Розподіл прав власності. Теорема Коуза

Зовнішні ефекти, або екстерналії, – це витрати або вигоди, які не знайшли відображення в системі цін. Виникають вони в результаті як виробництва, так і споживання товарів і послуг. Зовнішні ефекти діляться на позитивні і негативні. Зовнішні ефекти, що приносять вигоду, називаються позитивними, вони збільшують продуктивність або корисність для деякого зовнішнього суб'єкта. Наприклад, бджоли одного господаря приносять користь сусіднім фермам, обпилюючи рослини. Зовнішній ефект є негативним, якщо він знижує продуктивність або корисність для деякого зовнішнього суб'єкта, тобто пов'язаний з витратами. Прикладами можуть бути різні форми забруднення навколишнього середовища, шум, куріння і т. ін. Таким чином, граничні суспільні витрати (MSC) або вигоди (MSB) рівні сумі граничних приватних витрат (MPC) або вигод (MPB) і граничних зовнішніх витрат (MEC) або вигод (MEB), тобто MSC = MPC + MEC або MSB = MPB + MEB. Ефективна для суспільства рівновага досягалася б за ситуації, коли граничні суспільні вигоди дорівнювали граничним суспільним витратам MSB = MSC. Проте за наявності негативного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується в більшому (в порівнянні з ефективним) обсязі, тобто має місце перевиробництво товарів і послуг з негативними зовнішніми ефектами. З іншого боку, за наявності позитивного зовнішнього ефекту економічне благо продається і купується в меншому, в порівнянні з ефективним, обсягами, тобто має місце недовиробництво товарів і послуг з позитивними зовнішніми ефектами. Зовнішні ефекти виникають в результаті відсутності ринків чистого повітря, тиші, спокою і т. ін.

Ключова причина неоптимальності в ситуаціях з екстерналіями – ігнорування при нескоординованих індивідуальних рішеннях вигоди або шкоди, що задається іншим суб'єктам. Для того, щоб подолати неоптимальні ситуації, необхідно інтернаціоналізувати зовнішні ефекти, тобто перетворити зовнішні витрати (вигоди) на елемент приватних витрат (вигод), і таким чином, наблизити граничні приватні витрати (вигоди) до граничних суспільних витрат (вигодам). Так, у разі негативного зовнішнього ефекту обсяг виробництва блага, що створює його, знижується до оптимального рівня, що забезпечує оптимальний рівень зовнішнього ефекту, що все ще залишається, тобто до тих пір, поки витрати зниження зовнішнього ефекту на кожну додаткову одиницю не почнуть перевершувати отримувані від цього вигоди.

Існує декілька способів виправлення неоптимальності в ситуаціях із зовнішніми ефектами.

А) По-перше, відомі способи державного регулювання різних типів жорсткості.

1. «Військовий комунізм» – пряме встановлення завдань (квот) виробникам і раціонування споживання. Очевидно, завдання повинні бути оптимальними, а плановий орган повинен знати точку оптимуму.

2. «Госпрозрахунковий соціалізм» – встановлення директивних цін виробникам і споживачам, при особистій свободі споживачів, що вибирають зайнятість і споживання в рамках бюджетного обмеження, і госпрозрахунку виробників. Очевидно, для оптимальності результату ціни повинні бути пропорційні оптимальним оцінкам, а значить, плановий орган повинен знати оцінки оптимуму.

3. Коректуючи податки (субсидії) Пігу. Коректуючий податок – це податок на випуск економічних благ, що характеризуються негативними зовнішніми ефектами, який підвищує граничні приватні витрати до рівня граничних суспільних. Коректуючи субсидія – це субсидія виробникам або споживачам економічних благ, що характеризуються позитивними зовнішніми ефектами, яка дозволяє наблизити граничні приватні вигоди до граничних суспільних. Можливо, цей спосіб більш задовільний, чим перший і другий, але не може вирішити повністю проблеми зовнішніх ефектів. У реальній практиці важко обчислити граничні величини, розміри збитку приблизно визначаються в ході юридичних і політичних дискусій, а коректуючи податки, що виплачуються виробниками благ з негативними зовнішніми ефектами, не завжди досягають поставленої мети. Все це зумовило критику даного підходу.

Б)По-друге, результат може бути досягнутий об'єднанням підприємств в одну фірму, при цьому зовнішні витрати стануть внутрішніми і в такій формі враховуватимуться власником, тобто можлива угода про максимізацію загального прибутку при деякому її розділі. У разі негативного зовнішнього ефекту об'єднана фірма скоротить випуск, зменшить зовнішні витрати, а частина їх інтернаціоналізується, включивши в свої приватні витрати. Це цілком прийнятне рішення, якщо, звичайно, об'єднання підприємств не викличе зниження ефективності управління ними. Можлива неефективність від масштабу ставить відомі межі такому способу вирішення проблеми.

