а в деяких випадках - вiдповiдними залiзниця­ми, мiсцевими органами виконавчої влади, iншими транспортними органами. Тобто iстотнi умови договору перевезень встановлю­ються одноособово, iнша сторона може тiльки погоджуватися чи нi з цими умовами. Це ще раз свiдчить про специфiку транспорт­них правовiдносин, зокрема i норм транспортного права як окремої комплексної галузi права взагалi.

Характерна особливiсть вертикальних вiдносин полягає в тому, що в них найвиразнiше виявляєrься метод владної пiдпорядкова­ностi учасникiв вiдносин. Владною стороною, здебiльшого, при цьому є вiдповiдний суб'єкт opraнів транспорту або opraнів вико­навчої влади. Уci вертикальнi вiдносини такого типу практично виражають юридичну залежнiсть однiєї сторони вiд iншої.

Транспортнi правовiдносини не завжди бувають вiдносинами, що будуються за методом влади i пiдпорядкування. Здебiльшого транспортні відносини встановлюються на умовах рівності сторін, де права одних суб'єктів вiдповiдають обов'язком iнших i навпа­ки. В юридичнiй лiтературi такi вiдносини прийнято називати го­ризонтальними [ ][26].

Горизонтальнuми транспортними правовiдносинами визна­ються такi, в межах яких сторони вiдносно фактично i юридично рiвноправнi, їхні учасники не перебувають у пiдпорядкуваннi один одному. Саме такi вiдносини за певним винятком виникають

з договору про перевезення вантажів;

договору про буксирування;

договору про експлуатацiю пiдїзних колiй, подачу та збирання вaгoнів;

договору про перевезення пасажирiв та багажу;

договору про експедицію тощо.

Вони характеризуються наявнiстю однакового правового рiвня cтopiн; вiдсутнiстю будь-якої форми пiдпорядкування; вiдсутнiстю юридично-владного волевиявлення між сторонами.

Таким чином, mpaнcпopmнi правовiдносини - це врегульованi нормами транспортного права дії; якi спрямованi на забезпечення потреб населення i пiдприємств в перевезеннях та наданнi транс­портних послуг.

Захист транспортних правовiдносин здiйснюєrься як в судовому порядку, так i в адмiнiстративному. Судовий захист гарантується Конституцiєю України та iншими законами України шляхом не тiльки оскарження протиправних дiй посадових осiб, а й поданням позову стосовно предмета захисту. В адмiнiстративному порядку розглядаються питання в основному щодо органiзацiї дiяльностi транспорту та забезпечення взаємодiї рiзних видiв транспорту.

Дата добавления: 2014-01-03