Система права

Система права – це об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, що полягає в єдності і погодженості усіх юридичних норм та їх розподіл за галузями та інститутами. Для системи права характерні такі ознаки:

1) єдність, яка виявляється в заснованості системи права на єдиних принципах і нормах права;

2) об’єктивний характер відображення реального стану суспільних відносин;

3) диференціація поділу права на галузі та інститути.

Підставою поділу права на галузі та інститути є предмет і метод правового регулювання.

Предмет правого регулювання – це сукупність соціальних відносин, що підлягають правовому регулюванню. В структуру предмета входять: суб’єкти та їх поведінка, явища навколишнього світу та соціальні цінності, з приводу яких люди вступають у правові відносини. Іншими словами - це сфера, на яку право поширює свою дію.

Метод правого регулювання – це прийоми та засоби впливу на вольову поведінку учасників суспільних відносин.

Серед методів найхарактернішими є імперативний метод, що чітко визначає межі поведінки суб’єктів (наприклад, заборона правопорушень) та диспозитивний, що дає можливість суб’єкту вибрати з установлених державою той варіант поведінки, що найповніше відповідає його інтересам (наприклад, можливість укласти трудовий договір на одному чи кількох підприємствах).

Первинним елементом системи права є норма права, тобто нормативно-правовий припис.

Норма права – це правило поведінки, що впливає на суспільні відносини з метою їх впорядкування. Воно загальнообов’язкове, формально визначене, встановлене або санкціоноване державою.

Правова норма відрізняється від індивідуального припису такими ознаками:

1. Узагальнює типові життєві ситуації.

2. Розрахована на необмежену кількість осіб.

3. Адресована не персоніфікованому колу суб’єктів.

4. Діє в часі, просторі і за колом суб’єктів.

5. Чинність її дії припиняється чи скасовується уповноваженим суб’єктом.

Норми права мають певну логічну структуру і складаються з гіпотези, диспозиції та санкції.

Гіпотеза – це така частина правової норми, в якій виражаються обставини і умови, за яких настає реалізація юридичних прав і обов’язків, виникають юридичні факти і правовідносини. Гіпотеза встановлює і обумовлює сферу і межі регулюючої дії диспозиції. Вона описує вживання терміну „якщо”.

Диспозиція – це частина правової норми, в якій записано саме правило поведінки суб’єктів, згідно з якою дозволяється, забороняється або рекомендується здійснення певних дій. Диспозиція виражається в юридичних правах і обов’язках і допускає вживання терміну „то”.

Санкція – це частина правової норми, що визначає заходи державного примусу у випадку невиконання обов’язків або порушення диспозиції.

Цю структуру норми права можна виразити в схемі: „якщо – то” або „якщо – то – інакше”.

На практиці логічні елементи норми права коротко формулюються таким чином: візьмемо ст.147 Кодексу законів про працю України, де вказується: „За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосоване тільки один з видів таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.”

Цю статтю з позицій логічної структури норми права можна сформулювати так: „Якщо працівник допустить порушення трудової дисципліни (гіпотеза), то власник має право застосувати до нього згідно із трудовим законодавством (диспозиція) тільки один з видів стягнення: 1) догана; 2) звільнення.”(санкція).

Зазначимо, що поняття „норма права „ і „стаття нормативного акта” не тотожні, бо норма права – це теоретична конструкція норми, а стаття нормативного акта – це форма і спосіб її практичного викладу. Тому норма права може бути викладена у різних статтях нормативного акта або навіть у різних правових актах.

Саме залежно від того, як окремі елементи правової норми викладені у статтях закону, розрізняють прямий, відсильний і бланкетний способи їх викладу.

При прямому способі всі елементи правової норми сформульовані в одній статті закону. Наприклад, ст. 429 Кримінального кодексу України сформульована так” „Самовільне залишення поля бою або відмова під час бою діяти зброєю – карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.” У даному випадку гіпотезою є умови (час) ведення бою, диспозицією – заборона самовільного залишення поля бою і відмова діяти зброєю, а санкцією - позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

При відсильному способі викладу одні елементи правової норми викладені в одній статті, а інші в інших. Наприклад, ст.122 ч.1ККУ викладена так: „Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у ст.121 цього Кодексу, але строк до 2 років або позбавленням волі на строк до 3 років таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я – карається виправними роботами на.” Отже, ця стаття відсилає до ст.121 ККУ, яка передбачає умисне тяжке тілесне ушкодження.