В) По-третє, якщо права власності чітко визначені, а трансакційні витрати не надмірні, то переговори між виробником і одержувачем зовнішнього ефекту, а також купівля-продаж прав дозволять встановити обсяг виробництва продукції на оптимальному рівні. Іншими словами, в цих умовах можливі угоди, вирішальні проблеми зовнішніх ефектів шляхом оплати позитивних екстерналій і компенсацій за скорочення негативних екстерналій. Розглянемо ці питання детальніше.
Теорема Коуза. Аналіз проблеми соціальних витрат привів Р. Коуза до висновку, що проблема зовнішніх ефектів носить двосторонній характер, і це дозволило йому сформулювати твердження, яке Дж. Стіглер назвав «теоремою Коуза». Порівняння системи ціноутворення, що включає відповідальність за збиток від негативних зовнішніх ефектів, з системою ціноутворення, коли такої відповідальності немає, привело Р. Коуза до висновку про те, що якщо сторони можуть домовитися самі, а витрати таких переговорів невеликі, то в обох випадках в умовах досконалої конкуренції досягається результат, що максимізував цінність виробництва. Р. Коуз наводить приклад землеробської ферми і ранчо, що займається скотарством: землероб вирощує пшеницю, а скотар розводить худобу, яка періодично з’їдає посіви на сусідніх землях. Тут присутній негативний зовнішній ефект. Якщо скотар несе відповідальність за збиток, можливі два варіанти: «Або скотар заплатить фермерові за необробку землі, або він вирішить сам орендувати землю, заплативши землевласникові трохи більше, чим платить фермер (якщо фермер сам орендував землю), але кінцевий результат буде тим же і означатиме максимізацію цінності виробництва». Якщо немає відповідальності за збиток, розміщення ресурсів виявиться таким же, як і раніше, але тепер платежі здійснюватиме фермер. Проте «кінцевий результат (який максимізував цінність виробництва) не залежить від правової позиції, якщо передбачається, що цінова програма працює без витрат». При нульових трансакційних витратах і у фермера, і у скотаря будуть економічні стимули для збільшення цінності виробництва, оскільки кожен отримає свою частку в прирості доходу. Таким чином, ефективний з суспільної точки зору результат може бути досягнутий без втручання держави і незалежно від первинного розподілу прав власності. Дж. Стіглер запропонував лаконічне формулювання теореми: «... в умовах довершеної конкуренції приватні і соціальні витрати рівні».

Теорема Коуза вважається одним з найбільш яскравих досягнень економічної думки післявоєнного періоду. З неї виходить декілька важливих теоретичних і практичних висновків.

· По-перше, вона розкриває економічний сенс прав власності. Згідно Коузу, екстерналії (тобто розбіжності між приватними і соціальними витратами і вигодами) з'являються лише тоді, коли права власності розмиті. Коли ці права визначені чітко, тоді все екстерналії «інтернаціоналізуються» (зовнішні витрати стають внутрішніми). Не випадково головним полем конфліктів у зв'язку із зовнішніми ефектами виявляються ресурси, які з категорії необмежених переміщуються в категорію рідкісних (вода, повітря) і на які до цього прав власності в принципі не існувало.

· По-друге, теорема Коуза знімає з ринків звинувачення в «провалах». Шлях до подолання екстерналій лежить через створення нових прав власності в тих областях, де вони були нечітко визначені. Тому зовнішні ефекти і їх негативні наслідки породжуються дефектним законодавством; якщо хто тут і «провалюється», так це держава. Теорема Коуза по суті знімає стандартні звинувачення в руйнуванні навколишнього середовища, що висуваються проти ринку і приватної власності. З неї виходить зворотний висновок – до деградації зовнішнього середовища веде не надмірний, а недостатній розвиток приватної власності.

· По-третє, теорема Коуза виявляє ключове значення трансакційних витрат. Коли вони позитивні, розподіл прав власності перестає бути нейтральним чинником і починає впливати на ефективність і структуру виробництва.

· По-четверте, теорема Коуза показує, що п осилання на зовнішні ефекти – недостатня підстава для державного втручання. У разі низьких трансакційних витрат воно зайве, у разі високих – далеко не завжди економічно виправдано. Адже дії держави самі пов'язані з позитивними трансакційними витратами, так що результат лікування цілком може бути гірше самій хворобі.

Наукові дослідження показали, що:

· по-перше, виводи Р. Коуза вірні для обмеженого числа учасників операції (два-три), оскільки при зростанні чисельності учасників збільшуються трансакційні витрати, і передумова про їх нульове значення стає некоректною. Крім того, витрати на проведення переговорів стають настільки високими, що можуть переважити вигоди від цих переговорів. Наприклад, забруднення навколишнього середовища зачіпає мільйони людей, переговори супроводжувалися б величезними витратами, а значить, необхідний політичний спосіб узгодження інтересів.

· По-друге, джерела негативних зовнішніх ефектів і характер збитку повинні легко визначатися власниками ресурсів для того, щоб легально запобігти збитку. Проте не завжди ясно, хто створює шкідливий ефект. Зовнішні ефекти з великим числом джерел важко усунути, і приватні переговори не допоможуть досягти ефективності, оскільки цьому перешкоджають інформаційна, правова невизначеність і внутрішні труднощі переговорів. В цілому зовнішні ефекти плюс високі трансакційні витрати ведуть до неспроможності ринку, тобто неможливості інтернаціоналізації зовнішнього ефекту з мінімальними 6[витратами за допомогою механізму цін, необхідні державні заходи.

Дата добавления: 2014-01-03