Роль транснаціонального торгового права у регулюванні світового ринку космічних послуг і технологій

Ми вже зазначали, у зв’язку з процесами комерціалізації в космічній сфері та в силу особливих рис сучасної космічної діяльності, яка дедалі більше характеризується присутністю в цій сфері комерційного елементу, все більш значна частка операцій на ринку космічних послуг і технологій здійснюється неурядовими міжнародними організаціями, приватними фірмами та ТНК. Космічна діяльність, інтернаціональна за своєю суттю та унікальна як за своїми масштабами (у тому числі фінансовими), так і за глобальністю застосування, призвела до небаченої інтеграції цієї діяльності в рамках міжнародних корпорацій з дочірніми підприємствами в різних регіонах світу, що, як наслідок, призводить до нагальної необхідності правової регламентації діяльності ТНК, з одного боку, і врегулювання відносин суб’єктів космічної діяльності в нових умовах світового космічного ринку (тобто, за все більш активною участю ТНК), з другого. Механізмів міжнародного приватного права вже недостатньо для адекватного правового регулювання взаємовідносин розширеного кола суб’єктів світового космічного ринку. Як бути у випадку, наприклад, коли угоду про надання якоїсь із космічних послуг укладають міжнародна міжурядова організація та ТНК? Яке право може бути застосоване в цьому випадку? Міжнародне публічне право? Але ж ТНК не є суб’єктом міжнародного публічного права. Міжнародне приватне право? Але тут вже діяльність міжнародної організації не може регулюватись в рамках будь-якої національної правової системи.

Згідно з виробленим в ООН визначенням ТНК представляють собою підприємства, що не залежать від країни їх походження та форми власності на них (приватні, державні чи змішані) та мають відділення в двох або більше країнах, причому ці відділення функціонують відповідно до системи прийняття рішень, яка дозволяє провадити узгоджену політику та загальну стратегію. Особливо помітною є діяльність ТНК в таких галузях, як авто- та авіабудування, зв’язок, видобуток і переробка нафти та реалізація нафтопродуктів, а також діяльність на світовому космічному ринку
послуг і технологій (створення космічної техніки та надання
космічних послуг і технологій).

Згідно з визначенням, “найбільш характерною особливістю ТНК є невідповідність між економічним змістом, економічною суттю та юридичною формою; економічна єдність оформлюється юридичною множинністю (юридичні особи місцевого права, філії та ін.), що слугує інтересам власників ТНК” [31].

У повоєнний період в силу зростання економічної могутності ТНК виникла ситуація, коли у ТНК з’явилась можливість чинити могутній вплив на держави, які їх приймають, що могло вести до ущемлення суверенних економічних та політичних прав цих приймаючих держав.

На вимогу країн, що розвиваються, особливо потерпаючих від експансивної діяльності ТНК, в рамках ООН, починаючи з 1974 року, утворено Міжурядову комісію з ТНК і Центр з ТНК. До їх основних задач входило, зокрема, розроблення особливого кодексу поведінки ТНК в якості намагання формалізованого підпорядкування діяльності ТНК визначеним правилам [11]. Цій самій меті мав слугувати підготовлений Конференцією ООН з торгівлі та розвитку (КТР) і прийнятий ГА ООН у 1980 році Комплекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів і правил контролю за обмежувальною діловою практикою, а також резолюція ГА ООН 3514 (ХХХ) “Заходи проти корупції, що практикується ТНК та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими сторонами, що причетні до справи”. Однак ці документи юридично мають лише рекомендуючу силу, і проблема підпорядкованості ТНК діючій юридичній регламентації лишається невирішеною. З 1977 року в рамках спеціально утвореної Комісії ООН з питань ТНК провадиться робота зі створення всеосяжного Кодексу поведінки ТНК, що охоплює усі сторони їх діяльності.

У 70-х роках з метою поставити діяльність ТНК в більш
визначені міжнародно-правові рамки було запропоновано створити міжнародну систему реєстрації ТНК при ООН з тим, щоб в обмін на надання дипломатичного захисту з боку ООН ТНК були
підпорядковані міжнародному контролю, здійснюваному ООН. На жаль, ця пропозиція не отримала широкої підтримки і не була реалізована.

