Стилю мовлення

Розмовний;

Науковий;

МОВИ

У залежності від того, яку мету переслідує мовець, здійснюється вибір мовних засобів. Система мовних засобів, стилістичні норми, сфера поширення, призначення – ознаки, за якими розрізняють мовні стилі. Літературна українська мова має сім функціональних стилів:

2) офіційно-діловий;

3) публіцистичний;

4) художній;

6) епістолярний;

7) конфесійний.

Науковий стиль служить засобом оформлення результатів наукових досліджень, гіпотез, доведення теорій, систематизації знань. Його характеризують наявність термінів, наукової фразеології, таблиць, схем, графіків. Найбільш поширені жанри наукового стилю - підручник, лекція, стаття, монографія, реферат, анотація, рецензія.

Публіцистичний стиль функціонує у громадсько-політичному житті, культурі. Йому притаманна образна, емоційна лексика, вигуки, повтори, риторичні питання. Часто публіцистичний стиль вживається в усному мовленні. Його характеризує палкий, емоційний тон. Найбільш поширені жанри цього стилю - виступ, памфлет, дискусія, стаття.

Художній стиль – це стиль передусім красного письменства, мистецтва, культури, освіти. Його характеризують надзвичайна образність, експресивність, різновиди стилістичних фігур тощо. До жанрів цього стилю належать: повість, роман, оповідання, поема, вірші, драма, комедія, трагедія та ін.

Розмовний стиль поширений у побуті, повсякденному спілкуванні з родиною, знайомими, на виробництві. Послуговується цей стиль побутовою лексикою, діалектизмами, фразеологізмами, скороченими словами. Бесіда, телефонна розмова – жанри цього стилю.

Офіційно-діловий стиль вживається в офіційно-діловому спілкуванні, яке включає в себе сферу державного, громадського, політичного, економічного життя, законодавство, адміністративні та господарчі відносини. Характерними для цього стилю мови є: лаконічність, чіткість, стандартизація мовних засобів, наявність безособових дієслів. До жанрів цього стилю належать усі різновиди ділових паперів та деякі види усного мовлення: розмова з відвідувачами, телефонна розмова тощо.

Епістолярний стиль використовується у приватному листуванні. Основна ознака – наявність певної композиції: початок, головна частина, кінцівка та іноді постскриптум. Основні мовні засоби – поєднання елементів художнього, публіцистичного та розмовного стилів.

Конфесійний стиль. Сфера використання – релігія та церква. Призначення – обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства. Конфесійний стиль реалізується в релігійних відправах, проповідях, молитвах й у Біблії та інших церковних книгах, молитовниках, требниках тощо. Основні мовні засоби: церковна термінологія; непрямий порядок слів у реченні; значна кількість метафор, алегорій, порівнянь; наявність архаїзмів.

ЗАГАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ОФІЦІЙНО-ДІЛОВОГО

Офіційно-діловий стиль – функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Основне призначення – регулювати ділові стосунки в зазначених вище сферах та обслуговувати громадянські потреби людей у типових ситуаціях. ОДС має певні ознаки, які зумовлені нормами загальнолітературної української мови. Головні з них такі:

- використання слів тільки в прямому значенні;

- вживання усталених форм і мовних зворотів;

- точність, ясність, стислість у викладі думки;

- прямий порядок слів у реченні;

- уникнення розмовних, емоційно забарвлених слів та висловів;

- додержання норм сучасної літературної мови, недопущення калькування, змішування мов;

- послуговування спеціальною термінологією.

Офіційно-діловий стиль має такі функціональні підстилі:

• законодавчий – використовується у законотворчій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою і приватними та службовими особами. Реалізується в Конституції, законах, статутах, постановах та ін.

• дипломатичний – використовується у сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у галузі політики, економіки, культури. Регламентує офіційно-ділові стосунки міжнародних організацій, структур, окремих посадових осіб. Реалізується в конвенціях, комюніке, протоколах, меморандумах, ультиматумах і т.ін.

• юридичний – використовується у юриспруденції. Обслуговує й регламентує правові та конфліктні відносини. Реалізується в актах, позовних заявах, постановах, запитах, повідомленнях та ін.

• адміністративно-канцелярський – використовується у професійно-виробничій сфері, правових відносинах і діловодстві. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, заявах, автобіографіях, характеристиках, дорученнях, розписках та ін.

Ділове мовлення повинно бути доступним і зрозумілим широкому слухачеві. Це стосується і ділових паперів. Виклад у текстах ділових паперів має бути чітким, ясним, логічним і водночас якомога лаконічним. Логічна послідовність у документах досягається за допомогою причинно-наслідкових зв’язків у реченні чи в тексті в цілому. У ділових паперах використовується загальновживана лексика та терміни, які включені до словників.

