Сімейні відносини як предмет правового регулювання. Співвідношення понять “сімейні відносини” та “сімейні правовідносини”. Особливості сімейних правовідносин

Регулятори сімейних відносин /закон, договір, звичаї, мораль, релігійні канони/. Можливість договірного регулювання сімейних відносин, а також застосування звичаїв. Втілення моральних засад суспільства у нормах Сімейного кодексу України.

Вiдповiдно до ст. 7 СК сiмейне законодавство включає в себе Сiмейний кодекс України та iншi нормативно-правовi акти.

Cлiд погодитися з тими правниками, якi вважають, що в ст. 7 СК України є певна неточнiсть, бо в першу чергу сiмейнi вiдносини регулюються Конституцiєю України, норми якої є нормами прямої дiї (ст. 8 Конституцiї): статті 24, 32, 51, 52.

Зведення сiмейного законодавства виключно до СК i iнших нормативно-правових актiв не можна вважати новим для українського законодавства, бо традицiйно термiном «сiмейне законодавство» охоплювалася вся сукупнiсть нормативних актiв, якi мiстили норми сiмейного права. Мiж тим, в самому СК вказується i на iншi джерела, якi складають сiмейне законодавство, якi аж нiяк не можна вiднести до нормативно-правових актiв. Так, ст. 9 СК передбачає можливiсть врегулювання сiмейних вiдносин за домовленiстю (договором) сторiн, а ст. 11 СК допускає врахування звичаїв при врегулюваннi сiмейних вiдносин, якщо вони не суперечать СК, iншим законам та моральним засадам суспiльства. Звiдси i договiр, i певнi звичаї теж слiд вiдносити до джерел сiмейного права. Ст. 13 СК визнає частиною нацiонального сiмейного законодавства України мiжнароднi договори, що регулюють сiмейнi вiдносини, згоду на обов’язковiсть яких дано Верховною Радою України.

Відповідно до статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Частиною національного сімейного законодавства України с такі міжнародні договори:

1. Конвенція про права дитини (Схвалена на 44-й сесії Генеральної Асамблеї ООН 20 листопада 1989 р. Ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР 27 лютого 1991 р., набула чинності для України 27 вересня 1991 р.);

2. Конвенція про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок (Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 24 і рудня 1980 р. Ратифікована Постановою Верховної Ради УРСР 24 грудня 1980 р.);

3. Конвенція про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах (Укладена 22 січня 1993 р. Ратифікована 10 листопада 1994 р.. набула чинності для України 14 квітня 1995 р.);

4. Європейська конвенція про здійснення прав дітей (Укладена 25 січня 1996 р. Ратифікована 3 серпня 2006 р., набула чинності для України 1 квітня 2007 р.);

5. Конвенція про стягнення аліментів за кордоном (Укладена 20 червня 1956 р. Ратифікована 20 липня 2006р., набула чинності для України 19 жовтня 2006 р.);

6. Конвенція про контакт з дітьми (Укладена 15 травня 2003 р. Ратифікована 20 вересня 2006 р., набула чинності для України 1 січня 2007 р.).

Станом на 1 червня 2008 р. Верховною Радою України не ратифіковані дві конвенції, підписані уже Україною, а саме:

1. Європейська конвенція про правовий статус дітей, народжених поза шлюбом (Укладена 15 жовтня 1975 р., підписана 24 січня 2006 р.);

2. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми (Укладена 20 травня 1980 р., підписана 24 січня 2006 р.).

Ряд норм сiмейного права мiститься в Цивiльному кодексi України (далi — ЦК). Так, вiдповiдно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спiльною сумiсною власнiстю, якщо iнше не встановлено договором або законом. До того ж ст. 8 СК України допускає субсидiарне застосування вiдповiдних норм ЦК України.

Сімений кодекс України від 10 січня 2002 року регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом та падчеркою, пасинком. Сімейний кодекс регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між іншими членами сім'ї.
Разом з тим Сімейний кодекс України не регулює сімейні відносини між двоюрідними братами та сестрами, тіткою, дядьком та племінницею, племінником, а також між іншими родичами за походженням.

Сімейний кодекс України складається з 7 розділів: 1. Загальні положення; 2. Шлюб. Права та обов'язки подружжя; 3. Права та обов'язки матері, батька і дитини; 4. Влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування; 5. Права та обов'язки інших членів сім'ї та родичів; 6. Особливості усиновлення за участі іноземців та осіб без громадянства; 7. Прикінцеві положення.

Юридична презумпція, яка є одним із прийомів законодавчої техніки, - це визначене у законі твердження про наявність або відсутність певних обставин, які мають правове значення. У Сімейному кодексі є два види юридичних презумпцій: ті, що чітко сформульовані, й ті, котрі можна виявити завдяки тлумаченню відповідної правової норми.