В юридичній літературі, наукових дослідженнях останнім часом висловлюється думка про те, що в сучасних умовах правове регулювання діяльності ТНК повинно здійснюватися як на національному рівні, так і на міжнародному [31]. Але до цього часу ці пропозиції так і залишаються лише закликами. Тобто, можна
зробити висновок, що міжнародне приватне право заходить у безвихідь, коли мова йде про врегулювання взаємовідносин за участю ТНК. А це, на наш погляд, досить суттєво для врегулювання
правовідносин на світовому ринку космічних послуг і технологій, адже, як вже підкреслювалось, останнім часом все більшої ваги набуває в загальних обсягах світового космічного ринку внесок саме транснаціональних корпорацій. І треба враховувати, що зазначений процес залучення окремих напрямів світового космічного ринку до “зони особливих інтересів” ТНК має тенденцію до подальшого
поширення: до послуг зі супутникового зв’язку та комерційних космічних запусків додаються останнім часом розробка та
виготовлення космічних апаратів, продаж інформації з борту
супутників дистанційного зондування Землі, на черзі – комерційне використання орбітальних космічних комплексів, тобто, діяльність ТНК набуває все більш всеохоплюючого відносно світового ринку космічних послуг і технологій характеру.

Проблеми врегулювання майнових і немайнових взаємовідносин суб’єктів світового космічного ринку дають підстави визнати, що на сьогоднішній день міжнародне приватне право виявилося перед лицем досить складних задач і протиріч, тобто дозволяє нам говорити про його справжню кризу. В основі цієї кризи лежить
низка невирішених не тільки теоретичних, але й сугубо практичних проблем, пов’язаних, головним чином, з колізійним методом, що представляє, як і раніше, головний метод міжнародного приватного права.

У зв’язку з цим належить відзначити, що учасники світового торговельного обміну, керуючись не стільки теоретичними, скільки чисто прагматичними міркуваннями, розпочали самостійний
пошук альтернативних міжнародному приватному праву засобів правового регулювання їх взаємовідносин. У результаті цього
пошуку в другій половині ХХ століття розпочинається спонтанний процес формування нового правового явища, що отримало в юридичній літературі назву “транснаціональне торговельне право”, або “lex mercatoria”. Тут треба зазначити, що ще на початку нашого
століття видатний вітчизняний юрист-міжнародник Володимир Михайлович Корецький, засновник української школи міжнародного права в своїй роботі про міжнародне господарське право зміг переконливо обґрунтувати об’єктивну необхідність міжнародного торгового обміну в тій системі правових норм, яку ми сьогодні називаємо lex mercatoria. Як справедливо зазначав з цього приводу В. М. Корецький, “... раз існують світогосподарські відносини, значить, повинні існувати (і дійсно існують) норми, що регулюють ці відносини. А раз існують норми, що регулюють цю групу відносин, то (за виключного розвитку узагальнюючих тенденцій в праві)
повинна була народитися система цих норм” [58].

Ґрунтуючись на аналізі розвитку теорії та практики, В.М. Корецький прийшов до висновку, що “конфліктний прийом все менше й менше міг задовольняти завданням регулювання
світогосподарських відносин... Особливості об’єкту регулювання (міжнародний торговельний оборот), - писав далі В.М.Корецький, - мали своїм наслідком особливість правових норм. Особливі колізійні норми допомагають мало, оскільки коли ми відсилаємо до іноземного законодавства, тим самим відсилаємо до системи норм, які призначались для регулювання внутрішнього торговельного обороту. міжнародний торговельний оборот потребує інших норм, які за своїм складом повинні відрізнятися від норм, існуючих для
евентуально колідуючих систем торговельного права”. На думку В.М. Корецького, оскільки “міжнародний торговельний оборот не знаходить підходящих норм в офіційних джерелах, він шукає шляхи позадержавного регулювання” [58]. Під цим В.М. Корецький мав на увазі типові договори, міжнародні звичаї та комерційну практику, тобто, все те, що сьогодні іменується нормами транснаціонального торгового права (lex mercatoria.) Надзвичайно важливе значення має також висновок, зроблений В.М. Корецьким відносно переваг методу єдиного і безпосереднього правового регулювання в галузі міжнародних комерційних відносин.

