Тема 6. Населення і трудові ресурси України

Лекція 8 Населення і трудові ресурси України

План

1. Народонаселення та його роль в господарстві країни.

2. Кількість населення та фактори, що на неї впливають.

3. Система розселення. Агломерації.

4. Трудові ресурси.

1 питання

Народонаселення – сукупність людей, які живуть на всій Землі або в межах конкретної території, континенту, країни.

Як вже зазначилось, людина виступає частиною продуктивних сил:

· Вона є носієм знань і трудових навичок.

· В той же час, людина стає об’єктом, на який спрямовуються результат праці.

· Людина зумовлює формування (краще сказати, об’єктивне існування) таких факторів розміщення виробництва як чинник трудових ресурсів і споживчий фактор. Опосередковано людина вплинула на функціонування чинника науково-технічного прогресу.

· Врахування демографічної структури населення і трудових ресурсів дозволяє оптимізувати галузевий склад промислових комплексів, визначати доцільність будівництва таких виробництв, які забезпечували б раціональну зайнятість чоловічої і жіночої праці. Демографічна ситуація завжди має регіональні відміни. Це призводить до територіальної диференціації трудових ресурсів і забезпеченості галузей робочою силою. Територіальна стабілізація кадрів є однією з найбільш складних проблем територіальної організації виробництва.

Приклад: починаючи з 60-их років в межах СРСР відбувалось скорочення трудових ресурсів. Не вистачало їх в таких районах як Сибір, Далекій Схід. Негативно впливають міграції. В свій час це призвело до відтоку сільського населення в міста. Якщо вести розмову про міжнародні міграції, то, наприклад, у Єгипті знизилась продуктивність праці в будівництві через еміграцію будівельників в країни Перської затоки.

2 питання

За даними на 1.01.2002 рік численність населення в Україні складає 48 млн.416 тис. чоловік. На 1 березня 2010 р. чисельність населення склала 46,1 млн. Чоловік. На кількість населення України вплинули наступні фактори:

1) природний приріст;

2) механічний приріст (міграції).

Розглянемо детальніше прояв цих чинників.

І Природній приріст

Це зміна чисельності населення під впливом природніх причин (народжуваності та смертності). Визначається за коефіцієнтом природнього приросту (К_пр). Це різниця між народженими та померлими на 1000 жителів. Вимірюється цей коефіцієнт в проміле (%₀ ) і пов’язаний з коефіцієнтами народжуваності та смертності.

n = (N / T*S)×1000 m = (M / T*S)×1000

K_пр = n-m = ((N-M) / T*S)×1000

n – коефіцієнт народжуваності;

m – коефіцієнт смертності;

N – кількість народжених;

M – кількість померлих;

T – період часу;

S – середня кількість мешканців території за період часу Т.

З-поміж республік колишнього СРСР Україна за цим показником посідала останнє місце. Особливо він знижувався після 1965, а з 1991 р. набув від’ємних величин.

Фактори, що впливають на величину природного приросту:

1. Різке зниження життєвого рівня населення. Половина населення живе за межею бідності. Прожитковий мінімум, встановлений державою вдвічі нижчий за реальні потреби. Тому переважають однодітні і бездітні сім’ї. Кожна десята сім’я не має дітей. У селах сумарна народжуваність 1,9 дитини. До 2015 року очікується 2,4 дитини.

2. Деформована статево - вікова структура. За шкалою ООН у країні, в якій особи у віці 65 років і старші становлять 7% від загальної кількості, населення вважається старим. У нас цей показник складає 14 %. Саме тому в Житомирський, Кіровоградській, Вінницькій, Черкаський, Чернігівській, Сумській, Хмельницькій областях від’ємний приріст почав фіксуватись ще з 1979 року. В структурі переважають жінки – 54%, чоловіки – 46%.

3. Висока смертність і низька тривалість життя. Середня тривалість життя жінок – 73 роки, середня тривалість життя чоловіків – 62 роки. Серед причин смертності виділяють хвороби серцево судинної системи, новоутворення, нещасні випадки, самогубства.

4. Невисока якість навколишнього природного середовища, яка особливо гостро проявляє в високо індустріальних областях, великих містах, зоні радіоактивного забруднення.

5. Кількість шлюбів та розлучень. Шлюбна структура нестабільна. Більше половини пар розлучається, що не сприяє високій народжуваності.

ІІ Механічний приріст

Це зміна чисельності населення під впливом міграцій.

Міграції – переміщення населення, яке може супроводжуватися або не супроводжуватися зміною постійного місця проживання.

