Загальна характеристика договору позички

Договір позички

У цивільних правовідносинах досить поширеним є договір позички. Найчастіше він застосовується у відносинах між фізичними особами, які без­оплатно надають одна одній предмети побутового призначення в тимчасове користування.

Крім того, правовідносини з безоплатного користування речами є досить поширеними в бібліотечній справі (ст. 22 Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» від 27 січня 1995 р.), у майно­вих відносинах, що мають місце між державними та релігійними організаціями з приводу користування культовими будівлями і майном (ст. 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23 квітня 1991 р.), у благодійній діяльності (ст. 16 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» від 16 вересня 1997 р.), інших випадках, визначених актами цивіль­ного законодавства України.

Таким чином, як правило, в основі відносин позички лежать особисті відносини між сторонами або соціально значима мета по­зичкодавця, що досягається шляхом здійснення благодійницької, просвітницької, гуманітарної та іншої діяльності. Метою договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове без­оплатне користування.

Закон визначає договір позички як правочин, за яким одна сто­рона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується пере­дати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку (ст. 827 ЦК України).

Залежно від того, як (з моменту передачі речі чи досягнення зго­ди з усіх істотних умов) сторони визначили порядок укладення до­говору позички, він може бути реальним або консенсуальним. Реальним договір буде вважатися тоді, коли сторони домовляться, що він буде укладеним з моменту передачі речі в користування. Реаль­ний договір позички є одностороннім, оскільки, передаючи річ у користування, позичкодавець у подальшому має лише права, а ко­ристувач – лише обов'язки.

В іншому випадку договір позички може бути укладений з мо­менту досягнення згоди між сторонами за всіма його істотними умовами. Тоді договір позички буде вважатися консенсуальним. У разі, якщо договір позички є консенсуальним, він набуває рис дво­стороннього договору. Позичкодавець при цьому зобов'язаний пере­дати річ у користування, а користувач – повернути річ протягом визначеного терміну.

Отже, договір позички може бути реальним і одностороннім, консенсуальним і двостороннім. Проте даний договір завжди є безвідплатним.

Сторонами в договорі позички виступають суб'єкти, які мають спеціальну назву: позичкодавець і користувач. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Позичкодавець – це особа, яка передає або зобов'язується пере­дати річ за умовами договору (безоплатно, на певний строк). Пере­дати річ у користування може власник цієї речі, оскільки він наді­лений правом розпорядження нею. Якщо особа не є власником речі, а здійснює управління нею, вона вправі виступати позичкодавцем лише за згодою власника. Отже, право передачі речі за договором позички має власник, а також інші особи, які мають на це спеці­альні повноваження за законом або договором (наприклад, управи­тель за договором управління майном; комісіонер за договором ко­місії).

Враховуючи безоплатний характер договору, з метою запобіган­ня зловживань осіб, законом встановлені деякі обмеження щодо можливості надання майна в позичку юридичними особами. Так, юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, не може передавати речі у безоплатне користування особі, яка є її заснов­ником, учасником, керівником, членом її органу управління або контролю (ст. 829 ЦК України).

За бажанням позичкодавця отримувати в позичку ті чи інші речі можуть лише спеціальні суб'єкти. Так, наприклад, навчальний заклад має право надати право користуватися бібліотекою лише своїм співробітникам. Досить поширеними є відносини, коли під­приємство надає на певний строк безоплатно приміщення для відпо­чинку (оздоровлення) лише своїм працівникам.

Користувач за договором позички – особа, яка приймає або зо­бов'язується прийняти річ для безоплатного користування протя­гом встановленого строку.

Предметом договору позички можуть бути речі, визначені інди­відуальними ознаками, що є неспоживними та вільно обертаються у цивільному обігу.

Як правило, у позичку передаються речі, що не призначені для комерційного використання. До них належать речі побутового при­значення, будівлі, інші капітальні споруди (їх окремі частини), транспортні засоби. За договором позички позичкодавець може передавати користувачеві не одну річ, а декілька, в тому числі різ­ного призначення, хоча конкретною нормою закону таке положення не закріплено. Важливо, щоб річ (майно), яка є предметом договору позики, можна було ідентифікувати, оскільки користувач через певний строк зобов'язаний повернути її в такому самому стані, в якому річ була на момент її передання.

Строк договору позички визначається сторонами. Суб'єкти да­них правовідносин вправі самостійно вирішувати, на який час пере­дається річ (майно) користувачеві і коли вона буде повернута позичкодавцю.

Водночас сторони можуть укласти договір позички і без зазна­чення строку користування річчю. Відповідно до ст. 831 ЦК Укра­їни, у разі, якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею. У разі, як­що строк виконання користувачем його зобов'язання не зазначе­ний у договорі, слід враховувати положення ч. 2 ст. 763 ЦК України, яка встановлює, що кожна із сторін договору найму, укла­деного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна – за три місяці.