Головна причина того, що міжнародні комерсанти віддають перевагу lex mercatoria міжнародному приватному праву, пов’язана з тим, що останнє має більш складний і менш передбачуваний, ніж lex mercatoria, характер. До того ж, “враховуючи... характерну повільність при прийнятті міжнародних уніфікуючих конвенцій, тільки lex mercatoria з його правопорядком дозволяє знаходити рішення, що найбільш відповідають потребам ділового світу, за якими багатолітній досвід і практика більшості держав” [59].

10.5. Особливості впливу національного законодавства на правові регулятори світового космічного ринку

Інтеграційні процеси, що відбуваються в міжнародному співтоваристві, свідчать про загальну тенденцію до наближення та співпраці суб’єктів міжнародного права та збільшення чисельності галузей, де міжнародне та внутрішнє право у взаємозв’язку знаходять все більш широке застосування. Розширюється сфера дії не тільки міжнародного права у внутрішньому праві, що пов’язано з “виключним” характером (exclusiveness) самого міжнародного права, але спостерігається також зростання “утворюючого” (formative) впливу внутрішнього права на міжнародне і застосування внутрішнього права міжнародними організаціями [72].

Вивчаючи джерела та історичні особливості формування механізмів міжнародно-правового регулювання світового ринку космічних послуг і технологій, треба усвідомлювати, що галузь міжнародного права, яка займається проблематикою цього ринку, було започатковано майже одночасно з наданням перших послуг у рамках цього ринку.

Потреби практичної космонавтики та гонка з освоєння космосу між двома космічними наддержавами (СРСР та США) прискорили перші кроки на шляху становлення міжнародного космічного права. Космічна діяльність, універсальна за сферами використання та глобальна за наслідками її застосування, зі самого початку щільно пов’язала зовнішні, в першу чергу, політичні, інтереси держав із внутрішніми: питання використання космічної техніки для вирішення глобальних проблем людства та внутрішньоекономічні проблеми розвитку окремих країн; проблеми міжнародної безпеки (нерозповсюдження ракетних технологій, необхідність запровадження новітніх засобів контролю за роззброєнням та ін.) і потреби скорочення бюджетного фінансування та все більшої комерціалізації космічної діяльності; перспективи створення світового інформаційного простору, можливості різних країн щодо справедливого доступу до цього простору (отримання практичного зиску від впровадження інформаційних технологій) і проблеми національної безпеки, в тому числі забезпечення інформаційного суверенітету держав тощо.

Розвиток відносин у новій сфері людської діяльності спочатку між окремими державами, а потім і між іншими суб’єктами космічної діяльності (міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами), у свою чергу, призвів до необхідності розвитку міжнародного космічного права та національних законодавств з питань космічної діяльності, подальшої розбудови як міжнародного публічного права, так і міжнародного приватного права. Специфічною рисою процесу розвитку права в сфері регулювання відносин між суб’єктами світового космічного ринку є те, що перші правові механізми цих взаємовідносин були запроваджені національними правовими інституціями однієї країни - США.

Вже, починаючи з кінця 50‑х років минулого століття, державні інституції США розпочали активно формувати космічну політику держави, беручи до уваги необхідність законодавчого врегулювання цієї “тонкої сфери” людських відносин, особливо, що стосується таких аспектів дослідження та використання космічного простору, як відповідальність держави за наслідки цієї діяльності (а, значить, і необхідності її державного регулювання), обов’язковість страхування космічної діяльності (у зв’язку з високим рівнем ризиків її провадження), сприяння комерціалізації (широке залучення приватного сектора) та все більша інтернаціоналізація (вихід за національні рамки) цієї діяльності.

Це не тільки призвело до значного впливу американської правової системи на процес нормотворення в міжнародному космічному праві, але й активно сприяло започаткуванню ринкових відносин між суб’єктами світового космічного ринку, а також запровадженню міжнародно-визнаних правових регуляторів світового космічного ринку.