Причиною міграцій можуть бути такі фактори:

1) історико-політичні (війни, етнічні та релігійні конфлікти, історія освоєння території);

2) соціально-економічні (пошук роботи, переїзд на навчання тощо);

3) географічні (екологічні). Міграції через виникнення стихійних лих, екологічні катастрофи.

Міграції бувають зовнішні (переміщення за межі країни) і внутрішні (переміщення в межах країни).

Щодо внутрішніх міграцій, слід відмітити потужні переміщення населення України в межах колишнього СРСР. Потоки трудящих в райони Сибіру і Далекого Сходу були викликані освоєнням паливно-енергетичних і сировинних ресурсів, на базі яких формувались регіональні промислові комплекси.

Основні потоки мігрантів в межах нашої держави здійснювались у Донбас, Придніпров’є, Причорномор’є. Лише в Дніпропетровську область за період 1979-1988 рр. прибуло 100000 чоловік. Значний приплив мали Донецька, Запорізька область і Крим.

Потужні переміщення мали місце із сільської місцевості в промислові центри (особливо 1960-1970 роки).

Особливості сучасних міграцій в Україні.

1. Від’ємне сальдо міграцій, особливо в східних регіонах.

2. Посилення зовнішніх міграцій.

3. Посилення маятникових міграцій.

Маятникові міграції – це періодичні, повторювані переміщення населення, які не супроводжуються зміною постійного місця проживання.

Порівняльний аналіз демографічних процесів свідчить, що за характером динаміки чисельності населення, природного та механічного руху сформувались в Україні наступні демографічні регіони:

1. Столичний (Київська область)

Високий показник механічного приросту. Молода вікова структура населення. Більш-менш сприятливе соціально-економічне становище. Демографічні показники вищі за середні.

2. Східний (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області). Гіперурбанізований ареал (міське населення складає до 90%) з постійним високим забрудненням навколишнього середовища. Один з найнижчих показників природного приросту. Довгий час район формувався за рахунок механічного приросту.

3. Південний (АРК, Одеська, Херсонська, Миколаївська області). Показники на рівні середнього по Україні. Але більш старіша вікова структура населення. Довгий час значним був механічний приріст.

4. Центральний (Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська області). Зростаюча депопуляція, невисокий показник механічного приросту в містах, та значний відплив населення з сільської місцевості. Стара вікова структура населення.

5. Західний (Волинська, Рівненська, Львівська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька області). Найсприятливіша демографічна ситуація. Наймолодше населення, приріст близько 0 в Закарпатській та Рівненській областях. Відсутність значних міграцій в минулому через низьку мобільність населення.

3 питання

Система розселення – сукупність усіх поселень з їх взаємозв’язками.

Територіальна система розселення України характеризується значною густотою і включає:

1) міста (448 одиниць);

2) селища міського типу (894 одиниць);

3) села (близько 29 тисяч).

Мережа населених пунктів рівномірна, але населення розміщено нерівномірно. Середня густота населення в 2010 році склала 76,1 чол. на 1 км². Територія України заселена нерівномірно. Найбільша густота населення спостерігається в Донецькій області (168,6 ч/км²), Львівській області (117 ч/км²), Найменша – відмічена в Херсонській, Чернігівській областях (38,4 та 34,8 ч/км² відповідно).

Міське населення становить 67,2 % жителів України (сільське населення переважає у Вінницькій, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Чернівецькій областях).

За кількістю жителів міста поділяються на групи:

малі – до 50 тисяч чоловік

середні 50-100 тисяч

дуже великі 500 тисяч-1млн.

міста-мільйонери – понад 1 млн.

Останні включають Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса (останні два з 2005року вже не мільйонери).

Найбільші міста в 60-70 рр. формувались за рахунок механічного приросту. Далі їх ріст уповільнився. У багатьох з них загострилася екологічна ситуація, житлові і транспортні проблеми, поглибилась незбалансованість між галузями матеріального та нематеріального виробництва. В той же час у багатьох середніх та малих містах за попередні десятиліття зміцнила виробнича база і невиробнича сфера. Збільшилась людність, поліпшилась роль цих міст як функціональних центрів районних систем розселення. Але за період з 1990 року цей позитив втрачено. Малі і середні міста України частково втратили свої функції як промислові центри адміністративних районів.

Сучасні негативні риси розвитку великих міст:

а) зниження соціально-економічного потенціалу;

б) зменшення населення;

в) загострення екологічної ситуації;

г) неузгоджений розвиток транспортної та інженерної системи, неупорядкована забудова.

Тому проблема активізації розвитку малих і середніх міст як організаційно-господарських центрів виробничої діяльності залишається актуальною із економічної, і з соціальної точки зору.