Чітко визначених презумпцій у Сімейному кодексі п'ять:

1) правозгідності шлюбу (ст. 37);

2) права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60);

3) згоди одного з подружжя на договір, укладений другим з подружжя (ч. 1 ст. 65 СК);

4) батьківства чоловіка матері дитини (ст. ст. 122,124);

5) власності батьків (ч. 2 ст. 173 СК).

До числа інших, менш чітко визначених презумпцій, можна віднести такі:

1) права власності одного з подружжя на майно, придбане до шлюбу;

2) відповідності виховання дитини її інтересам;

3) використання одним із батьків аліментів на дитину за їх цільовим призначенням.

Оскільки у Сімейному кодексі передбачена можливість укладення цілої низки договорів, до них має застосовуватися презумпція їх правомірності, що сформульована у ст. 204 ЦК.

Для регулювання сiмейних вiдносин велике значення має Концепцiя державної сiмейної полiтики, схвалена Постановою Верховної Ради України вiд 17 вересня 1999 р.

Закони України «Про попередження насильства в сiм’ї» вiд 15 листопада 2001 р., «Про державну допомогу сiм’ям з дiтьми» вiд 21 листопада 1992 р. (в редакцiї вiд 22 квiтня 2001 р.), «Про охорону дитинства» вiд 26.04.2001 р., Указ Президента України вiд 4 серпня 2000 р. «Про соціально-економiчну пiдтримку становлення та розвитку студентської сiм’ї», Положення про прийомну сiм’ю, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26 квiтня 2002 р., Положення про дитячий будинок сiмейного типу, затверджене постановою Кабiнету Мiнiстрiв України вiд 26 квiтня 2002 р. Окремi положення зазначених нормативно-правових актiв знаходять своє втiлення в нормах СК України.

Результатом сучасної реформи сiмейного законодавства України є збiльшення диспозитивних норм, якi надають можливiсть учасникам сiмейних вiдносин самостiйно визначати змiст своїх правовiдносин за допомогою шлюбних, алiментних або iнших договорiв.

У Сімейному кодексі передбачена можливість укладення таких договорів:

1) шлюбного договору (ст. 92);

2) договору дружини та чоловіка про те, з ким із них після розірвання шлюбу будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні їхнього життя братиме той, хто буде проживати окремо, тобто так званого "договору про розірвання шлюбу" (ст. 109);

3) договору дружини та чоловіка про надання утримання (ст. 78);

4) договору дружини та чоловіка про припинення права на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 89);

5) договору матері та батька про сплату аліментів на дитину (ст. 189);

6) договору матері та батька дитини про припинення права дитина на аліменти у зв'язку з набуттям права власності на нерухомість (ст. 190);

7) договору дружини та чоловіка про визначення порядку користування нерухомістю (ст. 66);

8) договору про поділ нерухомого майна (ст. 68).

Цей перелік не є вичерпним. Членам сім'ї, родичам не заборонено укладати інші договори, спрямовані на урегулювання сімейних відносин між ними, якщо ці договори не суперечитимуть імперативним (обов'язковим) нормам цього Кодексу та інших законів, а також моральним засадам суспільства.

У сучасному сiмейному правi, так як i в цивiльному, певний звичай розглядається в якостi джерела права. Вiдповiдно до ст. 11 СК при вирiшеннi сiмейного спору суд за заявою заiнтересованої сторони може врахувати мiсцевий звичай, а також звичай нацiональної меншини, до якої належать сторони або одна з них, якщо вони не суперечать вимогам цього Кодексу, iнших законiв та моральним засадам суспiльства.

У Сімейному кодексі визнання морального права регулятором сімейних відносин підкреслено шість разів.

У частині 4 ст. З моральні засади суспільства є критерієм можливості виникнення сім'ї з інших підстав, крім тих, що визначені законом.

У частині 9 ст. 7 СК моральні засади названі критерієм правозгідності (верховенства права) норм юридичного права, що регулюють сімейні відносини.

У частині 1 ст. 9 СК зазначено, що договірне регулювання сімейних відносин не може суперечити моральним засадам суспільства. Відповідно до ст. 11 СК, звичай, який застосовує суд, також не може суперечити моральним засадам суспільства.

У частині 2 ст. 56 СК зазначено, що заходи, які один із подружжя має право вживати для збереження шлюбу, не можуть суперечити моральним засадам суспільства. Такою, що суперечить моральним засадам суспільства, у ч. З ст. 155 СК оголошено відмову батьків від дитини.

Дата добавления: 2014-01-03