Правила та їх види

Питання для самоперевірки

1.Чи є інформаційні обмеження при ухваленні економічних рішень.

2.Як пов’язані обмеженість інформації та виникнення звичок.

3.Чи всяке правило є інститутом.

4.Чим формальні правила відрізняються від неформальних.

5.Яка логіка дій механізму примушення до виконання правил.

6.Що входить до складу інституціонального середовища.

7.Що відносять до інституційних угод.

8.Чи завжди зразки поведінки сприяють максимізації корисності.

9.Чи завжди порушення правил небажано з економічної точки зору.

Література:

1.Коуз Р. Фирма, рынок и право / Пер. с англ. – М.: Дело ЛТД, 1993.

2. Литвинцева Г.П. Институциональная экономическая теория: Учебник. – Новосибирск: Изд-во: НГТУ, 2003.С.17-34; 27-51.

3. Природа фирмы: Пер. с англ. /Под. ред. О.И. Уильямсона, С.Дж. Уинтера. – М.: Дело, 2001.С.12-29; 36-45.

4.Уильямсон О.И. Экономические институты капитализма: Фирмы, рынки, “отношенческая” контрактация. – СПб.: Лениздат; CEV Press, 1996. С.14-32.

Термін «правила» не має однозначного тлумачення. Він широко використовується у відношенні до інститутів організації виробництва, фірм, конституції, устрою сім'ї, політичних партій, держави, звичок, звичаїв і т. ін. Тому необхідно прояснити плутанину в термінології.

В новій інституціональній економіці використовується визначення правил як загальновизнаних і захищених розпоряджень, які забороняють або дозволяють певні види дій одного індивіда або групи людей при взаємодії їх з іншими індивідами або групами.

Правила, що формують інститут, мають сенс тільки тоді, коли вони застосовуються більш ніж до однієї людини. Існують правила які визначають обмін людини з собою, коли одне його становище міняється на інше. Тому будь-який інститут визначається через правила, але не всякі правила можуть розглядатися як інститути. Цим обґрунтований поділ досліджень цих категорій.

Правила, що забезпечують структуризацію відносин між людьми, приймають форму прав, якщо розглядати їх з позиції окремої людини, а точніше – можливостей реалізації ним свободи волі. Права визначаються як набір дозволених або незаборонених дій. От чому права розглядаються як продукт правил. Таким чином, особливості правил визначають специфіку прав, якими володіють ті або інші люди (або групи). Наприклад, розширення або закріплення прав одного індивіда, зазвичай означає обмеження прав іншого, зокрема на дохід в тій або іншій формі.

Існує декілька загальноприйнятих класифікацій правил.

А) Виділяються формальні і неформальні правила. Формальними називаються такі правила, які створюються навмисно, легко можуть бути зафіксовані у вербальній і/або письмовій формі, виступають в явному вигляді як обмеження набору альтернатив поведінки для індивідів і забезпечені захистом з боку держави, наприклад закони кримінального або цивільного кодексу. Відповідно неформальними називаються такі правила, які також обмежують поведінку індивідів, але не зафіксовані у письмовій формі і захищені іншими механізмами, відмінними від держави, наприклад самозахист, це неписані звичаї, традиції, стереотипи поведінки і мислення, наприклад принципи ділової або професійної етики, релігійні заповіді і звичаї або ідеологічні установки.

Необхідно відзначити, що основна відмінність формальних правил від неформальних в ступені прояву. Цей ступінь прояву у разі формальних правил полягає в їх писаному характері і в наявності фахівців, що займаються контролем над їх виконанням.

Походження неформальних правил прийнято пов'язувати з вдалим досвідом вирішення яких-небудь проблем у минулому, через що з часом цей досвід стає відправним пунктом для вирішення тих же проблем, тобто набуває характеру правила. Збереження неформальних правил пов’язано з культурою, яку можна визначити як набір цінностей і установок, що визначають світогляд і поведінку людей.

Неформальні правила обмежують поведінку людей, перш за все в тих областях життя, де відсутнє пряме державне регулювання, тобто дія формальних правил. Це може бути пов'язано з декількома причинами:

1.Відсутність формальних правил.

2.Загальний характер формальних правил. Загальний характер формальних правил нерідко вимагає роз'яснень щодо їх застосування в конкретних ситуаціях.

3.Економічна недоцільність формальних правил. Формальні правила через їх старіння або з інших причин можуть бути невигідними більшості економічних агентів. В цьому випадку нерідко більш ефективні неформальні правила можуть фактично витісняти формальні правила.

Значення формальних правил зростає у міру поглиблення розподілу праці і, відповідно, ускладнення суспільства.

