Міжнародна відповідальність за наслідки космічної діяльності

Важливою проблемою, не повністю врегульованою Договором про космос, є проблема міжнародної відповідальності, яку на цей час можна вважати, на наш погляд, центральною правовою проблемою регулювання космічної діяльності.

Розглядаючи правові механізми Конвенції про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами (Конвен-ції про відповідальність 1972 року) і регулятивний вплив на взаємо-відносини суб’єктів космічної діяльності, треба зазначити, що “наріжним каменем”, навколо якого формуються правові механізми відповідальності, є термін “запускаюча держава”.

У ст. I Конвенції, крім інших, сформульовано визначення терміну “запускаюча держава” (держава, яка запускає або організує запуск космічного об’єкта; держава, з території або з обладнання якої здійснюється запуск) [9]. Однак вже протягом кількох останніх років юристи-практики стикаються із ситуацією, коли реально “запускаючою” є не держава, а приватна міжнародна компанія, причому така, що здійснює космічні запуски не з території якоїсь з держав (а, наприклад, з міжнародних вод), а зареєстрована може бути де завгодно, зокрема, в офшорній зоні. Найяскравішим прикладом такої ситуації можна вважати проект “Морський старт”: міжнародний (американо-норвезько-російсько-український) консорціум “Sea Launch” надає послуги з космічних запусків корисних вантажів з плавучої платформи під ліберийським прапором; сам консорціум зареєстровано на Кайманових Островах, які знаходяться під юрисдикцією Великої Британії. Виникає питання, як в цьому випадку вирішувати проблеми відповідальності за можливу шкоду. На цей час усі ці питання вирішуються в угодах приватноправового характеру і фактично залежать від доброї волі учасників проекту.

Конвенція про відповідальність спеціально регламентує матеріальну відповідальність суб’єктів міжнародного публічного права за шкоду, спричинену в результаті не забороненої міжнародним правом діяльності під їх юрисдикцією та контролем. Відповідно до визначення, суб’єктом, що несе відповідальність, є або держава (чи міжнародна міжурядова організація), що запустила цей об’єкт, з яким пов’язано настання відповідальності, або держава (чи міжнародна міжурядова організація), що організувала запуск, чи одна з держав, з установок або території яких здійснено цей запуск. І хоч наведене визначення не може вважатися досконалим навіть на теоретичному рівні, при практичному застосуванні цього терміну у випадках, коли в провадженні космічної діяльності беруть участь приватні суб’єкти цієї діяльності, постає стільки питань, що ситуація набуває вкрай проблемного характеру: як розцінювати здійснення запуску космічного об’єкта не посадовими особами якоїсь держави чи державної установи, а персоналом приватної запускаючої компанії? Чи можливо однозначно визнати відповідальною державу, громадянами якої є працівники цієї компанії? Або, навпаки: чи можливо в таких випадках згідно з конвенцією про відповідальність покладати відповідні зобов’язання безпосередньо на юридичну особу, що здійснює запуск? А подібні проблеми виникають і відносно приватних суб’єктів космічної діяльності, що забезпечують запуски або надають для них установки.

Здавалося б, що в питаннях про територію жодна юридична особа не може в юридичному контексті “замінити” державу, і, значить, як мінімум на одну державу завжди є змога покласти відповідальність на випадок спричинення збитків. Однак практична реалізація вже згаданого проекту “Морський старт” міжнародним консорціумом “Sea Launch”, який здійснює запуски корисних вантажів модернізованою ракетою-носієм “ЗЕНІТ” з доопрацьованої нафтодобувної платформи, розміщеної в акваторії Світового океану, ставить під сумнів й останню можливість “територіального” визначення запускаючої держави. При цьому компанію зареєстровано в одній країні, командно-складальне судно та платформа плавають під прапором другої, а ліцензії на запуски отримуються в третій. А вже проектуються системи повітряного старту, за умовами якого ракета-носій стартуватиме з висот в 10‑15 кілометрів з борту широкофюзеляжних літаків (типу “Мрія”, Б-52 тощо). “Літаючий космодром” злітатиме з якогось аеродрому і матиме змогу винести місце старту в найбільш вигідний з енергетичної точки зору сектор атмосфери Землі, що може бути як в межах національного повітряного простору, так і над міжнародними водами.

Дата добавления: 2014-01-03