ДОКУМЕНТ. КЛАСИФІКАЦІЯ ДОКУМЕНТІВ

Документ – це носій інформації про явища, події, факти, розумову діяльність людини. Він повинен бути достовірним, містити конкретні, реальні відомості, пропозиції чи вказівки. Документ повинен відповідати таким вимогам:

1) не повинен суперечити Конституції України, діючому законодавству;

2) бути виданий повноважним органом або особою у відповідності до своєї компетенції;

3) повинен бути складений за встановленою формою, відредагований і оформлений відповідним чином.

У соціальному плані будь-який офіційний документ є поліфункціональним, тобто одночасно виконує декілька функцій, що й дозволяє йому задовольняти різноманітні людські потреби.

До загальних функцій належать:

Інформаційна – будь-який документ створюється для збереження інформації, оскільки необхідність її зафіксувати – причина укладання документа.

Соціальна – документ є соціально значущим об’єктом, оскільки його поява спричинена тією чи іншою соціальною потребою.

Комунікативна – документ виступає як засіб зв’язку між окремими елементами офіційної, громадської структури (закладами, установами, фірмами тощо).

Культурна – документ є засобом закріплення та передавання культурних традицій, що найкраще простежується на великих комплексах документів (науково-технічної сфери), де знаходить відображення рівень наукового, технічного й культурного розвитку суспільства.

До специфічних функцій належать:

Управлінська – документ є інструментом управління; ця функція притаманна низці управлінських документів (плановим, звітним, організаційно-розпорядчим та ін.), які спеціально створюються для реалізації завдань управління.

Правова – документ є засобом закріплення і змін правових відносин у суспільстві; ця функція є визначальною в законодавчих та правових нормативних актах, що створюються з метою фіксації правових норм і правовідносин, а також у будь-яких документах, які набувають правової функції тимчасово (для використання як судовий доказ).

Історична – коли документ є джерелом історичних відомостей про розвиток суспільства; цієї функції набуває певна частина документів лише після того, як вони виконають свою оперативну дієву роль і надійдуть до архіву на збереження.

Документи мають важливе господарське і правове значення. Основною класифікаційною ознакою конкретного документа є його зміст, зокрема відношення зафіксованої в ньому інформації до особи, структури, предмета або до напрямку діяльності укладача. Відповідно до цього і згідно з унормованими вимогами за ознаками класифікації та групами вирізняють такі види документів:

- за найменуванням: заяви, інструкції, листи, телефонограми та ін.;

- за походженням: службові і приватні;

- за місцем створення: внутрішні і зовнішні;

- за призначенням: статутні, розпорядчі, виконавчі та інформаційні. Статутні – з коротким викладом змісту статуту організації чи установи. Розпорядчі – подається інформація про організацію роботи установи, закладу чи підприємства. Виконавчі – подається план або напрям виконання певного обсягу робіт. Інформаційні – містять конкретну інформацію, необхідну для діяльності організації;

- за формою: стандартні і нестандартні;

- за терміном виконання: звичайні безстрокові, термінові, дуже термінові;

- за ступенем гласності: для загального користування, службового користування, секретні, цілком секретні;

- за стадіями створення: оригінали, копії;

- за терміном зберігання: тимчасового (10 років), тривалого (понад 10 років), постійного зберігання;

- за функціональним призначенням:

а) особові;

б) розпорядчі;

в) обліково-фінансові;

г) господарсько-договірні;

д) довідково-інформаційні.

Діяльність, яка охоплює питання документації й організації роботи з документами в процесі здійснення управлінських функцій, називається діловодством.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами. Реквізит – це обов’язковий елемент, властивий кожному окремому виду документа.

Складники документа розподіляються на постійні і змінні. Постійні реквізити, як правило, вказані на бланкові установи, а змінні вносяться під час його заповнення. Сукупність реквізитів, які розміщені у певній послідовності, називається формуляром. Кожен вид документа має свій формуляр.

Головний елемент документа – текст. Крім параграфів, пунктів, у тексті виділяються абзаци. Поділ тексту на абзаци має велике практичне значення. Це допомагає осмислити прочитане і підготуватися до сприйняття іншої підтеми. Нормативним можна вважати абзац із трьох чи п’яти речень.

Текст документа повинен бути чітким, коротким і не допускати різних тлумачень. Текст поділяється на взаємозумовлені логічні елементи: вступ, основну частину (доказ), закінчення. У вступі зазначається причина написання документа; в основній частині викладається суть питання, наводяться докази, пояснення, міркування; у закінченні вказується мета, заради якої складено документ.

Дата добавления: 2014-01-03