З 1979 по 1989 рр. збільшилась кількість малих сіл і зменшилась – великих і середніх. Споживацьке ставлення до села призвело до того, що умови життя в ньому різко відрізняються від умов життя в місті. Більшість сіл не мають водопроводів, не газифіковані, вулиці не заасфальтовані. Частина сіл не має під’їзних шляхів з твердим покриттям. Політика неперспективних сіл спричинила зникнення особливо невеликих поселень, населення яких або вимерло, або переселилось у міста та селища міського типу.

У процесі еволюції форм розселення на зміну місту прийшли так звані групові форми, серед яких найрозвинутіша агломерація (від латинського agglomero – приєдную, нагромаджую). Це територіальне утворення, що:

1) виникає на базі великого міста і створює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти;

2) вирізняється високим ступенем територіальної концентрації виробництва (промисловості, інфраструктурних об’єктів, наукових і навчальних закладів), а також високою густотою населення;

3) високий рівень комплексності господарства;

4) справляє вирішальний перетворювальний вплив на довколишнє середовище і соціальні аспекти життя населення.

В Україні налічується 19 міських агломерацій, з них 6 найбільших (Київська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська, Одеська). У розвитку агломерацій спостерігаються негативні тенденції: зростання кількості населених пунктів. Вони разом з транспортними та інженерними (спорудами) системами розвиваються не узгоджено, що призводить до неупорядкованої забудови території, втрати сільськогосподарських угідь, погіршення природного середовища.

4 питання

Трудові ресурси – частина населення країни, яка володіє необхідними фізичними і духовними здібностями, загальноосвітніми і професійними знаннями для роботи в господарстві.

До складу трудових ресурсів належать працездатні люди в працездатному віці, працюючі підлітки і працюючі пенсіонери. У світовій практиці частіше вживають термін “економічно активне населення”, до якого належать ті, хто зайняті суспільно корисною працею, що приносить їм доход. До цієї категорії відносять фактичних працівників та безробітних, що шукають роботу.

В Україні трудові ресурси складають 22 млн. осіб. Робоча сила реалізується на ринку праці.

Ринок праці – це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів; особливий, властивий розвиненим товарно-грошовим відносинам спосіб залучення трудової сили до економічної системи.

Він характеризує форми і методи регулювання інтересів безпосередніх працедавців та тих, хто наймається. Для оцінки національного ринку праці використовують наступні показники.

І. Працездатне населення.

ІІ. Пропозиція праці – частина населення, готова працювати на умовах постійної зайнятості.

ІІІ. Зайняті за наймом. Структура зайнятості населення за сферами застосуван-ня віддзеркалює структуру народного господарства і рівень розвитку окремих галузей. Усі зайняті розподіляються за різними видами діяльності:

1. Зайняті в матеріальному виробництві (найбільше їх в Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Запорізькій областях).

2. Зайняті в невиробничій сфері (більше ніж 6 млн. чоловік). Найбільше зайнятих у Криму, Закарпатті, Львівській, Одеській, Чернівецькій області.

3. Зайняті в домашньому та особистому підсобному господарстві

4. Зайняті на навчанні з відривом від виробництва

5. Зайняті в неекономічній сфері (адміністративний апарат, військові, міліція)

ІV Безробітні. Одним з головних чинників безробіття є невідповідність між попитом на робочу силу та її пропонуванням. Особливості безробіття в Україні.

1) висока доля прихованого безробіття (воно складає майже 40%);

2) переважання серед безробітних службовців та інженерно-технічних працівників з вищою і середньої спеціальної освітою (вони складають 70%);

3) переважання серед безробітних жінок;

4) зростання безробіття серед молоді;

5) високий рівень безробіття в аграрних областях.

V. Потенційний запас найманої праці – особи, які самостійно забезпечують себе роботою (підприємці, фермери, особи, зайняті творчою діяльністю тощо);

VІ. Незайняті – не працюють і не зареєстровані як безробітні.

Регіональні особливості в розподілі резервів трудових ресурсів:

1. Київська, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Чернігівська, Житомирська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька області – незайняті складають 17-25 % трудових ресурсів.

2. Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Дніпропетровська, Волинська, Тернопільська, Рівненська, Харківська, Херсонська області – 25-30 %.

3. Львівська, Одеська, Івано-Франківська, Закарпатська, Чернівецька, АРК- більше ніж 30 %

В умовах конкуренції знайти роботу складно, з цією метою створено районні і міські центри зайнятості. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” громадянам, які шукають роботу і зареєстровані в службі зайнятості, гарантується право на безплатну підготовку і перепідготовку. Крім того, створення ринку праці передбачає формування інфраструктури (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, створення інформаційно-довідкової системи).

Дата добавления: 2014-01-03