Психологічні аспекти дослідження особи політичного лідера

Проблема політичного лідерства має давню традицію. Найбільш важливі її аспекти набули досить ґрунтовного висвітлення в працях істориків, політиків, політологів, соціологів, психологів.

Одним із засновників політико<психологічного підходу до вивчення проблеми лідерства вважається американський учений Г. Лассуел — представник чиказької психологічної школи політики, послідовники якої звертали основну увагу на вивчення особливостей відносин лідера з оточенням. Т. Адорно, Г. Маркузе, Е.Фромм — франкфуртська школа — в своїй концепції лідерства відходили від розгляду цього феномена в зв’язку із свідомим нахилом у психології широких мас у тих країнах, де існували тоталітарні режими.

На переконання американського науковця Ч. Мерріала, дослідження політичного лідера має спрямовуватися на вивчення його фізичних характеристик, особливостей інтелекту, використовуючи при цьому «всі засоби сучасної психології та психіатрії, а також здоровий глузд». При цьому акцентувалося на тому, що в процесі розкриття секретів особистості слід зважати на той факт, що «якості лідерів можуть бути визначені тільки тоді, коли відомі також і якості не лідерів чи послідовників, від яких вони відрізняються», звертати увагу на ораторські здібностей лідера, його здібності до проведення інтриг, способів застосування ним заохочень і покарань та інших методів отримання та утримання влади.

Ч. Мерріал писав: «Велика людина для нас не просто герой, якому слід поклонятися, ніби він якимось таємничим способом наділений напівбожественними якостями, він (чи вона) є проблемою, ситуацією, яку необхідно вивчати, пояснювати. Його біологічна спадковість, його соціальне оточення, його життєвий досвід, його набуті риси виміряні настільки ретельно, наскільки можливо. І з усією точністю — ось чинники, які допомагають зрозуміти велику людину, а також і менш велику і майже велику».

Російські політологи (Г. Ашин, Ф. Бурлацький, М. Ільїн та ін.) розробили соціально-психологічну типологію лідерства, в якій пропонуються такі ознаки для його класифікації:

—історизм — тип лідерства залежить від характеру епохи;

—масштабність — лідери загальнонаціональні, регіональні, певного класу, групи;

—класовість — інтереси якого класу, соціальної групи захищає лідер;

—ставлення до існуючого устрою, організації — «функціональний», «стабілізуючий», «дисфункціональний»;

—здатність до лідерства — перетворення на лідера завдяки власним якостям або через обставини;

—ініціативність — здатність продовжувати розпочату справу.

Російський соціальний психолог Б. Паригін пропонує вибудовувати психологічну типологію лідерства, виходячи з таких трьох складових: змісту, стилю і характеру діяльності особи.

За змістом діяльності він виокремлює: лідера-виконавця; лідера-натхненника; лідера, який одночасно є і натхненником, і виконавцем.

Такий розподіл передбачає домінування в особі лідера певних психологічних рис, наявність яких «провокує» його на реалізацію політичної діяльності за відповідними патернами.

За стилем керівництва пропонується розрізняти: авторитарного лідера; демократичного лідера; такого, що поєднує авторитаризм з демократизмом.

Оцінка авторитаризму чи демократизму як психологічних якостей, що зумовлюють стиль керівництва політичного лідера, не може бути однозначною.

В останні десятиліття проблема політичного лідерства стала предметом наукових зацікавлень і вітчизняних психологів. І хоча систематичне вивчення різних характеристик політичного лідерства на національному грунті має коротку історію, сьогодні цілком правомірно твердити про наявність досить ґрунтовних напрацювань з цієї тематики.

Звернення до психологічних досліджень, в яких розглядаються різні аспекти означеної проблеми засвідчує, що провідними напрямами тут виступають такі, як:

—визначення основних критеріїв, що застосовуються в сучасній психології для оцінки політичних лідерів;

—вивчення власне політичних лідерів;

—узагальнення наукових даних щодо типових гендерно-психологічних відмінностей чоловіків і жінок — політичних лідерів;

Дата добавления: 2014-01-03