Таким чином, одна з двох провідних космічних держав США з перших намагань американських фірм вийти на світовий космічний ринок розпочинає активну розбудову свого національного законодавства з метою, з однієї сторони, захисту інтересів національних постачальників космічних послуг і, з другої, забезпечення виконання міжнародних зобов’язань. Аналіз відповідних законодавчих актів США та двосторонніх міжнародних угод щодо співпраці у сфері комерційних послуг засвідчує, що цілеспрямована внутрішня політика США щодо підтримки комерціалізації та приватизації космічної діяльності супроводжувалась не менш конкретними зовнішньополітичними заходами щодо забезпечення нерозповсюдження космічних технологій, поряд із прийняттям норм державного регулювання окремих напрямків космічної діяльності (ліцензування) законодавчо приймаються не менш дійові принципи обов’язкового страхування космічної діяльності або запроваджуються шляхом укладання міжнародних угод із комерційних запусків принципи антидемпінгового регулювання цін на космічні послуги, захисту інтелектуальної власності розробників і виробників космічної техніки, фактичного обмеження обсягів послуг іноземних постачальників цих послуг (як квотування космічних послуг) тощо.

У розвитку національного космічного права можна виділити два етапи. Перший з них пов’язаний з початком “космічної ери”: ухваленням ГА ООН на початку 60-х років ХХ століття Декларації принципів і прийняттям Договору про космос. Саме тоді держави, що розпочали освоєння космосу, активно приєднуються до міжнародних договорів з дослідження та використання космічного простору в мирних цілях, а окремі з них приймають загальні чи спеціальні закони з цього питання. Другий етап розпочався у 80-ті роки минулого століття. Він пов’язаний з процесами комерціалізації космічної діяльності та участі в ній приватних фірм та корпорацій. За цих умов у більшості космічних держав виникла об’єктивна необхідність у врегулюванні космічної діяльності приватних юридичних осіб, визначення їх прав і обов’язків, взаємовідносин з державою тощо. У зв’язку з цим у багатьох країнах були прийняті відповідні закони.

Аналіз національних законодавчих систем зарубіжних країн показує, що більшість з них мають космічне законодавство. Але його обсяг і зміст є різними. Переважна кількість країн має тільки окремі акти про ратифікацію міжнародних договорів з космосу
(більшість), і лише кілька країн - розвинуті системи космічного законодавства (США, Велика Британія, Франція, РФ, Україна) або спеціальні закони щодо основних правил національної космічної діяльності (Австралія, Бразилія, ПАР, Швеція). В останніх, як правило, проводиться розмежування поняття, яке визначається термінами “космічна діяльність” і “діяльність, пов’язана з дослідженням і використанням космічного простору”. Якщо космічна діяльність регламентується як принципами і нормами загального міжнародного права, так і принципами і нормами міжнародного космічного права, а також національного законодавства, то діяльність, пов’язана з дослідженням і використанням космічного простору, значною мірою залишається у сфері дії законів відповідної країни або в сфері міжнародного приватного права. При цому практично загальним принципом національного космічного права є принцип відповідальності безпосередньо держави за наслідки космічної діяльності. Загальновизнаною тут виявилася ст. VI Договору про космос, відповідно до якої держави-учасниці “несуть міжнародну відповідальність за національну діяльність у космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, незалежно від того, здійснюється вона урядовими органами чи неурядовими юридичними особами, та за забезпечення того, щоб національна діяльність провадилася відповідно до положень, що містяться у цьому договорі. Діяльність неурядових юридичних осіб в космічному просторі, включаючи Місяць та інші небесні тіла, повинна здійснюватися і під постійним спостереженням відповідної держави-учасниці Договору” [7].

У процесі інтеграції до світового космічного ринку крім імплементації загальновизначених норм і принципів міжнародного космічного права у свої національні законодавства ряд специфічних правових проблем регулювання цього ринку (запровадження експортного контролю ракетно-космічної техніки та технологій, захисту інтелектуальної власності, комерціалізації космічної діяльності, державної підтримки інвестицій) вирішені або знаходяться на стадії вирішення фахівцями країн з перехідною економікою: Бразилії, Індії, КНР та ін.

Активізація діяльності на світовому космічному ринку, все більше поширення вигод від прикладних видів космічної діяльності в різних країнах безпосередньо відбивається на стані і характері відповідних національних правових систем. З 80-х років цей процес тісно пов’язаний з “комерційною” складовою космонавтики. Цим зумовлено розширення в національному законодавстві “космічних” країн масиву норм, якими регулюються відносини в сферах: ліцензування і страхування космічної діяльності, сертифікації і реєстрації об’єктів цієї діяльності, дистанційного зондування Землі з космосу і здійснення телемовлення через штучні супутники Землі тощо.

Дата добавления: 2014-01-03