Форма договору позички визначається як загальними прави­лами про форму правочину (ст. 205 ЦК України), так і спеціальною нормою (ст. 828 ЦК України). Вона залежить від того, хто виступає сторонами, та предмета договору і може бути усною, письмовою, письмовою нотаріальною.

Якщо предметом позички є речі побутового призначення, а його сторонами – фізичні особи, договір позички може укладатися в ус­ній формі. На вимогу будь-якої із сторін договору він може бути укладений і в письмовій формі (простій або нотаріальній).

Договір позички між юридичними особами, а також між юри­дичною та фізичною особою укладається в письмовій формі (ч. 2 ст. 828 ЦК України). Письмовою також буде форма договору позички у разі укладення його фізичними особами щодо речей непобутового призначення.

Договір позички будівлі, іншої капітальної споруди (їх окремої частини) також укладається в письмовій формі (ч. 1 ст. 793 ЦК Ук­раїни).

В окремих випадках, передбачених законом, форма договору по­зички залежить від строку користування об'єктом. Так, договір по­зички будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 ЦК України). До того ж такий договір підлягає державній реєстрації (ст. 794 ЦК України). Передання користувачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами до­говору.

Письмова нотаріальна форма встановлена також для договору позички транспортного засобу, в якому хоча б однією стороною є фізична особа.

Відмінність договору позички від інших подібних договорів. Договір позички слід відрізняти від інших близьких до нього за змі­стом цивільно-правових договорів: дарування, зберігання, позики та найму (оренди).

Так, договір позички і договір дарування (ст. 717 ЦК України) мають спільну ознаку – безоплатність. Водночас між ними існує низка відмінностей. По-перше, річ, яка передається обдарованому (подарунок), надходить у його власність, тоді як у відносинах по­зички річ передається користувачеві в тимчасове користування і має бути повернута її власникові. По-друге, передачею речі обдарова­ному договірні відносини між сторонами припиняються, тоді як у договорі позички з моменту передачі речі вони, зазвичай, лише ви­никають.

Порівнюючи договір позички та договір зберігання (ст. 936 ЦК України), перш за все слід звернути увагу на те, що в обох випадках одна сторона (позичкодавець чи поклажодавець) передає другій сто­роні (користувачеві чи зберігачеві) певну річ, яка згодом підлягає по­верненню. При цьому протягом усього періоду дії договору сторона, яка отримала річ (користувач або зберігач), повинна застосовувати заходи для її збереження. Водночас, якщо метою договору позички є набуття користувачем речі позичкодавця у строкове безоплатне користування, то метою договору зберігання є саме зберігання речі, у зв'язку з чим користування цією річчю зберігачем, як правило, не допускається.

Головною відмінною ознакою договору позички та договору збе­рігання є зв'язок інтересів сторін договору. За договором позички передача речі здійснюється в інтересах особи, яка отримує річ (кори­стувача), а за договором зберігання передача речі забезпечує інтереси саме тієї сторони, яка передає річ (поклажодавця).

Суттєвими є відмінності договору позички із зовнішньо схожим на нього договором позики (ст. 1046 ЦК України), а саме:

1) право власності на річ у разі надання її у позичку зберігається за її власником (позичкодавцем), водночас як за договором позики річ переходить у власність позичальника;

2) предметом договору позички є річ, визначена індивідуальни­ми ознаками, а предметом договору позики - річ, яка визна­чена родовими ознаками, та грошові кошти;

3) за договором позички, користувач зобов'язаний повернути ту саму річ, яку отримав у користування, а за договором позики повертається річ того ж роду та якості (у випадку позики гро­шей - така ж сума грошових коштів);

4) договір позички може бути реальним або консенсуальним, тоді як договір позики може бути лише реальним;

5) до договору позички можуть застосовуватися норми, що регу­люють найм (оренду), а до договору позики застосування цих норм не допускається;

6) договір позички завжди є безвідплатним, а договір позики може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Найбільш близьким до договору позички є договір найму (орен­ди) (ст. 759 ЦК України). Не випадково законодавець зважує на те, що до договору позички застосовуються положення гл. 58 ЦК Укра­їни. Найбільш істотною відмінністю договору позички від договору найму (оренди) є саме його безоплатний характер, тоді як оплатність у відносинах найму (оренди) є істотною умовою цього договору. Практика засвідчує також відмінність сфер застосування цих дого­ворів. Оренда більш характерна для відносин, пов'язаних з підпри­ємницькою діяльністю.

Дата добавления: 2014-01-03