Середньовічне місто і його господарський розвиток

Ранній європейський феодалізм не знав міст і міського господарства. Міста виникають лише у XI ст. і починають швидко зростати. В першу чергу, оживали міста, побудовані римлянами: Лондон, Париж, Марсель, Венеція, Неаполь. Причиною формування і швидкого зростання міст було відокремлення ремесла від землеробства. Також у цей період зростає попит феодалів на предмети розкоші, що потребувало вузької спеціалізації в ремеслі. Ремісник, з метою удосконалення навичок у своїй справі і пристосування до потреб феодалів у дорогих виробах, залишає село і селиться у місці, де концентрується велика кількість народу (на перетинанні доріг, під стінами великого монастиря тощо). Також, до міст втікають кріпаки. Хоча в містах часто лютували епідемії, вони давали волю, і люди прагнули там оселитися. Спочатку місто перебувало під владою феодала, на землі якого воно виникло. Іноді феодали самі намагалися організовувати міста на своїй землі, щоб потім зтягувати з них високі податки. Це спричинило боротьбу міст за свою незалежність. Також, міста часто були на боці королівської влади, оскільки королі прагнули послабити могутність великих феодалів.

Міста, що звільнялися від феодальної залежності, перетворювалися на центри антифеодальної боротьби. Деякі міста (у Північній Італії, Німеччині) отримали незалежность навіть від короля, тобто стали своєрідними самостійними державами. Однак, більшість міст мали тільки право самоврядування, а юридично підкорялися королеві або своїм феодалам.

Незважаючи на відносно швидке зростання міського населення, воно становило абсолютну меншість країни (в Англії тільки 5% населення мешкало у містах). Чисельність населення більшості міст була мізерною. Звичайно, кількість мешканців типового середньовічного міста не перевищувала 5-10 тис. чоловік. У ХIV ст. місто з населенням в 20 тис. чоловік вважалося великим. Наприклад, у Гамбурзі в ХIV ст. налічувалося 7 тис. мешканців, у Брістолі — 10 тис. чол. Лондон, який нараховував у ХIV ст. 40 тис. мешканців, вважався величезним містом. Такими ж вважалися і північноіталійські республіки (Венеція, Флоренція, Мілан). Самим великим містом вважався Константинополь (близько 100 тис. чоловік). Загальна кількість міст зростала дуже швидко. Тільки у Німеччині в ХII- ХIV ст. утворилося близько 700 нових міст.

Територія середньовічного міста була оточена ровами, земляними валами.

Ремесло не відразу оформилося на новому місці мешкання, тому середньовічне місто довго зберігало напіваграрний характер. Населення міст мало орну землю, городи, розводило корів, кіз, свиней. Проте, процес відокремлення ремесла від землеробства неминуче збільшував частину продукції, що вироблялася для обміну, тобто сприяв розвитку торгівлі й появі класу купців. Ремісники все більше працювали для задовільнення ринкового попиту.

Виробництво все більшої кількості ремісничих товарів у містах і умови їхньої реалізації обумовили виникнення і розвиток нового суспільного прошарку — купців, які займалися тільки обміном товарів.

За соціальним складом, найбільший відсоток міського населення становили ремісники, торговці, лихварі тощо. Ремісники принесли в місто основи общинного устрою (общинне землеволодіння, народну сходку). Міста управлялися міськими радами, які підпорядковували військові сили міста, зовнішнью політику, фінанси, ремесло, торгівлю тощо. Після звільнення від феодалів, владу в містах захопила багата верхівка міського населення, а саме: купці, лихварі, землевласники (патриціат). Розшарування міського населення було досить значним, а патриціат був повновладним його хазяїном.

Роль міста в історії феодального суспільства важко переоцінити. За своїм соціально-економічним устроєм міста з самого початку були носіями капіталістичного укладу. Торгівля, ремісниче дрібнотоварне виробництво, неминуче мали перерости в певних умовах у капіталістичні виробничі відносини. Економіка міста, з його торгівлею і товарним виробництвом, перебувала в суперечності з натуральним характером виробництва феодальних маєтків. Вона мала потребу в розширенні ринку збуту, а феодальний лад стримував процес розвитку ринкових зв'язків. Саме це і було причиною боротьби міст з феодалами. До того ж, міста, з їхнім зосередженням лихварського і торгівельного капіталу, сприяли розпаду феодалізму. Крім того, вони були центрами зосередження біглих селян. Міста сприяли розвитку єдиного національного ринку, економічній і політичній національній консолідації.

Дрібнотоварне ремісниче виробництво існувало у формі цехів, які наприкінці ХV ст. перетворилися на замкнуті організації, що перешкоджали розвитку нової техніки, приватної ініціативи і підприємництва. Проте, деякі цехи, в силу тих або інших сприятливих умов, іноді еволюціонували в капіталістичні підприємства. Крім цього, окремі майстри, які нагромадили значні суми грошей, нерідко стали виступати першими власниками і організаторами капіталістичних мануфактур.

З розвитом міст розвивалася і торгівля. Головною формою середньовічної торгівлі були ярмарки, самими великими серед яких були шампанські ярмарки. Однак, торгівля в середні століття була небезпечним заняттям, оскільки пірати і розбійники їй перешкоджали. З метою захиститу своїх інтересів купці об’єднувалися в гільдії. Важливо зазначити, що середньовічна торгівля була переважно морською - по північному і південному торговельному шляху. Торгівля північним шляхом була монополією торгово-політичної спілки міст північної Німеччини. Цим шляхом вивозили товари господарського призначення. Південний торговельний шлях проходив через Середземне море і з'єднував Європу з країнами Сходу. Цим шляхом переправлялися предмети розкоші, шовкові тканини, екзотичні плоди, прянощі тощо.

Дата добавления: 2014-01-03