Найбільш поширена класифікація правил, згідно якої правила вищого порядку визначають зміст правил нижчого порядку:

1) суспільні або політичні правила (конституція). Даний вид правил визначає ієрархічну структуру суспільства, порядок ухвалення фундаментальних для життя суспільства рішень і способи контролю за політичним життям;

2) приватні або економічні правила, - їх в сучасній інституціональній теорії прийнято ототожнювати з правами власності;

3) локальні правила (індивідуальні контракти), що визначають способи, порядок і умови укладання і реалізації контрактів.

У суспільстві існує ієрархія правил і прав. Виділяються глобальні і локальні правила. Глобальні (вищого порядку) правила створюють умови для формування правил нижчого порядку, вони включають конституційні (або політичні) і економічні правила. Локальні правила забезпечують створення інституційних пристроїв, обслуговуючих операції між економічними агентами; до них відносяться переважно контракти. Вони більш рухомі, змінюються при незмінних правилах вищого порядку і з меншими витратами. Кожен тип правил визначає відповідні права, які також мають ієрархічну структуру.

Також в літературі виділяють наступні два типи правил:

1) зовнішні, або основні, які встановлюють в економічній системі загальні обмеження, що визначають у результаті її характер і що розповсюджуються на всіх суб'єктів (наприклад, права власності);
2) внутрішні, такі, що формуються і встановлюються у середині відповідних інституціональних областей і організацій (наприклад, фірм, державних установ, домашніх господарств) і сприяють взаємодії між окремими суб'єктами (агентами).

Взаємозв'язок формальних і неформальних правил виявляється в наступному:

1. Неформальні правила як розкриття суті формальних правил. Формальні правила зазвичай мають дуже загальний характер, звідки витікає необхідність в їх уточненні і доповненні стосовно конкретної ситуації, що і забезпечується за допомогою неформальних правил.

2. Неформальні правила як джерело походження формальних правил. Формальні правила можуть виникнути в результаті фіксації неформальних правил, що давно склалися, як найбільш життєздатних.
3. Неформальні правила як змістовні рамки формальних правил. Неформальні правила можуть визначати світогляд і поведінку більшості людей і устрій суспільного життя, що буде обмежувати набір доступних альтернатив при створенні формальних правил.

4. Неформальні правила як замінник формальних правил. Якщо формальні правила є невигідними для переважної більшості людей, як їх замінник використовуватимуться неформальний правила. В даному випадку формальні правила існуватимуть тільки на папері, не впливаючи на поведінку людей.

5. Неформальні правила як альтернатива формальним правилам. Набори працюючих неформальних і формальних правил можуть знаходитися в суперечності один з одним. Причиною такого положення може бути різний характер їх виникнення. Перші виникають і змінюються безперервно, а останні можуть виникнути миттєво і надалі довго не змінюватися.

Правила і їх дотримання. Правила виконують функцію обмежень тільки в тих випадках, якщо існує механізм санкціонування, тобто для порушників правил повинна бути передбачена система покарань. Згідно висновків Дж. Бьюкенена, для забезпечення такого суспільного блага, як законослухняність, повинно існувати таке суспільне «антиблаго», як покарання. Витрати покарання включають два елементи –витрати виявлення порушників і витрати їх покарання. Саме останні і розглядаються Дж. Бьюкененом як «антиблаго». На думку Дж. Бьюкенена, ніяке покарання не відшкодовує повністю збитки. Але покарання повинні застосовуватися і для того, щоб запобігати порушенням, які можуть здійснюватися в майбутньому. Тому створення ефективного політичного режиму вимагає дієвої правоохоронної системи – ефективної не стільки із-за важкості покарань, скільки їх невідворотності.

Санкції можуть включати:

1.Остракізм, який припускає виключення людини з суспільства або її ігнорування.

2.Офіційне засудження у формі усного або письмового зауваження, таке засудження може містити загрозу застосування серйозніших санкцій у разі повторного порушення правил.

3.Матеріальне відшкодування яке стягується з порушника.

4.Силове припинення початої дії.

5.Силове примушення діяти за правилами.

6.Обмеження порушника в деяких його правах.

7.Позбавлення волі (ув’язнення).

Суб'єктом санкцій виступає гарант правил – індивід який виявляє порушення і застосовує санкції до порушника або третя (зовнішня сторона).

Таким чином, у складі правил виділяють: ситуацію (умови виконання правил), індивід (адресат правил), дія (зміст правила), санкція за невиконання правила, а також суб'єкт, який застосовує ці санкції до порушника, або гарант правил.