При бланкетному способі викладу окремі елементи правової норми викладені в статті одного, а інші – у статтях іншого нормативного акту. Наприклад, ст.271 ККУ: „Порушення вимог законодавства про охорону праці” самих цих вимог не називає, а відсилає до тих законодавчих актів, якими вони передбачені.

Під нормою права слід розуміти офіційне, формально визначене, загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється державою, охороняється нею від порушень і спрямоване на регулювання найважливіших суспільних відносин і охорону соціальних цінностей через встановлення юридичних прав та обов’язків суб’єктів права.

Залежно від галузі права розрізняють конституційні, адміністративні, фінансові, цивільні, кримінальні та інші правові норми.

Конституційно-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері народовладдя, конституційного ладу України, правового статусу людини і громадянина, територіального устрою, взаємодії вищих органів державної влади.

Адміністративно-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері державного управління.

Фінансово-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері збирання та використання державних коштів і коштів місцевого самоврядування.

Цивільно-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють майнові та особисті немайнові відносини.

Кримінально-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які охороняють найбільш важливі для держави суспільні відносини.

Господарсько-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері господарювання, тобто виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг суб’єктами господарювання.

Сімейно-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють відносини в сім’ї.

Житлово-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері реалізації громадянами права на житло.

Трудово-правові норми – це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері реалізації громадянами права на працю.

Екологічно-правові норми це загальнообов’язкові, формально-визначені правила поведінки, які регулюють суспільні відносини в сфері охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів.

Інститут права – це група норм права, що є структурним елементом системи права у межах конкретної галузі права. Ці норми регулюють найбільш однорідні відносини певного виду. Правовий інститут має вужчий характер ніж галузь, об’єднує юридичні норми, що створюються певною групою чітко відокремленого виду суспільних відносин.

Наприклад, у цивільному праві є інститут цивільно-правової відповідальності, а у конституційному праві – інститут громадянства, у кримінальному праві – інститут вини, у сімейному праві – інститут опіки та піклування.

Найбільшим елементом системи права є галузь права.

Галузь права – це сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють окрему сферу суспільних відносин певного виду. Галузі права характеризуються своїм особливим предметом і методом правового регулювання. У залежності від методу регулювання галузі права можуть бути систематизовані у дві групи, що є обов’язковим у міжнародному праві.

Публічне право включає галузі права з імперативним (владним) методом регулювання правовідносин між державами, між державними органами, між державою і фізичними особами: кримінальне, фінансове, митне, адміністративне, конституційне, виконавче. Стороною таких правовідносин в усіх випадках виступає держава в особі її представників.

Приватне право включає галузі права з автономним методом регулювання відносин між особами (фізичними та юридичними): цивільне, сімейне, господарське, трудове, житлове.

Сучасна система права України складається з таких основних галузей:

1) конституційне право, що врегульовує відносини, які складаються в процесі організації й здійснення державної влади та місцевого самоврядування;

2) адміністративне право регулює відносини, що складаються у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

3) земельне право регулює відносини між державою і суб’єктами різних форм власності на землю;

4) цивільне право галузь права, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини;

5) трудове право регулює трудові відносини, в які вступають особи з приводу праці;

6) сімейне право регулює відносини між подружжям та сімейні відносини;

7) екологічне право врегульовує відносини, які складаються в процесі природокористування;

8) фінансове право регулює відносини, які складаються в процесі фінансової діяльності держави;

9) господарське право регулює відносини, які складаються в процесі здійснення виробничо-господарської діяльності;

10) кримінальне право визначає, які діяння є злочином і які покарання слід застосовувати до особи, що вчинила злочин.

Процесуальне право регламентує процес, процедуру захисту своїх прав у суді фізичними та юридичними особами, державою (кримінально-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, виправно-трудове, господарсько-процесуальне, міжнародне право тощо).

Дата добавления: 2014-01-03