2.Суть, типи і функції інститутів

Існує безліч визначень інституту, Д. Норт доє в суспільстві, або, якщо казати більш²правила гри²наступне: «Інститути – це формально, створені людиною обмежувальні рамки, які організовують взаємини між людьми».

Поняття «інститут» включає:

1. Вчинки людей або стереотипи поведінки, які можна кваліфікувати як звички. Звички не контролюються іншими людьми, а їх порушення не викликає відчуття провини або неспокою. Це відрізняє їх від норм і правил.

2. Правила (включаючи звички, звичаї, норми). Вони визначають взаємини між людьми, встановлюючи, що кожен з них може або не може, повинен або не повинен робити, а також опосередкують відношення людини до самого себе.

3. Народні погляди (або забобони). Вони виправдовують дії або пояснюють, як дії виконуються, чому здійснюються і як пов'язані між собою.

Характеристика інституту обов'язково доповнюється поняттям санкцій, які застосовуються до порушників правив, що припускає наявність механізму контролю. Тому як операційне в новій інституційній економіці прийнято наступне визначення: «інститути – це сукупність, що складається з правил і зовнішнього механізму примушення індивідів до виконання установлених правил».
Типи інститутів. З погляду походження соціально-економічні інститути можна розділити на два класи – природний і штучний. Інститут є природним, якщо його виникненню і формуванню не передував в часі той або інший план або модель. До штучних відносять інститути, сформовані людськими діями, що здійснюються відповідно до певної моделі.

По рівню формальності інститути діляться на формальні і неформальні. Вони спираються на формальні і неформальні правила. Формальні інститути обов'язкові для виконання всіма або певними громадянами, за їх невиконання влада (держава, керівник і т.п.) застосовує відповідні санкції. За невиконання неформальних інститутів також можуть послідувати санкції у вигляді зміни відношення з боку інших людей, остракізму і ін.

Виділяються внутрішні і зовнішні інститути. Підстава для цього розмежування полягає в необхідності проведення відмінностей між інститутом і організацією. Наприклад, правила функціонування структурних підрозділів організації є внутрішніми інститутами, тоді як правила, в рамках яких здійснюється взаємодія з іншими організаціями, можуть бути визначені як зовнішні інститути.

По сферах функціонування виділяються. інститути ринку, фірми, домашніх господарств, держави, економіки, політики, ідеології, етики і т. ін.

По поширеності можна виділити:

1) загальні інститути (наприклад, закон про власність);

2) групові інститути (наприклад, закон про товарні біржі, правила, поширені в студентському середовищі, і т.д.);

3) одиничні інститути (наприклад, специфічний контракт на покупку особливо складного виробу).

По ступеню визначеності учасників інститути можна розділити,

· по-перше, на орієнтовані на конкретних, визначених учасників;

· по-друге, орієнтовані на невизначених учасників – всіх, хто може виконувати дії, організовувані даним інститутом.

Функції і роль інститутів.

Можна виділити наступні функції інститутів:

• координація дій різних індивідів (і організацій);

• обмеження безлічі можливих дій шляхом виключення небажаних, вибір яких може спричинити санкції, збиток від яких перевищить вигоду від здійснення дії;

• перерозподіл ресурсів, витрат і вигод або безпосередньо за своїм змістом (наприклад, правила оподаткування), або побічно – через обмеження можливих дій і координацію.

Інститути зменшують невизначеність вибору в економіці в умовах явного дефіциту інформації. Дефіцит інформації веде до невизначеності вибору, до дуже великих витрат трудових і інших ресурсів, щоб такий вибір зробити. А інститути допомагають людині економити ресурси в ситуації вибору, показуючи якийсь шлях, вже пройдений до нього іншими. Яка роль інститутів?

1.Інститути виконують головне завдання економічної теорії - забезпечують передбачуваність результатів певної сукупності дій (тобто соціальну реакцію на ці дії) і таким чином привносять в економічну діяльність стабільність.

2.Інститути успадковуються, завдяки властивому їм процесу навчання. Навчанням може займатися спеціалізована організація (так це звичайно і буває). Але навчання може також йти коли люди в процесі роботи стежать за діями їх більш досвідчених колег.

3.Інститутам властива система стимулів, без якої вони існувати не можуть. Інституту просто немає, якщо немає системи стимулів позитивних (винагороди за виконання певним правилам) і негативних (покарання, якого люди чекають за порушення певних правил).

4.Інститути забезпечують свободу і безпеку дій індивіда в певних рамках, що виключно високо цінується економічними агентами.

5. Інститути скорочують трансакційні витрати (тобто витрати на пошук інформації, її обробку, оцінку і специфічний захист того або іншого контракту, як і технологія скорочує виробничі витрати.

Дата добавления: 2014-01-03